Представниками України на конкурсі «Євробачення» стане дует Tvorchi. Їхня перемога була очікуваною: вони — одні з найпопулярніших в Україні виконавців. Не пригадаю попередніх нацвідборів, на яких переможці були б настільки передбачуваними.

Характерно, що, мабуть, уперше після нацвідбору не виникло скандалів. Ну, майже. А вокаліст-африканець (та ще й із Галичини!) вчергове доведе брехливість російських тверджень про «нацистів». А фанатів «Євробачення» в Росії та на пострадянському просторі, куди сягає російська дезінформація і пропаганда, чимало.

А от пісня… Боюся, вона — не найкраща в доробку гурту. Юлія Саніна зняла мені з язика: чогось у цій пісні бракує. Початок без супроводу налаштовує на динамічний розвиток і хітовий приспів — а їх не було, пісня вийшла монотонною, приспів майже не відрізнявся від заспіву. Були в історії приклади культових монотонних пісень — зокрема, Personal Jesus гурту Depeche Mode, але це виняток. 2020 року Tvorchi обрушили на глядачів лавину, цього разу такого не було. Утім їхні драйвовість і енергетика нікуди не поділися.

Я запам’ятав приспів лише після другого прослуховування. А нинішній конкурс для України буде особливим і складним: як представники країни-переможниці українці виступатимуть лише один раз — відразу у фіналі. Другого прослуховування не буде. Шкода, що журі й ведучі про  це не нагадали.

Та й загальний рівень здивував: він був досить слабким. Чимало пісень були явно не того рівня, були й нішеві. Були сирі виступи. Артисти й не приховували, що вони прийшли не на «Євробачення» потрапити, а показати себе Україні. Відкриттів майже не було.

Мабуть, коли фіналістів обирає одна людина на свої смаки та зі своїх міркувань, це не найкраща схема. Бо постає запитання: а хто ж опинився за бортом? Зрозуміло: зараз особлива ситуація. Але надалі дуже бажані півфінали. І міркування про розмаїтість, різножанровість цього концерту є хибними: це — не самодостатній концерт, а відбір.

Реальних претендентів на перемогу було лише троє: Tvorchi, Круть та Джеррі Хейл – фіналісти 2020 року; десь позаду виднілася Фіінка. Решта на звичайних для України конкурсах «Євробачення» або потрапили б до фіналу, або ні, а дехто точно був би на останніх місцях півфіналів — рівень не той. І слова декого з членів журі «пісня хороша, але не для “Євробачення”» я розумів саме так. Бо жанрів «не для “Євробачення”» не буває, як і «неформату».

А ще багато з кокурсантів використовували етнічні мотиви. Етніка третій рік поспіль — то було б уже занадто. Глядачі можуть подумати, що Україна не виросла з фольклору й нічого іншого, загальноєвропейського, запропонувати не може.

Круть — неймовірна пісня, проникливе виконання. Вона була би стовідсотковою переможницею, якби не Tvorchi. Приспів цієї пісні я також запам’ятав із другого разу. Проте тут теж були свої «але». Надто вже сумна ця пісня й іще сумніше, на межі плачу, виконана. Тоді як Tvorchi ніби стверджують гасло британців під час Битви за Британію часів Другої світової війни: показувати ворогу, що життя триває, й гітлерівцям не вдалося його зламати. А ще у Круті були легкі, але помітні відсилання до фольклору.

А от уже у Джеррі Хейл відсилання до етніки було на всю котушку. Прекрасний виступ, приємна пісня, але ніби склеєна з фрагментів. Вона не для конкурсу.

Різонуло зауваження журі  до дуету «Тембер Бланш»: мовляв, пісні такого плану — не для «Євробачення». Звучала ж на «Євробаченні» 2019 року пісня такого ж плану (їх двоє, повільна ніжна пісня, вона співає, він грає на гітарі) — у словенців Зали Краль та Гашпера Шандла. Потрапила до фіналу, посіла 15 місце й…  запам’яталася, привернула увагу. А це ж, зрештою, і є головна мета участі. Бо 2008 року Ані Лорак посіла друге місце — а хто її пам’ятає?

Ще одне зауваження журі: «Що ви несете своєю піснею?» Просто радянська худрада з грізним: «Що ваша пісня виховує у слухачів?»

Варто подякувати організаторам. Станція метро — а чудова сцена, чудовий звук, чудова картинка. Лише дуже уважні глядачі помітили: не видно глядачів у залі. Не надто уважний і не помітив, що у нацвідборі є щось незвичне.

Україна знову довела: вона вийшла з пострадянського світу, де на «Євробачення» посилають одноразові пісні «на експорт», а слухають зовсім інші. Україна слухає саме цю й саме таку музику. От тільки так хотілося б, щоб колись на «Євробаченні» пролунала неетнічна сучасна європейська пісня українською мовою.

Фото: Суспільне, Анастасія Мантач