Рейтинги цьогорічного українського відбору на «Євробачення» були настільки високими, що голосування зламало «Дію». Але при цьому лунає і критика — мовляв, в інших країнах ставляться до конкурсу менш серйозно та більш відповідально, а деякі з них, як-от Румунія, взагалі не бачать сенсу витрачати на нього кошти. З’ясувати, чи так це, нам допоможе огляд інших відкритих національних відборів країн-учасниць, що проходять цьогоріч. Часто саме ці локальні шоу можуть бути навіть цікавішими за саме «Євробачення». «Детектор медіа» вирішив проаналізувати інші відкриті національні відбори країн—учасниць, що проходять цьогоріч для конкурсу. Ми вже писали про мальтійський, іспанський, норвезький, чеський, албанський, ірландський та люксембурзький національні конкурси, а цього разу пропонуємо порівняти відбіркові шоу Латвії, Фінляндії, Італії та Німеччини.

Огляд чотирьох національних відборів ведеться за наступними критеріями: формат, загальний рівень пісень, продакшн (сцена, візуальна айдентика, бренд, зйомка, якість звуку тощо). Також в огляді кожного відбору буде одна пісня, на яку варто звернути увагу, але яка не перемогла на національному відборі. Огляд є суб’єктивним і відображає лише особисту точку зору автора. Підбірка відборів створюється на хронологічній основі їх проведення та не містить шоу, де обирався лише артист, а не конкурсна пісня.

Supernova (Латвія)

Джерело: LTV

Формат: Латвія є єдиною країною, яка кожного року своєї участі на конкурсі (окрім постковідного 2021-го) обирала учасника та пісню на відкритому відборі. У країни був непоганий старт — третє місце у 2000 році з групою Brainstorm та перемога у 2002 зі співачкою Marie N, п’яте місце у 2005 році. Втім після цього країні на «Євробаченні» щастить значно менше — від 2009 року Латвія вийшла до фіналу лише у 2015 та 2016 роках. Якраз 2015 року мовник вирішив замінити свій традиційний відбір на формат під назвою Supernova з більш сучасним підходом. Але це не принесло результату — після 2016 року країна не проходила до фіналу. Цьогоріч відбір провели з одним півфіналом із п’ятнадцяти пісень, десять із яких проходило до фіналу. В обох етапах голосування відбувалося на основі виступів наживо у прямому ефірі. Результат визначався на 50% із голосування журі та 50% голосування глядачів.

Загальний рівень пісень: Після того, як торік країну представив модний альтернативний бенд Sudden Lights, який хоч і не пройшов до фіналу, але пісня якого здобула багато підтримки всередині фандому перед конкурсом, цьогоріч на латвійському відборі було дуже багато саме якісної альтернативи. Тут точно можна було почути різні жанри, пісні латвійського відбору не назвеш старомодними та несучасними, і це тішить. Зокрема, і поп-рок пісня про сварку, й індастріал про спротив суспільним нормам, і навіть пісня про штучний інтелект від солістки гурту, який представляв Латвію на «Євробаченні-2017» у Києві (яка, хоч і не пройшла у фінал відбору, але була фан-фавориткою). Не обійшлось і без українського сліду — щонайменше дві пісні на Supernova були пов’язані з нашою країною. Зокрема, поп-фанк-пісня колективу Funkinbiz має назву «На чисту воду» та виконується українською. Латвію у Швеції ж представить головний виконавець країни Донс із драматичною баладою в стилі Rag’n’Bone Man під назвою Hollow із виразною візуальною концепцією.

Продакшн: Відбір виглядає в міру сучасно, не перевантажено та приємно — виступи зняті гарно, звук налаштований без особливих проблем. Тут нема особливо що критикувати та про що говорити, оскільки Supernova в цьому плані є прикладом для наслідування для тих, хто думає, що на відбір, який має добрий вигляд, потрібно багато грошей. У латвійського мовника малий бюджет і на відміну від тієї ж Ірландії, він використовує їх раціонально.

Сцена відбору. Джерело: LTV

Пісня, на яку варто звернути увагу: Katrina Gupalo — The Cat’s Song (а ось і друга пісня, пов’язана з Україною. Виконавиця є українкою за походженням, підтримує нашу країну та навіть працює над записом української версії цієї пісні. Непоганий лоу-фай-поп в останніх трендах євробаченської дивини).

