Сайт «Суспільне мовлення» друкує серію інтерв’ю з кандидатами в члени Наглядової ради майбутнього Суспільного мовника. Кандидати розповідають про своє бачення  становлення Суспільного в Україні, свої плани і першочергові дії в складі контролюючого органу НСТУ у разі їхнього обрання. На сайті вже оприлюднені інтерв’ю з Вадимом Міським від сфери «Захист інтересів дітей та молоді», Вірою Андріюк від сфери «Освіта», Тетяною Лебедєвою та Русланом Кухарчукомвід сфери «Журналістика», Максимом Васіним та Любов’ю Найдьоновою від сфери «Наука».  

Йосин Зісельс був висунутий всеукраїнською громадською організацією «Конгрес національних громад України» у кандидати в члени Наглядової ради НСТУ у сфері «Захист інтересів дітей та молоді». Крім нього у цій сфері балотуються ще четверо кандидатів.

Яким, на вашу думку, має бути Суспільне мовлення в Україні? Чим воно відрізнятиметься від державного і комерційного?

У будь-якому суспільстві є різні інтереси. Комерційні мовники заробляють гроші, тому для них головне, щоб був високий рейтинг, і тоді за рахунок реклами вони виграють. Держава замовляє своє. Вона зацікавлена, щоб і її політика, і різні дії були висвітлені. Вона не займається при цьому комерцією, хоча зацікавлена в іншій рекламі – соціальній. У суспільства є свої інтереси, і це дуже цікаво проявилося якраз за останні 10 років. Громадянське суспільство постало, ще можливо не на повний зріст, але дуже активно розвивається. У громадянського суспільства є своє бачення і держави, і майбутнього, і шляхів, якими воно повинно йти до того майбутнього.

Погляди, якими має йти громадянське суспільство, по-перше, не так легко визначити, це не проста соціологія. Це можна зробити шляхом дискурсу, опитувань, щоб свою думку висловили різні прошарки населення. І в цьому форматі громадянське суспільство більш гнучке, швидше реагує на будь-які виклики. Це довели наші майдани і в 2004 році, і в 2013-му. Тому суспільне мовлення, на мій погляд (я не фахівець, хоча я колись і працював в 70-х роках на телебаченні як інженер), повинно керуватися тим самим імпульсом, що йшов від Майдану: самоорганізація, мінімізація впливу політичних партій і держави на нього, і вибір тих фокусних груп у суспільстві, які можуть презентувати певні точки зору щодо майбутнього країни, в тому числі й самого суспільного телебачення.

Мені не відомо, як діє суспільне телебачення в інших країнах, але знаю, що такі феномени працюють. Для мене дуже важливо, щоб суспільне телебачення торкалося тих гострих питань, які так чи інакше обходять і державні, і комерційні телеканали, які в цьому не зацікавлені. Більш того, оскільки суспільство має різні рівні існування і різний рівень дискурсів, то, включаючи і дуже складні інтелектуальні питання, які можливо не зачіпають широкі верстви населення, також повинні знайти можливість бути відображеними на суспільному телебаченні. Суспільне мовлення повинне взяти все найкраще і від комерційного, і від державного мовлення.

Якою має бути структура НСТУ? Яка ваша думка щодо дискусії навколо законопроекту про внесення змін до Закону про суспільне мовлення? Як відомо, частина депутатів та медіадіячів  вважають, що Суспільне мовлення та ОДТРК мають існувати окремо. Наприклад, Микола Томенко запропонував надати право регіональній владі створювати на базі ОДТРК канали громад.

Ні, я над структурою не думав. З власного досвіду я знаю, що варто спочатку йти в межах однієї структури. Але коли накопичуються певні обставини і визріває необхідність виділення окремої структури, ми це робимо, створюємо окрему юридичну особу, яка працює по тому напряму, який виділився органічно. Я звик прислухатися до органіки. Якщо природа вимагає дві особи, то треба робити дві. Поки що ми не бачимо й однієї. Думаю, що починати треба з однієї, а потім, якщо виникне необхідність, то переходити на дві. Але це із загальних міркувань, бо зі структурою я не знайомий.

Чи має бути на Суспільному мовнику реклама? Як має фінансуватись НСТУ?

