У день, коли мав би відбутися фінал скасованого конкурсу «Євробачення» у Роттердамі, організатори влаштували телевізійне шоу «Європо, сяй світлом». Картинки спорожнілих, але повних світла європейських міст були його лейтмотивом. Світло — як символ надії, світло як символ того, що життя переможе.

Того самого дня, 16 травня, Європейська спілка мовників остаточно підтвердила: конкурс 2021 року відбудеться в Роттердамі.

До самої другої половини березня ЄМС не поспішала скасовувати цьогорічний конкурс — ніхто не гадав, що пандемія триватиме так довго. Й лише коли наближався час починати монтувати сцену, стало зрозуміло: провести його не вийде. Так, спортивні чемпіонати, інші заходи, що мали відбутися цієї весни, по всьому світі спочатку не скасовували, а просто переносили на невизначений термін — аж поки зрештою скасували-таки взагалі. Але з «Євробаченням» це було неможливо — розклад подій у концертній залі в Роттердамі було розписано надовго наперед.

ЄМС розглядала альтернативні варіанти проведення — зокрема, без глядачів у залі. Але це позбавило б конкурс його атмосфери — зокрема, відчуття єднання, коли в залі глядачі розмахують прапорцями своїх країн (і це часто показують крупним планом), і прапорці всіх країн опиняються поруч, в одному емоційному пориві. Та й кордони закриті, регулярні транспортні перевезення не діють.

Ведучі Едсілія Ромблі, Шанталь Янзен і Ян Сміт у концертній залі в Нідерландах без глядачів 

Розглядали й варіант дистанційного проведення, коли конкурсанти з різних країн співали б у своїх країнах. Але й цей варіант було відкинуто. Адже змістом конкурсів завжди був виступ артистів на одній сцені — й, що важливо, в однакових умовах. Якби ж конкурс проводили за трансляцією, ані спільної сцени, ані однакових умов не було б. Якість самої трансляції теж наклала би свій відбиток — як сторонній чинник. Та й іще один немаловажний чинник: за правилами конкурсів «Євробачення», весь вокал має бути виконаним наживо. Перевірити й проконтролювати це за умов «кожен співає в себе вдома» було б неможливо.

Чимало фанів конкурсу дивувалися: а чому було не провести конкурс кліпів? Але й тут те саме: умовою конкурсу є живе виконання, а те, що воно може разюче відрізнятися від кліпів, має вже не десятки — сотні підтверджень.

Європейська спілка мовників вирішила, що країни-учасниці зможуть надіслати на конкурс 2021 року тих самих виконавців, які мали б виступити цього року. Це, власне, була суто формальна ремарка — адже питання, кого надсилати на конкурс, цілковито залежить від телекомпаній країн-учасниць, і навіть за нормальних умов кожна країна могла б надсилати на два конкурси поспіль одного й того самого учасника, ніхто не міг би проти того заперечувати. Скажімо, переможниця конкурсу 2010 року в Осло німкеня Лена представляла свою країну й на наступному конкурсі 2011 року в Дюссельдорфі, де посіла 10 місце. Кілька років поспіль Сан-Марино на конкурсі представляла Валентина Монетта.

А от пісні, з якими конкурсанти мали виступати цього року, наступного року вже не згодяться — правило нової пісні залишилося незмінним. Тож ми вже ніколи не почуємо зі сцени «Євробачення» саме ті пісні, які мали б лунати з роттердамської сцени цьогоріч. І вже ніколи не дізнаємося, хто став би переможцем, які пісні сподобалися й полюбилися б. Історія не знає умовного способу.

Ну, а те, що учасники від багатьох країн будуть ті самі, що мали б бути 2020 року... Наступного року в когось із них буде більш вдала пісня, в когось — менш вдала. Це вже буде зовсім інша колода карт.

На даний момент відомо, що рішення надіслати на конкурс наступного року тих самих виконавців, які мали б виступати цьогоріч, ухвалили Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Греція, Грузія, Ізраїль, Іспанія, Латвія, Мальта, Нідерланди, Румунія, Сан-Марино, Словенія, Україна, Чехія та Швейцарія. Деякі артисти висловили намір узяти участь у «Євробаченні-2021», але остаточного рішення їхніх телекомпаній ще немає — можливо, йдеться про чисту формальність. Підтвердили свою участь у наступному конкурсі, поки що не назвавши представників, Данія, Естонія, Ірландія, Литва, Норвегія, Фінляндія та Швеція. І, може бути, сенсація: висловилися про можливість повернення їхньої країни на «Євробачення» представники Марокко — щоправда, детально цю ідею поки що не обговорювали.

