Наталя Соколенко: «Не тільки в олігархів, а й у громади буде свій медіахолдинг». Частина 1

13:43,
6 Вересня 2013
2411

Наталя Соколенко: «Не тільки в олігархів, а й у громади буде свій медіахолдинг». Частина 1

13:43,
6 Вересня 2013
2411
Наталя Соколенко: «Не тільки в олігархів, а й у громади буде свій медіахолдинг». Частина 1
Перша частина інтерв'ю з однією з головних ініціаторів «Громадського радіо» Наталею Соколенко, де ми говорили про те, як створювався проект, про команду, концепцію, фінансування та багато іншого.

Нещодавно в подкастовому режимі запустився проект «Громадське радіо» – уже п’ятий серед тих, що виникли в Україні за останні кілька місяців і обіцяють працювати за стандартами суспільного мовлення. Цей проект, ініційований групою українських журналістів, має одну особливість: майже одразу після оголошення (до речі, досить скромного – просто у випуску відеоблога), не маючи меценатів і грантів, він показав результат роботи – повноцінний медіапродукт. Тобто «Громадське радіо» позбавляє своїх потенційних слухачів можливості нервуватися через наперед пожертвувані гроші, одразу показавши, що може запропонувати. Про те, на що здатне «Громадське радіо» і як воно до цього прийшло, ми спілкувалися з однією з головних ініціаторів проекту – журналісткою і громадським діячем Наталею Соколенко.

– Наталю, майже одразу після анонсу у вашому блозі «Громадське радіо» представило перші зразки контенту. Розкажіть, як довго ви до цього йшли. З чого все почалося?

– Почалося все з того, що цензура на СТБ у програмі «Вікна-Новини» і джинса зашкалили настільки, що я вже не могла там працювати – і пішла. Невдовзі я зателефонувала Андрію Куликову і сказала: «Я звільнилась і готова реалізувати те, чого в Україні немає і про що ви часто говорите». Тобто радіо. А Куликов про радіо говорив за кожної нагоди, навіть під час вручення телевізійної премії. Запропонувала робити радіо за стандартами суспільного мовлення. Особливо з огляду на те, яка цензура на приватних каналах, а про державні я навіть не буду говорити.

Але потім були вибори, всі були дуже зайняти. Ми повернулися до теми вже після виборів. Андрій Куликов запропонував концепцію розмовного радіо, за взірець він взяв лондонську радіостанцію London Biggest Conversation («Найбільша лондонська розмова»). За концепцією, це радіо прямого ефіру, до чого ми ще не дійшли, але плануємо. Паралельно з цією ж ідеєю до нього звернувся Олександр Бузюк – голова рівненської громадської організації «Клейнод», якій на збереження були передані старі обладнання та меблі, що належали першому «Громадському радіо» (проект Олександра Кривенка 2002–2005 рр. – Ред.). Він їх не розікрав і не вграв, а зберіг. Також Андрій на цю тему спілкувався з Володимиром Корсунським. Нарешті ми зустрілися вчотирьох і остаточно вирішили це робити.

Ранньої весни цього року ми почали активно думати, планувати і, врешті, діяти. По-перше, зібрали журналістів. Зокрема, запросили тих, хто пішов із ТВі, адже це люди, в яких є творчий потенціал і багато сил щось робити, а головне – такі цінності, які підходять саме для того, щоб працювати на суспільному мовленні, на радіостанції «Громадське радіо». Потім ми склалися грошима на сайт і на інші витрати, пов’язані з реєстрацією домену і т. п. Ми скидалися хто скільки міг. Причому ті, хто не міг, не складалися. Адже серед нас є люди, які наразі сидять без роботи.

– Тобто це були ваші особисті заощадження і спонсорів ви не залучали?

– Так, це виключно наші власні кошти. Ніяких спонсорів не було. Ми зробили найпростіший сайт – не перфектний, не без проблем і технічних зауважень до нього, але він працює, і ми потроху виправляємо помилки. Це тестовий сайт, сайт-візитка.

Отже, ми створили цей сайт, а одразу почати ефірне мовлення, як було закладено в запропонованій Андрієм Куликовим концепції, поки немає можливості, бо немає, передовсім, студії й офісу. Але ми вирішили, що це не має нас лякати. Ми почали з подкастів. Перша програма – «Кабінет Сергія Андрушка» – вийшла у вигляді подкасту в переддень Дня Незалежності, гостем був перший президент України Леонід Кравчук. Вона була цікавою, і не тільки на мій погляд, а також на погляд, наприклад, видання «Українська правда», яке нас процитувало. УП не стала б тиражувати неактуальну чи нецікаву інформацію. Також нас процитував «Главком». Я спеціально не досліджувала – не маю на це часу й потреби – хто ще, але мені достатньо вже того, що такі серйозні сайти процитували перший випуск програми.

Сьогодні (29 серпня) був запис програми з Юрієм Луценком і Євгеном Копатьком. Це вже інша програма – «Якщо» Андрія Куликова і Наталі Соколенко. Або If. Ця назва запропонована мною. Вона навіяна віршем Редьярда Кіплінга «Якщо». Дуже хороший вірш, який відповідає ідеології і цінностям «Громадського радіо».

Редьярд Кіплінг «Якщо»

Якщо ти стійко зносиш глум нещирих,
Що, павши духом, шлють тобі докір,
Якщо у собі певен між зневіри,
Та з сумнівів урок береш таки.

Якщо в чеканні ти не знаєш втоми,
Не ходиш пішаком в облудній грі,
Цноту не ставиш на показ нікому,
На душу не береш зневиди гріх.

Якщо ти не живеш у сніннях і не
Стаєш безплідних дум своїх рабом,
А як Біду чи Успіх раптом стрінеш,
Не схилишся під їх важким горбом

І стерпиш, як слова твої покривить
Негідник. Як з усіх натужних жил
Відроджуєш свій світ, коли у прірву
Летить усе, чим ти боровся й жив.

Як зможеш все віддати без остатку,
Без жалю все поставити на стіл, -
Програвшися ж, почати бій спочатку,
В мовчанні гордім втрату цю знести.

Як змусиш свої Серце, Нерви, Жили
Служить тобі, хоч силу відбере
Життя в бою важкім, й дарує крила
Лиш владний поклик Долі: „Уперед!”

Як будеш за свого усюди: чи то
З народом простим ти, чи з королем.
Якщо в твоїй душі не зна зродити
Ні ворог, ані друг образи щем...

Хай час біжить! Невтомний біг хвилини
Ущерть наповнить смислом ти зумій!
Тоді я зможу мовить: ти – Людина,
Твоя – Земля і все, що є на ній.

Таким чином ми почали. Де ми пишемо програми? Наприклад, Ірина Славінська, яка записала вже два випуски програми «Антена», домовлялась із друзями з радіостанції «Бейкер Стріт», вони безкоштовно надали їй таку можливість. Ми ще не все записане виклали, тому що намагаємося робити це з певною періодичністю. Наш продюсер Володимир Корсунський домовився з компанією ComTel про те, що вони поки що безкоштовно надаватимуть нам своє приміщення. Записи Сергія Андрушка й нашої програми відбувалися саме там. Добре, що є підприємці, які поділяють наші цінності і вважають проект справді необхідним.

Паралельно, щойно виклавши аудіопроморолик, ми звернулися до громади з пропозицією теж складатися грошима, оскільки радіо громадське. Але поки що ми не робили цього навмисно, адже нам ще потрібна поліграфічна продукція, щоби здійснювати оффлайнову комунікацію: щоб ми могли не тільки через сайт просити про пожертви, а і в тих місцях, де буваємо, чітко говорити, показувати й одразу на місці переконувати людину, що це необхідна річ і її потрібно фінансувати.

– Дехто дуже скептично оцінює ідею існування на громадські пожертви. Наприклад, нещодавно створене російське суспільне телебачення стикнулося з тим, що ідея себе не виправдала. Чиїм прикладом ви надихалися?

– Я розумію, що в нас попереду довгий шлях із виховання культури утримання суспільством необхідних для нього інституцій. Наприклад, я була на студії громадського радіо Pacific Public Radio в Лос-Анджелесі. Там роблять так: раз на рік редакція проводить кампанію зі збору коштів, збирає приблизно $1 млн – і потім на ці гроші вони досить безбідно існують. Я питаю: «А хто ці люди, які жертвують?». Виявляється, дуже різні, але звичайні люди. Хтось жертвує $100, хтось $1000. Це навіть не ті, хто щодня слухає те радіо, а просто американці, які вважають, що має бути така радіостанція, на якій працюють чесні, непідкупні, принципові, професійні журналісти, в яких є стовідсотково перевірена інформація, і в разі потреби – от я щодня слухаю джаз, а тепер наближаються президентські вибори чи змінюється економічна ситуація – я знаю, що завжди можу послухати це радіо, і отримаю не ту інформацію, яка вигідна президенту, губернатору чи меру, а ту, яку журналісти професійно дослідили і видали, незважаючи на жоден політичний чи економічний тиск, тому що я як громадянин їм це забезпечив своєю тисячею доларів.

Але це американці. Вони ще як тільки континент завойовували, проходили вглиб на захід і, відповідно, стріляли одне одного, дійшли до того, що домовилися обрати шерифа і давати йому зарплату з власної кишені. Це приблизно така сама філософія, як і плата за суспільне мовлення. В Європі трошки не так. Там суспільне мовлення здебільшого фінансується через окремий рядок у державному бюджеті. Взагалі, я бачила статистику, який відсоток бюджету витрачають на підтримку суспільного мовлення Америка – державного там і немає – і Європа: друга в десятки разів більше. В Європі дуже багато телеканалів, які існують коштом держбюджету, хоча позиціонуються як суспільне мовлення. Тобто там громадяни не безпосередньо беруть і викладають гроші з власної кишені. Навіть якщо в нас при цій владі реформують державні канали радіо й телебачення, я не думаю, принаймні на цьому етапі нашого розвитку і можливостей, що там з’явиться справді суспільний мовник. Зважаючи на те, який контроль влади за мовником передбачено в нещодавно ухваленому в першому читання законі, – я не дуже вірю.

Тож треба спробувати переконати українців, що з’явилася правильна платформа, вона потребує розвитку, вона потребує грошей у зарплатний фонд, техніку, відрядження. І ми спробуємо надати трибуну всім, змодерувати суспільну дискусію, об’єднати людей навколо різних проблем: від боротьби з забудовниками до політичних проблем, до футурології – наприклад, будемо обговорювати, як треба розвивати міста й села, як вийти за межі хуторянства і т. д. Щоб говорили не тільки експерти, політики й журналісти, а щоб говорили й люди, стосовно яких ухвалюються ті чи інші рішення.

– Люди в Україні дещо зневірилися в мас-медіа, до того ж рівень життя не надто високий. Тож існувати на пожертви буде непросто.

– 10 гривень – це багато? Ми розглядаємо варіант платного доступу на сайт, який складатиме 10 грн на місяць. Але, звісно, ми спершу маємо показати класний продукт.

– А які є альтернативи? Додаткові джерела, до яких би ви могли звернутися, можливо, гранти…

– Ми пишемо заявки на гранти, не буду цього приховувати. Для В’ячеслава Піховшека та інших, хто буде нас тролити за гранти, я нагадую: телеканал СТБ – це американський грант USAID. Коли організація USAID надавала цей грант, у них було, наскільки я розумію, завдання створити в пострадянській Україні, де не було комерційного телебачення, а тільки державне, нормальний комерційний телеканал, у першу чергу інформаційний. Таким чином створили СТБ. А вже потім він перейшов у приватну власність. Навіть не знаю, законно чи незаконно розмивалась американська частка, але функцію було виконано. Отже, СТБ – це грантовий канал, який зараз перебуває у приватній власності. Питання: це добре чи погано? Я вважаю, що це дуже добре, оскільки СТБ в деякі періоди своєї діяльності відігравав важливу роль, мав позитивний вплив на українське суспільство. Та й зараз відіграє, але вже не в серйозних жанрах, а в не менш потрібних розважальних, які там представлені дуже якісно. Якщо ми зараз знайдемо грант і він допоможе нам стати на ноги, закупити необхідне обладнання, знайти офіс, робити більше продукту, охоплювати ширшу аудиторію і врешті вийти на успішні фінансові показники, то це буде дуже добре. Незважаючи ні на що, ми будемо подавати заявки на гранти. Тож тролям привіт!

– Чому ви не проводили презентацій, як інші? Чи плануєте?

– Презентації будуть. Перша презентація буде 13 вересня на Форумі видавців у Львові. Потім ми, можливо, поїдемо презентуватися до Донецька.

– А в Києві?

– В Києві теж, але як буде нагода. Напевно, ми не будемо штучно створювати такого приводу, тому що всі працюємо, в кожного надто багато роботи, щоби влаштовували спеціальну подію. Телебачення – це інше. Я підтримую «Громадське телебачення» в тому, що вони зробили презентацію. Бо телебачення – це картинка. В них іншого виходу немає, окрім як показати себе. А радіо – ми записали аудіоролик і поширюємо його через інтернет, на нашому сайті й інших ресурсах. Наразі для промоції онлайн-радіо цього достатньо.

– Чи плануєте рекламувати «Громадське радіо»?

– Плануємо. Непогано було б повісти білборди хоча б у великих містах. Мені здається, люди на білборди реагують. Ну, принаймні ті, хто за кермом. Я бачила дослідження, що до успішних людей, які не дивляться телевізор і не шастають по соціальних мережах, можна достукатися через білборди. Але це, знаєте, фантазії та мрії. Реально, я думаю, ми будемо поширювати інформацію про себе через мережу інтернет. Головне, щоб про нас скрізь дізналися журналісти, особливо наші колеги радійники, які могли б нам запропонувати співпрацю. І воно піде. Головне – почати.

– В Україні багато радіостанцій. Чим «Громадське радіо» буде відрізнятися від усіх них?

– У нас є хороші радіостанції, наприклад, «Ера», яку я слухаю з величезним задоволенням. Але все одно в силу різних причин навіть вони не всі теми порушують. Я думаю, журналісти готові порушувати будь-які теми. Можливо, і власник хотів би. Але це не завжди можливо, адже є певні залежності. А в нас немає залежності ні від кого. Принаймні зараз. Ми зараз не можемо гарантувати наперед, що всі будуть на 100% кришталево чесними і т. д. Але ми в будь-якому разі будемо більш незалежними, ніж ті журналісти, що працюють у приватного власника чи на державному мовленні, що дозволить нам охопити величезну аудиторію. Отакі в нас наполеонівські плани.

– Як будете гарантувати людям, що ви справді незалежні? Як плануєте переконати їх у тому, що вас треба підтримувати?

– Ну, по-перше, фінансова прозорість. Обов’язково будуть звіти. Ми все будемо показувати. Вже зараз ми публікуємо інформацію про фінансові надходження від пожертв. Так само ми розповідатимемо, якщо отримуватимемо гранти або якісь великі внески від бізнесменів, на що ми також сподіваємося, бо великий бізнес, здається, зараз загрожений не менше, ніж дрібний і середній. У крупних бізнесменів зараз величезні проблеми з тим, щоби зберегти приватну власність, а свобода слова якраз дуже допомагає цю приватну власність зберегти і гарантувати.

Далі: ми на початку задекларували свої стандарти. Це, наприклад, обов’язковий баланс думок, неупередженість і т. д. Ми обіцяємо, що незважаючи на свої політичні уподобання, які в усіх нас є – тут нема чого приховувати, ми будемо стежити за цим найелементарнішим стандартом – балансом думок. Приклад сьогоднішньої програми: ми запросили з одного боку Юрія Луценка – умовно помаранчевого політика, критика і жертву теперішнього режиму – і Євгена Копатька – соціолога, який, як всі ми знаємо, має певні робочі й навіть, як він сьогодні під час запису сказав, дружні стосунки з чинною владою, президентом і Партією регіонів. Таким чином ми забезпечили баланс. А тема була: «Якщо опозиція висуне єдиного кандидата». Тобто ми намагалися уявити, які будуть розклади, якщо висуне чи не висуне. Отже, будемо демонструвати, будемо звітувати. В тому числі й по тому, які в нас були гості, які теми порушувалися.

– А буде якийсь керівний, відповідальний орган?

– Звісно. Ми хочемо створити наглядову раду. Причому, в нас буде ноу-хау: в нашій наглядовій раді будуть два представники від аудиторії. Ми для всіх оголосимо конкурс на ці два місця й потім простим жеребкуванням визначимо дві кандидатури, які стануть членами наглядової ради. Будемо просити наглядову раду пильно стежити, робити нам зауваження. Я розумію, що можливі помилки, перекоси – це не виключено. Але ми обіцяємо реагувати. Особливо на зауваження цих двох членів чи членкинь ради від аудиторії.

Розповім, як це працює, наприклад, у Німеччині. Коли Німеччина об’єдналася, столицею певний час було місто Бонн, і йшла дискусія щодо того, чи треба все-таки переносити столицю в Берлін. І одна дуже-дуже впливова газета, аналог нашого «Дзеркала тижня», тільки з набагато більшим тиражем – Frankfurter Allgemeine Zeitung – отримала від читачів зауваження щодо того, що вони забагато уваги приділяли цьому питанню – переїзду столиці з Бонна в Берлін, через що в аудиторії склалося враження, що видання, постійно актуалізуючи цю тему, лобіює перенесення столиці в Берлін. Наглядова рада зробила висновки, і видання зменшило увагу до цієї теми. Тобто вони відреагували.

– Чи будуть якісь вимоги до кандидатів з аудиторії?

– Ні. Хто випаде – той і буде.

– А вікові обмеження?

– Ні, не буде. Ні статевих, ні вікових, ні за сексуальною орієнтацією. Ми ще не визначили критеріїв щодо інших членів ради, але спробуємо запросити представників різних груп інтересів. Можливо, це будуть релігійні, освітні, культурні, бізнесові організації. Але ми ще не збиралися спеціально для обговорення цієї теми. Є ще багато організаційних питань, яких ми не вирішили.

До речі, я пропонувала дещо змінити наш кодекс журналістської етики, бо там немає чіткої вимоги підзвітності засобів масової інформації, журналістів перед аудиторією. А в американському кодексі є. В нас так прописано, що ніби це було б непогано, щоб був якийсь зв’язок із аудиторією, але реально ця норма не працює. Можете спробувати надіслати лист із якимсь запитом на будь-який телеканал – я думаю, що ви не отримаєте відповіді.

На барикадах із захисту Жовтневої лікарні я познайомилася з одним дуже принциповим читачем, глядачем і слухачем Олегом Киселевським. Він зробив експеримент: надіслав листи на всі канали й зафіксував, від кого була відповідь, від кого – ні. Від більшості відповідей не було. Це неправильно. Тому що журналісти – це ж не ювеліри чи ще хтось. Це такий спеціальний вид діяльності, журналісти покликані перш за все служити інтересам суспільства. Навіть приватний мовник має це враховувати. В нас такої чіткої вимоги немає. Я думаю, що для нашого медіаполя це буде ноу-хау, якщо ми будемо чітко дослухатися до критики та реакції аудиторії.

– Наразі ви представили авторські програми. Чи будуть інформаційні випуски, новини?

– Будуть. Із часом. Якраз на новини треба багато ресурсів. Треба придбати обладнання, найняти людей – і не абикого, а того, хто розуміє, що таке журналістські стандарти, справжніх професіоналів, тому що ми поставили високу планку і не можемо її опускати. А таким людям треба все-таки запропонувати зарплату. Ми, взагалі-то, плануємо створити й регіональну мережу кореспондентів. Щоб у нас були й репортажі, і ввімкнення з усієї України. В цьому сенс нашого громадського радіо – організувати загальнонаціональний діалог на всі теми.

– Які ще формати буде представлено на «Громадському радіо»?

– Формати народжуються прямо зараз. У всіх нас напружений графік, але щовівторка ми збираємося о 19-й годині і якраз обговорюємо питання можливих форматів, ідеї програм. Зазвичай вдається зібратися в кількості 10–15 осіб. Учора, наприклад, Анастасія Станко пропонувала два авторські проекти, а минулого засідання дуже цікаві ідеї пропонував Олег Шинкаренко. Деякі ідеї вже втілено, і результат можна почути на нашому сайті. В нас усе відбувається дуже динамічно й живо, розгортається на очах.

Ідеї абсолютно різні. Наприклад, думаємо над тим, чого немає, принаймні, я не чула, – програма на тему філософії. Знаю, є програми про психологію, про людські взаємини, а от суто філософської програми я не пригадую. А це дуже цікаво. Це те, про що й не з усіма поговориш, а поговорити хочеться. Але не буду зараз розкривати таємницю назви та концепції.

– Чудово було б послухати таку програму на ніч.

– Так, переключитися з ціни на цінності.

– А дитячі програми будуть?

– Ми ще не говорили про це, ще ніхто не пропонував. Але я думаю, що дитячі програми мають бути. Думаю, повинні бути освітні й просвітницькі програми для дітей. Як мені видається, мають бути українські народні казки, озвучені, можливо, навіть нами. Це необхідно для підтримки традицій усної народної творчості. Це дуже важливо. Суспільне мовлення має це робити.

Я, до речі, комусь із регіональних радіомовників дарувала таку ідею: запросити депутатів, щоб вони начитали дитячі казки. Уявляєте, заходиш – а тут депутат читає казки. Є така проблема, що сучасні батьки мало казок знають і, можливо, не завжди мають час, а в деяких регіонах і не мають можливості придбати книжки. А тут уже будь ласка – готові казки. Я не знаю, чи будуть депутати в нас це робити. Можна запропонувати їм начитувати казки для дорослих або сучасну літературу.

– На початку було оголошено, що ви запрошуєте в колектив професіоналів. Чи приєднався хтось уже?

– Так, приєдналися, зокрема, відомі журналісти з загальнонаціональних каналів, але поки що інкогніто. Вони також зробили внески на сайт, на банери та інші потреби, але поки думають, як краще узгодити співпрацю з «Громадським радіо» з основною роботою. Я припускаю, що в когось можуть бути проблеми, але дуже сподіваюся, що роботодавці не будуть перешкоджати класним, потужним телевізійним журналістам співпрацювати з нами, робити якийсь потрібний для суспільства продукт.

Приєднався до нас Олег Шинкаренко, який колись співпрацював із «Телекритикою». Ми дуже задоволені, тому що він і творчо дуже цікава людина, і технічно дуже просунутий. Ольга Герасим’юк до нас приєдналася. Ми дуже щасливі, що до нас приєднуються такі зірки. До того ж самі ми ще не встигли нікого запросити, а вони вже виявили бажання. Тож думаю, нам удасться зібрати зірок журналістики.

– А зарплати ви платитимете?

– Зараз ще ніхто, на жаль, не отримує. Але ми збираємо для цього гроші. Всі наші співробітники – дуже альтруїстичні журналісти та відповідальні громадяни. Вони розуміють важливість проекту і вірять у нього. Я сподіваюся, що з осені, коли почнеться новий політичний сезон у Києві, ми просто фізично зможемо бачитися з більшою кількістю людей, для яких це важливо, і переконувати їх підтримати нас матеріально чи технічно. Ми можемо й обладнання прийняти в подарунок. Або, може, хтось захоче для нас офіс винайняти. Ми будемо дуже вдячні. Особисто я готова, принаймні зараз, працювати без гонорарів, але в мене є робота і нема питання, за що купити хліб. А в деяких наших колег і таке питання невдовзі може постати. Тож дуже важливо якомога швидше наповнити зарплатний фонд. Розмір будемо визначати відповідно до наших можливостей, хоча я за те, щоб зарплати були максимально високими. Наприклад, на німецькому каналі суспільного мовлення ZDF дуже високі зарплати, і це дозволяє мовнику весь час проводити позитивну селекцію журналістів. Мало того, що працювати на головному каналі суспільного мовлення – це престижно, так ти ще й отримуєш за це гарну зарплату. Відповідно, є можливість залучити справді найкращих. Я вважаю, що і нам так треба робити. Якщо в нас буде така можливість – а я думаю, що вона буде, питання тільки коли – ми будемо запрошувати до співпраці зірок.

– А молоденьких журналістів що ж?

– І молоденьких. Тих, які готові вчитися, які поділяють наші цінності, які знають про журналістські стандарти.

– Хто головний редактор «Громадського радіо»?

– Наш головний редактор – Кирило Лукеренко, який свого часу працював в Українській службі BBC.

– А чому Андрій Куликов, якого називають неформальним лідером проекту, не став головним редактором?

– Він сам відмовився бути формальним лідером. Треба питати в нього чому. Можливо, тому що він дуже зайнята людина, він працює в інших проектах. Ми взагалі щасливі, що він з нами. Я його вважаю найбільш професійною людиною у сфері радіо в Україні, людиною, яка справді розуміє журналістські стандарти, має відповідні цінності. Він працював продюсером Української служби BBC у Лондоні, жив у тому медійному середовищі. Він бачив взірці, до яких потрібно прагнути. Плюс його людські якості. А вони такі, що ми всі його дуже-дуже поважаємо і називаємо неформальним лідером.

Читайте продовження інтерв'ю найближчим часом.

Фотографії: «Громадське радіо»

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
facebook
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду