Сокаль – місто районного значення Сокальського району Львівської області, в якому мешкає понад 20 тисяч людей, які мають своє місцеве радіо. Радіостанція «Сокаль» отримала ліцензію на мовлення 4 квітня 2002 року і вже 23 квітня подала власний сигнал в ефір. Мовить цілодобово і на ФМ-частотах, і в інтернеті, правда, від проводового розповсюдження сигналу відмовилися. Програми радіо «Сокаль» чують не тільки в Україні, а й у Польщі.

Оскільки радіостанція – комунальне ЗМІ, то й зарплати в її працівників невисокі. «Наша оплата праці прирівняна до  окладів фахівців  органів місцевого самоврядування. Але знаходимо можливість зацікавити працівників преміями від результатів комерційної діяльності», – каже Микола Пасько. З обсягів фінансування директор таємниці не робить. «З районного бюджету на реалізацію програми за 10 місяців поточного року отримали 180 тис. грн, від міста за висвітлення діяльності влади – 10 тис.; і заробили – 0,5 млн грн», – зазначає він.

За словами Миколи Паська, радіостанції «Сокаль» не закидають піар влади, навпаки звинувачують, що занадто на неї «нападають». 2008 року влада навіть намагалася вплинути на редакційну політику і хотіла змінити керівництво, але колектив і колеги з Києва допомогли відстояти редакційну незалежність радіостанції.

Микола Пасько розкритикував законопроект про мовлення громад, підготовлений Держкомтелерадіо. Він вважає, що не варто позбавляти місцеві ради права засновувати телерадіоорганізації. «На мою думку, позбавляти такого права місцеві ради недоцільно. Якщо вони бачать необхідність у створенні ТРО і готові їх фінансувати – чому ні? Адже органи місцевого самоврядування обирають, а не призначають», – каже він. А ось фінансові дотації влади шкідливі, переконаний пан Пасько. «Дотація не лише не потрібна комунальним ЗМІ, а й шкідлива, оскільки дає можливість владі стверджувати, що, мовляв, вона утримує журналістів. Якщо влада має бажання доносити свою позицію до людей, щось пояснювати чи переконувати, то вона повинна не “дарувати з барського плеча” якісь суми, а сплачувати за РОБОТУ чи за ПОСЛУГИ. Причому такі рубрики повинні відділятись від решти журналістських матеріалів, наприклад, заставкою “на замовлення влади”», – зауважує він.

Сайт «Суспільне мовлення» продовжує серію інтерв'ю з керівниками комунальних телерадіокомпаній. Після директора столичної телекомпанії «Київ» Світлани Криворучко, генерального директора телерадіоагентства «Новий Чернігів» Ольги Капустян, директора Івано-Франківської міської комунальної телерадіокомпанії «Вежа» Олени Третяк, генерального директора Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина» Ольги Бабій, директора Ладижинського міського комунального радіо Галини Данилівської, директора Южненського комунального підприємства - студія «МіГ» Еллади Литвинчук, директора каналу «Вільногірськ» Гаяне Носач, ми поспілкувалися з директором «Сокалі» Миколою Паськом. На черзі - інші міста.

 Про ТРК «Сокаль»

– Пане Миколо, який ще продукт, окрім свого, транслюєте? Яке покриття?

– ТРК «Сокаль» має ліцензію на FM-мовлення на частоті 101.0 Мгц в м. Сокаль і до недавнього часу мала ліцензію на проводове мовлення по Сокальському району і м. Червоноград. У зв’язку із катастрофічним скороченням мережі «проводів», ми відмовились від цього виду розповсюдження сигналу. Зараз ми готуємось уже до другого продовження ліцензії, буквально днями у нас завершилась перевірка Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка підтвердила виконання ліцензійних умов. А на сьогоднішній день ми готуємо близько 14 годин власного продукту, серед яких чимало розважальних, інформаційних та науково-просвітницьких передач. Окрім власного продукту ми ретранслюємо інформаційні передачі «Радіо Свобода» і використовуємо деякі програми київської студії «ФДР».

Якщо на мапі України поставити ніжку циркуля на відмітці в м. Сокаль, то можна провести умовне коло з радіусом у 100 км. Що всередині кола - це і буде орієнтовна територія покриття сигналом ТРК «Сокаль». Адже ми побудували передавальну вежу висотою 70 м на висоті поблизу Сокаля і встановили радіопередавач потужністю 1 кВт. Це дало змогу слухати нас не лише на території від Луцька до Львова, а й у Польщі. Партнери Сокальського району з м. Долгобичув жартують, що їм немає потреби телефонувати до друзів з України для отримання новин, адже вони слухають радіо «Сокаль». Нещодавно до нас надійшло повідомлення від радіоаматора з Фінляндії, який зумів послухати станцію в цій далекій країні. Крім того, на сайті радіостанції www.sokalfm.com ведеться інтернет-мовлення.

– На вашу думку, яких проектів зараз найбільше потребує ваша аудиторія? Які теми і сюжети наразі найбільш актуальні? Чи є у вас конкуренти в Сокальському районі?

– Ми робили аналіз запиту аудиторії шляхом опитування. Він показав, що попри всі сьогоднішні обставини, люди найбільше слухають передачу вітань і місцеві новини. Оскільки перевага місцевої станції - максимальне наближення до слухача, то конкуренції з боку «мережевиків» не дуже боїмося, оскільки саме у нас є «ексклюзивне» право розповісти, що сьогодні святкує свій день народження дядько Петро із села Залижня, а Василь із Сокаля нині потрапив у ДТП. Адже за ті 13 років, що в ефірі, ми стали, якщо можна так висловитись, «своїми» в багатьох родинах нашого та сусідніх районів. Крім того, намагаємось вести діалог зі слухачем. І не лише через вітання і конкурси, а й інші інтерактивні передачі. Сподіваємося скоро розпочати проект із бліц-опитування на вулицях міста з пошуком відповідей на поставлені проблеми і запитання. Шукати тем для передач потреби немає, адже переважну більшість із них можна об’єднати під девізом: «Як вижити».

– Чи звинувачували коли-небудь «Сокаль» в тому, що воно піарить владу і не дає ефір опозиції?

– Нас звинувачували в іншому – що ми занадто «нападаємо» на владу. Робила це сама влада у 2008 році, оскільки намагалася вплинути на редакційну політику радіостанції та замінити її керівництво. Колектив захистив свої інтереси і навіть ставив питання щодо роздержавлення радіо, аби отримати незалежність. Цей процес докладно висвітлювався в тому числі і на сторінках «Телекритики» («ТРК «Сокаль»: палиці в колеса роздержавлення»). За весь період діяльності нам жодного разу не змогли аргументовано закинути політичну чи «провладну» заангажованість, адже ми обговорили і затвердили на своїх зборах редакційний статут, в якому виписано загальноприйняті стандарти та принципи журналістики. Намагаємось їх дотримуватись.

– Скільки у штаті компанії працівників, скільки з них журналістів? Чи потрібна оптимізація, на вашу думку? Які зарплати у журналістів, ведучих?

– Радіо в Сокалі творять 11 чоловік, серед яких троє журналістів (мене, як керівника, але журналіста за покликанням і фахом, можна зарахувати четвертим), тому оптимізуватись нам нікуди і немає потреби. Зарплата у творчих працівників невисока. Оскільки ми вважаємось комунальним ЗМІ, то наша оплата праці прирівняна до окладів фахівців органів місцевого самоврядування. Але знаходимо можливість зацікавити працівників преміями від результатів комерційної діяльності.

 – За рахунок чого фінансується канал: міський/районний бюджет, інвестиції, продаж реклами? Скільки цього року надійшло коштів з бюджету? Чи регулярно надходять кошти?

– Ми маємо три джерела надходжень коштів: від районного та міського бюджетів, і комерційної діяльності. Від районного бюджету маємо кошти на виконання загальнорайонної програми підтримки КП ТРК «Сокаль», із Сокальською міською радою уклали угоду на висвітлення її діяльності. Таємниці робити не буду: з районного бюджету на реалізацію програми за 10 місяців поточного року отримали 180 тис. грн, від міста за висвітлення діяльності влади – 10 тис.; і заробили – 0,5 млн грн.

– Хто є ваші основні рекламодавці? І як змінився місцевий рекламний ринок за останні роки?

– Наш основний рекламодавець – місцевий, тобто малий, бізнес. Що відбувається з ним останній період, сподіваюсь, пояснювати не треба. Можна сказати одне – йде скорочення бізнесу і скорочення рекламних бюджетів. Думаю, що в цьому твердженні не буду оригінальним. Тому шукаємо нових форм роботи з рекламодавцями, намагаємось кардинально і різко не підвищувати вартість своїх послуг, можна сказати, балансуємо.

– Як часто у вас в ефірі з’являються нові проекти?

– Оскільки радіостанція – живий організм, нові проекти з’являються постійно, це безперервний процес. Можливо, зараз не так активно, як у попередні, економічно більш успішні роки.

 Про мовлення громад

– Як ви оцінюєте законопроект про мовлення громад, який розробив Держкомтелерадіо?

– Цікаво, як можна оцінювати документ, який називається законопроектом і має обсяг одну сторінку. Невже цього достатньо, аби врегулювати всі аспекти діяльності так званих «громадських телерадіоорганізацій», навіть відіславши їх до «принципів, передбачених Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»? Перше враження - законопроект складався не юристом, оскільки немає чітких формулювань принципів і засад функціонування ТРО. Закон не дає чітких відповідей, звідки візьметься джерело фінансування неприбуткових юридичних осіб, адже «Громадські телерадіоорганізації, які засновані органами місцевого самоврядування, є комунальними некомерційними підприємствами». Та й заради чого засновувати електронний ЗМІ, який мовитиме 24 години на добу, аби «включати до інформаційних програм у день, коли відбувалася відповідна подія, повідомлення про прийняті органами місцевого самоврядування рішення з важливих та актуальних для відповідної територіальної громади питань, звернення та заяви голів органів місцевого самоврядування та іншу суспільно важливу інформацію регіонального та місцевого значення». Вважаю, останню норму законопроекту мертвонародженою і навіть шкідливою, яка має на меті перетворити ТРО на «бойовий листок» органу самоврядування. Із цим завданням може прекрасно впоратися друкований інформаційний бюлетень, який, за бажанням рад, можна розповсюджувати безкоштовно. Це й бюджетні кошти зекономить.

Наступне – цікаво, чим керувались автори закону при його підготовці, адже принципи, закладені в ньому, нагадують рудименти радянської влади. Наскільки я пам’ятаю, дискусія про роздержавлення ЗМІ завершилась написанням закону про перехід у «вільне» плавання друкованих державних і комунальних видань. Чому за «бортом» цього закону залишились телерадіоорганізації відповідної власності, невідомо. Можливо, дискусія на Mediasapiens дасть відповідь на це запитання. Читаючи цей законопроект, чомусь згадав анекдот про валізу без ручки: нести важко, а кинути – шкода. Саме так вирішили вчинити з комунальними електронними ЗМІ.

– Чи потрібно залишати місцевим радам право засновувати ТРК? І чи можуть вижити такі ТРК, як ваша, без дотацій влади?

