Державний телеканал «Культура»,  логотипом якого була пектораль із Товстої Могили, запустили у 2002 році. Про цей канал мало хто чув, а ті, хто його бачив, хотіли більше, інакше, краще. У 2004 році «Культура» почала цілодобове супутникове мовлення. Вдруге канал народився в січні 2017 року, коли розпочав цифрове ефірне мовлення. Зараз у цифрі його дивляться найкраще.

Після входження «Культури» в ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» їй змінили бренд, керівництво й концепцію. У колонці про роботу за чотири роки голова правління Зураб Аласанія відзначив «UA: Культуру» як «окреме та особливе досягнення (поки що всередині компанії, але прийде час — помітять і назовні). Від патріархально-замшілого, “шароварного” в найгіршому сенсі каналу з крихітним колом глядачів, на яких навіть канал вперто не звертав уваги, “UA: Культура” перетворилася на справжню мистецьку платформу, що не забуває про традиції, разом з тим транслює нові українські культурні тренди та намагається вписати Україну в сучасний контекст світової культури. Вийшло».

«Детектор медіа» не раз писав про зміни на телеканалі. Виконавчому продюсеру «UA: Культури» Лук’яну Галкіну довелося ці зміни впроваджувати. В інтерв’ю «Детектору медіа» він розповів про реформу, аудиторію каналу, бюджет, рейтинги та плани на 2021 рік. 

«Люди буквально хапалися за голови від перестороги, що прийдуть продюсери і змусять їх робити контент»

— Лук'яне, у грудні 2017 року ви стали виконавчим продюсером телеканалу «UA: Культура». Вам було 27 років. До того ви працювали на посаді виконавчого продюсера просвітницького напряму Суспільного. Як вас зустрів колектив? 

— Ми вперше зустрілися з колективом наприкінці 2017 року. Спочатку були зустрічі за участі тодішнього члена правління НСТУ, який відповідав за просвітницький напрям, Юрія Макарова, і тодішньої генпродюсерки просвітницького мовлення Тетяни Кисельчук. Тоді ще не було остаточного рішення про моє призначення. Я відчував, що є неприйняття. Люди буквально хапалися за голови від перестороги, що прийдуть продюсери і змусять їх робити контент, аби заробляти гроші. Насправді мова йшла про рейтингові показники. Тоді прозвучали слова: ми не творимо для рейтингів, ми творимо для вічності. Я не вірю, що навіть суспільний телеканал може існувати для вічності, а в нашому випадку частка телеперегляду є показником, наскільки ефективно ми витрачаємо кошти платників податків, чи є на це їхній попит. 

— Чи були випадки ейджизму: мовляв, такий молодий, а вже топменеджер?

— На «UA: Культуру» я прийшов удвох з менеджеркою напряму Тетяною Тростянською. Нам довелося довго працювати, щоб заслужити довіру і готовність до командної роботи. Були конфлікти, і були працівники, які не захотіли працювати разом зі мною. Я пам’ятаю тексти у соцмережах: «Цей маленький хлопчик із гулькою на потилиці бере на себе керування “UA: Культурою”!». Я ж на той час не брав на себе керування телеканалом, яке включає планування сітки мовлення, закупівель і річного бюджету. Я заходив як виробничий продюсер продакшну «UA: Культури». Контролювати виробництво, не маючи замовлення, яке ґрунтується на чітко зрозумілому профілі аудиторії і маркетинговій стратегії, — це робота наосліп. 2017-2018 роки були присвячені радше іміджевому виробництву. Ми хотіли себе зарекомендувати серед стейкхолдерів, публічних інтелектуалів, усіх, хто має бути, за моїм відчуттям, зацікавлений в існуванні Суспільного мовлення, але які 100% не є телевізійною аудиторією. Наші найкращі іміджеві проєкти часто провалювалися у сітці. 

