Про перший півфінал читайте тут.

Другий півфінал конкурсу Євробачення відправив до фіналу артистів із Австралії, Австрії, Албанії, Бельгії, Вірменії, Естонії, Кіпру, Литви, Польщі та Чехії. Завершився конкурс для представників Греції, Грузії, Данії, Ісландії, Румунії та Сан-Марино. Це сплутало всі попередні розрахунки букмекерів.

Трансляція другого півфіналу конкурсу Євробачення на «Суспільному. Культурі» пройшла вже з нормальним звуком, без проблем. Технічний директор Суспільного Юрій Бойчук  заявив, що «проблему ідентифіковано і компанія вжила заходів щодо її недопущення в майбутньому"». От тільки здається, що проблему мало бути усунуто не за два дні, а того ж вечора, за можливості до кінця трансляції першого півфіналу.

Бо чомусь мені завжди здавалося, що має бути черговий співробітник, який сидить і переглядає передачі — і в разі чого негайно здіймає на ноги всіх потрібних людей, які оперативно прибирають усі вади й хиби. Тим паче, що концертна частина завершилася задовго до комендантської години, а повітряної тривоги не було.

Якщо ж цього не сталося, по-хорошому, канал мав би принаймні перепросити тут само в ефірі й повторити трансляцію вже в запису, оголосивши час. Це по-хорошому. А по-радянськи, канал — начальник над глядачами, а начальник завжди правий — беріть, що дають.

Не був таким дурдомівським, як у вівторок, і випуск «ПреЄвробачення». Пролунало чимало інформації, був репортаж із українського селища в Ліверпулі. От тільки виявилося, що найпопулярніша українська страва — це чебуреки. Насправді кримськотатарська, але чи казали про це — так, щоби привернути увагу?

«Україна — найдемократичніша країна в Європі!» — оголосив ведучий. А як щодо батьківщини слонів? Так, балачки у таких програмах не можна сприймати серйозно, але подібний гумор, гм... З тієї ж опери: «Всі українці вболівають за “Творчих”, весь світ уболіває». Тобто, якщо українець байдужий до «Творчих» — він уже не патріот, зрада? А коли українцеві подобається, скажімо, шведка Лорін — «измена родине с конфискацией имущества»? Отакий от барабанний патріотизм — він дуже з російсько-радянським душком: «весь народ на марші, пліч-о-пліч». А ще вже бісять згадування про війну та майбутню перемогу «всує», накручено-барабанними голосами, просто «бо так треба».

Про данського співака Рейлі:  «Він популярний не лише у Скандинавії, він захопив і російський ринок». Ото радість яка! І яка ж цікава інформація! Це при тому, що більше ні про кого так детально,а здебільшого й узагалі, не розповідали.

Ну, й фірмове переривання гостей, а ще власні прогнози та оцінки. Мені як глядачеві це так цікаво!

Отаким був «розігрів» цього разу.

У другому півфіналі, як і в першому, було чимало цікавих виступів — тільки рівень був більш рівним, ніж у першому, й тому інтриги було більше. А яка ж була програма поза виступами! І знову — велика подяка — її не з'їли рекламою.

Юлія Саніна давала імпровізовані уроки української й частину реплік промовила нею ж. Кольори українського прапора помічаєш у все більшій кількості деталей. Тімур Мірошниченко з'явився на сцені разом із ведучим із Великої Британії — не пам'ятаю раніше нічого подібного.

Злата Дзюнька, Отой і Марія Яремчук співали фрагменти традиційних українських пісень, завершивши «Щедриком», Юлія Саніна розповіла, що народилася ця пісня в Україні. Ну, й слова підтримки України — їх було дуже багато.

З іншого — завершення гри між Монсом Зельмерльовом та Філуменою, яка розпочалася під час першого півфіналу: за фрагментами виступів минулих років угадувати, хто кваліфікувався до фіналу, а хто ні; виконавців було названо. Під час першого півфіналу було цікавіше: серед завдань були швейцарець Ді-Джей Бобо, який уже був у статусі суперзірки й не пройшов до фіналу, та шведка Анна Бергендаль — єдина представниця Швеції, яка не  кваліфікувалася. Ну, й виступ трьох драг-квін у супроводі танцювального гурту «Поділля» під девізом «Будь тим, ким ти є».

На найвищі оцінки заслуговують сцена та світло: вони створюють святковий, феєричний світ, а сцена здається безкінечною.

Ну, й окремий захват — заставки перед виступами: зображення визначного місця в Україні, аналогічного визначного місця у Великій Британії та ще одного — у країні, яку представляє учасник, причому все титровано. Такого я ще не пам'ятаю. От тільки... немає в заставках перлин ані Харкова, ані Одеси, ані Севастополя та Ялти, й не лише їх. Другі два міста окуповані, до перших двох небезпечно їздити. На заставці перед виступом представника Кіпру Ендрю Ламбру — морський пляж у Брайтоні, морський пляж у Лімасолі та Kyiv Sea Beach — пляж на Київському морі, ніби  справжніх морів в Україні немає. Зрозуміло, чому так — але тим паче гірко. А ще — особисте: не люблю, коли показують засніжені пейзажі, а саме такими показали й гірську дорогу на Івано-Франківщині та університет у Чернівцях. Та ще й українська дорога виглядала ґрунтовою — на відміну від таких у Великій Британії та Ірландії. Засніжені не люблю тому, що ще й досі чимало людей вважають Україну такою ж замороженою й суворою, як Росія, й підтримувати цей стереотип вважаю не вартим. Та й щодо суцільного бездоріжжя — такий стереотип, на жаль, теж є, й реально бездоріжна Росія його щодо України підтримує.

Велика Британія приймає Євробачення удев'яте — це рекорд. Оцініть географію: 1960 рік (після відмови Нідерландів проводити другий конкурс за три роки) — Лондон, 1963 (після відмови Франції проводити третій конкурс за п'ять років із посиланням на брак коштів) — Лондон, 1968 (після перемоги Сенді Шо) — Лондон, 1972 (після відмови Монако) — Единбург, 1974 (після відмови Люксембургу проводити другий поспіль конкурс) — Брайтон, 1977 (після перемоги «Брадерхуд ов Мен») — Лондон, 1982 (після перемоги «Баккс Фізз») — Херрогейт, 1998 (після перемоги Катріни та «Уейвз») — Бірмінгем, й от тепер — Ліверпуль.

Ну, й ще особливість цього конкурсу. На багатьох конкурсах хтось один із конкурсантів виступає босоніж. На одному конкурсі таких було двоє. Нині босоніж виступали аж четверо конкурсантів (якщо я когось не прогавив) — шведка Лорін, молдованин Паша Парфені, кіпріот Ендрю Ламбру та грузинка Іру. Взуття виходить із моди на Євробаченні? А поміж тим, п'ятеро переможців свого часу виступали босоніж — 1967 року британка Сенді Шо, 2003 року туркеня Сертаб Еренер, 2008 року росіянин Діма Білан (вибачте, але з історії фактів не викинеш; після нашої перемоги він не те що босяка, а голяка по сцені побіжить), 2012 року — шведка Лорін, 2013 року — данка Еммелі де Форест.

А ми чекаймо на фінал. «Творчих» поставили виступати між двома запальними піснями — молдованина Паші Парфені та норвежки Алессандри. Чи вдасться їм затьмарити обох?

Фото: Getty Images