Uuden Musiikin Kilpailu (Фінляндія)

Джерело: YLE

Формат: Фінляндія мала в останній декаді дещо помірний успіх. З моменту, коли формат UMK було представлено вперше у 2012 році, він пережив кілька трансформацій. За його використання в перші роки існування країна пройшла до фіналу у 2013 та 2014-му, але після чергової трансформації концепції відбору у 2015-му в країни почалася серія невдач. У 2018 році мовник вирішив обирати виконавця самостійно, а на вибір глядачам давати лише пісню. Цей формат прожив лише два роки, коли у 2018 році обрана у такий спосіб заявка посіла 25 місце у фіналі, а у 2019-му — останнє місце в півфіналі. Після такого результату у 2020 році знову було переосмислено концепцію відбору, після чого вона майже не змінювалась. У підсумку відбір складається з одного фінального концерту з сімох пісень, виконаних наживо в прямому ефірі. Результат визначався на 25% із голосування міжнародного журі та 75% голосування глядачів. Глядачі можуть голосувати як за допомогою смс-повідомлень, так і телефонними дзвінками й у додатку мовника.

З 2021 року (у 2020-му «Євробачення» було скасовано) Фінляндія стала щороку проходити до фіналу, а торік навіть перемогла в глядацькому голосуванні на самому конкурсі. Деякі фанати вважають, що це, зокрема, завдяки новому формату UMK. Мовляв, він тепер є золотим стандартом серед відборів, оскільки не є перевантаженим, разом з іншими критеріями, такими як рівень пісень і продакшн.

Загальний рівень пісень: «Конкурс нової музики» (саме так перекладається назва цього відбору з фінської) став головним музичним шоу країни не лише завдяки перетворенню формату. Власне, ця метаморфоза створила сприятливі умови для залучення до шоу найгучніших імен фінської музичної сцени. Щороку саме цей відбір є ледь не найсильнішою за складом вибіркою пісень євросезону в одному шоу — тут видно ставку на якість, а не на кількість. При цьому йдеться і про певну різножанровість і баланс між піснями англійською та фінською мовами.

Втім, чи то від завищених очікувань після перемоги за глядацьким голосуванням у Ліверпулі, чи то від надто великої ставки на гучні імена, цьогорічний склад пісень був дещо слабшим за попередні роки. Однак у цьому випадку це радше говорить про надзвичайно високий рівень UMK у 2022 та 2023 роках, де ледь не кожна пісня відбору була варта плейлиста. У порівнянні з відборами інших країн фінський відбір 2024 року все одно має найвищу позицію в кількісній пропорції. Зокрема, можна було почути й хіп-хоп треки (в одному навіть бере участь головний репер Естонії з естонськомовною частиною), рок-пісню, танцювальний хаус і фінськомовну баладу про ментальне здоров’я з нецензурщиною в якості хуку, яка стала фан-фавориткою та головним хітом конкурсу в Фінляндії. Однак чи то від паралізування вибором, чи від ефектного виступу до Швеції поїде сатиричний персонаж Windows95man із веселою піснею No Rules!, що звучить як флешбек до дискотеки 90-х (про цей тренд ми писали у попередньому матеріалі). У цілому, заявка продовжує стиль, заданий торішнім представником Фінляндії. Однак цього разу на сцені замість великої коробки стоїть… велике яйце, а той самий персонаж ловить по сцені джинсові шорти.

Продакшн: Фінляндії точно не варто дорікати в плані продакшну для цього відбору, оскільки серед усіх шоу він виглядає найбільш цілісним. У нього є добре впізнаваний бренд і стиль, гарна репутація, сучасний і цікавий підхід. У випадку UMK до категорії продакшну входять не лише сцена, звук і візуал, а ще й презентація конкурсних пісень і взаємодія учасників відбору з аудиторією. Це — відбір, який відгадав, як привернути увагу до своїх конкурсантів у цікавий спосіб. У цьому шоу видно добре пропрацьовану роботу величезної команди, яка вже принесла результат і може стати прикладом для наслідування для багатьох інших мовників, що беруть участь у «Євробаченні».

По-перше, конкурсні пісні тут презентують по одній у робочі дні тижня — для того, щоб дати кожній із них час розкритися та здобути свого слухача. Для кожної з них мовник знімає професійне музичне відео (до 2024 це були лірик-відео, продакшн яких із кожним роком покращувався та поступово перетворював кожне відео на кліп з окремою концепцією). Навіть попри те, що концепції виступів наживо подекуди є гіршими за ідеї у цих відео, вони теж зроблені на гідному рівні. Далі на офіційному ютуб-каналі відбору публікується відео з тим, як учасники, не знаючи один про одного, вперше окремо слухають пісні своїх конкурентів і реагують на них. У тексті це звучить доволі сухо, але це справді виглядає цікаво та викликає значний інтерес до учасників. Мовник готує ще кілька відео, де розкриває їх як особистостей, — як в окремих інтерв’ю щодо пісні, так і в спільних ігрових відео. Замість драматичних історій у листівках перед виступами — коротка розповідь про створення конкурсної пісні з відповідями авторів. Усе це створює зв’язок із учасниками, допомагає зрозуміти пісні краще та дає відбору найкращі характеристики реаліті-шоу без зайвої драми.

Також приємно дивує орієнтованість шоу на міжнародну аудиторію. Усі вищезгадані матеріали доповнені англійськими субтитрами, а саме шоу транслюється з англомовним та україномовним коментарем на додачу до інших версій.

У підсумку вкупі з вдалим продакшном сцени та гарними налаштуваннями звуку (після пройдених помилок попередніх відборів) шоу виглядає як самодостатній якісний продукт і без прив’язки до «Євробачення». Масштабно, але не пафосно. Драматично, але не нудно і не стресово. Це все ще відчувається як змагання, але не як «Голодні ігри», як це буває з деякими відборами (особливо згадуються слова деяких учасників українських відборів, які зауважують, що їхня атмосфера є напруженішою за головний конкурс). Це — формат, вартий міжнародної дистрибуції, саме це створює для артистів умови, за яких вони готові брати участь у подібному шоу на піку своєї кар’єри. Участь в UMK не є для артистів Фінляндії репутаційним ризиком, оскільки навіть якщо вони не переможуть на відборі, то їхня пісня все одно стане гучним хітом у масштабах країни. Цьогоріч до звичних умов додалася ще й амбіція Фінляндії перемогти на «Євробаченні» минулого року, через що цьогорічний UMK і виглядав як його мініверсія.

Сцена цьогорічного UMK. Джерело: Wikimedia

Пісня, на яку варто звернути увагу: Jesse Markin — Glow (якісний оптимістичний афробіт, недооцінений фанатами конкурсу. Цікавим є також те, що артист перед фіналом сказав, що у випадку перемоги не візьме участі у «Євробаченні», якщо там братиме участь Ізраїль)

Sanremo (Італія)

Джерело: RAI

Формат: Італія є країною-автофіналісткою конкурсу, і, на відміну від своїх колег по цьому статусу, вона є надзвичайно успішною країною. Майже щороку Італія потрапляє до десятки, а переможець «Євробачення-2021» гурт Maneskin став сенсацією. Не останню роль у цьому відіграє фестиваль Сан-Ремо, що автоматично є відбором заявки Італії на конкурс. Саме він свого часу став натхненням для створення «Євробачення» і його самодостатність не викликає сумнівів. Цікаво, що країна довго не брала участі в конкурсі й тріумфально повернулась аж у 2011 році, посівши третє місце. З того моменту лише у 2014 році (і не надто успішно) на «Євробачення» мовник послав пісню, що не брала участі у Сан-Ремо (за винятком ще заявки 2012 року, коли команда виконавиці, обраної серед учасників фестивалю, вирішила змінити пісню). До 2015 року мовник обирав представника Італії та його пісню незалежно від результатів Сан-Ремо, однак із того моменту право поїздки на «Євробачення» в першу чергу надається переможцю, а у випадку відмови воно переходить до конкурсанта, що посів друге місце. Така ситуація склалась у 2016 році, коли переможець Сан-Ремо гурт Stadio відмовився від участі у «Євробаченні», тож до Стокгольму поїхала Франческа Мікьєлін, що посіла на Сан-Ремо друге місце, але здобула не таку високу позицію у Швеції.

Формат шоу є дещо складним і масштабним. Фестиваль складався з п’ятьох вечорів. На першому вечорі всі тридцять конкурсантів виконали свої конкурсні пісні вперше. На наступних двох вечорах — по п’ятнадцять артистів у кожному знову виконали свої конкурсні треки. На четвертому вечорі всі тридцять артистів виконали кавер разом з іншим відомим виконавцем. На останньому вечорі знову всі тридцять артистів виконали свої конкурсні пісні. Впродовж усього часу артисти виконують свої пісні наживо під супровід оркестру, а шоу транслюється у прямому ефірі. Голосування поєднувало в собі три компоненти — глядацьке голосування через телефон і смс-повідомлення, голосування преси та голосування радіожурі. У першому вечорі голосувала лише преса, у другому та третьому — глядачі та радіожурі за системою 50 на 50. Голосування на четвертому вечорі відбувалося за системою 34% результатів — голосування глядачів і по 33% — преси та радіожурі. У цей вечір складається сума результатів усіх вечорів. Останнього ж вечора голосували лише глядачі, результати було додано до суми попередніх етапів. У підсумку було визначено п’ять суперфіналістів, серед яких переможця визначали за системою 34% — глядачі та 33% — радіожурі та преса.