Коли я прийшов на «Культуру», я не мав телевізійного досвіду взагалі. Мої задачі були релевантні тому досвіду, який я мав: практичний культурний менеджмент. Я продюсував виробництво. На той час я взагалі не дивився телебачення і телепродукт не споживав у будь-якому вигляді. 

— У вас і досі немає телевізора?

— Уже є. Дивлюсь телебачення через IPTV. 

«Культура» з пектораллю і «UA: Культура»: як проходила реформа

— Скільки людей працювало на «UA: Культурі» наприкінці 2017 року? І скільки сьогодні?

—  «UA: Культура» — це творчо-виробниче об'єднання (ТВО) у складі центральної дирекції. 

Зараз у нас близько 40 творчих працівників, це менше, ніж було у 2017 році. У центральній дирекції відбулася оптимізація, адже в нас не таке велике власне виробництво і не такі великі ресурси для його втілення. Частина працівників перейшли в інші структурні підрозділи. У самому ТВО «UA: Культура» скорочення не було. Коли канал «Культура» вливався у Суспільне з тодішньою керівницею Жанною Мазицькою, співробітників не скорочували. 

Вся оптимізація, проведена згодом, стала моєю зоною відповідальності. В якийсь момент ми поговорили з колективом і домовилися, що всі члени колективу переходять на строкові договори. Це було болісне питання для всього Суспільного. Ми були єдиним великим ТВО, яке повністю одночасно перейшло на строкові трудові договори. Ми укладали строкові договори на тривалий термін, на рік і півроку, і не завжди їх подовжували. 

Зараз керівництво внутрішнім продакшном розділив з виконавчою продюсеркою Юлією Дичук, яка спочатку була ведучою «Культури» з пектораллю, потім продюсувала успішний проєкт власного виробництва телеканалу «Ідемо в музей», далі опікувалась стратегічно важливим напрямом зовнішніх партнерств «UA: Культура» і зрештою обійняла поточну посаду. Вражаючий кар’єрний зріст членкині команди – водночас велика удача й причина пишатись, маркер тих можливостей, які відкриває Суспільне. 

— До вашого приходу Жанна Мазицька була директоркою каналу «Культура», відповідала як за господарські питання, так і за контент. Вона передавала вам справи?

— Ми ділилися досвідом, проговорювали особливості роботи каналу. Ми всі були свідомі, що наші завдання суттєво відрізняються. Колишнє керівництво не встигло попрацювати у системі Суспільного. Колеги, які працювали з «Культурою» до моменту її входження у Суспільне, працювали з іншими можливостями та технікою. Багато проєктів були зняті у форматі 4:3, картинка була неякісна. Не все, що було знято на касети й оцифроване, відповідає стандартам Суспільного. Потрібні дуже серйозні приводи для того, щоб поставити у сітку контент, знятий за стандартами початку 2000-х. Канал перейшов на новий формат 16:9. Це не просто зміна відповідального менеджера, це зміна виробничої парадигми. Також є нюанси передачі авторських прав, через що не весь архів, який є в бібліотеці, ми можемо ставити в ефір. Правові регуляції Суспільного на високому рівні: нам недостатньо згоди на зйомку, аби поставити телеверсію вистави в ефір. 

Для мене болісним моментом є те, що «UA: Культура» мовить у SD — ми досі не перейшли на HD. Це потребує оновлення технічної бази: нам потрібні інші камери, інші апаратні, інші пульти, а бюджет НСТУ не такий космічний, якщо його розподілити на весь медіахолдинг.

— Ви дивилися «Культуру» з пектораллю?

— Знайомився з її контентом уважно, пильно і прискіпливо, коли стало зрозуміло, що цей канал очолюватиму я. Треба було прийняти рішення про продовження або закриття тих чи інших проєктів. Особливість побудови виробництва потребувала повного перезапуску всіх проєктів. 