Це вже як пропишуть у законі. Реклама – це певна фінансова незалежність. Крім того, це те, що ці фахівці вміють робити. Бо через Наглядову раду знаходити гроші на фінансування НСТУ – непросте завдання. По-перше, треба знайти незалежні фінансові потоки, по-друге, вони мають бути диверсифіковані, щоб не потрапити в залежність від одного спонсора, і це потребує часу. Реклама дійсно зможе давати якусь частину цих грошей.

Суспільне мовлення не може бути в безповітряному просторі, повинно знаходити гроші і вміло їх використовувати. У цього воно може повчитися у комерційного телебачення. А з другого боку воно трохи схоже на державне, єдине, що у них замовлення не державне, а суспільне. Сподіваюсь, що цей досвід зможе бути позитивним, бо сьогодні громадянське суспільство і феномен волонтерської роботи просто робить нашу державу унікальною. І потім це вже буде проблемою вчених розібратися як це так, що волонтерство і громадянське суспільство в останній рік практично замінили собою державні механізми. Вони не просто почали критикувати державу, а стали там, де виникли ніші, де держава не здатна була щось зробити, бо виник вакуум влади після Революції Гідності.

Як ви збираєтесь представляти свою сферу у Наглядовій раді? Які проблеми з її висвітленням є на комерційних каналах?

Я все життя – в громадянському суспільстві, маю великий досвід роботи, у нас зосереджені близько 100 громадських гуманітарних проектів. Але думаю, що було б неправильно лобіювати тільки свої інтереси і можливості. Можна брати участь в обговоренні й інших проблем і потреб, які не притаманні саме нашим організаціям.

Ми в досить широкому спектрі займаємося національними питаннями, міжнаціональними відносинами, вихованнями толерантності, науковими дослідженнями. Тому наші 100 проектів ми повинні лобіювати через суспільне телебачення не більше, ніж інші. Є дуже велика цікавість до того, що потребує зараз країна. Думаю, що суспільне телебачення, зважаючи на те, що громадянське суспільство реагує на виклики, може взяти коло питань, які сьогодні потрібні державі, і розвивати ці питання. Наші питання, можливо, будуть їх частиною. Ми, наприклад, зараз вийшли на певні формати роботи з дітьми з переміщених родин. Намагаємося бути корисними, ми як і інші волонтери зайняли ті ніші, які держава була неспроможна. Зараз мінімум мільйон переміщених осіб, а можливо й вдвічі більше. І держава не справляється з цим. Ми робимо для дітей табори, в яких проводимо психологічну релаксацію: діти пережили бомбардування, життя в окупованій зоні, стресові ситуації тощо. Це посттравматичний синдром.

Для нас також дуже важливо, що коли люди вибирали, куди їхати з окупованої зони, то спрацювали різні чинники (родичі, друзі, можливість працевлаштування), але в тому числі був і чинник обрання цивілізаційного вибору. І це не випадково, що люди обрали саме Україну, хоча ми знаємо, що деякі обрали Росію. І нас дуже цікавить цей крок та мотивація. І ми хочемо розвивати цей вибір. У нас є проект і методики – методика занурення невеликого колективу від 120 до 250 осіб в різне національне, етнічне, фольклорне, релігійне життя. Наші вихователі вміють це робити. Ми зрозуміли, що можна поєднати табори для дітей з методикою занурення, і  спробувати їх занурити у систему європейських цінностей. Тоді у родини буде більш свідомий вибір, де вони хочуть жити.

Ми хочемо, щоб діти найкраще розуміли, що таке європейська система цінностей, з чим вона пов’язана. Що для неї характерні важливість життя людини, її безпека, здоров’я, приватність її життя, що навколо людини має бути простір, куди ніхто не може влізти без дозволу, цінність власності (того, що на сході взагалі не існує), відношення з державою (певна межа, куди держава може втручатися), це навколишнє середовище, екологічне ставлення до природи (ми її зберігаємо, чи псуємо й їдемо далі?). Це ціла система цінностей, вироблені людством, наріжні камені західної цивілізації, куди ми намагаємося поки що потрапити за рахунок своєї рефлексії. Ми тільки думаємо, що там краще. А ми хочемо зробити системи виховання, які занурюють туди, показують, що це більш достойне, гідне життя, ніж у східній авторитарній системі, де принижується гідність людини, де не звертають уваги на зовнішнє середовище, де є авторитарні правила життя, де взагалі не звертається увага на поняття свободи. Не вседозволеності, а такої свободи, коли тебе не можна примусити робити щось, що суперечить твоїм переконанням. Ось ці речі, я вважаю, також важливі для суспільного телебачення. Бо їх потребують не тільки діти з переміщених родин, а ми всі, бо народилися в євразійській системі цінностей, яка суттєво відрізняється від європейської. І ще важливо – закон і правове суспільство. Ми повинні рухатися в цьому напрямі.

Які першочергові завдання ви ставитимете перед НСТУ як представник своєї сфери?

Ті, хто буде займатися створенням НСТУ, повинні надати Наглядовій раді розумний, зрозумілий план дій, графік, в якому мають бути враховані і технічні, і соціальні, й інші аспекти. Також треба визначити напрями діяльності з тих питань, які хвилюють сьогодні суспільство. Якщо ми потрапимо до цієї Наглядової ради, то повинні цього вимагати. А потім стежити за виконанням цього плану. Можливо, його скоригувати, якщо він був нереальний. Якщо ми обрані громадянським суспільством, то на нас лежить велика відповідальність, бо якщо нас обирають, то нам делегують певні повноваження.

Як ви оцінюєте сьогоднішній стан НТКУ, НРКУ? Що думаєте про контент?

 Я телебачення дивлюся мало, новини дізнаюсь з інтернету.

Які програми ви хотіли би бачити і чути на Суспільному? Яким чином НСТУ може об’єднати країну?

Об’єднати країну – це якраз подолати ті розбіжності в ідентичності, ментальності між різними прошаками населення. Бо у нас суспільство фактично розділене на цивілізаційну проєвропейську та проєвроазійську частини. Ми аналізуємо той конфлікт, в якому живемо, і який спостерігаємо. Він дуже складний, є різні проекції. Але це не міжетнічний конфлікт між росіянами і українцями, не міжконфесійний конфлікт між вірними київського та московського патріархатів, і не міжмовний між україномовними та російськомовними. Це конфлікт цивілізаційний. Україна вже 300-400 років живе в полі тяжіння авторитарної системи цінностей. І потім вона вирішує, що треба піти в іншу сторону – європейську демократичну систему цінностей. Я не надаю жодної оціночної конотації цьому. Не кажу, що там краще, а там гірше. Вони просто різні. Навіть інколи жартую, що ми 300 років пожили там, тепер треба 300 років пожити тут, і  потім порівняти, де краще. Але це повинен бути свідомий вибір. І ось цей основний вибір, який стоїть перед країною, повинен відображатися на суспільному мовленні. І дуже важливо – це правда. Бо, на жаль, у комерційного та державного мовлення це не є основним критерієм. Якщо ми хочемо, щоб нас дивилися, і нам довіряли, то суспільне мовлення повинно бути правдивим.

Формати підбираються під цілі і задачі, які ставитиме перед собою правління. Формат – це методичний прийом, яким досягається мета. Мета – зробити незалежним телебачення, яке відображає бажання і точку зору суспільства. Думаю, з цього треба виходити. Але повторюсь, дуже важливим критерієм є правда, бо люди просто не вірять, вони втратили довіру до будь-чого. І дуже не хотілося б щоб суспільне телебачення чекала така сама доля, як і різні владні інституції, які у нас в державі втрачають віру з боку суспільства.

Як убезпечити Наглядову раду від впливу політичних сил і влади?

Тільки за рахунок диверсифікації. Там повинна бути динамічна рівновага. Ми не можемо зібрати просто всіх хороших, чесних і непідкупних людей. Тільки за рахунок рівноваги різних верств суспільства, які повинні бути в цій Наглядовій раді. Щоб будь-яка думка мала можливість зустрітися з альтернативною. І щоб не було можливості нав’язувати одну думку всім. І за рахунок дискурсу всередині ради це все повинно працювати. Тому Наглядова рада повинна бути зрівноважена.

Деякі експерти вважають, що членами Наглядової ради мають бути лише медійники та юристи, які знаються на телерадіовиробництві. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою?

Я думаю, що крім Наглядової ради, яка відображає різні суспільні прошарки і різні погляди, повинна бути, можливо, ще й експертна рада з фахівців. Бо ми не є фахівцями. Я, наприклад, не фахівець медіапростору. Крім працівників, які працюватимуть на НСТУ, має бути ще й незалежний зовнішній нагляд. Мають бути експерти, які зможуть оцінити роботу.

Члени Наглядової ради мають працювати на громадських засадах, чи за винагороду?

Звичайно, на громадських.