25 березня голова Верховної Ради Володимир Гройсман підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України» і передав на підпис Президенту України. Нагадаємо, парламент ухвалив Закон 19 березня.

На думку Тараса Шевченка, вдосконалювати закон, звісно, можна й іще. Але в нинішньому законі абсолютно достатньо норм, щоб запускати реформування державного мовлення, вважає він. «Для того, щоб щось почало працювати, в першу чергу треба виконувати те, що вже прийнято, а не чекати чогось ідеального. Ідеального нічого не існує, особливо в наших українських реаліях. Тому потрібна політична воля основних гравців — Кабміну, Президента, Держкомтелерадіо на те, щоб почати виконувати Закон», — каже медіаюрист.

За його словами, Закон передбачає двоетапний процес створення суспільного мовлення, на який піде не менш ніж півроку (строки в Законі знову не прописано). Спочатку всі телерадіоорганізації, на базі яких створюється суспільне мовлення, мають приєднатися до Національної телекомпанії, а потім уже сама НТКУ перетворюється на акціонерне товариство (ПАТ).

Щодо кардинальних змін — це вилучення із Закону УТР і залишення мовлення на регіональних каналах. Водночас доручення уряду підготувати й подати до Верховної Ради України в шестимісячний строк пропозиції щодо «запровадження мовлення громад на принципах суспільного мовлення», Тарас Шевченко вважає позбавленим глузду. Він каже, що Кабінет Міністрів може не виконати цього побажання як таке, що сформульовано недостатньо чітко. За його словами, питання, яке є сенс обговорювати — це реформування комунальних телерадіокомпаній. «Тому що в нас державні ТРК потрапляють у процес суспільного мовлення, газети потрапляють у процес роздержавлення преси, а комунальні ТРК нікуди не потрапляють», — каже він.

– Тарасе, утворення НСТУ здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Як швидко уряд має ухвалити рішення? В ньому повинна бути прописана дата запуску НСТУ? 7 квітня Національна телекомпанія презентує національне Суспільне мовлення, новий бренд, сайт тощо. Чи можна це вважати запуском суспільного?

– Закон передбачає двоетапний процес створення суспільного мовлення. Вадою закону, ухваленого рік тому, було те, що процедурні моменти — ні строки, ні кроки — не були чітко виписані. І на останньому етапі ми радили Миколі Томенку (колишній голова Комітету з питань свободи слова та інформації. — Ред.) звернути на це увагу, але він чомусь не особливо на це зважав. І, відповідно, коли була можливість дописати хоча б декілька рядків, хоча б дату запуску чи конкретну організаційно-правову форму, на жаль, ні перше, ні друге тоді в законі не з’явилося. Тому новий закон виправляє вади, він показує чітку організаційно-правову форму, а саме, що це буде публічне акціонерне товариство. А фраза про те, що «з урахуванням можливостей, визначених цим законом», означає, що в тих випадках, коли цей закон вступає в конфлікт із звичайним господарським законодавством, має діяти цей закон. Тому що є низка речей, які для акціонерних товариств є відмінними від того, що потрібно для суспільного мовлення.

Щодо двох етапів, які зараз передбачені. Перший етап: спочатку всі телерадіоорганізації, на базі яких створюється суспільне мовлення, мають приєднатися до Національної телекомпанії, а другий етап — уже сама НТКУ перетворюється на акціонерне товариство (ПАТ). Строків у цьому законі теж немає. Враховуючи цю двоетапність, очевидно, це розтягнеться на місяці, можливо й на півроку. Все має тепер визначатися Кабінетом Міністрів, який має на підставі Закону виписати певну дорожню карту.