«Культура» з пектораллю була музеєм, який відзначав важливі здобутки української культури. Канал виводив на передній план багато важливих персоналій. Із частиною з них ми продовжили співпрацю. Наприклад, Василь Герасим’юк досі працює у складі ТВО «Культура». Ми перезапустили проєкти з Сергієм Тримбачем та з Олегом Вергелісом. 

— Чи залишилися ті глядачі, які дивилися стару «Культуру»?

— У 2020 роціразом із департаментом стратегічного маркетингу ми досліджували аудиторію «UA:Культури», мали низку фокус-груп у Львові, Харкові та Києві. Після фокус-груп «UA: Першого» люди розходилися додому, а після фокус-груп «UA: Культури» у Києві і Харкові люди обмінювалися номерами телефонів. Харків – російськомовне місто, у Києві російської теж значно більше, ніж би мені хотілося чути у побутовому житті. Це теж визначає, як почуваються люди, для яких українство є основою світогляду. Вони можуть гуртуватися навколо каналу «UA: Культура». У Львові люди не почуваються у ситуації, де їм треба гуртуватися навколо ідеї українства. Учасники львівської фокус-групи – наші прихильники, фани і глядачі – давали нам низку порад. 

Я долучався до фокус-груп як модератор і спілкувався з тими, хто щодня вмикає наш телеканал. Вони генерували нескінченну кількість ідей. Після двох з половиною годин зрозумів, який канал вони уявляють. І запитав, чи хтось із них дивився телеканал «Культура» з пектораллю.  Частина не знала про його існування, частина знала, але не дивилася, і це у Львові. Ті побажання, які вони висловлювали, це була 100-відсоткова рафінована у найкращому сенсі «Культура» з пектораллю. 

Результати дослідження підтвердили деякі наші гіпотези, а деякі стали відкриттям, наприклад, що прихильники «UA: Культури» не готові дивитися щодня культурно-мистецький продукт. Вони вмикають «UA: Культуру» раз на 2—3 дні, освітній контент готові сприймати приблизно раз на тиждень. Чи можна тоді будувати на освітньому контенті лінійки тижневого планування? 

 Найкраще «UA: Культуру» дивляться у цифрі

— 1 січня 2017 року телеканал «Культура» розпочав мовлення в мережі цифрового ефірного телебачення. Тепер глядачі можуть бачити канал на супутнику, у цифрі, у кабельних мережах, на сайті, у мобільному додатку. Також «UA: Культура» мовить цілодобово на одній аналоговій частоті за тимчасовим дозволом. Де найкраще дивляться «Культуру»?

— У Т2.

— На цифровому телебаченні о 23:00 відключається мовлення.

— Уже ні. Раніше через фінансові обмеження у цифрі було мовлення 16 годин. На початку 2021 року, коли ми отримали підтвердження щодо бюджету, змогли мовити 24/7. Це робить значний внесок у нашу частку. Перший квартал 2021 року перевершує мої очікування. 

— Яка ваша аудиторія? Вам вдалося омолодити аудиторію «UA: Культури»?

— Ми маємо аудиторію так званих альтернативників, як їх називає наш департамент стратегічного маркетингу. Це ті глядачі, які не шукають стандартного телевізійного контенту. Їм подобається, що ми не схожі на комерційне телебачення. Вони дещо молодші за глядачів «UA: Першого»: 50+, можливо, 40—45+. Глядачі «UA: Першого» старші. 

Мали цікавий досвід під час першого локдауну, коли запустилися телеуроки. Всі телеканали від цього вили, а ми виграли. Туди приходила старша аудиторія зі своїми дітьми. Ми показували уроки для 2 і 9 класів. За моїми спостереженнями, старша аудиторія дивилася з дітьми уроки для 2 класів, коли батьки ще можуть визначати пріоритети телеперегляду дитини. 

Після цього ми сформували зранку дитячий слот, який триває півтори години, і внесли зміни до ліцензій «UA: Першого» і «UA: Культури». До цього за ліцензією «UA: Перший» мав півтори години дитячого мовлення, що для суспільно-політичного каналу нерелевантно. Тепер в «UA: Першого» обов’язковими є пів години дитячого мовлення, а у «UA: Культури»  півтори.

Оскільки телеплатформа «UA: Культури» відповідальна за дитяче мовлення, мені доручили внутрішню робочу групу з розробки стратегії дитячого та підліткового мовлення. Я не пишу її сам: маємо авторитетну експертку Вікторію Бриндзу. До цієї роботи активно долучаються колеги з діджитал-платформи. Моя роль — із нашими внутрішніми стейкхолдерами та фахівцями надати стратегії практичного виміру. Я бачив багато стратегій, що стосувалися Суспільного, вони були ідеальними ціннісними, але їм не вистачало практичних речей. 

— Чи справді зранку актуально показувати мультфільми? Мені важко уявити дитину, яка о 7:00 дивиться мультфільми на «UA: Культурі». 

— Це не дуже рівний слот, як і всі наші слоти. Наші глядачі не заходять щодня на «UA: Культуру», є ротація, деякі з них полюбляють мультики. Але цей слот регулярно має показники на рівні середньої частки каналу, іноді – аномально високі. 

«До кінця 2021 року маємо запустити нову студію»

— Де сьогодні працює «UA: Культура»?

— На шостому поверсі в телецентрі «Олівець». Освоюємо також «Суспільну студію» і Хаб академії Суспільного мовлення на Хрещатику, 26. Над кожним проєктом працює величезна команда Суспільного мовлення з різних департаментів, а ми є холдерами та ініціаторами.

— У звіті НСТУ за 2020 рік є ілюстрації дизайну студії для каналу «UA: Культура». 

— Ми працюємо над її запуском, отримали бюджетний паспорт, узгодили стратегію бюджетування. Через труднощі з казначейством впровадження покрокової стратегії змістилося. Сподіваюся, студія запрацює до кінця 2021 року.

Зараз там заплановані три проєкти. З упевненістю можу говорити тільки про головний з цих проєктів — щоденне праймове шоу у будні. Розглядаємо запуск дайджесту культурних новин. Хочу повернути новини культури, щоб ми стали майданчиком для актуальних подій або ж дискусій. Наприклад, дебати кандидатів на посаду керівника Українського культурного фонду, які виходили з Хабу Академії суспільного мовлення, в ідеалі мали б відбуватися саме у цій студії. Ми могли б у цю студію запрошувати і постійних партнерів, наприклад, режисерів і програмників кінофестивалів, з якими щороку маємо спільні проєкти.. 

— Ви раніше співпрацювали з Docudays UA і робили проєкти, де ведучими були режисери. 

— Першою ведучою такого спецпроєкту була Надія Парфан, у наступному сезоні його вів Дмитро Сухолиткий-Собчук. Мене дуже надихає співпраця з людьми, які не є професійними телевізійниками, але є фахівцями у своїй сфері. Втім, це іміджеві проєкти. На традиційному лінійному телебаченні має бути певний слот, в якому програма є очікуваною для глядача. Якщо її закинути просто так, навіть після промоції, це дасть посередній результат. Ми маємо викохати розмовний слот згідно зі стандартами, які існують на лінійному телебаченні. Але я не готовий робити контент виключно для культурної бульбашки. 

— Цей спецпроєкт був для культурної бульбашки?

— Це був іміджевий контент.

— Він не отримав частки, на яку ви сподівалися? 

—  Аудиторія «UA: Культура» вимірюється не так давно. Проєкт, який вела Надія Парфан, виходив на початку2019 року. За цей період ми знаємо звітні дані, але не знаємо послотових. Наша робота з частками ґрунтується на показниках за другу половину 2019 року і за 2020-й. Повноцінна послотова робота, яка  необхідна для нормального функціонування телеканалу і для стратегії планування, розпочалася тільки у 2020 році. Зараз ми перейшли на систему звітів. 