– На мою думку, позбавляти такого права місцеві ради недоцільно. Якщо вони бачать необхідність у створенні ТРО і готові їх фінансувати – чому ні? Адже органи місцевого самоврядування обирають, а не призначають. Хоча з іншого боку, на моє переконання, журналістика і влада мають бути розділені. Інший аспект – це спроможність громад утримувати такі недешеві проекти. Бо, якщо засновувати ЗМІ, то в Статуті підприємства треба записувати мету. Ставити за мету отримання прибутку – немає сенсу, адже бізнесом нехай займається бізнес, а не ради. Отже, як правило, в статуті таких ТРО вписують: «популяризація, агітація, висвітлення», тощо. Без додаткових грошей виконати ці завдання, м’яко кажучи, проблематично. За всю історію радіомовлення не пригадую випадків, коли бізнес оплачував би чиюсь агітацію. Тому, наприклад, на радіо «Сокаль» є чітка градація - районна програма фінансує висвітлення діяльності органів влади, решту коштів ТРК заробляє самотужки. Це механізм, на мою думку, є оптимальним рішенням для балансу інтересів громади та влади. Власним прикладом він довів свою ефективність. Зауважу, що існуючого законодавства цілком достатньо для його реалізації.

Чи зможемо ми вижити без дотації? Запитання, на яке ми дали відповідь у 2008 році, звернувшись до нашої районної ради з пропозицією дозволити приватизацію радіостанції. Особисте моє переконання – дотація не лише не потрібна комунальним ЗМІ, а й шкідлива, оскільки дає можливість владі стверджувати, що, мовляв, вона утримує журналістів. Якщо влада має бажання доносити свою позицію до людей, щось пояснювати, чи переконувати, то вона повинна не «дарувати з барського плеча» якісь суми, а сплачувати за РОБОТУ чи за ПОСЛУГИ. Причому такі рубрики повинні відділятись від решти журналістських матеріалів, наприклад, заставкою «на замовлення влади». Щось на кшталт «політичної реклами». Тоді виборці знатимуть, скільки конкретно пішло з їхніх кишень на їх агітацію владою. Сподіваюсь, такі аргументи змусять задуматись мерів чи голів рад або адміністрацій, що ж говорити в час, оплачений платниками податків.

Ну й останнє: місцеві ради бувають різні – це і сільські ради, які не знаходять коштів для того, аби опалити власне приміщення або садочок, і ради великих міст чи областей, які в кінці року оперують сумами в десятки і сотні мільйонів «вільних» гривень. Тому всіх ставити в один ряд і «дозволяти» чи «не дозволяти», на мою думку, не можна.

– На вашу думку, які положення законопроекту потребують більш детального пояснення?

– Вважаю сам законопроект недоцільним, адже існуючі закони дозволяють функціонувати ТРО, що засновані радами.

– Яким є ваше бачення основних принципів мовлення громад?

– Коли ми у своєму колективі звернулись до принципів журналістики чи мовлення BBC, інших провідних світових медіа,то зрозуміли, що, в основному, ці принципи виписані в наших підручниках журналістики, за якими вивчали свій фах в університеті. Попри це, наш редакційний Статут «заважив» більше, ніж на 30 сторінок. Тому, на мою думку, принципи мовлення, що для «громадських», що для комерційних ЗМІ мають бути ідентичні. І вони загальновідомі. Принцип же організації діяльності таких телерадіоорганізацій може бути дискусійним, але він має бути прозорим, як у частині фінансування, так і у частині творчої роботи. Хоча, на мою думку, до комунальних ТРО найкраще застосувати норми законопроекту про роздержавлення комунальних друкованих ЗМІ. Попри «сируватість» окремих норм, там передбачений механізм адаптації «бюджетозалежних» редакцій до комерційного життя та перехідний період. Наскільки я пам’ятаю, роздержавлення ЗМІ входило в перелік зобов’язань України перед Європою. І зобов’язання треба виконувати. Тому напередодні нашого спільного професійного свята – дня працівників телебачення і радіомовлення бажаю колегам, нарешті, сюжетів про мир і перемогу в Україні. А з рештою ми впораємось!