Виконавиця пісень жестовою мовою Катерина Заботкіна: Так багато, як після Нацвідбору на «Євробачення», про жестову мову в Україні ще не говорили

Виконавиця пісень жестовою мовою Катерина Заботкіна: Так багато, як після Нацвідбору на «Євробачення», про жестову мову в Україні ще не говорили

13:00,
9 Лютого 2024
1455

Виконавиця пісень жестовою мовою Катерина Заботкіна: Так багато, як після Нацвідбору на «Євробачення», про жестову мову в Україні ще не говорили

13:00,
9 Лютого 2024
1455
Виконавиця пісень жестовою мовою Катерина Заботкіна: Так багато, як після Нацвідбору на «Євробачення», про жестову мову в Україні ще не говорили
Виконавиця пісень жестовою мовою Катерина Заботкіна: Так багато, як після Нацвідбору на «Євробачення», про жестову мову в Україні ще не говорили
Виконавиця пісень жестовою мовою нацвідбору на «Євробачення» розповіла, з чого почалося її захоплення адаптацією пісень мовою жестів, як потрапила на фінал нацвідбору та про ставлення до критики.

Цього року вперше фінал національного відбору на «Євробачення» мав переклад жестовою мовою. Перекладачкою розмовних студій була Ольга Буназів, а за адаптацію пісень відповідала Катерина Заботкіна. Остання запам’яталася експресивністю й артистизмом. «Мій фаворит на “Євробаченні” — сурдоперекладачка. Дівчина, яка “співає” жестовою мовою! А можна, щоб вона поїхала?!» — написала в інстаграмі співачка Марія Бурмака. І це лише один із багатьох подібних дописів. Тож на ранок після  Нацвідбору перекладачка пісень жестовою мовою або, як вона себе називає, виконавиця пісень жестовою мовою Катерина Заботкіна прокинулася зіркою, і охочих записати інтерв’ю з нею не менше, ніж у цьогорічних представниць України на «Євробачення-2024». На противагу захопливим словам з’явились і повідомлення про те, нібито Катерину не зрозуміла та аудиторія, на яку вона працювала, — люди з порушеннями слуху.

«Детектор медіа» вирішив поспілкуватися з Катериною Заботкіною та дізнатися про її захоплення жестовою мовою, про те, як вона готувалася до телевізійного концерту та що думає про звинувачення в «аматорському рівні» адаптації пісень.

— Катерино, розкажіть, що це за відчуття — прокинутися зіркою?

— По-перше, я  себе зіркою не вважаю, зовсім. Мене багато хто питає про те, що я прокинулася знаменитістю, зіркою. У мене такого відчуття зірковості зовсім немає. А по-друге, що я прокинулася — теж не можна сказати, тому що у мене після суботи було якесь внутрішнє хвилювання, думки про те, що це вже відбулось, тому я не спала всю ніч, певно, десь о восьмій ранку тільки заснула, півтори годинки вдалося поспати. Тому щодо того, що прокинулась знаменитістю, то це точно не ця історія.

 

 Катерина Заботкіна (тут і далі фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»)

— Відразу визначимося, що таке переклад пісень жестовою мовою і чому  ви це визначаєте як адаптація?

— Я працюю тільки з піснями, я виконую пісні жестовою мовою. З мого боку буде неповагою до перекладачів, які здобували профільну освіту, називати себе також перекладачкою. Я не займаюся синхронним перекладом. Я виконую тільки пісні з попередньою підготовкою до їх виконання.

— З чого почалося ваше захоплення жестовою мовою?

— Уперше я познайомилася з жестовою мовою десь у 2016 році, коли мені було 17 років, а серйозно займатися цим почала у 20 років. Я себе називаю виконавицею пісень жестовою мовою. Перекладач у моєму консервативному розумінні — це професія, це люди, які працюють за фахом перекладача. Для мене жестова мова розпочалася з хобі.

Я була вражена тим, що так можна, я цим надихнулась і у мене було шалене бажання вивчати жестову мову. Я дізналася, що нею можна адаптувати пісні, можна виконувати пісні жестовою мовою. Я починала вивчати жестову мову самотужки, знаходила відеоуроки, щось переглядала на ютубі. Дивилася відео, де люди жестовою мовою показували пісні, й намагалася це повторити. Спочатку у мене нічого не виходило, це було швидко, а руки у мене не були підготовані для такого. Я соромилася того, що мені не вдається досягнути якогось результату. Точніше, можливо, результат і був, але не було кому його оцінити, у моєму оточенні не було людей, які не чують. Не було тих, хто б сказав, де правильно, а де — неправильно, а я сама не знала, до кого мені з цим піти. Було і внутрішнє відчуття, що, можливо, не варто цим займатись. І я на декілька років це закинула.

У 2019 році я познайомилася з професійною перекладачкою жестової мови, вона мені дуже допомагала в адаптації пісень, як це робити краще, вказувала на якісь неточності, допомагала вдосконалювати свої навички. Я почала записувати перші відео, певно, розквіт цього був під час ковіду, коли популярності набув тікток. І я там почала підглядати якісь відео, повторювати їх, відтворювати. Почала виставляти свої відео та збирати відгуки: щось можна зробити так чи краще. Я перекладала різні пісні українських виконавців.

  

— Адаптація пісень жестовою мовою — ваше хобі. А чим у житті займаєтеся професійно? І як знаходите час на захоплення?

— Я комунікаційниця, працюю в Аспен Інституті у Києві. Мій напрямок — копірайтинг, написання текстів різних стилів, неймінг, розробка ідей, промовідео. Усе те, що пов’язано з комунікацією. Я не можу сказати, що кожного дня займаюся своїм хобі. Це трапляється, коли я чую якусь пісню і в мене в голові з’являються жести — я розумію, як воно виглядатиме. І натхнення з’являється. Зазвичай, прем’єри пісень зранку відбуваються — і я вже не можу дочекатися, коли приїду додому ввечері та займусь адаптацією.

— А як проходить адаптація пісні на мову жестів?

— Це вже якась професійна деформація насправді. Я кудись їду і слухаю музику — і вже уявляю цю пісню жестами. Я думаю про те, як це буде звучати жестовою мовою. Який сенс хотів артист закласти, що він хотів сказати своєю піснею, які слова чи фрази можна переформатувати. Буває так, що слова в реченні побудовані таким чином, що звучить красиво, але не завжди змістовно. Наприклад, під час «Євробачення» була пісня Івасюка зі словами «Місяць вийшов мальви колихати». Очевидно, що в прямому сенсі місяць нікого не може колихати, і це потрібно було якось обіграти. Спочатку я думаю цією категорією, що можна зробити та як це можна зробити. Потім починаю думати категоріями краси жестів. Буває так, що одне слово можна показати кількома варіантами. І я думаю, який жест тут буде доречніший, як перефразувати, щоб при цьому зберігся сенс і чи можна додати якусь театральну історію. Наприклад, фразу «знімайте маску» жестовою мовою можна показати в прямому сенсі, а можна якимсь різким рухом показати «Усе! Зняти маску!».

Це дуже творча робота, і мені це подобається. Мене це надихає. Кожна пісня як виклик. Чи зможеш ти придумати тут щось цікаве? Чи просто усе піде прямо по тексту?

— Мріяли про те, що потрапите як перекладачка в фінальне шоу Нацвідбору на «Євробачення»?

— Я дивилася «Євробачення» з 2008 року. Кожне «Євробачення» для мене — як маленьке життя. Я його завжди так чекаю, це такі емоції, таке натхнення, і це мені так подобається! Коли була маленька, то батьки не дозволяли дивитися, бо фінал же дуже пізно. Але вже як виросла, то дивлюся з задоволенням, це для мене є пріоритетом. Дивлюся півфінали, фінал, стежу за Нацвідбором в Україні.

Колись в інтерв’ю я сказала, що мрію перекладати «Євробачення», але на той момент це здавалося чимось нездійсненним. Це десь на вищому рівні, в космосі — а я тут, земна людина, і мрія здавалася дуже далекою і нездійсненою. Мені написали у фейсбук — причому повідомлення потрапило в запити, — що шукають перекладача на концерт. Зазвичай, коли до мене звертаються й у мене не виходить, то я колег раджу. У моїй бульбашці таке трапляється, що люди звертаються за рекомендацією взяти участь у якомусь заході чи концерті. Я попросила уточнити деталі — і мені відповіли, що це Національний відбір на «Євробачення». У мене просто відвисла щелепа, я не вірила, що це можливо. Я не вірила, що це відбувається ось так. Ми поговорили з організаторами, узгодили питання, я почала вивчати пісні.

Усі пісні на Нацвідборі абсолютно різні. Одна пісня — щось супер легке, танцювальне, інша — глибоко лірична, така, що торкає за живе, причому вони йшли одна за одною. Усі пісні різні, але кожна по-особливому прекрасна. Я кожну пісню переслухувала разів по 200, щоб запам’ятати текст, у якому моменті артист щось особливе від себе додає, щоб запам’ятати, які музичні інструменти йдуть в пріоритеті.

Робота над вивченням пісень Нацвідбору тривала трохи більш як тиждень. Але я йшла до цього все своє життя.

— Що відчули, коли потрапили за лаштунки «Євробачення»?

— Ну, на початку все було нормально. Просто організація події такого масштабу — це завжди складно. Разом із тим там панує неймовірна атмосфера. Потім була генеральна репетиція, нам показали, де ми будемо працювати, і вже на цьому етапі у мене почалося певне хвилювання. Напередодні я дуже багато повторювала пісні. У якийсь момент так розхвилювалася, що здавалося, ніби я не знаю жодну пісню, я все забула, взагалі це чую вперше. А ще у деяких зірок аранжування пісень відрізнялися від оригіналу, і це теж спричинило страшне хвилювання, бо я розуміла, що я це почую один раз — і потрібно буде відтворювати. Треба запам’ятати, де який буде ритм, який біт. Під час виконання пісень жестовою мовою і тіло бере участь у цьому, цей ритм потрібно показувати. «Боже, що зараз буде?», — думала я. Вже перед самим початком я себе опанувала. Зрозуміла, що від мене вже нічого не залежить, я все зробила у плані вивчення. Після першої пісні — це була Руслана і «Дикі танці» — вже з’явився якийсь драйв та ейфорія, прийшло натхнення і вже до кінця не було часу думати про страх чи хвилювання, тому що проміжки між композиціями були невеликі. Такий ритм не дозволяв подумати про те, що я хвилююся.

— А яку пісню було найважче адаптувати?

— Пісні фіналістів не стільки були складні, скільки я сама відчувала відповідальність. Я розуміла, що за конкурсні пісні голосуватимуть люди. І кожну пісню потрібно було донести так, щоб за неї проголосували. Сказати, що якась пісня мені легко давалась, не можу. Я в кожну намагалася додати частинку себе. Я передивилась інтерв’ю усіх виконавців, сподіваючись знайти те, що мене наштовхне на розуміння того, що буде відображено у пісні. Хотілося відчути кожного виконавця.

— Коли не витримала перевантаження «Дія» і в очікуванні, коли ж можна буде віддати свій голос за виконавців, у багатьох глядачів з’явилася думка: «На “Євробачення” потрібно відправити Катерину!». Що скаже з цього приводу?

— Я вважаю, що кожен має займатися своєю справою. Ми вже знаємо переможця, я впевнена, що Jerry Heil та alyona alyona прекрасно представлять Україну в Мальме. А я все-таки більше займалася б тим, щоб адаптовувати пісні, а співаки, я думаю, впораються і без мене.

— У вас є друзі чи знайомі з порушенням слуху? Як вони відреагували на вашу роботу під нас фіналу Нацвідбору?

— У більшості хвалили, відзначили драйв, який мені вдалося передати. Так, вони розуміли, що я передаю. І викладачка, з якою я займалась, і просто мої знайомі перекладачі були дуже натхненні. Люди, які не чують, мені писали в особисті повідомлення: «Ось тут було дуже класно», «Тут класний момент», знімали фрагменти відео і писали: «Ти тут показала так, а можна було показати по-іншому. Дивись». І вони записують мені якісь жести, які могли бути на цьому місці. Для мене це дуже цінно. От уявіть: людина дивилася, вона помітила, що щось можна зробити краще, вона зняла мені відео і надіслала. Щоб підказати. Це ж фантастика!

— Я не можу не попросити прокоментувати ситуацію з коментарем від імені Українського товариства глухих, у якому йдеться, що  «переклад жестовою мовою нацвідбору “Євробачення” пройшов на аматорському рівні та переважно з власною інтерпретацією матеріалу». Що з цього приводу скажете?

— Ну, дивіться, виконання пісень якраз передбачає певною мірою власну інтерпретацію. Не завжди те, що написано в тексті пісні, відображає сенс. Очевидно, що я можу зчитати сенс по-своєму, а хтось — по-іншому. Ми навіть із моєю викладачкою та людьми, які не чують, під час підготовки до Нацвідбору проговорювали: який сенс ми бачимо у цій фразі? У всіх вони різні — і це може викликати непорозуміння. І щодо пісень англійською мовою. Ми працювали в Україні, жестова мова була українська, навіть під час англомовних пісень. І взагалі це був подвійний переклад, тому що лунає пісня англійською мовою, я її в голові перекладаю українською мовою й адаптую українською жестовою. Це складний переклад. Бувало, що я навіть проговорювала під час англійських пісень українські слова, щоб було зрозуміліше. Як на мене, англійська жестова мова не настільки розповсюджена, як українська в Україні. Ми вирішили, що українською жестовою мовою буде це краще перекладати.

— Тобто під час підготовки до Нацвідбору ви ці пісні розбирали зі своєю викладачкою жестової мови?

— Так, вона професійна перекладачка. Я також радилася зі своєю знайомою, яка має порушення слуху. Перед кожним виступом, записом кліпу чи концертом я завжди звертаюся за порадами до професійних людей, я не готуюся сама. І зазвичай, не до однієї людини. Щоб ми разом могли напрацювати щось у контексті сенсів, у контексті жестів, зрозуміти, як це зробити краще.