А декому не пощастило. Еліза, яка цього року мала захищати Португалію, заявила, що на наступного року її країна відправить на конкурс не її. Не пощастило й сильному виконавцеві із сильною піснею — італійцеві Діодато: в Італії не буває спеціального національного відбору на «Євробачення», а право виступити отримує переможець конкурсу в Сан-Ремо; наступного року буде новий конкурс, новий переможець і нова переможна пісня. (От із цієї причини представники Італії на «Євробаченні» завжди співають італійською мовою — пісні іншими мовами до конкурсу в Сан-Ремо не допускають.)

І ще одне. Ми звикли бачити в ролі виконавчого розпорядника конкурсів «Євробачення» норвежця Юна Улу Санна. Він складає свої повноваження, й наступного року його замінить швед Мартін Остердаль.

...Тож нині замість фіналу конкурсу було шоу «Європо, сяй світлом». Фрагменти з конкурсних пісень цього року — тих, які ми вже ніколи не почуємо на конкурсі, коротенькі промови артистів. Виступи переможців минулих конкурсів. Незламна Європа, Європа не скорилася — так можна схарактеризувати зміст.

12 та 14 травня — тоді, коли мали би бути півфінали, відбулися онлайн-концерти з виступами півфіналістів. Але у приватній розмові Зураб Аласанія наголосив, що ЄМС не надала опції телевізійної трансляції цих концертів — лише онлайн.

А, судячи з почутих фрагментів, це міг би бути дуже сильний конкурс із чималою кількістю оригінальних, нестандартних пісень.

Попри прагнення організаторів шоу «Європо, сяй світлом» вселити у глядачів оптимізм, тривожний настрій пронизував шоу від початку й до кінця. Картинки спорожнілих вулиць. Переможниця «Євробачення-2018» ізраїльтянка Нетта, що співала нову пісню не просто вдома, а в постілі. Чимало конкурсантів промовляли не зі студії, а з дому — так це виглядало.

 Нетта

Тривожні й промовисті кадри лікарні — саме на неї перетворили залу, яка мала приймати цьогорічний конкурс.

Міхаель Шульте з Німеччини посів 2018 року в Ліссабоні 4 місце зі щемливою піснею про те, як пережити втрату рідної людини й не зламатися. Той виступ лунав тепер, а потім Шульте в дуеті з нідерландкою Ільзе де Ланге (2014 року в Копенгагені вона посіла в конкурсі 2 місце, виступаючи в дуеті The Common Linnets) виконали пісню німкені Ніколе, що перемогла 1982 року.

Пробрав до кісток новий кліп переможниці конкурсу 2007 року в Хельсінкі сербки Марії Шерифович з її «Молитвою» — цистерни з водою, що поливають спорожнілі вулиці, рідкісні налякані перехожі в масках, люди, що бачать зовнішній світ лише з балконів, спілкування — теж лише через балкони. І в самому кінці люди знімають маски й щасливо посміхаються: молитва подіяла, морок минув, епідемія позаду. Така от мрія про світле й щасливе майбутнє. І, хоч у тексті пісні молитва зовсім не про те — це було дуже символічно. І просто випромінювало промінь надії: все минеться, це — лише випробування.

Переможна пісня конкурсу 1979 року в Єрусалимі — Halellujah, яку разом із ізраїльтянкою Галі Атарі співали фани з різних країн — дистанційно, на екрані з'являлися їхні фотографії. Рясно освітлені, святкові вулиці Єрусалима — тільки безлюдні.

Конкурсант із Грузії Торніке Кіпіані, що вшанував хвилиною мовчання загиблих від коронавірусу. Конкурсанти зі Швеції The Mamas, які наполегливо радили мити руки. Переможець конкурсу 2015 року у Відні швед Монс Зелмерльов, який після спокійного, навіть тихого виконання акустичної версії своєї переможної пісні запропонував віддати шану лікарям, що борються з пандемією, назвавши їх героями на передовій. Білоруси VAL, що назвали нинішню ситуацію «темними часами» й висловили надію: «Світло засяє». Сербки Hurricane, що закликали: «Залишайтеся вдома!» Албанка Арілена Ара зі щирими словами: «Який цінний дар — бути живими, дихати!» Санмаринка Сенхіт із побажанням: «Маємо бути сильними». Румунка Лариса Джурджу Роксен із закликом: «Залишаймося вдома в ізоляції, бо тільки так ми зможемо подолати».

Ніколи раніше ми не бачили в одній програмі стількох переможців «Євробачення» водночас. Сподіваюся, не зайвим буде перелік. Розпочалося шоу зі слів ведучих: тут 1958 року пролунала найпопулярніша пісня «Євробачення» Volarе Доменіко Модуньйо. Пролунали фрагменти цієї пісні в різних виконаннях.

Данкан Лоренс

Ну, а парад переможців розпочав єдиний в історії дворазовий переможець конкурсу ірландець Джонні Логан (1980, Гаага; 1987, Брюссель; він же автор переможної пісні ірландки Лінди Мартін 1992 року в Мальме). Звісно ж, був минулорічний переможець Данкан Лоренс із новою піснею — той, хто привіз конкурс до Роттердама. Я вже згадував про Монса Зелмерльова, Галі Атарі та Нетту. А ще були норвежець Александр Рибак (2009, Москва), нідерландка Ленні Кур (1969, Мадрид), бельгійка Сандра Кім (1986, Берген), Анн-Марі Даві, що представляла Люксембург (1974, Люксембург), ірландка Нів Кавана (1993, Міллстріт), солістка нідерандського гурту Teach-In (1975, Стокгольм), азербайджанці Ель та Ніккі (2011, Дюссельдорф), ірландка Дана (1970, Амстердам), грекиня Хелена Папарізу (2005, Київ), шведка Карола (1991, Рим), австрієць Том Нойвірт, що виступав в образі Кончіти Вурст (2014, Копенгаген; зараз він був у чоловічому образі); до цієї ж компанії долучили росіянина Сергея Лазарєва, хоч переможцем він і не ставав. Щодо більшості, після фрагменту з переможної пісні артист висловлював побажання, переконував: усе завершиться, мара зникне. Жодної з двох українських переможниць у цьому акті єднання у протистоянні загальній загрозі, на жаль, не було.

На завершення свої побажання й слова підтримки висловив учасник гурту ABBA Бйорн Ульвеус, а потім заспівали пісню британців Katrina and the Waves, що перемогла в Дубліні 1997 року й має назву «Любов сяє світлом». Виконали її почергово всі конкурсанти цього року — точніше, ті, кому не випало цьогоріч стати конкурсантами, разом із самою Катріною.

Декілька міркувань про моменти, що неприємно здивували. Коли протягом усього шоу всі, хто мав узяти участь у цьогорічному конкурсі, висловлювали свої побажання — український гурт виявився єдиним, хто висловлювався не англійською мовою, а, в даному разі, українською. Україна постала єдиною європейською країною, де англійської мови не знають — саме так це виглядало. При тому, що насправді в багатьох європейських країнах англійську знають, скажімо так, далеко не всі (у тих-таки Франції та Італії, не кажучи вже про Східну Європу).

А під час виступу Роттердамського філармонічного оркестру (учасники якого грали кожен на самоті — незбагненно моторошне видовище) показували серії краєвидів міст країн-учасниць — яскраво підсвітлені пам'ятки та визначні місця й будівлі. У Києві такою визначною будівлею виявився «Олівець» — штаб-квартира НСТУ. Ніби й немає в Україні нічого прикметнішого й визначнішого. Й, можливо, випадково Київ показали першим, але окремо від усіх інших міст, поза серією. Щоб не так вражало порівняння.

Так, усе це — дрібнички. Але вони індикують ставлення НСТУ до «Євробачення». Й, так, до реклами, просування образу України. «Гей, туристи з усієї Єропи — приїздіть подивитися на “Олівець!”» — ото десь так. Або так: «На тобі, небоже...».

І — трохи про коментування. Як завжди в Тімура Мірошниченка, професійне й із почуттям міри та стилю. Саме те, що потрібно. От тільки візитівкою коментатора вже стало його «величезне дякуємо». Ну скільки ж разів можна казати: дякуємо — це дієслово, а прикметники з дієсловами не узгоджуються, це безграмотно, це — суржикизм! Ну, й польську артистку звуть Аліц'я, а не Алісія, як казав Мірошниченко. Можна помилятися, транскрибуючи ірландські або мальтійські імена, але польські?

...А на «UA: Першому» цей день зробили «Днем Євробачення». Феєричний фінал 2016 року та кілька випусків «Про що співає Європа». Можливо, це смакове, але субтитри українських перекладів текстів пісень під час їхнього виконання — мені здається, сумнівна ідея. Річ навіть не в тім, що хороша пісня в хорошому виконанні має й без розуміння тексту промовляти, «про що» вона. Річ у тім, що слухати пісню й перейматися її емоціями — й водночас вчитуватися в титри неможливо. Краєчком ока й краєчком вуха — от як це виходить. Увагу сконцентрувати неможливо — якщо, звісно, «насолоджуватися» піснею не з циркулем і лінійкою в руці.

Що ж до шоу «Європо, сяй світлом» — то, окрім іншого, воно для наших глядачів стало нагадуванням: не лише в нас карантин (порівняно легкий, до речі), уся Європа — в такому ж становищі, пандемія поєднала нас усіх. Пандемія — не вигадка, а карантин — не репресії. Таке нагадування було незайвим.

Від редакції: Опублікований текст містив фактологічні помилки щодо проведення шоу в Роттердамі та відсутності українських учасників серед виконавців фінальної пісні «Любов сяє світлом». Ми виправили помилки і приносимо вибачення читачам.

Фото: сайт eurovision.tv