Власта Лазур у журналістиці — понад 10 років. Розпочинала з роботи на телевізійних каналах, де працювала журналісткою, випусковою редакторкою та шеф-редакторкою. З 2018 року приєдналася до команди «Радіо Свобода», є однією з авторок і ведучою інформаційно-аналітичної програми «Свобода Live». Як політична журналістка співпрацює з радіо NV, де у прямому ефірі бере інтерв’ю у політиків і громадських діячів. У березні 2024 року стала співведучою токшоу на Суспільному «Новий відлік».

— В останніх класах школи я дивилася на свої оцінки в табелі, бачила, що в мене гарно йде історія, література, мова — і з огляду на це вибирала спеціалізацію. Навчаючись в університеті, ходила на різні канали на стажування. Першим місцем, де отримала уявлення про роботу на телебаченні, був телеканал «Київ», де я стажувалася. Потім певний час працювала на продакшнах, які виробляли документальні фільми та програми, була редакторкою, інформаційною продюсеркою, займалася пошуковою роботою. Також навчалася в «Інтершколі» при телеканалі «Інтер». Там були такі умови, що якщо ти себе добре проявляєш, — тебе запрошують працювати. Так було і зі мною. Близько п’яти років, до 2017-го, працювала на програмі «Ранок з “Інтером”» журналісткою, випусковою редакторкою. Я не планувала повертатися до роботи в кадрі, бачила себе в редакторстві, продюсуванні.

— З чого розпочався ваш шлях до політичної журналістики?

— Не можу сказати, що це сталося випадково, тому що у нас усе закономірно. Почнемо з того, що коли працюєш на телебаченні, ти універсальний солдат. Це і погано, і добре водночас. Добре, бо це тримає тебе у тонусі, тобі треба вміти швидко опановувати теми з різних сфер. З іншого боку, ти працюєш поверхнево. На превеликий жаль, на українських телеканалах не було і немає традиції заохочувати журналістів до експертності й давати їм можливість розвиватися в якійсь одній конкретній сфері: екології, нових технологіях або медицині. Можливо, якраз це більшою мірою стосувалося політичних журналістів, яким робили перепустку у Верховну Раду чи Кабмін і прив’язували до них політику на все життя. Або, наприклад, війна призвела до того, що в Україні з’явився окремий напрям воєнної журналістики й виросло ціле покоління журналістів, які спеціалізуються на питаннях війни. Але абсолютна більшість колег, які працюють на телебаченні, — це універсальні солдати, які мають відпрацьовувати все, що відбувається довкола. Тому і я мала відстежувати й політичні процеси. У 2017 році пішла працювати на телеканал «Прямий» шеф-редакторкою програми «Підсумки з Євгенієм Кисельовим». Це якраз була програма про політику. Звільнилася з «Прямого» через рік, бо там запанувала якась нездорова атмосфера, включно з цензурою.

Буквально через два дні мені подзвонили з «Радіо Свобода» та покликали на співбесіду. Так я у 2018 році потрапила на «Радіо Свобода» й там не планувала займатися політикою. Тоді якраз «Радіо Свобода» почало розвивати телевізійне виробництво. Було дуже багато партнерських проєктів: редакція виробляла  власні програми, фільми, готувала репортажі й ділилася цим контентом з українськими телеканалами.

Перший мій проєкт на «Радіо Свобода» називався «Історії з Європи». Ми їздили країнами ЄС і знімали різні історії, які демонстрували, що значить — бути в Європейському Союзі, показували наочно, через які реформи доведеться пройти Україні та які переваги й виклики отримає суспільство, якщо держава стане частиною ЄС.

А потім настав 2019 рік і чергові вибори в Україні. На «Радіо Свобода» шукали політичних журналістів, потрібно було відстежувати поточну ситуацію, аналізувати передвиборчий процес, записувати інтерв’ю тощо. Пригадую, пошук ішов складно — і тоді мені сказали: «Призупини свої відрядження в Європу, попрацюй трошки на цій ниві». Не можу сказати, що це було щось нове для мене, але до цього я так багато не писала і не знімала про політику й не відвідувала так часто Верховну Раду.