—  Дослідження «Детектора медіа» показало, що 34% від усієї аудиторії знають про існування Суспільного: із них про «UA: Перший» згадують 73%, про «UA: Культуру» – 41%. Як ви оцінюєте такий результат: це добре, чи є над чим працювати? 

— 41% у телеканалу, в якого бюджет у попередні роки був нижчим за бюджет п’ятиденних фестивалів, — це чудовий результат.

— Чи плануєте розширити команду із запуском нової студії?

— Потрібно не менше 30 людей. Також я би хотів розширити ТО документальних фільмів, вважаю це перспективним напрямом.  Безпосередньо на «UA: Культуру» потрібен піарник. Думаю, що робити позицією креативного продюсера / шефредактора телеканалу. Буде потрібен шеф-редактор на щоденний проєкт, який згадував раніше. Крім цього є низка проєктів, які хочемо вивести на мистецький конкурс, щоб виробляли на аутсорсі. 

«Моє серце краялося від того, що довелося розформувати ТО документальних фільмів»

— Що сталося з ТО документальних фільмів?

— Телевізійне об’єднання документальних фільмів входило у склад просвітницького мовлення.У ході скорочення це ТО розформували. Я за освітою кінознавець, займаюся теорією кіно понад десять років. Кінематографічне мені було ближче за відчуттям, ніж телевізійне. Від того, що була менеджерська необхідність розформувати ТО документальних фільмів, серце моє краялося. 

Багато працівників перейшли на «UA: Культуру» і досі успішно працюють. Наприклад, головний режисер «UA: Культури» Владислав Васильченко прийшов до нас із ТО документальних фільмів. Він два роки був добровольцем на фронті, повернувся і створював документальні фільми на цю тематику, частина з них досі з успіхом йде в ефірі «UA: Культури». Також він працював над програмою «Війна і мир», яку вели Юрій Макаров і Євген Степаненко.

Для нас є важливим спецпланування до особливих дат, у тому числі пов’язаних із російською агресією: ми регулярно відзначаємо дати звільнення східних міст українськими військами. Під одну з цих дат ми провели спец ефір. Владислав заново презентував свій фільм 2017 року «Хрест перший. Блокпост під Волновахою» про один із найтрагічніших епізодів початку війни 2014 року, і він мав частку на рівні середньої частки каналу. 

— Влітку 2020 року ви відновили виробництво документальних фільмів. Команда поповнилася колишніми працівниками «Громадського».

— Я дуже радий, що Анна Єресько та Олена Зашко з «Громадського» влилися у нашу команду. Зараз ми можемо дозволити собі мати авторські проекти. Мені важливо давати Анні та Олені як виробницям документальних фільмів свободу й відчуття авторства. Їхні стрічки дають класний результат на наших диджитал-платформах і в телеефірі. Завдяки їм маємо стабільну лінійку власної документалістики. 

 «Наш бюджет зовнішніх видатків –  10,5 мільйоніів. І це найбільший бюджет за весь час, відколи я на каналі»

— Який бюджет «UA: Культури»?

— Наш бюджет зовнішніх видатків –  10,5 мільйонів. Це сміховинні гроші, якщо порівнювати з ринком. Але різниця у показниках між «UA: Першим» і «UA: Культурою» визначає порядок бюджету, не враховуючи видатків на важливі для Суспільного події на кшталт Олімпіади тощо. Якщо ми справді матимемо цей бюджет, він буде найбільшим за весь час, відколи я на каналі. Це бюджет суто зовнішнього виробництва, у ньому не враховані гроші на закупівельний контент. 

— Чи маєте куплений контент саме для «UA: Культури»? 

— З кінця 2020 року ми маємо бюджет закупівель.  Він тоді розподілявся операційно, з так званих залишків після секвестру бюджету. Маємо стратегічне завдання розвести канали, тому це важливо. Здебільшого ми купуємо контент на медіагрупу, тобто для «UA: Першого», «UA: Культури» і регіональних телеканалів. Те, що йде з бюджету «UA: Культури», показується першим на «UA: Культурі», а потім може бути на іншому каналі. 