Очевидно, цю дорожню карту буде запропоновано спільно Держкомтелерадіо і Національній телекомпанії, на базі якої працюють усі робочі групи. Але процес непростий. Реорганізація, об’єднання, злиття потребуватиме внесення змін до ліцензії, тому дуже швидко це зробити неможливо, й абсолютно очевидно, що в квітні це запустити неможливо. До того ж поки що до кінця не зрозуміло, на якому етапі буде формуватися Наглядова рада, але швидше за все не прямо зараз. Тому що поки не буде первинного злиття, робити другий крок немає сенсу. Але перевага закону принаймні в тому, що розписана логіка та організаційно-правова форма. Коли Кабмін самостійно написав, що це буде ПАТ, це викликало обурення, неприйняття. Тепер це норма закону і  сперечатися вже немає сенсу. Але приєднання до НТКУ буде процедурою достатньо непростою.

– Відповідно до Закону, НСТУ є об’єктом загальнодержавного значення. Відчуження, передача (крім короткострокової оренди), приватизація нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі в статутному капіталі НСТУ, забороняється. Що буде з досі неоформленим майном і землею ОДТРК?

– Очевидно, що ці питання треба вирішувати до перетворення, до зливання. І зараз обласні телекомпанії працюють над тим, щоб оформити земельні ділянки і права на майно. В будь-якому разі, щоб приєднатися, треба чітко скласти баланси, а зробити це без оформлення всіх прав неможливо. Тому питання, які висіли роками й не вирішувалися, доведеться вирішувати зараз. На жаль, з якогось боку може бути саботаж, коли компанії не захочуть владнати свої майнові питання. І це буде затягувати процес запуску суспільного мовлення в цілому.

– НСТУ здійснює мовлення не менш ніж на двох загальнонаціональних каналах багатоканальної ефірної телемережі, на регіональних каналах багатоканальної ефірної телемережі та не менш ніж на трьох загальнонаціональних ефірних радіоканалах. Це означає, що в обласних телерадіокомпаній залишаються ліцензії, ліквідації не буде. Яких змін у такому разі вони зазнають?

– Ці поправки покращують позиції регіональних каналів, тому що у старій редакції взагалі не було передбачено мовлення на регіональних каналах. І було чітко передбачено тільки два загальнонаціональні канали, а тепер не менше двох. Для обласних телерадіокомпаній зміни полягають у тому, що вони мають стати більш незалежними від місцевої влади, ніж зараз. Сьогодні всім відомо, що губернатори прямо впливають на призначення керівників. У форматі суспільного мовлення це буде абсолютно неможливо. Обласне суспільне мовлення буде підпорядковано виключно загальнонаціональному, гроші отримуватиме від нього, призначення керівництва відбуватиметься в самому НСТУ, й затвердження програмних концепцій мовлення також відбуватиметься з центру. Тобто можливості місцевих журналістів подавати об’єктивну інформацію про місцеву владу будуть суттєво вищими. І це головне, на мою думку, досягнення цієї редакції закону.

Визначення кількості годин мовлення, програмного наповнення відбуватиметься вже власними рішеннями регіонального суспільного мовника. І ми розуміємо, що зараз є різні телеканали в областях: дуже сильні, середні, слабкі, не здатні виробляти достатню кількість власного продукту, щоб заповнювати 24 години. Так само треба розуміти, що кількість грошей не безмежна. Тому особисто я не виключаю, що певна частина продукту в регіонах буде однаковою. Тобто певні програми можуть бути наскрізними в той чи інший час, а якийсь продукт може бути власним. На мою думку, з погляду ефективності витрачання бюджетних коштів — це був би хороший варіант.

– Що означає доручення уряду підготувати й подати до Верховної Ради України у шестимісячний строк пропозиції щодо «запровадження мовлення громад на принципах суспільного мовлення»? Чим це мовлення буде відрізнятися від ОДТРК?

– Оскільки я не мав жодного стосунку до цього формулювання, мені, чесно кажучи, важко сказати, що вони мали на увазі. Підозрюю, що це питання про наше різне розуміння суспільного і громадського, що це ніби ближче до громадського, що воно теж має бути в системі суспільного і теж має якось регламентуватися. Думаю, депутати трошки перестаралися, виписуючи цю норму. І взагалі, давати в законі доручення Кабміну, який законопроект виписати, на мою думку, в принципі неправильно. Це не є повноваження закону — вказувати Кабміну, який законопроект підготувати. Якщо депутати, які це написали, розуміли, що це таке, то могли б самі написати відповідний законопроект. Наразі я не дуже розумію, що саме має виписати уряд.

– І все ж, це мовлення має бути запущено з нуля чи частково на базі ОДТРК?

– Я не знаю. Як на мене, ці слова взагалі позбавлені глузду. Тому я підозрюю, що Кабінет Міністрів може не виконати цього побажання як недостатньо чітко сформульоване.

Питання, яке є сенс обговорювати — це реформування комунальних телерадіокомпаній. Тому що в нас державні потрапляють у процес суспільного мовлення, газети потрапляють у процес роздержавлення преси, а комунальні ТРК нікуди не потрапляють. І, відповідно, виникають такі формулювання, що комунальні мають стати громадськими, бо вони належать громадам. Теоретично це можливо, але з погляду міжнародних стандартів таких не існує. Існує лише особливість української мови, що в нас слово public можна перекладати і як суспільне, і як громадське, і як публічне. В Росії і суспільне, і громадське — «общественное». А в нас почали вигадувати вже якусь різницю. На Заході є community media. Але, приміром, муніципальний телеканал «Київ» точно не є таким. Бо community media достатньо дрібні, дуже локальні маленькі ініціативи. «Київ» занадто великий і потребує якогось іншого формату. Але до реформування комунальних ТРК руки не доходили, і якихось чітких пропозицій насправді ні в кого не вироблено. Сумніваюся, що Кабмін в шестимісячний строк їх запропонує.

– Виходить, що вилучивши із закону про суспільне канал іномовлення, Україна не ліквідовує повністю державного мовлення? Кілька каналів залишаються, зокрема УТР, «Рада». І таким чином Україна не повністю виконає свої зобов’язання щодо ліквідації державного мовлення?

– Немає якихось жорстких зобов’язань. Іномовлення завжди є державним. Наприклад, німецьке Deutsche Welle або ВВС Word (хоч це і підрозділ ВВС, але відокремлений і прямо фінансується Міністерством закордонних справ, на відміну від фінансування з загального податку). Тому такої вимоги, щоб іномовлення стало якимось квазісуспільним, насправді не існує. По суті, державна форма власності залишається й у суспільного мовника, який транслюється на всю Україну. Тут не можна спрощувати до питання, що державного не повинно існувати. Державна власність залишається, але головне, хто впливає на контент. І наявність телеканалу «Рада», в принципі, теж відповідає міжнародним стандартам. Варто дивитися також на його зміст, на те, що він транслює, на те, хто впливає на визначення програмної політики. І ми, зокрема, це питання нещодавно обговорювали з керівництвом Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради. Як на мене, саме на цьому рівні потрібно виносити питання далі. Газет парламентських у Європі немає, парламентські телеканали є.

– Які зміни внесені в Закон щодо ліцензування?

– Якихось революційних змін по ліцензуванню немає. Головне, що залишаються ліцензії в обласних телерадіокомпаній. По переоформленню головна логіка, що оформлення ліцензій має відбуватися без конкурсу. До ухвалення цього закону була така норма, що ліцензія ОДТРК не буде використовуватися суспільним, тому було питання, куди вона дінеться. Але зараз це питання знято, від ліцензій відмовлятися ніхто не збирається, в областях усі ліцензії залишаються.

– Статут НСТУ визначає повноваження акціонера, органів управління НСТУ та їхню компетенцію відповідно до законодавства, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Хто ухвалює Статут? Які ж повноваження Наглядової ради? Статут має містити норму про структуру НСТУ. Чи має бути враховано напрацювання робочої групи щодо структури НСТУ?