Загальний рівень пісень. Зазвичай Сан-Ремо наповнене здебільшого однаковими оркестровими баладами, серед яких є або хіп-хоп, або поп-треки з сучасним оригінальним музичним продакшном. Утім цьогорічний Сан-Ремо відрізняється високим рівнем — одноманітних балад стало менше, натомість пісень, які представляють сучасний італійський поп у сучасному світлі, було надзвичайно багато. Головними фаворитами цього року стали пісня дворазового учасника «Євробачення», пісня, виконана неаполітанським діалектом італійської (яка набрала ледь не 60% глядацьких голосів) і радійний танцювальний поп від найвідомішої на цей час в Італії місцевої співачки. У підсумку конкурентів обігнала молода виконавиця з піснею під впливом латино-попу з філософським сенсом про важливість нудьги.

Продакшн: У випадку Італії ми спостерігаємо парадокс — у 2022 році, коли мовник проводив «Євробачення», він вклав більше зусиль у продакшн Сан-Ремо, аніж у головний конкурс. З одного боку все зрозуміло — продакшн легше робити в малій залі театру «Арістон», аніж на великій арені. Там можна і сцену, яка добре працює, вибудувати, і зйомку легше робити, і звук краще налаштувати, і візуальні елементи теж. У цьому випадку оркестр навіть не псує конкурсні пісні, а доповнює їх. Втім головною проблемою з цим відбором є його тривалість — кожне шоу триває по 3–4 години, а кожен виступ або два супроводжує гостьовий номер. Це дуже втомлює, але з огляду на те, що це головний фестиваль італійської музики, який має сильний власний бренд, це можна пробачити.

Сцена цьогорічного фестивалю. Джерело: RAI

Пісня, на яку варто звернути увагу: Clara — Diamanti Grezzi (виконавиця, яка стала одним із переможців вайлдкард-етапу для артистів-початківців із симфонічним денс-попом).

Das Deutsche Finale (Німеччина)

Джерело: NDR

Формат: Німеччина є найбільш неуспішною країною на конкурсі за останні роки. Після четвертого місця у 2018 році щороку Німеччина посідала як не останнє, то передостаннє місце. Мовник змінював концепцію відбору з надією покращити результат і навіть спробував обрати представника та пісню закритим відбором у 2021 році, однак усе ж повернувся до відкритого шоу у 2022-му. Та це не принесло бажаного ефекту. Цього разу голосували за дев’ять учасників у рамках одного фінального концерту, де вони виконували свої пісні наживо в прямому ефірі. Результат визначався за системою 50 на 50 із голосуванням міжнародного журі та глядачів. Одного учасника обирали шляхом спеціального окремого вайлдкард-раунду для артистів-початківців, а інших вісьмох — міжнародне журі з двадцяти осіб (щось подібне для свого закритого відбору використовує зараз Швейцарія).

Загальний рівень пісень. Дуже часто і німецькі фани, й фани з-за кордону скаржаться на те, що Німеччина надто часто робить ставку на безпечний радійний поп. Мовляв, Німеччина навіть у музиці хоче сподобатися всім одразу, а в підсумку не подобається взагалі нікому. Однак торік країну представляв метал-бенд, який все одно посів останнє місце. Навіть попри не надто вдалий результат, приклад надихнув мовника на більшу різножанровість та експериментальність у рамках відбору. Цьогоріч на додачу до звичного радійного попу можна було знайти й альтернативну пісню про котів (думаю, ви вже помітили тренд), і тінь пісні переможниці «Євробачення-2013» (яке теж проходило тоді у Мальме), і німецькомовний шлягер. Фан-фавориткою стала масштабна та драматична балада, але всім цим пісням чогось не вистачало. Переможцем відбору став хлопець зі звичайною радійною поп-пісенькою, яку вже чогось недолюблюють фанати. Однак краще гарно зроблений штамп, ніж незрозуміло що.

Продакшн: Про нього немає що особливо сказати — все виглядало доволі пристойно у порівнянні з тим же відбором 2022 року. Хіба що у деяких випадках (наприклад, переможця) виступ ніби не збігається з піснею, через що виникає певний дисонанс. Але безпосередньо шоу не викликає захвату, однак і надто негативних емоцій теж. Здається, мовник надихнувся певними ідеями Фінляндії та теж намагається розкривати учасників за допомогою якихось неформальних відео, але в цьому всьому бракує характеру.

Сцена. Джерело: NDR

Пісня, на яку варто звернути увагу: Leona — Undream You (ніжна та мінімалістична балада авторства вже знайомої нам Elsie Bay, яка звучить дещо мажорніше й оптимістичніше за її звичні роботи).

У наступному тексті ми порівнюватимемо молдовський Etapa Nationala, Dansk Melodi Grand Prix, Eesti Laul та литовський Eurovizja.lt.

Титульне фото: Скриншот конкурсного виступу переможця фінського відбору. Джерело: YLE