— Програма «Свобода Live» на «Радіо Свобода». Як з’явилась ідея її створення та як змінилася програма під час повномасштабного вторгнення?

— Я одна з авторок, стояла у витоків цієї програми. Коли ми її запустили у 2020 році, вона не виходила в ефір щоденно. Ми працювали в ютубі й транслювали випуски в соцмережах. Була ідея робити цю програму під подію. Умовно кажучи, якщо зараз триває якийсь резонансний судовий процес чи приймається якийсь важливий законопроєкт у парламенті, ми запускаємо стрим, показуємо картинку та дискутуємо паралельно. Тому і назва — «Свобода Live», тобто «Свобода наживо». Тут треба сказати, що стрими — це сильна сторона «Радіо Свобода», сама обожнюю цей формат. І ми  не могли цим не скористатися. Так починалася «Свобода Live». Ми вирішили тоді, що якщо немає подій, то ми не робимо програму з нічого, якщо ж є подія — ми можемо її транслювати й обговорювати доти, доки в аудиторії є інтерес. Іноді стрими тривали по 5–7 годин і навіть більше, як, наприклад під час обрання запобіжного заходу для Віктора Медведчука у травні 2021 року.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, події відбувалися кожен день — і ми вирішили, що тепер «Свобода Live» буде йти щодня. Потім з’явився ще й партнер — телеканал «Еспресо», який транслює цю програму у своєму ефірі. Зараз це щоденна програма. Без скромності скажу: щиро вважаю, що це одна з кращих інформаційних програм, яка є в українському медіапросторі.

 Власта Лазур — про програму «Свобода Live»

— Вас називають однією з небагатьох українських журналісток, які можуть провести жорстке інтерв’ю. Як навчитися не боятися ставити гострі питання?

— У мене немає рецепта, що робити, щоб не боятися. Просто намагаюсь отримати відповідь. Якщо не чую відповіді, то запитую знову. Буду питати доти, поки не отримаю конкретну відповідь. Є якісь актуальні теми, про які говоримо ми, наші друзі, наші родини. Наприклад, зараз такою темою є мобілізація. Не кожна людина має розкіш поставити питання адресно, однак ми як журналісти маємо цю можливість. Авжеж, хочу використати цей шанс наповну. Мені часом кажуть: «Ти сьогодні була така гостра» — а я цього не відчуваю, кажу: «Та ні, вам здалося». Тобто те, що люди часто розцінюють як гостроту, я таким не вважаю.

— Чи є інтерв’ю, які найбільше запам’яталися?

— Люблю інтерв’ю, які призводять до рішень. Серед таких я б назвала розмову зі спікером Верховної Ради Русланом Стефанчуком. Ми, здається, зустрічалися менш ніж рік тому, і він тоді сказав, що у парламенту немає голосів, щоби ухвалити закон, який призведе до заборони релігійних організацій, які мають вплив із Москви. Після цього на Стефанчука посипалася критика й невдоволення від депутатів з опозиції, тому що вони буквально поставили його в таку ситуацію: «Немає голосів? Перевірмо! Виносьте на голосування!». Винесли цей проєкт на голосування — і виявилося, що голоси є. Зараз знову пишу пану Стефанчуку та прошу його про інтерв’ю. І це питання про заборону релігійних організацій, пов’язаних із Москвою, знову актуальне, бо законопроєкт очікує на голосування у другому читанні. Мої джерела у Верховній Раді мені сказали, що ймовірно, Стефанчук до мене прийде після того, як закон проголосують у другому читанні, аби не було так, як минулого разу. Тому що фактично тоді наше з ним інтерв’ю призвело не лише до великого скандалу, але й до того, що депутати ухвалили законопроєкт у першому читанні. Тому найкраще інтерв’ю для мене те, яке призводить до рішень.