— Що вважаєте найбільшим своїм досягненням за понад три роки на «UA: Культурі»? 

— Пишаюся командою, вмотивованістю та універсальністю працівників. У нас є загальне ціннісне світовідчуття, яке дозволяє прагнути до нас долучатися.  

Пишаюся партнерствами з культурними інституціями. «UA: Культура» є стабільним партнером низки заходів, які я вважаю найкрутішими в країні. Маємо стале партнерство з Довженко-центром, Львівським книжковим форумом, British Council, Французьким Інститутом тощо. Моя подяка Юлії Дичук, яка до недавнього часу відповідала за партнерство. Вона також відповідає за грантові програми – так, нещодавно ми виграли грантову підтримку USAID на створення пілотної серії документального серіалу з робочою назвою «УРСР на вуха». Загалом пишаюсь щоразу, коли хтось відзначає, наскільки змінився телеканал – коли працюєш над цим день у день, важливо відчувати, що ця робота видима назовні. Пишаюся нашими зовнішніми активностями, зокрема проєктом «КіноКульт», який є маленьким, але шанованим кінофестивалем. 

— Це ж суто ваш проєкт? Ваша особиста мрія, яку реалізували на Суспільному, хіба ні?

— Я не можу так сказати. Цього проєкту не існувало б, якби не співробітниця департаменту організаційної роботи Ірина Жуковська, яка «набігла» на мене і запропонувала робити кіноклуб. Я не можу бути повноцінним організатором цієї події, за мною закріплена іміджева функція. Організаційно «КінокКльт» тримається на Ірині. Насправді це заслуга команди, яка вела цю роботу з року в рік. 

У 2021 році маємо амбітні плани щодо «КіноКульту». Нормальний цикл життя цього проєкту – три місяці кіноклубних показів, які закінчуються кінофестивалем, що триває чотири дні. У 2020 році завдяки наш департамент цифрових платформ допоміг оперативно створитии сайт і перевести заходи в онлайн. Цього року будемо плагнуємо четвертий кінофестиваль. Якщо карантинні обмеження будуть дозволяти, хочемо з червня вирушати в регіони з низкою показів, які відбуватимуться у філіях. Плануємо для початку вісім регіонів, хочемо брати не міста-мільйонники, охоплені культурними подіями, а малі міста, де є поціновувачі культури, спраглі до цього контенту. 

Ще я пишаюся документальним кіно, яке виходить на каналі. Окрім фільмів Анни Єресько та Олени Зашко, маю пригадати минулорічний вихід у царину із музичної документалістики — фільм «10 нот, що змінили Україну», присвячений Мирославу Скорику.  Це результат співпраці нашої сценаристки Люби Морозової, шефредактора дирекції телебачення Юрія Макарова і режисерів телеканалу. До здобутків відношу фільм Владислава Васильченка «Примирення з перемогою» про те, як сприймають 8 і 9 травня у різних регіонах України. Це документальний фільм, який ставить більше питань, ніж дає відповідей. Адже це мета документалістики, змусити до рефлексій. 

Є ще «Херсонщина на вулкані» –  спільний проєкт з Романом Бондарчуком, який народився з пропозиції медіапартнерства фільму «Вулкан». Ми зрозуміли, що хочемо зробили бекстейдж: історію мешканців Херсонщини, які стали виконавцями другорядних ролей у фільмі «Вулкан». Ми зняли документальну історію, прем’єра якої була на кінофестивалі «Молодість». 

Пишаюся лінійками програм власного виробництва. «Культові українці: позначені гривнею» — перша з власних програм на історичну тематику. Нещодавно до проєкту приєдналася ведуча Софія Челяк,програмна директорка Book Forum. Два сезони проєкту «Лекторій», який продовжує дистрибуцію на сайті і діджиталі. Важливий проєкт власного виробництва – «Ідемо в музей» з авторкою і ведучою Ольгою Носко. Маємо вже три сезони, середні показники сезонів вищі за середню частку каналу.  

