osvita.mediasapiens.ua

Якщо ми не захистимо «Укртелефільму», він незабаром стане банкрутом, — керівництво студії

Студію «Укртелефільм» створено в січні 1965 року. До 1985 року практично всі фільми знімалися на плівку, більша частина фільмокопій передавалася в Держархів кінофотофонодокументів України. Понад 1200 назв документальних, понад 200 художніх фільмів-спектаклів, півтори тисячі музичних. Із 2000 року студія свій творчий спадок почала переганяти з кіноплівки на відеоносії. Нині майже 800 назв кінофільмів зберігаються в відеотеці студії (63 художні, 15 фільмів-спектаклів, 501 документальний і 197 музичних фільмів).

На базі державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» разом із НТКУ, НРКУ, ОДТРК, відповідно до закону про суспільне мовлення, має бути створено Національне суспільне телерадіомовлення (НСТУ). Наразі студія задіяна в декількох судових процесах, і хоча деякі з них уже майже виграла, наразі все одно залишається небезпека банкрутства.

Судові процеси пов’язані з відчуженням майна УСТФ «Укртелефільм», а саме з продажем житлових та офісних площ, що належать студії в новозбудованому адміністративно-житловому комплексі за адресою Туманяна, 15-А в Києві. Комплекс збудовано на землі, що перебуває в оренді «Укртелефільму», поруч із самою студією. Зголосившись на цей проект, студія, яка вже понад 10 років не отримує державного фінансування, хотіла заробити кошти і, за словами нинішніх топ-менеджерів, витратити їх на виробництво нових фільмів. І вже навіть дещо встигла зробити від реалізації майже третини квартир (28 із 80), а саме зняти кілька стрічок, подекуди зробити ремонти в студії й купити обладнання.

Але наразі практично всю діяльність студії призупинено, у штаті трохи більше 50 осіб, частина з яких працює по 4 години на добу, а решта у відпустці за власний рахунок. Приміщення не опалюються, переважна більшість площ студії потребує капітального ремонту. Студія, яка може знімати на рік близько 100 годин фільмів, виробляє всього кілька стрічок на рік. Виживає практично з надання послуг комерційним мовникам, наприклад, Новому каналу, також «95 кварталу», або виробництва фільмів на приватне замовлення.

За останнє десятиріччя керівництво студії неодноразово звинувачували в діяльності, що не передбачена її статутом, а саме: інвестування будівництва житла з наміром його подальшої реалізації. Так, у січні 2004 року між Кіностудією та ЗАТ «Міжнародна інвестиційна компанія “Інтерінвестсервіс”» укладено договір про спільну діяльність із метою забезпечити спільне інвестування та залучення коштів щодо спільного будівництва адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на вищевказаній земельній ділянці площею 1,45 га та ведення спільної господарської діяльності за продажем та іншої реалізації приміщень та отримання прибутку для учасників договору. Площа житлового будинку — 74,7 тис. кв. м; загальна площа квартир будинку — 54,3 тис. кв. м.

24 лютого 2009 року «Укртелефільм» та «Інтерінвестсервіс» підписали Акт розподілу житлових та нежитлових площ, згідно з яким студія отримала у власність 13,5% майнових прав на житлові та нежитлові площі, що становить 80 квартир загальною площею 8525,5 кв. м та офісні приміщення загальною площею 998 кв. м. Фактично студія забезпечила земельну ділянку, а партнери — будівництво комплексу. Будинок здано в експлуатацію в 2012 році. Студія встигла продати 28 квартир, ще 28 передала місту Києву (за переоформлення землі). Але влітку 2013 року в «Інтерінвестсервісі» змінюються власники (подейкують, що це було звичайнісіньке рейдерське захоплення), фірма передала у власність ТОВ «Сілтек ЛТД» майнові права на площі, що належать «Укртелефільму».

І ось у той час, коли в Україні тривала Революція гідності, «Укртелефільм» ледь не самотужки намагався через суди повернути вкрадене. Наразі захищати інтереси державного підприємства почала допомагати прокуратура.

На запитання «Телекритики» відповідають генеральний директор Віктор Михайлович Петренко, перший заступник гендиректора — художній керівник Олег Іванович Бійма, заступник гендиректора Віктор Павлович Аніщенко.

50 років діяльності: «Раніше ми добре заробляли, а тепер нам треба вижити»

Чи готовий колектив «Укртелефільму» увійти до суспільного мовлення? Чим, на вашу думку, має займатися студія після її входження в НСТУ?

Олег Іванович Бійма: Студія була створена для того, щоб фільмувати продукцію, тоді вважалося, що навічно. Спочатку фільмували на плівку, а потім на відеокамери. Функції були грандіозні, студія виробляла й музичні, й документальні фільми, й фільми-вистави (причому це була як консервація всього найкращого, що тоді відбувалося на сценах, так і дуже цікаві власні постановки). Так ми працювали до певного часу, й ніби були на злеті, навіть тричі отримали Шевченківську премію. Ми почали нарощувати те, що, здавалося, нам не під силу, — це художні фільми, серіали, якісь експериментальні фільми-концерти, ревю, мюзикли. І це все зараз на часі, все те, чого немає на сьогоднішньому українському екрані, а саме вітчизняного національного художнього фільму, фільму-вистави, серіалу, навіть «мила».

І  в цьому контексті дуже цікаво дізнатися в людей, які мають керувати процесом створення суспільного мовлення, як у тіло НСТУ буде імплементовано «Укртелефільм». Чи буде він займатися тим, чим він займався, чи творців будуть цікавити тільки павільйони, інфраструктура, бо ми зберегли костюмерні, гримерні, реквізит, знімальну апаратуру. Тобто, якщо нам скажуть, покладіть на стіл те, що у вас є, а ви нам не цікаві, це одна постановка питання. Бо я досі не можу з’ясувати, що нас очікує в НСТУ. Тому допоки мені хтось не дасть відповіді, чи можу я сказати, що я двома руками за це? Поглинайте нас, з’їдайте нас, ми готові на все, аби тільки було втілено ідею суспільного мовлення!

Звісно, мене — не як чиновника (першого заступника і художнього керівника), а як режисера, який пропрацював на студії практично від початку її існування, — цікавить її творче майбутнє в нових умовах, в інших фінансових параметрах. Точно можу сказати, що ми хочемо зберегти творчу складову студії, ми всі чекали, коли настануть часи, коли це стане потрібне. Але не в тому сенсі, про який казав міністр культури В’ячеслав Кириленко, що ми будемо робити все пов'язане з війною, АТО. Я не думаю, що це добре для глядача, коли він бачить цю війну в документальному варіанті, хроніці, безкінечних новинах, і ще це продукувати в художніх фільмах і серіалах. Бо людям справді треба й ліричні драми, й сентиментальний художній, і комедійний фільм, і «мило», але своє. Кириленко казав, що студія Довженка буде завантажена цією роботою (вони теж робили художні фільми, серіали, хоча й не так багато, як ми), але в них це, по-перше, коштувало в 10–12 разів дорожче, по-друге, терміни виробництва були набагато довші. Ми ж працювали як фабрика телевізійного екрана.

Тобто загалом ми не проти суспільного мовлення, але залишається питання щодо нашої студії.

Що на сьогодні являє собою студія? Скільки працівників у штаті?

– У штаті студії понад 50 чоловік. Офіційно ми працюємо по чотири години. Більше 10 років — нуль державного фінансування, жодного державного замовлення. Студія є госпрозрахунковим держпідприємством, що перебуває у сфері управління Держкомтелерадіо. Оскільки ми українська студія телевізійних фільмів, то існування без продукування телефільмів, навіть маленьких документальних чи музичних, втрачає сенс. Я думаю, що при всіх пертурбаціях студія в системі суспільного мовлення має зберегти свою самостійність, виконувати функції фільмовиробника та структури, що надає послуги з обслуговування телекомпаній, які входитимуть до НСТУ.

Ми маємо три знімальні павільйони (два по 720 кв. м, один — 283,4 кв. м), є гримерні, костюмерні, репетиційні, кімнати відпочинку. Ми маємо велику кількість костюмів, історичних, приміром, які шилися для фільму-опери та фільму вистави, а також реквізит, який поки що не має застосування. Крім того студія має знімальну відео- й кінотехніку, досвідчений персонал освітлювачів і техніків із обслуговування знімального процесу.

Що виробляє студія? Це правда, що останній фільм, який знімався на студії, це «Роксолана»?

– Ні, неправда. Після «Роксолани» були «За пороги» 10 серій, це було приватне замовлення. Я ж казав, що 12 років як мінімум немає державного замовлення й фінансування, але є приватні замовлення і гроші, які йдуть на втілення в життя наших проектів. За останні, наприклад, чотири роки не тільки я, а й мої колеги зробили близько 35 документальних і музичних фільмів абсолютно без копійки державного фінансування. Це за рахунок того, що ми надаємо послуги комерційним мовникам, наприклад, Новому каналу, також «95-му кварталу». За ці гроші ми виплачуємо заробітну плату. Ми робили невеликі фільми, новели, які транслюються, приміром, на каналах «Культура», УТР. Час від часу на прохання Першого національного теж робимо певні фільми чи проекти, хоча в основному для них ми чомусь неформат, бо показують нас тільки вночі.

Які результати діяльності студії за 2014 рік?

– Я знаю, що боргів у нас немає. Кілька останніх місяців були проблеми з нашими замовниками, то частина колективу працює неповний робочий день або у відпустці за свій рахунок. Ми з Віктором Михайловичем Петренком — люди пенсійного віку, отримуємо пенсії, тому працюємо по 10–12 годин.

З бюджету ми ні копійки не маємо, ні на зарплати, ні на комунальні. За 2014 рік ми зняли сім документальних і музичних фільмів, які транслювалися на каналах «Культура», КДР ТРК та ін.

 

(Відповідно до документів, наданих Держкомтелерадіо на запит «Телекритики», «Укртелефільм» за 2014 рік має збиток у розмірі 22 тисяч грн, при тому, що мав чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт послуг) у сумі 2 млн 334 тис. грн. Таблиця 1,2. — Ред.)

 

Хто наразі у вас орендує приміщення? Це довгострокова чи короткострокова оренда?

Петренко Віктор Михайлович: Приміщення ми в оренду не здаємо.

 

Що потрібно для того, щоби студія почала ефективно працювати?

О. І. Бійма: Для того, щоби студія ефективно працювала, треба, щоб було бажання і співмірність. Чи це робити блокбастер, чи за три копійки скромні постановки. Від нас це не залежить. У нас є близько 80 сценаріїв і абсолютно різні можливості зйомок: короткометражки, фільми-новели, фільми-вистави, які можна знімати в одному павільйоні один за іншим. Тобто є сценарний матеріал, є бажання. Під виробництво залучаються окрім наших і інші спеціалісти.

 

В. М. Петренко: Повне завантаження виробничих потужностей студії дозволяє виробляти фільмів та серіалів на рік загальним хронометражем від 60 до 94,6 годин. Потрібні тільки кошти.

О. І. Бійма: Думаю, що ми б знімали 120–130 годин на рік.

А 50 людей у штаті, це хто?

О. І. Бійма: Це бухгалтерія, адміністрація, обслуговуючий персонал (декоратори, освітлювачі, костюмерні). Тобто ті люди, які готові в будь-який момент підключитися. Коли ми робили «За пороги», студія вже давно була полишена державною увагою. Тобто для того, щоби зробити 10 серій постановочного костюмованого історичного фільму за два тижні було зібрано групу і відразу почався знімальний процес. Тобто якоїсь інерції, очікування (дайте нам 5 млн і ми почнемо знімати) — такого немає. Востаннє нам замовили три фільми в 2004 чи 2005 році і з бюджету дали 200 тисяч гривень. У 2013 році на вищому рівні було затверджено бюджет фільму про Тараса Шевченка, навіть Янукович дав згоду на фінансування цього проекту. Фінансування пішло на Мінкульт, а там сказали: «Ви в підпорядкування Держкомтелерадіо, і ми своїх грошей вам не дамо».

Яка вартість однієї частини художнього фільму тривалістю 10 хвилин виробництва «Укртелефільм»? А на інших студіях?

О. І. Бійма: Вартість 24 тисячі грн. Якщо це сучасний фільм (не постановочний і не костюмований). На інших студіях, наприклад, на студії Довженка, це близько мільйона. (У довідці, яку надав В. М. Петренко в жовтні 2014 року на робочій групі зі створення НСТУ, звучала цифра 100–120 тис. грн. — Ред.).

Вам цього року виповнилося 50. На вашому сайті наразі не можна ознайомитися з діяльністю студії за останні кілька років, бо сайт не оновлюється. Тобто ви стверджуєте, що студія все ж працює?

– За 50 років творчим колективом студії було створено понад три з половиною тисячі телефільмів різних жанрів, які отримали сотні нагород. Звісно, не всі роботи студії з певних об’єктивних причин є актуальними й цікавими для сучасного глядача, але те, що складає «золотий фонд» (а це півтори тисячі фільмів), за останні 15 років переведено на електронні носії, нашими фахівцями відреставровано більше 200 архівних фільмів.

Документальні музичні фільми йшли в архів Пшеничного, а художні фільми практично всі знищувалися, спалювалися. Ми змогли зберегти кращі художні фільми, близько 60 фільмів і серіалів, наприклад, «Острів любові». І це те, що ми перевели в відео- й цифрові носії. За останні три роки знято близько 30 фільмів. Наприклад, я зняв разом із «Інтером» фільм «Прощання з Каїром»; кілька десятків документальних-музичних фільмів.

 

Колись ваш попередник Юрій Сторожук заявляв, що продукт студії становить більший інтерес для громадського мовлення чи для культурницьких телеканалів, але мав намір пропонувати фільми студії до показу також і комерційним каналам. Чи продаєте ви вітчизняним телеканалам свою продукцію?

– По-перше, некомерційні канали (що в структурі Держкомтелерадіо) не мають фінансування, тож ми дуже часто просто даємо їм свої фільми для того, щоб вони мали друге життя. Дуже багато того, що знімалося на відео, технічно пропало, а плівка мала властивість зберігати на віки свою пристойну естетичну картинку і звук.

В. М. Петренко: Торік приватним ТРК було продано на 30–40 тис. грн.

 

2009 року Держкомтелерадіо заявив, що планує оцифрувати архіви студії «Укртелефільму». Скільки стрічок уже оцифровано? Чи великий у вас архів, де він зберігається?

О. І. Бійма: Я не буду говорити про ті фільми, які зараз лежать на полицях НТКУ, бо вони самі не знають, що в них є з наших фільмів. Оцифровано близько 600 фільмів, це близько 25% того, що є. Кожен фільм треба реставрувати. Архів зберігається в нас.

Судова епопея «Укртелефільму»

У скількох судових процесах задіяний «Укртелефільм»? Наскільки я знаю, їх три. Скільки років вони тягнуться? Спочатку нагадайте історію з будівництвом багатоповерхового будинку на території «Укртелефільму». Чия це була ідея? Яким чином вдалося оформити земельну ділянку? Хто виступив інвестором і на яких умовах?

В. М. Петренко: Оскільки студія в структурі Держкомтелерадіо, то Комітет на це дав згоду, писав листи в Київраду, щоб дозволили виділити частину землі під забудову. І за те, що на цій землі побудований житлово-офісний комплекс, місто отримало 28 квартир. Але почалася економічна криза і будівництво загальмувалося, а потім до нього присмокталися інші люди. І тепер тривають судові процеси.

Віктор Павлович Аніщенко: Якщо ми не захистимо «Укртелефільму», він незабаром стане банкрутом. Про це вже багато писали. В 2004 році для того, щоб була можливість надалі розбудовувати наше підприємство, яке вже не фінансувалося з бюджету, завдяки Держкомтелерадіо і студії «Укртелефільм» було запущено проект будівництва житлово-офісного комплексу. Кошти від реалізації приміщень мали йти на фільмовиробництво, збереження колективу, творчого потенціалу тощо.

Спочатку було підписано угоду на оренду земельної ділянки між «Укртелефільмом» і Київрадою, мером тоді ще був Омельченко. Із земельної ділянки 4,3 га, яка була в розпорядженні «Укртелефільму», виокремлено земельну ділянку 1,45 га, яка переходила в оренду студії (решта — залишалася в розпорядженні). Потім було підписано угоду «Укртелефільму» з «Інтерінвестсервісом» — це компанія, яка мала фінансувати будівництво. Ми від цього проекту отримали 13,5% від загального будівництва офісних і житлових приміщень, це 80 квартир, 5325 кв. м квартир і 998 кв. м офісних приміщень. Планувався комплекс із семи секцій, 595 квартир. Будинок здано в 2012 році.

 

«Укртелефільм» нормально реалізовував свої площі, ми продали за цей час 28 квартири, а на 24 оформили право власності. На ці гроші було зроблено ремонти в приміщенні адміністрації, гримерки, докуплено обладнання. Ми робили ставку на власне фільмовиробництво.

У 2013 році відбулася зміна власника «Інтерінвестсервісу». Власниками були брати Мазури Сергій Іванович і Іван Іванович, який більше жив у Лондоні. Була ще будівельна організація «Промцивілбуд». Їх теж захопили, якщо відверто. Вони залишили на секретарку генеральну довіреність, а з нею домовилася особа (за якою нібито стоїть Новінський), і було змінено голову правління. Новий голова правління вирішив: усі угоди, які були підписані до нього, зробити нікчемними. Якби вони вважали себе правими, то мали би звернутися до суду, щоб він вирішив, що частки були розподілені неправильно. А вони зробили інакше, просто вкрали й таємно продали наше майно. Причому всі 80 квартир, і з тими, що ми оформили, і які були передано місту. Ми випадково дізналися, що вони продали наше майно. Людина, яка купила в нас квартиру, оформлювала право власності, а їй сказали, що вже є інший власник. Тоді вона прийшла до нас і сказала, що ми її надурили. В нас тоді якраз з’явився партнер, який мав купити комплексно кілька квартир. Він теж питає, а що ви продаєте, коли це не ваше. Ми здивовані: як не наше, вчора ще було наше. Отак ми дізналися правду. Але коли рейдери пішли в Бюро реєстрації реєструвати право власності на 80 квартир, то їм зареєстрували тільки 56 квартир. Міські 28 квартир не були зареєстровані, бо Київ їх дав як службові, а право власності ще не оформлював, тому вони їх зареєстрували на себе, на фірму «Сілтек».

 

Ми звернулися до прокуратури і до судів. Прокурор Дарницького району оскаржив у суді оці 28 квартир. А ми подали позов щодо 80 квартир, бо 28 квартир теж наші, які ми передали місту. Щодо 28 квартир 19 березня 2014 року суд прийняв рішення про те, що інвестиційний договір, який представили рейдери, визнати недійсним, але в частині 28 квартир. Таким чином суд визнав інвестиційний договір нікчемним і начебто повернув 28 квартир. Для міста все вирішилося нормально. Ми також виграли суд 24 березня 2014 року. Господарський суд теж скасував повністю рішення продажу цих квартир. Але в першому випадку «Інтерінвестсервіс» не оскаржував рішення, тому що там жили поважні люди, а наше рішення оскаржили.

«Інтерінвестсервіс» оскаржив до Апеляційного суду, який відхилив їхній позов, залишивши без змін рішення суду першої. Потім вони написали касаційну скаргу у Вищий господарський суд. Ми до цього поставилися несерйозно, бо думали, що там ніяким чином вони не можуть виграти. Але суд вищої інстанції знайшов за що можна зачепитися. Формулювання було таке: «Студія Укртелефільм не мала права оскаржувати рішення про продаж цих квартир, тому що вона не учасник процесу». Ми справді не знали, що крадії вкрали, якби ми поставили свій підпис і нібито дали згоду на продаж, то були би стороною. Мали право тільки власники квартир. 31 липня 2014 року суд скасував рішення і повернув до першої інстанції. Тепер ця справа потрапила в суд першої інстанції. Суддя Пригунова (в кабінеті якої проводився обшук) уже 8 місяців не приймає жодного рішення. Затягує суд. 8 квітня 2015 року вона знову перенесла засідання на 21 квітня, хоче долучити до справи всіх, хто отримав квартири з наших вісімдесяти. Ми подали рішення Вищого суду і в цієї судді немає іншого варіанту, як приймати справедливе рішення. Бо цей же суд і приймав рішення на нашу користь. І довів, що ми учасники цього процесу. І прокуратура дала нам прокуратура як захисника інтересів держави.

 

Паралельно тривав ще один суд. У них є ще одна фірма, «Мітех», дочірнє підприємство, яке начебто є іпотекоутримувачем. Тобто вони свого часу нібито виділили кредит, ніхто про це не знав, бо коли були Мазури, то іпотеки ніякої не було, або якщо була, то вона не стосувалася «Укртелефільму». Так ось «Мітех» подав позов уже проти «Укртелефільму» й «Інтерінвестсервісу», які розподілили між собою частки й продавали квартири. І виходить, що «Інтерінвестсервіс» і «Укртелефільм» не мали права продавати квартири, тому що будинок нібито був в іпотеці. Я вважаю, що якщо була людина, яка брала кредит, то питайте в неї, хто вкрав гроші. Але оскільки цього не було, то вони просто прикривалися іпотекою.

Суди встановили, що 2006 року будинок тоді ще не був введений в експлуатацію й не було права власності, а були тільки майнові права, які не могли бути в іпотеці. Так каже закон. Тільки в грудні 2008 році постановою Кабміну (яка набула чинності в січні 2009 року) для захисту іноземних інвесторів дозволили ставити в іпотеку й майнові права. Тобто суд розбив їхню версію про «іпотеку», яка нібито була оформлена в 2006 році.

Ще була одна справа в Дніпровському районі, то там суддя Чек встановила, що якби навіть була б іпотека, то вона закінчилася б у 2012 році. Бо відбулася здача будинку. Бо там нібито було записано «до введення в експлуатацію». Оці два важелі зробили так, що суди вирішили, що іпотеку скасовано. Це зробила перша інстанція Господарського суду, потім була апеляція, і вже нещодавно Вищий господарський суд затвердив рішення апеляційного й першої інстанції. Тобто ми виграли суди, і тепер у «Інтерінвестсервісу» немає підстав посилатися на те, що це майно було не наше. Причому коли ми говоримо, що квартири міста були виграні, то якби вони виграли суд по іпотеці, то передача квартир місту була б незаконною. Тобто цим шляхом вони не виграли.

 

Є ще адміністративний суд. Там ми оскаржували квартири, які були зареєстровані реєстратором громадянкою Заїкою. Встановили, що квартири були зареєстровані незаконно. Тому що коли «Інтерінвестсервіс» пішов у реєстрацію, то не дав договору про спільну діяльність, бо тоді б реєстратор побачив, що там є крім нього є ще й «Укртелефільм». І не дали акт розподілу квартир, видавши їх за свої. Суддя відразу виніс рішення, що квартири зареєстровані з порушенням чинного законодавства. Причому нам дали відповідь, що Заїку звільнено з роботи. Але суддя записав, що коли незаконно були зареєстровані квартири, він чомусь знову прийняв рішення частково. 28 квартир, які були передані місту, зареєстровані незаконно, а на інші квартири записав, що немає доказів, що вони зареєстровані за «Сілтеком». Це нас одразу здивувало. Тому що в суд ми подали на всі квартири. А в Апеляційному адміністративному суді нас запитали, чому ми не дали всі документи. Ми відповіли: «Ми дали всі, а чому суддя решту документів не побачив, ми не знаємо». Суд апеляційної інстанції також поцікавився в «Інтерінвестсервісу» й «Сілтека», чого вони не оскаржували те, що в них забрали 28 квартир, і не казали, що це незаконно. Вони не знайшлися, що відповісти. Тоді логічно та правомірно скасувати рішення й щодо решти квартир. І суд скасував. Тобто доповнив до тих квартир, за які виніс рішення суд першої інстанції, цими, яких той суд не побачив. Тоді вони подали касацію у Вищий адміністративний суд, хоча вже й визнали законність рішення щодо 28 квартир, не оскаржували його. Вони вже й не приховують і кажуть, що ми хочемо забрати в «Укртелефільму». Вони вважають нас «слабым звеном». Ми переконані, що цього не станеться.

Коли і яким чином у цій історії став фігурувати народний депутат Вадим Новинський?

– Про Новинського нам стало відомо тоді, коли програма «Наші гроші» після рішення суду про повернення міських квартир розповіла, що Новинський намагається вкрасти квартири, які належать Київраді. З цих 28 квартир тільки 10 оформили право власності. «Укртелефільм» як замовник будівництва отримав на всі квартири технічні паспорти. А коли вони продали 80 наших, то теж десь узяли технічні паспорти. Отже, шахрайським способом знову їх отримали в БТІ.

Тобто будинок уже введено в експлуатацію?

– Зданий у квітні 2012 року, але в ньому майже не працюють ліфти, є різні комунальні проблеми.

Скільки студія продала квартир на пільгових умовах своїм працівникам та Держкомтелерадіо?

– П’ять співробітників мали змогу придбати. Але не на пільгових умовах, а за ринковими цінами. Є незалежна оцінка, яка встановила мінімальну вартість за квадратний метр — 735 доларів. Але сьогодні яблука по 10 грн, а завтра по 15. Ми своїм працівників продали по 750, а стороннім особам — по 900 чи 1000 доларів. Наприклад, в акті КРУ було записано, що треба віддати належне, що студія «Укртелефільм» продавала квартири вище ринкової оцінки. Тобто своїм співробітникам, які в нас працюють багато років, ми продавали по найменшій ринковій ціні. Бо якщо б ми віддали даром, то мали би сплатити податки за те, що дали безкоштовно. Нам не вигідно давати квартири безкоштовно. Але якщо співробітник хотів купити, то ми на ньому не заробляли. В нас навіть є положення, що для співробітників системи Держкомтелерадіо ми продаємо по одній ціні, а стороннім — по іншій. А сьогодні через ситуацію з судами не можна квартири продати й по 600 доларів за кв. м. З «Укртелефільму», на щастя, ніхто не купив.

 

Чи правда, що якщо ви програєте суд, то у всіх людей, які купили у вас квартири, можуть вимагати їх повернути, а «Укртелефільм» може стати банкрутом?

– Загроза банкрутства не зникла. Але ви ж знаєте, нас уже ліквідовували кілька разів, але ми все одно ставали на ноги. Ми боремося за виживання студії. Підірвано наші економічні устої, бо зараз немає доходів від реалізації приміщень, крім того зараз у зв’язку з ситуацією в Україні зменшилися замовлення. Хоча бачите, ми навіть платимо заробітну плату. Не всім, правда, тільки не пенсіонерам, за рахунок того, що в нас є зйомки, обслуговування зйомок. І так живемо. Але цього замало, тому що нам треба багато коштів платити за комунальні, охорону.

Ви судитеся самі чи вам допомагає Держкомтелерадіо?

– Ми судимося самі. Комітет нам допоміг, коли звернувся з листом до Генпрокуратури. Бо коли ми писали, то не так реагували, а коли Комітет, то на їхній лист нам дали представника від прокуратури міста, щоб він відстоював у судах інтереси держави. Ми написали загалом не менше 100 листів. Наш колектив — активні майданівці. Ми допомагали робити обладнання для захисту бійців. Після розстрілу Небесної сотні ми відразу написали листа, що хочемо передати 5 квартир сім’ям загиблих героїв Небесної сотні. Але тоді почалися суди, й нам було незручно, що ми начебто хочемо скористатися моментом. Тепер ми пишемо, що давайте передамо, бо крадуть. А ми хочемо передати від щирого серця адресно сім’ям загиблих. Але і в цьому проблема. Виходить, вкрасти в держави дуже легко, а офіційно передати неможливо. Ми вже написали листа в Фінінспекцію: якщо ви не можете захистити державне майно, тоді спишіть його з нас. Це була така провокація з нашого боку, але що робити. Бо інспекція завтра прийде і запитає, а де майно на 70 млн? І скажуть, а їх не цікавить, що у нас вкрали? Подіяло. Нам передзвонили й запитали, чого ми хочемо. Ми поскаржилися, що в нас вкрали майно, наш колектив б’ється і за державу, і за своє підприємство, а нам мало хто допомагає. Фінінспекція, правда, наш лист теж переправила в Генпрокуратуру. Ми постійно пишемо, але руки опускаються. Ми будемо й далі боротися, в нас немає сумніву, що ми виграємо.

Ще на початку 2011 року Кабмін звільнив на 5 років (до 1 січня 2016 року) від земельного податку шість кіностудій, у тому числі й «Укртелефільм». Це стосується й земельної ділянки, що під багатоквартирним будинком?

В. П. Аніщенко: Ні, тільки тієї, яка під студією.

О. І. Бійма: Нам вдалося на зекономлені кошті від цього податку (це десь 100 тис. на рік) зняти фільми про Чорнобиль, війну. На студії «Укркінохроніка» 10 хвилин хронікального фільму коштує 120 тисяч. А ми знімали по кілька фільмів за ці гроші.

Коли студію востаннє перевіряло КРУ? Чи готові до перевірки перед реформуванням в НСТУ?

В. П. Аніщенко: З жовтня 2011 року — по січень 2012 року. Склали акт ревізії на 96 сторінок, правда, ми його не підписали. Тоді команда Януковича теж хотіла забрати все наше майно. У 2006-2007 роках, коли звільнили Олега Івановича, вони ліквідовували студію «Укртелефільм», робили нове підприємство ДСП «Укртелефільм» (державне-спеціалізоване підприємство) і хотіли забрати будинок. Тоді можна було забрати 15 млн доларів, у них були великі плани. Їм не вдалося нас знищити, ми поновили студію «Укртелефільм» у 2008 році. А в 2009-му ліквідували наказ щодо ДСП.

Зараз ми знову готуємося до перевірки КРУ, але ще залежить хто як перевіряє. Наприклад, нам були записали, мовляв, навіщо ми віддали 28 квартир місту, а не інвесторам.

Є договір оренди землі, підписаний між студією «Укртелефільм» і Києвом, у 8-му пункті якого записано, що студія в рахунок паю оренди землі передає місту 5% від загальної площі окрім. Земля в нас в оренді на 5 років, ми пролонгували на три місяці, а зараз вона на переоформленні. Ми платимо постійно кошти, 16 тис. тільки за ту, що під будинком. А решта землі в нашому користуванні. На оформлення приватної власності на земельну ділянку треба кошти, а ми їх поки не маємо. Раніше ми добре заробляли і багато платили податків. У нас був річний бюджет 12–14 млн грн. Тепер нам треба вижити, як тільки ми поборемо цих шахраїв, то оформило землю. Наразі під студією 2,66 га землі, за яку ми не платимо, бо звільнені до січня 2016 року.

Ми не знаємо, де наше місце в структурі НСТУ. Нам, звісно, не все одно. Нам краще, щоб ми були самостійним підрозділом у суспільному мовленні. Особисто я ніколи не просив коштів, бо звик їх заробляти. Головне, щоб у нас не крали. Є ще проекти на 10–15 млн дол. Нам цього достатньо на 15 років. Як госпрозрахункове підприємство, ми не будемо безкоштовно обслуговувати.

Думаю, що ні Зураб Аласанія, ні решта не знають про проблеми «Укртелефільму», до розподілу бюджету нас не допустять, а керувати НСТУ будуть молоді і більш агресивні особи, а не такі, як я чи Бійма, люди, які все життя виробляли теле- і кінопродукцію.

Фото Максима Лісового

 

 

 

comments powered by Disqus