Зараз ми порушуємо багато тем, які прямо чи опосередковано пов’язані з мобілізацією. Те, що зараз відбувається під ТЦК, це, з моєї точки зору, приниження людської гідності. Маю на увазі черги. Розумію, що більшість із цих чоловіків, які годинами стоять під ТЦК, не прийшли туди за повістками. Вони прийшли підтвердити бронювання чи ще якісь питання розв’язати. Але коли в країні війна, і чоловік, який працює, має провести під ТЦК дві доби замість того, щоб працювати або вчитися, — це теж викликає подив.

Ми на «Радіо Свобода» почали показувати, що відбувається під ТЦК. Те, що ми там назнімали, під час інтерв’ю показала заступниці міністра оборони Катерині Черногоренко. Запитала: «Як так? У нас же ніби диджиталізована країна, невже так складно впровадити електрону чергу?». Вона мені в ефірі пообіцяла, що вони почнуть над цим працювати. І через тиждень з’явилась новина, що Міноборони запроваджує електрону чергу. Це теж приклад журналістики дії, бо впевнена, що цю ініціативу вони почали впроваджувати після нашого інтерв’ю. Хоч зараз електронна черга працює неідеально, а в деяких ТЦК взагалі не працює.

Коли ти пишеш інтерв’ю з якимось політичним діячем, то на майбутнє (короткострокове і довгострокове) це ще й безцінні архіви, свідчення. Наш світ дуже тісний, не знаєш, де ця людина буде через п’ять років. Завжди цікаво відкрити це інтерв’ю й подивитися, що вона там наобіцяла й наговорила.

Ще мені сподобалося моє інтерв’ю, яке записувала з законним мером Маріуполя Вадимом Бойченком. Він мені розповідав, що не знав, що буде повномасштабна війна, що його про це не попереджали, а незадовго до війни вони по рознарядці згори організували День єднання. Це було дуже складне інтерв’ю для мене, бо з одного боку, співчувала: він мер міста без міста, і йому самому було від цього дуже гірко, я це бачила. А з іншого боку — ми багато говорили про його минуле, коли він належав до проросійських партій. Він намагався мене переконати, що щиро вірив, що вони проукраїнські. Було непереконливо.

Ви знаєте, я поважаю кожного свого співрозмовника, який до мене приходить, навіть якщо в суспільстві вони мають статус негідників. Дуже вдячна кожному співрозмовнику. Один посадовець мені якось сказав: «Я, звісно, можу піти будь-куди на інтерв’ю, але ж це знак якості, якщо прийду до вас».

Коли вони приходять до мене на розмову, то знають, що буде складно, вони не очікують від мене якогось пом’якшення, однак не відмовляються. Насправді я цим дуже дорожу. Якою б неприємною не була розмова, з усіма співрозмовниками намагаюся зберегти нормальні людські відносини. Іноді це буває. Але для мене це дуже важливо. Водночас точно знаю, що низка речників і прессекретарів посадовців дуже оберігають своїх шефів від зустрічі зі мною.

 Ведучі токшоу «Новий відлік» — Андрій Діхтяренко та Власта Лазур

— Як ви стали співведучою токшоу «Новий відлік»? Чи довго розмірковували над тим, чи долучатися до команди Суспільного?

— Я не знаю, що відбувалося до мене на «Новому відліку», але, як мені відомо, в певний момент команда вирішила, що їм потрібен ще один ведучий. Мені написав Андрій Діхтяренко: «Ти не хочеш себе спробувати?». Андрія я знала давно, тому що він раніше теж працював на «Радіо Свобода». У нас склалися теплі й дружні відносини. Але ж я роботу не шукала, у мене її було достатньо. Він розповів про токшоу. Сказала, що у мене немає планів звільнятися з «Радіо Свобода». Якщо новий проєкт буде відповідати місії та цінностям «Радіо Свобода» й таку співпрацю погодить моє керівництво, то можна й поговорити. Прийшла на тракти, подивилася на команду, вони подивилися на мене, а через якийсь час мені написали з Суспільного: «Ми готові. Пропонуємо говорити». Після певних узгоджень на рівні Суспільного та «Радіо Свобода» ми почали співпрацю.