— Катерино, з одного боку вас називають зіркою цьогорічного відбору на «Євробачення», а з іншого — на вашу адресу лунають звинувачення в непрофесіоналізмі. Як реагуєте на цей хейт?

— Я дуже позитивно це оцінюю. Для мене дуже важливо, що людям, по-перше, це не байдуже, по-друге, я дуже ціную, коли мені радять, як зробити краще. Ціллю ж була не я, ціллю було познайомити людей з українською жестовою мовою, людей, які не чують, познайомити з піснями Нацвідбору та частиною української культури. На моє глибоке переконання, зараз українська культура, особливо музика, зробила квантовий стрибок уперед. Це просто щось неймовірне. 10 років тому у нас на естраді було 15–20 людей, які виступали на всіх концертах, тільки мінялася їхня черговість. Якщо з’являлося хоч одне нове ім’я — це було досягнення. Зараз я заходжу у списки 100 чи 50 найкращих пісень — і з 50 можу не знати 30 виконавців. Не тому, що я не цікавлюся музикою, я її слухаю багато. Зараз з’являється набагато більше можливостей поділитися своєю творчістю. І знову ж таки, повертаючись до «Євробачення»: 11 пісень — і всі абсолютно різні. Музика розвивається, і вона є на кожен смак. І коли мені люди пишуть, коментують, де та що було не так у моєму перекладі пісень — то я їм тільки дякую і дуже це ціную.

А те, що мене розкритикували й не зрозуміли мій переклад… Але ж були й ті, хто зрозумів, — і саме зі спільноти тих, хто не чує. Вони мені дякували, казали, що це було класно. Казали, що класно те, що це був рух, це була маленька вистава. Я їм була вдячна за поради. Я не вважаю, що я істина в останній інстанції. Я уявити не можу, щоб я сказала: так, як я роблю – це правильно й не обговорюється, інші думки мене не цікавлять. Я за те, щоб покращувати та розвивати цю сферу. Розвивати жестову мову в Україні, розвивати культуру жестової мови в Україні. Я бачила коментарі, де люди писали: я взагалі не знав, що так можливо, я такого раніше не бачив. Мені здається, що так, як в останні дні говорять про жестову мову, країна взагалі про неї не говорила. Навіть те, що ця дискусія є настільки гарячою — це вже круто. Люди цікавляться, де цьому можна навчитися, цікавляться, де можна дізнатися базові жести, інші пишуть і питають, як можна пісні навчитися перекладати. Мені здається, це величезний поштовх до розвитку цього напрямку: для курсів, навчань, адаптації пісень жестовою мовою. Тож до критики я ставлюся позитивно, якщо вона спрямована на покращення.

Коли кажуть, що незрозуміло, то мені б хотілося зрозуміти, що саме. Який саме момент був незрозумілий? Можливо, це я так зчитала сенс, я його так передала, а людина щось уявила по-іншому або бачить текст пісні й інше слово в ньому. У кожної мови є своя жестова мова. В Україні одна жестова мова, але є діалекти. Буває так, що, приміром, у Києві один жест показують так, а на Львівщині — по-іншому.

— Що найважче у виконанні пісень жестовою мовою?

— Знаєте, кожна пісня важка по-своєму. Особливо реп. Я боюся, що якщо біля чогось такого буду стояти, то просто палець собі зламаю. Потрібно ловити темп, щоб зберегти чіткість рухів, показати ритм, показати настрій, але при цьому зберігати поставлені рухи. Щоб за рухами тіла не почали гуляти жести — це важливо.

— Уперше на Суспільному під час фіналу Нацвідбору є переклад жестовою мовою. Як думаєте, цей перший досвід має стати традицією?

— Я економіст за освітою, тому скажу так: якщо є попит, то має бути й пропозиція. Якщо людям, які не чують, це цікаво, якщо вони хочуть, щоб це було, то це має бути. Мені здається, доступність, інклюзивність має бути в усьому. Люди мають це розуміти. Потрібно дослухатися до людей, які не чують, і відгукуватися на їх пропозиції та побажання.

— З ким з українських виконавців вам хотілося б попрацювати на одній сцені? Про що мрієте зараз?

— Я ще не оговталася від цієї мрії, що здійснилася. Напевно, тепер велике «Євробачення», але я боюся про це мріяти.

Мені дуже подобається Юлія Саніна, фронтвумен українського гурту The Hardkiss. Я безмежно надихаюся нею, тим більше останнім часом вона почала себе пробувати в різних ролях: вона була ведучою «Євробачення» в Ліверпулі, і на цьогорічному Нацвідборі теж, це вже інший вимір її роботи. Гурт The Hardkiss і Юлія Саніна — це моя мрія, я б із задоволенням виконала з ними пісню.

Головне фото: Катерина Заботкіна (фотограф Максим Поліщук, «Детектор медіа»)

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду