Сільський анти-Голлівуд. Режисер-аматор із Черкащини розуміє про кіно щось важливе

Сільський анти-Голлівуд. Режисер-аматор із Черкащини розуміє про кіно щось важливе

08:50,
31 Грудня 2021
2335

Сільський анти-Голлівуд. Режисер-аматор із Черкащини розуміє про кіно щось важливе

08:50,
31 Грудня 2021
2335
Сільський анти-Голлівуд. Режисер-аматор із Черкащини розуміє про кіно щось важливе
Сільський анти-Голлівуд. Режисер-аматор із Черкащини розуміє про кіно щось важливе
… чого часто не розуміють професійні українські кінематографісти.

Де в Українці Голлівуд? Ось, наприклад, документальний фільм Олега Чорного має назву «Голлівуд над Дніпром». Стрічка побачила світ 2014 року і розповідає про зйомки в селі Бучак на Черкащині. Назву запропонував сценарист Станіслав Цалик. За запитом «український Голлівуд» пошуковик видає інформацію про студію в селі Нежиловичі на Київщині. Часто епітет «Голлівуд» у ЗМІ вживають без прив’язки ко конкретного місця чи кінофабрики, як-от в Одесі, а сміливо називають так усі локації, де в Україні знімали і знімають фільми різного рівня якості і статусу.

Тож режисер Олексій Хуторний керується цією ж логікою, коли називає село Легедзине на Черкащині «своєрідним сільським Голлівудом». Стрічку «Сільське кіно Владислава Чабанюка» Олексій зняв на замовлення Черкаської філії Суспільного. Вона вийшла в ефір 18 грудня.

З огляду на питомо рустикальний контекст, найперше привертає увагу бюджет — 64 963 гривні. Тендер на створення фільму оголошували через Prozorro, і так сталося, що я стежив за процесом. Тож знаю: цей лот виставлявся на аукціон кілька разів, адже бюджет в еквіваленті без малого 2 500 доларів — явно не голлівудський. Навіть формат незалежного кіно тут не підійде.

Натомість озвучений бюджет якраз відповідає темі та ідеї проєкту, для якого він призначений і який зрештою знайшов свого виконавця. Група працювала майже безкоштовно, творці заробили хіба на каву. А їхні герої — в минулому сільські вчителі Владислав Чабанюк та Микола Кулик, вже без малого тридцять років знімають своє кіно на голому ентузіазмі. Їхні актори — переважно аматори, односельці, — теж не заробляють нічого. Та й готові стрічки сільської кіностудії «Мальва» — здебільшого короткий метр («Яничар», «Вирій», «Ойра» тощо) — призначені радше для локального, внутрішнього вжитку.

Є винятки, про які йтиметься нижче. Але загальна картина суперечить самій концепції автентичного Голлівуду й самоназваних голівудів: створювати фільми за гроші, заробляти на показах, продавати. Словом, у сільському кіно Владислава Чабанюка жодної комерції. Цікаво й показово, що всім учасникам процесу це подобається.

Візуальний ряд двадцятип’ятихвилинної стрічки — це переважно нарізка кадрів із різних фільмів, фрагменти бекстейджів, плани сільських пейзажів, так званих знімальних павільйонів. Ними перебивають інтерв’ю ідеологів сільського кіно — Чабанюка й Кулика. І найперше, що впадає в око й чіпляє вухо — воістину буддистський спокій усіх цих людей.

Кіношники навіть із меншим досвідом, ніж у фундаторів «Мальви», не дадуть збрехати: створення будь-якої стрічки найперше мотає нерви. Організм щоразу по завершенні проєкту вимагає часткової, а краще — повної реабілітації. Аби з новими силами братися за наступний проєкт, вбивати нерви вже на ньому, далі — по колу. Часом подібні стани нагадують ті, які переживають люди з алкогольною залежністю. Знають, що буде погано, та все одно залазять у чергове пекло, реабілітуються, переводять подих і знову за старе.

Про Владислава Чабанюка й віддану йому команду аматорів, показану у стрічці, такого не скажеш. Згадані порівняння для них недоречні. Вони отримують естетичне задоволення від процесу. Їх влаштовує той результат, якого вони досягають. І якщо розглядати «Чорного козака», перший повнометражний проєкт «Мальв», очима українських кінокритиків, та підходити до цього та інших фільмів із тими ж мірками, з якими підходять до, наприклад, «Поганих доріг», «Моїх думок тихих» чи «Додому», вердикт навряд буде позитивним. Ось пояснення спокою кіноаматорів із Легедзиного: їм байдужа думка будь-яких критиків. Бо якщо ініціатори «Мальви» захочуть відволіктися та зреагувати на критичні закиди, завжди можуть сказати: «Візьми й сам зроби, як треба». І матимуть рацію.

У чому правда сільського кіно Владислава Чабанюка? В тому, що воно принципово волонтерське. Знімається без бюджетів, є лише одна кінокамера, замість павільйонів — природа Черкащини, костюми й декорації люди роблять самі. Самодіяльність? Звісно. Проте якщо самодіяльність триває двадцять вісім років, процес і результат самі по собі викликають повагу. Легедзинські кіномитці нікому нічого не винні, бо ні в кого нічого не беруть. А ще нікому нічого не хочуть довести за межами власного мікрокосмосу.

Окремої розмови вартий «Чорний козак» — проєкт тривалістю десять років. Cтрічка позиціонована як перший народний фільм та створений винятково за пожертви громадян: наколядовано трохи більше двох мільйонів гривень, з урахуванням зміни курсу долара за цей час — приблизно сто тисяч доларів. Крім виконавиці головної ролі Марини Юрчак, професійних акторів нема. Якщо не вважати таким казкаря з телевізійним досвідом Олександра Власюка, він же Сашко Лірник, який написав сценарій. А також письменників та видавців братів Капранових, які тим часом устигли знятися в епізодах двох художніх фільмів. Проте фактом свого існування фільм уже захищає себе від професійних критичних аналізів. Цитую: «Його аматорський рівень нівелює можливість серйозної критики, бо ставитися до нього можна як до домашнього кіно».

Документальний фільм «Сільське кіно Владислава Чабанюка» фіксує явище, яке існує в Україні давно. Давніше навіть, ніж частина читачів цього тексту може уявити. Мова про непрофесійне кіно, з яким ніхто з професіоналів не знає, що робити. Вище сказано: воно не варте серйозної критики, проте уваги варте, бо ж, вибачте за вульгаризм, крутиться під ногами.

Моє перше знайомство з таким аматорським, домашнім кіно відбулося наприкінці 1980-х років. Ним займався один із моїх однокласників у рідному Ніжині, й вони знімали короткий метр на любительську камеру й чорно-білу плівку. Згодом фундатори любительської студії створили в Ніжині на початку 1990-х міське комерційне телебачення «Фобос». Але є давніші історії. У середині 1970-х років львівські гіпі з неформального об’єднання «Святий Сад» роздобули камеру, плівку й теж знімали кіно на території тоді ще занедбаного монастиря кармелітів.

Повертаючись у час теперішній, вартою уваги вважаю компанію «Магнат-медіа» з Чернівців. Її засновник, продюсер Сергій Скобун, знаходить позабюджетні гроші і знімає фільми. Його стрічку «Легенда Карпат» визначили як «набір аудіовізуальних матеріалів, які можна використати для чого завгодно». Але разом із тим визнали: нарешті настали часи, коли кіно може знімати кожен, хто знайде фінансування. І навіть потрапити зі своїм продуктом у широкий прокат, навіть за межами України, в Європі, ще й отримати нагороду на Одеському міжнародному кінофестивалі.

«Чорний козак» мав значно менше екранів, був погано розписаний, та попри це зібрав більше 500 тисяч гривень за квитки. Хоча знятий був за смішні гроші. Отже, отриманий результат можна вважати чимось на кшталт здобутку на рівному місці.

Показово й навіть характерно, що Чабанюк тяжіє до історичних сюжетів. Це не дивно, адже він учитель історії. Проте його «Чорний козак», як і «Легенда Карпат» Скобуна, зміг прорватися на великі екрани та змусити глядачів купити квитки, хай там скільки тих охочих глядачів знайшлося, саме через історичну або наближену до неї тематику.

Це — підказка. Українці люблять історичне кіно. Або, скажімо так, вважають історичним усе костюмне. Тому незалежні аматори відчувають те, чого не хочуть із різних причин розуміти професійні продюсери. За правильного просування, продуманої маркетингової політики, системного підходу й стратегії, додавши ентузіазм команди, з історичної тематики можна зробити у перспективі те саме, що в колишній Югославії зробили з «партизанським» кіно: візитівку. Власне, документальний фільм про кіноаматорів із села Легедзине такою візитівкою і є.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду