Шість проблем Суспільного або як допомогти реформі

Будь-яка реформа є хорошим дзеркалом стану суспільства. Від рядового робітника до міністра. Так як історично склалося, що я провдовжую справу (у тому числі разом) затіяну ще Віталієм Шевченком, Андрієм Шевченком Andriy Shevchenko , Тарасом Шевченком Taras Shevchenko, Наталією Лигачовою Natalya Ligacheva, Тетяною Лебедєвою Тетяна Лебедєва та багато іншими, я бачу 20-літній зріз і еволюцію цієї реформи, від первинних ідей, до того, чим є зараз суспільне.

Проблема перша. Консерватизм і короткозорість.

В суспільстві страшенно домінує консерватизм. Краще стабільно і пагано, аніж ніяк. От було, а ви влізли, поміняли, стало гірше. Те, що будь-яка зміна апріорі спочатку веде до гіршого, чомусь забувається. Якщо ви робите ремонт, спочатку треба здерти фарбу і зідрати шпалери, а бува і знести стіни. При чому, як правило, витрати множаться на 2, а то і на 3, бо завжди вилізе якась хрень. Якщо у вас запущена хвороба, то, приміром, вам спочатку розпанахують зуб, потім будуть чистити, потім пломбувати, а потім ще фіксувати прикус.

Якщо роками не робити ремонт і оновлення це накопичуватиметься і витрати будуть тільки зростати.

Проблема друга. Там, де кричать про патріотизм, шукайте що не так з фінансами.

Досвід принаймні 2 найбільш голосних філій, які кричали про знищення регіонального мовлення по факту показали страшний стан матеріальної бази і фінансові оборутки в приватних інтересах. Я реально не заздрю менеджерам, які тепер якось мають розгрібати. І це убиті приміщення, оголені труби теплопостачання, суди...

Проблема третя. Гроші.

Звісно, високи зарплати стали маніпуляцією, а ля «як вони посміли!». В суспільній свідомості ти маєш бути бідним, як церковна миша, робити те, що має робити топ-менеджер майкрософту і виглядати пристойно. В цьому закладена шиза нашого суспільства. Всі роблять вигляд, що живуть на малу зарплату, але кількість айфонів, машин, золота і т.п. как би натякає, що щось не так.

При тому, люди бачать з/п, а те, що той же Юрій Макаров Yuri Makarov витрачає кошти на потреби суспільного з кишені уже бачити не хочеться, бо тоді ж #зрада не така смачна.

Згасаюча довіра та зростаюча вимога.

Будь-хто, хто береться за будь-яку реформу стає одразу винним. Просто тому що робить не так, як здавалося суб'єкту зради. Тут якнайкраще відповідає притча «старий їде, а хлопчик іде». Тобто нікого не цікавить з чого починається реформа, а це, як правило «0» чи глибокий мінус. Але уже завтра все має бути як в нашій уяві, побудованій на суміші серіалів, переказів троюрідної племінниці сусідки і міфологією «а ось у них там на Марсі»... При цьому кожен вважає, що його позиція – це істина істин. Але якщо скласти ці вимоги, то суспільне має показувати атеїстично ультраправе, ліберально-лгбт-християнське рок шоу «Смертельно калинові вечори».

Популізм.

Правки Томенка 2015 року завдали нам шаленої проблеми. Суспільне має утримувати всі ці приміщення, навіть, якщо їх легше знести чи продати. Тому що закон прямо забороняє. Олії в огонь підливають емоційні сентенції «а ось у цьому приміщенні радіо існує від часів Берії/Пілсудського». І пофіг, що там холодно і стіни тріщать.
Популізм виглядає красиво, але платимо за нього ми. Туди ж «ааа, нас виселяють з» або «ааа, у нас забрали те». А те, що юридично воно не належало ніколи, це ж така дрібниця в суспільстві, де дух радянського прихватизаторства живе і процвітає.

Чутки.

Це камінчик в усі боки і суспільного також. Брак інформації формує чутки. Бажання насолити формує чутки. Бажання впливати формує чутки. Я отримую дуже багато чуток. Деякі правдиві, деякі перекручені. Єдиний спосіб боротися – більше комунікувати і не боятися спитати напряму. Чутки – це не факт. Якщо ви базуєте уяву на чутках, ви сприяєте популізму. Крапка. А суспільному таки більше комунікувати.

Ітого

В суспільній уяві, реформа має робитися так, щоб нічого не помітно було, але наступив рай уже завтра, «Мілий, сдєлай мнє монтаж».

По факту, чим глибша занедбаність, тим складніша реформа. Вона потребує фінансів, яких, як правило, не вистачає, вона потребує досвіду, якого, як правило, бракує, вона потребує людей, яких, як правило, дефіцит і вона зовсім не потребує саботажу, якого, як правило, дуже багато. Спитайте Лілію Гриневич, як йшла підготовка до НУШ.

Чи не робляться помилки? Багато. Чи ідеальна система? Далеко ні, і ще багато проб і помилок попереду. Але, якщо мати горизонт планування в років 10-20, то це виправдано.

Як можна допомогти? Давати якісний зворотній зв'язок. Не #зрада, а такого то числа було те то, прошу розглянути ситуацію. Якщо чогось бракує – запропонувати. Якщо є ідеї – податися. Так, це складніше, бо нема емоцій, а треба перейти в режим #конструктив. Але здорова залученість – це шлях до успіху реформи. Все решта, це інформаційне сміття, яке веде нас до популізму і дуже трагічних наслідків.

comments powered by Disqus