До Дня Незалежності на Суспільному відбулася прем’єра документального фільму «Будапешт. Бомба під незалежність», автором та ведучим якого є журналіст Юрій Макаров. Репортаж із допрем’єрного показу читайте тут. Мова про Будапештський меморандум 1994 року, який мав гарантувати Україні безпеку у зв’язку з набуттям без’ядерного статусу. Але, як ми побачили у 2014-му й остаточно впевнилися у 2022-му, документ виявився фільчиною грамотою.

У двосерійному фільмі Юрій Макаров зібрав докупи всі питання, які бентежать українське суспільство з цього приводу, та дав на них вичерпні відповіді. Скільки в нас було ядерної зброї, навіщо ми її віддали, що було б, якби Україна не погодилася на роззброєння, та яку відповідальність несуть сторони за порушення угоди.

Кадр із фільму

Не можна сказати, що ніхто  досі не намагався розібратися, чому ми врешті-решт опинилися віч-на-віч із до зубів озброєним ворогом, хоча мали все, чим тепер лякає Росія: тактичні та міжконтинентальні ядерні ракети, стратегічну авіацію, відповідні наукові та виробничі потужності тощо. Ютуб повний коментарів експертів і спогадів свідків цієї події. Але «Будапешт. Бомба під незалежність» особливий. Насамперед через авторський погляд та авторські коментарі, що чергуються з думкою експертів.

«Моя розповідь не претендує на об’єктивність, хоча ми спиралися на архівні документи, публікації в першу чергу іноземних медіа, свідчення очевидців. Але я суб’єктивний, бо мою країну, мій народ зараз убивають. Можливо, не аж так прямо внаслідок помилок, зроблених у минулому, але не без того. Ми не хочемо нікого судити, це взагалі не наша робота. Але нагадати про відповідальність і про уроки не такої вже давньої історії… Чому ні? Маємо право», — каже у фільмі Юрій Макаров.

Ця зрозуміла суб’єктивність дозволила журналісту назвати речі своїми іменами та заохотити до цього своїх експертів, серед яких колишній посол України в США Валерій Чалий, директор Гарвардського українського наукового інституту Сергій Плохій, старша дослідниця Центру Белфера Гарвардської школи Кеннеді Мар’яна Буджерин, колишній глава СБУ Ігор Смешко, колишній перший заступник командувача 43-ї армії Ракетних військ стратегічного призначення СРСР Микола Філатов, народний депутат України 1-го скликання Юрій Костенко, журналісти Юлія Мостова й Олександр Мартиненко, що були свідками й учасниками тих подій. Це, до речі, одне з останніх інтерв’ю Олександра Мартиненка, керівника та засновника «Інтерфакс-Україна». Час спливає і свідків тих подій стає, на жаль, дедалі менше.

 Олександр Мартиненко

На момент розпаду СРСР Україна мала третій за розміром ядерний арсенал світу. Більше, ніж у Великої Британії, Франції, Китаю, Індії, Ізраїлю та Пакистану разом узятих. Фільм чітко називає кількість і номенклатуру зброї, а також пояснює розбіжності в оцінках. Наприклад, розліт даних у переліку української тактичної зброї складає майже 1,5 тисячі одиниць: від 2800 до 4200 ракет. Ну нічого собі похибка! Але відповідь проста: бардак пізнього «совка», помножений на таємничість і відсутність власної «ядерної бухгалтерії». Це корисна довідкова інформація для глядачів, які ніколи не цікавилися конкретними показниками.

 Кадр із фільму

Чи могла Україна відмовитися від роззброєння й убезпечити себе таким чином від нападу Росії? Висновок після перегляду фільму «Будапешт. Бомба під незалежність» однозначний: ні, не могла. США страшенно боялися, що українська ядерна зброя неконтрольовано розповзеться світом. І якоюсь мірою їх можна зрозуміти. Як розповів Юрій Макаров, у наступні десятиліття Україна ввійшла в десятку торговців зброєю у світі, розпродавши ледь не всі радянські запаси. Тому світові лідери прив’язали визнання незалежності України до денуклеаризації. Додався також економічний (кредити МВФ, інвестиції) та газовий шантаж, а також настрої українського суспільства. Після Чорнобильської катастрофи Україна сама не хотіла бути ядерною державою. І воювати не хотіла. Мовляв, ми роззброїмося, покажемо всім, що мирні, і нас не чіпатимуть.

 Мар’яна Буджерин

До того ж усю тактичну зброю Росія просто вивезла тишком-нишком ще до підписання будь-яких угод, а в стратегічної не було жодного практичного сенсу, бо кнопка керування від неї була в Москві. Назагал, як сказала Мар’яна Буджерин, усі військові зв’язки з радянським центром перешкоджали справжній незалежності України.

Ну і нарешті, головне питання суспільства — хто винен, що нас «обдурили». Версія Юрія Макарова — відповідальність несуть усі сторони. З країною-агресоркою зрозуміло, а от Україна недооцінила небезпечність сусіда, не виставила адекватний рахунок (врешті-решт бюджет США заощадив трильйони доларів, адже країна не мала захищатися від націлених саме на неї радянських ракет) і не подбала про юридичну складову меморандуму. В документі взагалі не йдеться про санкції за порушення угоди. А відповідальність країн Заходу, в першу чергу США — в тому, що були захоплені «молодою демократичною Росією» та впритул не бачили її імперську сутність і поневолення нею народів.

«Їхня відповідальність, або, будемо вже зовсім відверті, провина була в тому, що вони нездатні були побачити в нас окремий народ. З тривалою традицією державності, багатою культурою, високим рівнем освіти, мистецтва та взагалі цивілізації. Вони, як і росіяни, відмовляли нам у праві на існування», — підбив підсумки Юрій Макаров.

У фільмі неодноразово звучить теза, що США та Росія не просто ситуативно мали таку ж саму думку, а діяли злагоджено. В «чотири руки», як висловився Валерій Чалий. Попри важке багаторічне протистояння в «холодній війні».

«Політика — дуже цинічна річ», — зовсім не зайве нагадав Юрій Костенко.

 Юрій Макаров

Цього року Будапештському меморандуму виповнюється тридцять, і фільм Юрія Макарова точно стане у пригоді всім, хто прагне поставити крапку у своїх рефлексіях щодо цього документа. Адже ми знаємо: якщо довго вдивлятися в минуле, воно заволодіє сьогоденням, а потім спаплюжить майбутнє. А майбутнє ми своє вже визначили.

«Я напевно знаю, що попри помилки — або навіть через ці помилки — Україна твердо та остаточно самовизначилася: демократія, Європа, цивілізація», — завершив фільм Юрій Макаров.

Ну і наостанок. «Будапешт. Бомба під незалежність» містить дуже цікавий відеоряд. Зокрема, унікальні архівні кадри, анімацію та складні сучасні зйомки.

 Кадр із фільму

Команда проєкту старанно відтворила на екрані те, про що розповідав Юрій Макаров. Якщо йшлося про Чорнобильську катастрофу, то автор записував коментар у зоні відчуження. Якщо про стратегічну зброю, то в музеї Ракетних військ стратегічного призначення, якщо про роль США, то на тлі Капітолія у Вашингтоні. Загалом зйомки фільму проходили в Україні, США й Угорщині. Це помітно відрізняє проєкт від численної української документалістики, що базується на загальнодоступних відеоархівах і витворах штучного інтелекту. Так, розумію, що не всі виробники можуть собі дозволити відрядження, тим більше закордонні, під час війни. Але нікуди не подітися від закономірності: багатий відеоряд збільшує вагу сказаного.

  Юрій Макаров

Дуже сподіваюся, що Суспільне реалізує свої плани щодо показу «Будапешта» на Нетфліксі й інших міжнародних платформах, про що йшлося на допрем’єрному показі фільму. Це точно той проєкт, що гідний говорити зі світом від імені всіх українців.