• Читайте також: Ведучий телемарафону й токшоу «Новий відлік» Андрій Діхтяренко: Формат без бійок і чвар в ефірі можливий

— «Я рада долучитися до команди “Нового відліку”. Сподіваюся, що нам з Андрієм вдасться забезпечити відповідальний обмін думками та відкрите обговорення проблем. Ведення такого масштабного токшоу — це новий досвід для мене, і сподіваюся,  ми виправдаємо надії глядачів», — прокоментували ви старт нового сезону та свою участь у ньому. Станом на 16 червня вийшло 11 випусків. Як вам здається, надії глядачів виправдовуєте?

— Мені здається, що так. Здається, що з кожною програмою ми стаємо все впевненішими. До нас приходять гості з різних політичних сил. Ми боялися, що представники провладних політичних сил не будуть приходити — і вони справді не прийшли на першу програму — та зараз ситуація трохи змінюється. Хоча знаю від своїх джерел, що «Слугам народу» не радять відвідувати токшоу, тому що є такий внутрішньопартійний договір про те, що, мовляв, ми не беремо участі в токшоу. Але є представники «Слуг народу», які діють трохи всупереч партійній лінії, і до нас приходять. Мені здається, їм також важливо донести свою точку зору. Тому я можу з повною відповідальністю сказати, що «Новий відлік» — це токшоу, де забезпечений політичний баланс. Ми дуже цього прагнемо. Це токшоу, де відбувається справжня, а не удавана дискусія, де порушують дуже складні теми. Можливо, хтось скаже, що вони не на часі або їх небезпечно порушувати з огляду на те, що країна у війні. Наприклад, ми говорили про мобілізацію або про п’ять років президентства Володимира Зеленського. Але мені здається,  що це все на часі, про це треба говорити, дискутувати, бо в дискусії народжуються нові рішення.

— «Гострі дискусії з дотриманням журналістських стандартів» обіцяли на Суспільному, анонсуючи другий сезон токшоу. Чи складно дотримуватися цієї обіцянки? І як при цьому вдається стримувати гостей у студії, щоб не виникало скандалів і сутичок?

— Я їх просто слухаю і якщо відчуваю потребу, кажу: «Достатньо, ви висловились». Бо буває так, що приходить людина і не відчуває, що вона говорить вже п’ять чи десять хвилин, треба зупинитись і дати слово іншим. Для цього є модератори — це ми з Андрієм. Тут ще велику роль відіграє підготовча робота, коли ми всередині команди розмірковуємо над вибором теми й гостей. Часто вже тоді я бачу, між ким може виникнути дискусія, а коли є ризик, що дискусії не буде, тому що всі гості будуть дотримуватись однієї лінії. І тут якраз мені допомагає мій досвід — кількарічне ведення різних програм. Я ж багатьох наших гостей здебільшого добре знаю, перетиналася з ними в програмах на «Радіо Свобода» або на радіо NV. Здебільшого розумію, хто і з якими меседжами прийде, тож у більшості випадків наявність або відсутність дискусії, а також рівень її гостроти можна передбачити, якщо добре підготуватися. Але звісно, якщо гості відмовляються приходити, то тут щось важко планувати. І так само складно забезпечити баланс.

 У студії токшоу «Новий відлік». Андрій Діхтяренко та Власта Лазур

— Оскільки токшоу — це новий для вас досвід, чи є те, що викликає складнощі чи навпаки драйвить?

— Мене все драйвить. Пропозиція вести токшоу на рівні ідеї мені миттєво відгукнулась. Я не можу сказати, що мені щось дається дуже складно. Слухайте, якщо щось складно — значить, будемо працювати, щоб не було складно.

— Як вам працюється з командою Суспільного?

— Ви знаєте, я ж тут буваю раз на тиждень, тому сказати, що працюю з усією командою Суспільного — це не зовсім коректно, бо маю справу з низкою людей, які забезпечують виробництво токшоу «Новий відлік». Мені з ними працювати дуже комфортно, бо когось із цих людей знала раніше, а з кимось познайомилася вже тут, як, наприклад, із Тетяною Трощинською, яка є продюсеркою токшоу. Я не знала Тетяну раніше, але нею захоплювалася. Це честь — працювати з нею. Мені взагалі щастить на людей, я вважаю.

• Читайте також: «Нашою пасивністю та попкорном перед “тєліком” ми можемо непомітно дійти до авторитарної країни», — Тетяна Трощинська у подкасті «Медіуми»

Але якщо ми говоримо про Суспільне, то безперечно місія Суспільного мовника надзвичайно важлива для будь-якого демократичного суспільства. Дуже радію, що на цьому етапі маю відношення до розвитку Суспільного мовника в Україні.

• Читайте також: «Новий відлік»: Недипломатично про дипломатію

— Менторство регіональних медіа. Ви співпрацюєте з Media Development Foundation як менторка для локальних редакцій. З якими викликами найчастіше стикаються медіа в регіонах і на що слід спрямувати найбільше уваги?

— Найчастіше я працюю з редакціями, чиї регіони повністю або частково окуповані, або мають ризик опинитися в окупації — це медіа з Харківщини, Херсонщини, Сумщини. Основний виклик для таких видань — це зв’язок з окупованими територіями й побудова контентної стратегії для окупованих територій. Регіональні видання, які родом із так званих новоокупованих регіонів (на Запоріжжі або Херсонщині), дуже довго сподівалися, що ЗСУ ось-ось звільнять їхню область повністю й проблема відпаде сама собою. Мені здається, що вони лише зараз починають усвідомлювати, що окупація може тривати довго та що треба вибудовувати довгострокову стратегію роботи з людьми в окупації. Це основний виклик, якщо ми говоримо про регіональні медіа Херсонщини та Запоріжжя. У Харкові — свої виклики, вони більш практичні — немає світла, зв’язку, невідомо, що буде взимку. Різні виклики. Наприклад, коли працювала з  харківським виданням «Ґвара», то моя основна задача полягала в тому, щоби допомогти колегам запустити якісну стрічку новин. З херсонським виданням «Мост» ми багато розмірковуємо над контентною стратегією для соціальних мереж. Тобто це різні виклики. Для регіональних журналістів намагаюся бути другом і помічником. Іноді завдання полягає в тому, щоб звести їх із потрібними людьми на ринку.

 Власта Лазур — про менторство регіональних медіа

— Чи не виникає професійне вигорання за роки журналістиці? Що надихає та що дає сили працювати?

— У мене ніколи не виникало бажання піти з професії, ніколи про це не думала. Думала про зміну діяльності всередині професії. Була редакторкою, продюсеркою, журналісткою, але все одно лишалася у сфері медіа. Я не знецінюю проблему вигорання й усвідомлюю, що вона існує. Але суто з моєї особистої морально-етичної точки зору не можу дозволити собі вигоріти в той час, коли тисячі чоловіків і жінок третій рік на війні. Вони не мають права на вигорання. Чому тоді я маю? Ось такі внутрішні діалоги мене тримають. Можливо, мені допомагає ще те, що змінюю діяльність. Можу написати текст, можу новини сісти писати, можу вести програми. На NV — це один формат, на «Радіо Свобода» — другий, на Суспільному — третій. У мене постійно відбувається зміна діяльності. Це те, що дуже часто радять психологи. Щиро раджу колегам робити те саме, якщо вони відчувають, що вигорають.

Фото: Суспільне