Плануємо ширшу дистрибуцію цього контенту. Якщо у нас будуть змінені регуляції, його не соромно пропонувати стратегічним партнерами. Знаю, що такого повного аудіовізуального гіду всіма музеями України не існує. Пам’ятаю, як цей проєкт випадково народився з розробки ідеї, яка не була реалізованою. З неї народилося дві інші ідеї, першою стала ідея програми «Ідемо в музей». Друга — концепція документального фільму «Україна за кадром». Ми запропонували її продюсерці Олександрі Костіній (компанія Bosonfilm) і спільно перемогли на 12-му пітчингу Держкіно. Фільм робимо разом із членами команди «UA: Культура», зокрема з режисером Владиславом Васильченком, продюсеркою Юлією Дичук та режисером монтажу Сергієм Байдецьким. Закінчимо цього року. 

— Юлія Дичук раніше була ведучою ранкової програми на «UA: Культурі». Ця програма була насичена, з багатьма включеннями з культурних подій… Чому ви її закрили?

— Ранкове шоу робила крута команда, її очолювала продюсерка Алла Кошляк, яка зараз працює на «Новом времени». Ще була шефредакторка Марія Фірсова, яка також інвестувала свій фах і знання у цей проект, і продюсерка проєкту Юлія Ісакова, що досі працює з нами й опікується створенням універсальної студії, про яку вже чимало сказав раніше. 

Ми зібрали команду професіоналів, якими намагалися побороти стоголову гідру нестачі персоналу, техніки, виробничого ресурсу. В певний момент ми зрозуміли, що на теперішньому якісному рівні зробили найкраще, що могли. І ми не були згодні знижувати планку. Це  був пілотний проект такого плану і дуже важливий для нашої команди, та морально він себе вичерпав, добіг свого логічного завершення. Тоді «UA: Культура» не вимірювалася. Ми не знали, наскільки ефективно інвестуємо наш ресурс у глядача, які теми заходять. Ми не можемо тримати в ефірі загальнонаціонального каналу за кошти платників податків виключно іміджевий проект. Він трансформувався у вечірню лінійку «Культура діалогу», виробництва якої було припинено у зв’язку з необхідністю реформувати павільйон АСБ-4. Якщо ми маємо можливість вкласти наші ресурси і кошти в один проєкт, то розвиватимемо вечір.

 «Я не дуже люблю бути в кадрі»

— Коли продюсери філій подавали ідеї проєктів на пітчинг і хотіли бути ведучими, у центральній редакції їхні пропозиції відхиляли, мовляв, у продюсерів і так багато роботи. Ви часто з’являєтеся в ефірі як ведучий спецпроєктів, програм про кіно, інтерв’ю з відомими людьми. У вас менше обов’язків, ніж у продюсерів філій, чи вас нема кому замінити?

— Коли я робив три сезони програми «Як дивитися кіно», це забирало дуже багато сил, і зрештою з полегшенням прийняв рішення про закриття проєкту. Зараз планую вести повноцінний проєкт, та не знаю, чи зможу це робити, оскільки основними моїми функціями є функції медіаменеджера. Якщо зрозумію, що не зможу якісно вести програму, то відмовлюся. Не дуже люблю бути в кадрі.

—  Іноді таке враження, що ви запрошуєте якогось гостя і думаєте: «Хто б міг з  ним поспілкуватися краще за мене? Я це можу зробити найкраще». 

— Це не означає, що мені ця думка приносить задоволення. У нас доволі обмежений ресурс. Коли я розумію, що цю задачу можу виконати якнайкраще, беруся за неї. Зазвичай в такі задачі інвестую час свого сну. Я проводив онлайн-презентацію книги «Залізна вода» Мирослава Лаюка. Час на читання цієї книги у мене був відведений з опівночі до другої ночі. Нещодавно мав гостру дискусію з Олександром Михедом щодо його книги «Я змішаю твою кров із вугіллям» – але її читав ще минулого року, оперативна підготовка через прямі обов’язки дається у діапазоні від складного до неможливого. 

