«Громадське радіо» розробило стратегію мовлення до 2020 року. Плани досить амбітні:розбудувати успішну мультимедійну платформу, яка має забезпечити доступ до його програм для 95 % українських громадян. Команда «Громадського» готова діяти як незалежно від системи суспільного мовлення, так і в партнерстві з нею або як її частина.

Про модель успіху незалежного радіо й про те, як державне радіо слід грамотно перетворити на суспільне, розповів Андрій Куликов в інтерв’ю сайту «Суспільне мовлення».

— Пане Андрію, «Громадське радіо» планує отримати частоти по всій Україні. Чи є у вас власні кореспонденти в інших містах?

— Маємо вісім чи дев'ять власкорів у різних містах. Є люди на Донеччині й Луганщині, зокрема, в Бахматі, Краматорську. Тепер ми хочемо відкрити власні корпункти. Для цього потрібні невеличкі окремі студії в різних містах. Технології це дозволяють. Деякі радіостудії пропонували нам своє приміщення. Зараз ми вже можемо орендувати квартири чи кімнату, встановити там елементарне обладнання, щоби там постійно міг працювати наш кореспондент. Насамперед ми плануємо відкрити корпункти в Краматорську, Сіверодонецьку й Маріуполі.

Питання в тому, чи знайти кореспондента звідти, що має свої переваги, чи вахтовим методом хтось би з Києва їздив туди. Це теж варіант, зокрема тому, що в нашому колективі є люди з Донбасу, Криму. Вони цілком професійні й добре знають ситуацію там. А іноді потрібно, щоб нова людина приїхала, яка сприйме все по-новому. Сподіваюся, до кінця року в нас уже працюватиме корпункт у Краматорську.

— Для «Громадського радіо» стратегічним пріоритетом є становлення суспільного мовлення в Україні. В Україні триває перетворення державного мовлення на  суспільне. Національна радіокомпанія також стала філією НТКУ, саме на їхній базі й буде створено Національну суспільну телерадіокомпанію. Чи відчуваєте конкуренцію?

— Так чи інакше змагання відбуваються.

— Можливо, тому «Громадському» не дають частоти по всій Україні?

— Тут більше йдеться про суперництво і конкуренцію з комерційними структурами. Причому, як не дивно, про міжформатну конкуренцію. Тому що розмовних радіо, яким ми є, в Україні зовсім мало. В загальному українському масштабі п’ять максимум. І змагання йде не між нами, як би це мало бути, а між музичними, розважальними форматами і розмовними. Які б не були цікаві розмовні формати, вони в невигідному становищі. Можна лише робити припущення, чим це пояснити. Частоти часто-густо дістаються радіостанціям, які, на мій погляд, окрім як новин, ніякої суспільно корисної інформації не несуть.

Я сам роблю музичну програму, дуже люблю музику і вважаю, що вона має бути в українському ефірі. Але є різні типи музики, різні способи подачі. Мені досить дивно зрозуміти, коли розмовна радіостанція (не про нас конкретно йдеться) програє в конкурсі за частоту, перепрошую, радіо, де три хвилини новин на годину.

Я знаю, що українська аудиторія здатна оцінити якісний продукт. Ми маємо цьому приклади — і на радіо, й на телебаченні, в інтернеті, газетах… Питання в достатньому рівні наполегливості. Бо іноді в нас люди створять хороший проект, якісний продукт, але очікують, що їх відразу полюблять. Вони місяць попрацювали, не отримали відповідної реакції — і все. А тут треба три місяці, півроку, рік. Ти знаєш, що твій продукт якісний, роби його, українська аудиторія підтримає.

— Як ви вивчаєте свою аудиторію?

— Нещодавно ми з Кирилом Лукеренком їздили до Волновахи. Провели там півдня, не дуже багатьох людей зустріли, але це дало результат. Ми дізналися, що хтось нас знає, хтось ні. Дізналися, хто як сприймає. Потім це можна використати в ефірі. Наприклад, під час зустрічі медична керівниця розповіла, що за тиждень до того вона під Львовом була в одній школі з Уляною Супрун, яку щойно призначили міністром МОЗ. Уляна обіцяла цій пані приїхати до Волновахи. Тепер вона стала міністром, у Волновасі вже не сподівалися на приїзд. Я записав у Волновасі запрошення для пані Супрун приїхати туди. І так сталося, що через день вона була у мене в ефірі. Ми поставили в ефір це запрошення. І що ви думаєте? Через тиждень Уляна Супрун відвідала Волноваху.

Я думаю, це один із прикладів того, що радіо може виконувати таку утилітарну функцію, як зв’язати різних людей. Часом це відбувається на побутовому рівні, а іноді й на такому, як я розповів. Це важлива функція радіо.

— На «Громадському» стажуються журналісти. За цей рік 15 журналістів мали можливість долучитися до вашої команди. Чи відвідують тренінги журналісти «Громадського»?

— Цього року десять наших журналістів їздили до США мінімум на два тижні. Вони побували на радіостанції «Громадське радіо Нью-Йорка». Дуже багато цікавого дізналися. Не думаю, що за два тижні можна багато чого навчитися, та вони отримали поштовх до того, щоб розвиватися. На власні очі переконалися, що система суспільного мовлення може діяти. Йдеться не про імітацію американського досвіду.

Ясна річ, що рівень життя і традиції в нас різні. Та є загальні принципи, які можна використовувати в різних країнах. І те, що ми спершу починаємо, а потім дізнаємося про досвід інших, це набагато краще, ніж ми би спершу дізналися, а тоді почали впроваджувати.