– Статут ухвалює Кабмін. Чим менше буде написано в Статуті, тим краще. В Статут мають перейти ті норми, які написані в законі. А далі, якщо Статут буде виписувати якісь подробиці, яких немає в законі, це означатиме, що Кабмін диктує положення мовнику, який мав би бути незалежним. Тобто те, що не прописано в законі, далі мало б регулюватися рішенням самої ТРК, її органів управління, Наглядової ради, правлінням, а не Кабміном. Тому оптимальний варіант, коли Статут буде містити мінімальну інформацію, прописану в законі: про Наглядову раду, про те, як вона збирається, хто її скликає, що НСТУ складається з телебачення і радіо, обласних компаній, тобто якісь технічні деталі і без особливих подробиць.

На рівні затвердження Статуту можуть бути питання, бо можуть прописати якісь норми, які не відповідають стандартам незалежності, і виходитимуть із бажань влади, приміром, залишити контроль над обласними. Ось, наприклад, керівники обласних компаній будуть затверджуватися на правлінні, а чи на Наглядовій раді, чи вони будуть, скажімо, обиратися трудовим колективом самостійно? Другий варіант може тільки виглядати демократичним, насправді ж це радше можливість прямого впливу місцевих чиновників, чи позбавлення впливу Києва, залишення автономних осередків, які насправді будуть керуватися кимось іншим... Тому це ті питання, які можуть прописані або не прописані в Статуті.

– Чи ефективний механізм створення Наглядової ради? Як, на вашу думку, варто було б прописати цю норму? Чи немає тепер суперечностей щодо створення НР із законом про публічні акціонерні товариства? Члени Наглядової ради НСТУ працюватимуть на безкоштовній основі?

– На мою думку, немає проблем із тим, що загальне законодавство визначає якусь іншу загальну норму, ніж спеціальний закон про суспільне мовлення, який визначає спеціальні норми безпосередньо для цього випадку. Тобто при конкуренції норм має застосовуватися спеціальний закон. Береться лише загальна організаційно-правова форма, а все те, що відмінне, має прописуватися в спеціальному законі, і це правильно. Стосовно оптимальності чи неоптимальності моделі затвердження Наглядової ради, я вважаю, що вона не оптимальна, далека від оптимальності, достатньо складна і проблематична до застосування. Ми, Інститут медіа права, пропонували, щоби громадські організації не проводили 9 різних конференцій для того, щоб визначити 9 кандидатів. Зараз також у Законі зняли вимогу щодо статусу всеукраїнських ГО, бо багато активних НЖО не мають цього статусу. Ми пропонували натомість провести одну конференцію, залишивши для її учасників статус всеукраїнських ГО, і щоб усі представники ВГО на одній конференції рейтинговим голосуванням обирали відразу 9 делегатів. Це принаймні спростило би процес формування Наглядової ради. Але ідеальної картини немає, її в будь-якому разі неможливо досягнути. Кожна ситуація дає можливість певного впливу, маніпуляцій, залежно від того, хто регулятор, хто у Верховній Раді, є можливість впливу на подання і т. д.

Ризик затягування процесу через складність скликання конференцій чи ще чогось посилюється. В більшості європейських країн керівні органи суспільних мовників формуються парламентами. Вважається, що в парламентських моделях парламент є органом, який більш репрезентативно представляє різні групи населення, тому в більшості країн такі наглядові ради формуються парламентами, а не конференціями громадських організацій. З одного боку, конференції громадських організацій — це звичайно, краще, оскільки більше громадського впливу, але з іншого боку — це не є для мене чимось дуже вагомим і критичним. Головне — щоб не було проблем з організацією цих конференцій. А попередній процес організації показав, що проблеми великі, це потребує багато часу, а результату в попередньому випадку досягти не вдалося. За чотири місяці так і не вдалося обрати жодного члена.

– Насправді Нацрада призупинила цей процес у зв’язку з внесенням змін до закону…

– Так, вони спочатку оголосили додатковий термін, потім призупинили. Але чи може вважатися належною підставою для призупинення процесу законопроект, який не має сили закону? Ні, звісно.

– А як щодо тієї частини Наглядової ради, що обирається парламентськими фракціями та групами?

— Обрання членів НР від парламентських фракцій і груп — це їхнє рішення, їхня внутрішня справа. Це не могло виноситися в парламентську залу. Чому це не було прописано в законі? Бо Конституційний суд прямо заборонив Верховній Раді розглядати будь-які кадрові питання, які стосуються телебачення, оскільки це не прописано в Конституції. Це було рішення, яке стосувалося саме Наглядової Ради НТКУ і НРКУ. Коли в законі прописали, що ці Наглядові ради будуть формуватися Верховною Радою і Президентом, Конституційний суд скасував ці положення закону, вказавши на те, що ні в одного, ні в другого немає таких повноважень за Конституцією. Тому лише парламентські фракції будуть визначати, кого подавати, і подаватимуться до Нацради.

– Механізм обрання члена Наглядової ради від депутатських фракцій і груп теж не прописаний у Законі…

– Неможливо все до дрібниць виписати в законі, його або виконують, або влада втрачає рейтинги і йде геть. Не було ще такої критичної необхідності, щоби фракції подали свої кандидатури. Взагалі була дискусія: створити треба спочатку юридичну особу, а потім Наглядову раду, чи навпаки. А поки юридичну особу ніхто не створив, то й добре, що фракції ще не подали своїх представників, бо це був би фальстарт. І Нацрада ще не закликала це робити. Мені здається, якби Нацрада написала листа до фракцій і сказала, що у вас є місяць на внесення кандидатур, вони б усі це зробили. Але Нацрада цього не робила. А який сенс було фракціям подавати самостійно?

У будь-якому випадку все, що стосується створення Наглядової ради НСТУ, акумулює Нацрада, тому що вона буде це затверджувати. Тому Нацрада може перевірити за формальними ознаками, чи відповідає кандидат цій посаді. Але в мене є сумніви, що Нацрада мала збирати такі документи, як, наприклад, довідки про відсутність судимості, які вимагали з кандидатів. Хоча в Законі цього ніде не прописано. Тому, як на мене, вони перевищили свою компетенцію.

В будь-якому разі, оскільки все затверджує Нацрада, тільки вона може перевіряти документи всіх кандидатів і громадських організацій. Були намагання доручити це Комітету з питань свободи слова та інформації ВР, але ця пропозиція була знята під час голосування. І, як на мене, правильно зробили.

– Ваша думка щодо того, що профільний Комітет ВР має ухвалювати ad hoc рішення щодо порядку обрання члена Наглядової ради НСТУ, в разі якщо депутатську фракцію чи групу, що обрала члена НСТУ, який достроково припинив повноваження, розформовано?

– Ті норми, які лишилися стосовно Комітету, неоднозначні. Фракції, що існують на момент формування Наглядової ради, повинні делегувати до неї по одному представнику. І строк діяльності Наглядової ради визначається в Законі достатньо чітко. Якщо пізніше виникне нова фракція, це не має призводити до того, що вона може делегувати ще когось. Якщо ж фракція зникла, це теж не має вести до того, що її людина втрачає повноваження. Тому це формулювання щодо Комітету позбавлене юридичної логіки і не буде використовуватися на практиці взагалі. Воно не говорить, але наче натякає на те, що начебто коли фракція розпустилася, треба переобирати цю людину. Насправді ж такої норми, що треба переобирати, ніде немає. Тобто якщо немає фракції, ніхто новий не делегується. Наглядова рада зменшується на одну людину й усе. Немає сенсу спеціально доделеговувати ще людину, якщо фракції вже немає. Так само немає сенсу дообирати членів, якщо будуть сформовані нові фракції. У Законі ніде немає прив’язки, що членство в Наглядовій раді прив’язується до термінів діяльності певної фракції. Тож якщо фракції вже не існує, а її представник достроково припинив повноваження (наприклад, пішов на держслужбу), то нова людина не визначається. Якщо фракція існує, вона делегує нову людину. Якщо фракції не існує — в цьому немає потреби.

Взагалі, повноваження Наглядової ради більшою мірою стосуються формування керівних органів і затвердження лише важливих стратегічних документів. Вони не здійснюють щоденної діяльності й не беруть участі в щоденному оперативному керівництві організацією. Тому є нормальним і те, що вони не отримують за це жодної заробітної плати. Це лише як додаткове почесне навантаження.

– На твій погляд, чи прогресивні зміни щодо фінансування і реклами в новому законі?

– Особисто мені не подобається те, що закон дозволяє на перші роки необмежену кількість реклами. З одного боку, зрозуміло, що фінансове становище НТКУ складне. А з іншого, коли канал продає рекламу, він за своїм наповненням тяжіє до комерційного каналу. І це показує досвід зарубіжних каналів. Тобто зменшена квота реклами, яка переважну більшість громадян дратує, могла би стати конкурентною перевагою телеканалу, певною фішкою, коли всюди її багато, а тут мало і в перспективі стане ще менше. Те, що зараз на чотири роки передбачено, що обсяг реклами алишається незмінним, — і ми розуміємо, що через три роки можуть внести поправку, щоби подовжити дію цієї норми, — це, на мій погляд, неправильно. Не кажучи вже про те, що це вважається нездоровою конкуренцією, коли телеканал із державним фінансуванням ще й повноцінно грає на рекламному ринку. В європейських країнах комерційні канали більшою мірою звертають на це увагу, що вони втрачають рекламні гроші, що це несправедливо, що певна юридична особа фінансується з обох джерел: і з державного бюджету, і рекламним ринком.

– Які найсуттєвіші зміни внесено щодо майна НСТУ?

– Головні зміни спрямовані на те, щоби зняти побоювання стосовно його розкрадання, продажу чи приватизації. Хоча цього не передбачалося і в старому законі, але в поправках ці положення були посилені, щоби зняти будь-які побоювання. Тобто гарантій того, що майно залишиться в НСТУ за будь-яких обставин, побільшало. Втім, є в цьому й певні негативи. Адже зараз є мораторій на відчуження майна ЗМІ, в тому числі державної комунальної власності, а отже проблематично продати старе майно за залишковою вартістю, наприклад, старезну машину, тому що це заборонено. Можна лише дочекатися, коли вона згниє повністю, щоби потім списати й викинути. Тому в будь-яких заборонах має бути певна міра. А в нас щодо заборони приватизації все прописано, як на мене, навіть занадто жорстко.

– Уже зараз деякі медіаюристи вважають, що й цей закон не ідеальний. Які зміни, на твою думку, потрібно ще вносити, щоб НСТУ працювала більш ефективно і була убезпечена від політичного впливу та впливу влади?

– Щоби щось почало працювати, в першу чергу треба виконувати те, що вже прийнято, а не чекати чогось ідеального. Ідеального нічого не існує, особливо в наших українських реаліях. Тому потрібна політична воля основних гравців Кабміну, Президента, Держкомтелерадіо на те, щоб почати виконувати Закон. Бо завжди можна сказати: давайте ще покращувати, давайте відкладемо формування. На мою думку, в нинішньому законі абсолютно достатньо норм, щоб запускати реформування. Потенційно найскладнішим моментом є процедура злиття наявних ТРК з НТКУ, зокрема питання переоформлення ліцензій, оскільки їх потрібно переоформлювати двічі. Спочатку на НТКУ, а потім уже, при появі суспільного, знову переоформлювати на суспільне. Чи можна обійтися якимось одноразовим переоформленням? Тобто в законі бракує юридичних тонкощів у деяких нюансах. Але вони могли б бути компенсовані рішеннями Кабміну, Держкомтелерадіо, який є засновником обласних ТРК, і тією дорожньою картою, яку уряд має ухвалити.