— Раніше телеканал «UA: Культура» і радіо «Культура» співпрацювали, ви транслювали в телеефірі радіопроєкти. Чому припинили, і чи будете відновлювати співпрацю?

— Це питання планування сітки та ефективності форматів. Ми відмовилися від «РадіоДня», тому що віжуал-радіо — класний прогресивний європейський формат, але в нашому телевізійному просторі він, на жаль, не спрацьовує. Із радіо «Культура» плануємо подальшу співпрацю, проговорювали з командою, що все, що виходить під брендом «культури», тобто діджитал, радіо і телеканал, має працювати в синергії. Це перш за все події, які можуть мати вираження і в радійному форматі, і в телевізійному, і в цифровому, аби внесок був рівноцінним для усіх платформ. 

 «Я, як і глядачі, терпіти не можу телевізійної реклами»

— Кілька років тому на «UA: Культурі» ви багато експериментували, хотілизалучити любителів артхаусу і сучасної експериментальної музики. Не всі були готові до таких змін: згадаймо критику новорічного виступу гурту «Хамерман знищує віруси». Ця критика вплинула на вас? Наступні новорічні концерти були не такими видовищними…

— Історія з групою «Хамерман знищує віруси» була маніпулятивною, її використали деякі колишні члени наглядової ради НСТУ, щоб мати ще один привід для відставки Зураба Аласаніїї. Це, власне, і говорили на тому засіданні. Один із солістів  групи «Хамерман знищує віруси» Альберт Цукренко був тоді працівником Суспільного. Ми знімали «Хамерман знищує віруси» на фестивалі Porto Franko. Чому до цього було мало уваги? У нас недавно у праймі був концерт гурту «Жадан і собаки», які співають «Я люблю цю країну навіть без кокаїну». 

— Жадан не настільки провокативний, як «хамермани»…

— Це питання особистої оцінки. Я вважаю його тексти навіть сміливішими – пригадайте хоча б пісню «Вова», це справжня політична сатира. 

Нещодавно ми отримали звернення від угрупування «Традиції і порядок», обуреного тим, що на «UA: Культурі» виходив проєкт «Різність та рівність». Цей проєкт доносив до найширшого загалу ідею рівності та прав ЛГБТ-спільноти. Спікерами цього проєкту в серії роликів були батьки ЛГБТ-активістів. Вони розповідали історії своїх дітей і прийняття їхньої інакшості. У студії цю тему обговорювали культурні лідери. На це звернення ми мали прозору і правдиву юридичну відповідь: ставити такий контент в ефір є місією Суспільного згідно з законом. Я знаю, що проєкти, які підтримують ЛГБТ-тематику, зустрінуть спротив у консервативній країні. Та ми будемо робити їх далі. 

— На початку реформування «Культура» хизувалася, що в ефірі немає реклами. Чи можуть повернутись безрекламні часи?

— Реклама на телебаченні для комерційних каналів є джерелом прибутку, а для нас може стати джерелом незалежності. Згідно з законом про Суспільне маємо скорочувати кількість реклами: парадоксально, але, якщо зміни до закону не будуть внесені, без реклами ми ризикуємо опинитися тоді, коли будемо на піку своєї форми, коли ми могли би заробляти на рекламі. 

Я, як і глядачі, терпіти не можу телевізійної реклами. Але визнаю, що вона має існувати і розвиватися. Завдяки колегам із департаменту стратегічного маркетингу ми намагаємося впроваджувати таке планування, яке дозволяє транслювати якомога більше справді важливого контенту без перерви на рекламу. Крім того, у пам’ятні дні, у дні спецпланування зазвичай ми прибираємо рекламу з праймового слоту. Є суспільна місія, і вона завжди важливіша.