Успішне суспільне мовлення у США, Британії чи інших країнах є доказом того, що ми йдемо правильним шляхом. Не тому, що це Штати чи Австралія. А тому, що це розвинені країни, якою й ми прагнемо стати.

— Невже на «Громадському» ви все придумали з нуля і не переймали досвід від колег з інших країн?

— Придумано великою мірою з нуля. Але нуля як такого не буває. Існувало «Громадське радіо», яке свого часу очолював Олександр Кривенко. Існував мій і Кирила Лукеренка досвід роботи на ВВС. Існував досвід деяких інших наших колег. У нас є кілька людей, які працюють у Національній радіокомпанії (наразі філія НТКУ. — Ред.). Тому відбувся синтез, але копіювання не було.

Пам’ятаю першу зустріч із Наталкою Соколенко, коли вона сказала, що треба робити радіо. Я зробив умовну сітку мовлення. Вона досі повністю не втілена, лише деякі елементи. Треба співвимірювати бажане з тим, що можемо зробити. Зараз ми практично виконуємо 90 % того, на що здатні. Питання в тому, щоб набагато покращити рівень технологічної дисципліни і щоб для декого з нас це перетворилося з улюбленого хобі на справу професійної честі. Щоб ми могли знати достеменно, на яку кнопку в який момент має тиснути звукорежисер, щоб усе було добре, а не обмежуватися своїми журналістськими штуками.

— Що б ви порадили тим, хто перетворює державне на суспільне, щоби воно стало якісним?

— Важко дати рецепт. Я пам’ятаю себе середини 80-х, коли багато моїх поглядів змінювалося. Я писав у газеті і змінював стиль писання. В голові наче все по-іншому, а коли руки лягають на клавіатуру машинки, виходить те саме, що рік тому. Я думаю, що легше починати з нуля. Точніше, починати важче, але легше створювати якісний продукт, сам процес ефективніший.

Що робити філіям НТКУ? В мене є лише одне припущення. Воно нашим законодавством не передбачене, або цей механізм давно забутий. Кінець 80-х — це період акціонування, коли трудові колективи брали у свою власність газети, радіо. Нині цей механізм було б непогано застосувати. Зокрема тому, що тоді у трудовому колективі є змога об’єднатися справді активним людям, які хочуть і вміють робити, або хочуть і не вміють. Але там не буде тих, хто вміє, але не хоче.

— Це виходить внутрішній бунт? Адже всі тримаються за робочі місця.

— І це трагедія нашого робочого цеху. Ми тримаємося за місця, які нічого не варті, де мізерна зарплата. Через це ми втрачаємо цілу низку можливостей. Я зовсім недавно пішов із телебачення. Наталя Соколенко, Ірина Славінська, Кирило Лукеренко, ще кілька наших колег раніше пішли з телебачення, яке є набагато багатшим за радіо. Вони позбулися престижних місць і пішли у ніщо. Багато колег бояться змін, і дарма. Ризикувати треба.

— Тобто в регіонах журналістам потрібно ризикувати. Це єдиний вихід?

— Я їжджу по Україні, бачу обласне телебачення і слухаю обласне радіо. Знаю точно, що людей, здатних творити якісний продукт, у нас не бракує. Більше того, в багатьох випадках вони його творять. В будь-якій обласній телерадіокомпанії я можу назвати по дві-три програми, які є дуже якісними. Але це дві-три програми із тридцяти, які роблять у компанії. І тут проблема не тому, що їх роблять неталановиті люди (хоча й такі є), а в тому, що їм елементарно бракує ресурсів. Не можна за такі гроші виробляти 24 години якісного продукту. Або тоді буде весь продукт неякісний, або ті, хто наполегливіші, скористаються можливостями і три-чотири години на день будуть дуже якісними. Тому зменшення кількості переростає в збільшення якості.

— Деякі медіаексперти кажуть про те, що суспільне мовлення не для рейтингів. Яка першочергова мета «Громадського радіо»: максимальне покриття чи рейтинги?

— Ми живемо в багатьох міфах. Такий погляд мені відомий. Але на прикладі Британії я знаю, що все навпаки. Там є два провідні телеканали — це ВВС1 і ITV (Independent Television), яке є комерційним мовником. Їхні показники популярності чергуються, бувають і в тих сплески, і в тих. По 18 мільйонів переглядів, не в інтернеті, а саме аудиторії, мають як одні, так і другі. Радіо ВВС має п'ять радіоканалів, які мовлять цілодобово. Вони популярні саме тому, що мінімально залежні від зовнішніх обставин. Справа в тому, як розглядати суспільне мовлення. Якщо ми ставимо наперед тільки слово «суспільне» і обмежуємося суспільно-політичною тематикою, поточними подіями, тоді є небезпека, що звертатимуться до такого телеканалу, коли прийшла суперечлива ситуація. Якщо на перше місце ставити слово «мовлення», і розуміти його як повний програмний продукт, у тому числі виробляти серіали і розважальні програми, на рівні програм ВВС, таке суспільне мовлення матиме рейтинги.

— Але для цього мав би бути зовсім інший рівень фінансування?

— Звісно. Є механізм, який успішно діє в Естонії та, наскільки мені відомо, у Фінляндії. А саме: комерційні мовники частину свого прибутку перераховують на потреби суспільного мовника. Такий собі своєрідний податок. Суспільне мовлення розвантажує комерційників від певних невластивих їм функцій, а саме для підтримання репутації виготовляти програми, які не принесуть їм прибутку. Суспільне перебирає це на себе. Комерційники в той час, який звільниться, отримують додатковий прибуток. І дуже справедливо мають поділитися ним із суспільним. Якби правильно запровадили такий механізм у нас, суспільне мовлення стало би популярним.

Фото - Олексій Темченко