Про глядачів забули. Аналіз програмування «UA: Першого» у 2018 році

У 2015 році я вже аналізувала програми «UA: Першого». І тепер хочу коротко порівняти головні тенденції у програмуванні каналу — тодішні й теперішні, а далі перейти до аналізу окремих програм. Дослідження не претендує на аналітичність, це радше враження й оцінки продюсерки, якій не байдужа доля Суспільного. Це не критика, а радше дружній, але прискіпливий погляд на речі, які мені здаються очевидними, а комусь, можливо, ні.

Що поліпшилося?

«UA: Першому» вдалося набути зовнішніх рис сучасного телеканалу: якісна картинка, звук, професійна побудова кадру в програмах, непогана журналістська робота в новинах та в сюжетах для публіцистичних програм, дуже гідні спецпроекти.

Що погіршилося?

Впадають в око одноманітність контенту, нелогічність формування лінійок, аж надто стандартні верстки програм. Багато програм мають виключно «розмовний» жанр. Відсутні популярні телеформати, мало яскравих ведучих. Усе це, на мою думку, результат слабкої стратегії у програмуванні каналу.

Загальний аналіз програмної сітки

У минулому дослідженні йшлося про стійкий негативний тренд «UA: Першого», коли починаючи з 2012 року і до 2015 року середня частка каналу знизилася з 3,5 % до 1 %. Зниження відтоді тривало, й нині канал посідає місце в кінці двадцятки серед українських телеканалів.

Команда Суспільного — реформатори, й суспільство завдяки їм розуміє важливість реформи Суспільного. Тобто реформи є. Чи є глядач?

Із мого погляду, однією з головних проблем відсутності глядача в каналу є певний зсув понять в очільників Суспільного. Вони переймаються каналом як суспільно значущим явищем — у першу чергу, а телебаченням як таким — у другу. Про це свідчить, як на мене, відсутність системного підходу до програмування каналу.

Стратегічною основою телевізійного програмування є залучення та втримання якомога більшої аудиторії. Задля цього застосовуються різноманітні стратегії: безшовне програмування, блокове програмування, перетікання аудиторії, формування лінійок (вертикальні, горизонтальні), робота з популярними форматами, вивчення і врахування смаків цільової тощо. На «UA: Першому», на жаль, цих стратегій як системної історії я не бачу.

Прокоментую деякі особливості побудови тижневої сітки мовлення каналу.

Протягом буднів і вихідних о 6:006:30 ідуть закупні мультфільми. Влітку в цьому слоті стояв проект власного виробництва «Додолики» (про нього йтиметься нижче). Традиційно на ТБ так програмували дитячий слот доти, доки дослідження не довели, що загалом маленькі діти прокидаються після сьомої ранку.

Протягом буднів і вихідних о 6:359:00 на виконання рішення суду «UA: Перший» транслює ранкове шоу виробництва ТОВ «Ера-медіа» «Доброго ранку, країно!». Шоу, власне, тепер не є повноцінним ранковим шоу, воно переформатоване і разом із власними новинами «UA: Першого», які виходять п’ять разів протягом програми, по суті являє собою один довгий випуск новин. Вважаю, що в цьому слоті, коли з’явиться для цього можливість, має бути власне повноцінне розважально-публіцистичне ранкове шоу «UA: Першого».

П’ять разів на день на «UA: Першому» виходить «Погода». Проста графіка, меланхолійна музика, покажчики температури по всіх регіонах та кутках країни йдуть без начитки або з механічною начиткою, без якоїсь додаткової інформації, пояснень чи деталей — протягом 5–8 хвилин. Зазвичай метеозведення в такому форматі просаджують сітку, бо мало цікавлять аудиторію. Невже хтось 7 хвилин чекатиме, доки з’явиться покажчик температури в його місті?

Денний блок буднів включає в себе документальний пізнавальний серіал, два випуски програми «Радіодень» (13:10 і 14:30), повтор телесеріалу вихідного дня, а також кулінарну лінійку о 12:0013:00:по понеділках — це повтор літературно-кулінарного шоу «ЕнеЇда», з вівторка по четвер — кулінарний документальний серіал. Наприкінці блоку йдуть повтори програм вихідних. Очевидно, блок розрахований на домогосподарок. Про що свідчить і нове «По обіді шоу», що йде вдень.

Вечірній блок буднів починає випуск новин і програма «Тема дня». Далі йде лінійка пізнавально-публіцистичних програм. За ними — в самісінький прайм — із 19:30 до 21:00 — документальні серіали: природознавчі або історичні. О 21:45 після випуску новин — не досить чітка горизонтальна лінійка: програми журналістських розслідувань «Наші гроші» та «Схеми» та вузькопрофільні програми на кшталт «Перша шпальта» (економічний вісник). Після неї — о 22:20 — знову пізнавальний документальний серіал.

Прайм буднів — найбільш контроверсійне програмне рішення «UA: Першого», на мою думку. Поясню.

У найскладніші часи існування незалежної України саме «UA: Перший» може бути тим суспільно-політичним каналом, на якому люди мають знаходити відповіді на складні питання про шляхи розвитку суспільства, спостерігати весь спектр політичних та суспільних подій та їх обговорення, а отже визначатися з власною позицією тощо. Свого часу формат політичного ток-шоу був дискредитований корупційною складовою та заангажованістю, але що тепер заважає «UA: Першому» робити праймове політичне ток-шоу, незаангажоване та насичене, яке було би найбільш запитаними і логічними на Суспільному?

Якщо люди не отримують відповідей на свої питання на «UA: Першому», вони йдуть на решту інформаційно-публіцистичних каналів, а там уже натрапляють на маніпуляції, мало не як редакційну політику. Тобто не лише новини мають бути чесними і збалансованими на «UA: Першому». Наявність кількох незаангажованих, гостро актуальних та різнопланових форматів суспільно-політичного спрямування, що йдуть у праймі по буднях, із моєї точки зору, — musthave для каналу. Природознавчі цикли логічніше ставити вдень.

Основне враження від програмування буднів на «UA: Першому» — сум’яття. Навряд чи завдання Суспільного — заколисувати суспільство. Чи документальний серіал у праймі «Ігри імператорів» — це тонкий тролінг політикуму, якому немає доступу на канал? Якщо ж це свідомий підхід — мені він видається не надто корисним для суспільства.

Програмування п’ятниці — зазвичай окрема історія, але на «UA: Першому» вона не спостерігається. Вечір п’ятниці програмується просто: «Перший на селі», серіали, «Новини», «Спорт», «Перша шпальта», «Букоголіки». Відмінність від інших днів — розширений випуск спортивних новин, до речі, дуже насичений і цікавий.

Вихідні, з моєї точки зору, програмуються дещо хаотично щодо цільової аудиторії, але саме в суботу й неділю йдуть більшість якісних цікавих програм власного виробництва каналу: «Енеїда», «Лайфхак українською», «Фольк-music» (цю програму «UA: Перший» у листопаді 2018 року переформатував на «UA: Фольк». — Ред.), «#@)₴?$0» із Майклом Щуром.

Насамкінець загального аналізу сітки мовлення хочу ще раз згадати про певні стратегії програмування.

На каналі майже не використовується принцип безшовного переходу, навіть у піки, коли він найбільш доречний для залучення та втримання аудиторії («Євробачення», спортивні змагання, ексклюзив).

У когорті ведучих каналу є надзвичайно яскраві особистості: Майкл Щур, Дмитро Хоркін, Денис Бігус, Євген Клопотенко, Оксана Пекун (ця ведуча вже не працює в ефірі «UA: Першого», оскільки її програму «Фольк-music» переформатовано на «UA: Фольк». — Ред.). Але вважаю, що їх ще замало, щоби глядач міг упізнавати канал саме за таким важливим ідентифікатором, як команда ведучих «UA: Першого».

Дуже мляво використовуються можливості анонсування як програмінгу. Сталою практикою на ТБ є продукування анонсів як повноцінних міжпрограмок. Це надає каналові свіжого, динамічного, актуального вигляду, крім практичного значення анонсів для інформування та зацікавлення глядача.

Аналіз програм

Новини

Новини збалансовані, незаангажовані. Як виглядає, немає джинси.

Але в порівнянні з попереднім періодом мені здалося, що новинні програми втратили масштаб, гостроту й динамічну подачу. Журналістських стандартів у новинах дотримано, але загальна картина дуже звузилася. Новинні випуски не виглядають загальнонаціональними, я би сказала. Теми, які йдуть у випуск, часто-густо дрібніші за події, які насправді є значущими для загалу на момент виходу новин.

Також спостерігаю помітну «бюджетність» випусків. Аскетична студія, молоді на вигляд, не дуже досвідчені ведучі, «економна» верстка випусків.

Хоч новини виходять регулярно протягом усього дня, вони за рахунок досить млявої, рівної подачі з боку ведучих і стандартної верстки не дають відчуття важливості, подієвості, актуальності. Зауважу, що в новинах немає також формату breaking news, що дивно для головних новин країни.

Публіцистичні програми

«Складна розмова»

Програма заявлена як hardtalk.

«Ведуча програми, виконавча директорка громадської організації “Центр UA” Інна Борзило вимагає від політиків та всіх відповідальних за прийняття важливих для України рішень відповідей на складні запитання про реформи, дотримання політичних обіцянок, статки тощо. Гострі запитання ведучої мають на меті не дати гостям програми почуватися зручно в комфортному для них середовищі питань і говорити правду», — сказано в анотації до проекту.

Отже, сам формат hardtalk передбачає певний добір гостей, тобто це мають бути знані особи, до яких не лише у ведучої, а в суспільства є запитання, відповіді на які воно хотіло би почути. Коли ж до студії запрошуються персоналії, що є людьми з високою репутацією (Мирослав Маринович, Лариса Денисенко, Іванна Климпуш-Цинцадзе, Іван Малкович, Станіслав Кульчицький), то без варіантів розмова перетворюється на цікаву, але компліментарну бесіду зі вкрапленням вічних запитань із розряду «хто винен?», «що робити?».

Коли ж до студії запрошуються особи суперечливі у сприйнятті загалу (Святослав Шеремет, Валентин Наливайченко, Тетяна Чорновіл), тоді формат справді є «важкою розмовою» й ведуча намагається витягнути зі співрозмовника відповіді на складні та не зовсім зручні для нього запитання.

Інна Борзило не є професійною ведучою, наразі вона ще на шляху до органічного поводження в кадрі, є над чим працювати. Дещо заформалізований стереотипний образ «вчительки» (окуляри, строгі блузи), стриманий тон, яким вона ставить запитання гостеві, деяка відстороненість, строга міміка — всі ці складові заважають сприймати ведучу як знавчиню людських душ, емпатку, з якою гості готові обговорювати складні речі. Українське телебачення у кращі часи мало ведучих, які віртуозно працювали у форматі hardtalk, згадати хоча б Миколу Вересня, Ольгу Герасим’юк. Вважаю, що залучення певних технік та журналістських прийомів «занурення» у співрозмовника, допоможуть Інні Борзило досягти більшого в ролі ведучої такого складного формату.

До слова, мушу зізнатися, що в минулому аналізі без захвату проаналізувала програму «Дебати ПРО» з ведучим Романом Вибрановським, але тепер розумію, що зникнення таких програм пішло не на користь «UA: Першому».

«Тема дня»

За картинкою, за формою маємо те ж саме інтерв’ю з гостем студії, що й у програмі «Складна розмова» в надто лаконічній декорації (два екрани, два стільці) ведучий сам-на-сам із гостем.

Різниця між програмами лише в тому, що тема розмови є актуальною на сьогодні, хоч в анотації завдання проекту описане розпливчасто: «Проект має на меті пояснити причинно-наслідкові зв’язки головних процесів у країні та найважливіших питань і фактів, що хвилюють звичайних українців».

Як я вже зауважувала, знайти десять відмінностей у деяких програмах «UA: Першого» дуже важко.

Ведучі «Теми дня» — Данило Мокрик (наприкінці січня 2019 року залишив канал, його в «Темі дня» замінила Дарія Гірна. — Ред.) та Ольга Снісарчук — досить професійні та харизматичні. До студії запрошують політиків, депутатів, експертів.

Я дивилася програми з Данилом Мокриком. У ролі ведучого він поводився природно, дуже видовищно і спокійно «дотискав» гостя, коли той намагався уникнути відповіді на складне запитання. Данило знову й знову повторював запитання в різних варіаціях і добивався відповіді.

Для прикладу наведу програму, участь у якій брав Олександр Вілкул. Ведучий тримався незворушно, не переходив на особистості, хоча з уст гостя звучали дуже суперечливі твердження. Як не намагався Вілкул спровокувати Данила на емоційні реакції, той незворушно продовжував ставити запитання, що викликали бурхливі реакції в самого гостя.

Програма цікава добором гостей студії та актуальністю, але її проблема очевидна — формати-близнюки.

«Розсекречена історія»

З анотації до програми: «Проект “Розсекречена історія” — про таємні сторінки минулого нашої країни, невідомі факти її творення та радянські міфи, яких за 25 років досі повністю не вдалося позбутися».

Маємо темну студію, «депресивну» декорацію, гостей у ведучого Олександра Зінченка побільшало в порівнянні з програмами «Складна розмова» й «Тема дня» — до чотирьох-п’яти осіб. Це історики, письменники, експерти, очевидці. Ведучий робить підводку, окреслює тему. Гості послідовно висловлюються, ведучий ставить запитання, резюмує сказане гостями.

Тема програми завжди цікава. Також підживлюють програму сюжети — історичні розвідки. Ведучий усередині сюжетів виглядає досить органічно, чого не скажеш про його образ у студії з досить напруженою та скутою мімікою, але тим не менше відчувається його фаховість, обізнаність та професіоналізм. Сюжети містять реконструкцію подій, вдало використовуються в сюжетах документальні кадри, історична хроніка. Чудова закадрова начитка. Це найцікавіша частина програми.

Сюжет із опитуванням на вулицях (стандартний редакторсько-режисерський прийом для проектів «UA: Першого»), додає програмі деякого розмаїття, правда, коли питання змістовні.

Вада програми — розтиражований на «UA: Першому» формат: розмова у студії.

Пізнавальні програми

«Радіодень»

Ця програма виходить на Суспільному в будні та анонсується наступним чином: «Радіо тепер можна не лише почути, але й побачити». З одного боку, це цікавий форматний хід, з іншого — маю окрему думку на цей рахунок. Коли відео хороших, професійних радіопрограм «Українського радіо» із прекрасними ведучими й цікавими гостями ставиться як телепрограма в ефір Суспільного, я сприймаю це як намагання заповнити прогалини у програмуванні, а саме як недостатність цікавого телеконтенту.

Це радіопрограми, це РОЗМОВИ перед мікрофоном, це не телевізійний формат. На комерційних каналах є приклади, коли культовий ведучий виходив в ефір із радіостудії, й це будувалося саме на образі епатажного ведучого. Тоді це справді перетворюється на видовищний самодостатній телеформат.

У випадку ж Суспільного «Радіодень» сприяє тому, що «UA: Перший» у сприйнятті загалу перетворюється на так зване розмовне телебачення, що має мало відношення до телебачення як такого. Наголошую, це лише моє особисте бачення. Можливо, помиляюся.

Але також справедливо було би відзначити, що наявність «Радіодня» істотно розширює спектр обговорюваних суспільно-важливих тем в ефірі каналу, які могли би туди просто не потрапити через обмеженість лінійки інших суспільно-політичних програм.

«Лайфхак українською»

Це яскравий приклад, коли у програмі успішно поєднано користь, пізнавальність, видовищність, розважальність. Це справжнє суспільне телебачення.

Головною «принадою» програми є її ведучий Дмитро Хоркін, чиї професіоналізм, артистичність та обізнаність одразу привертають увагу. Підводки у виконанні ведучого — динамічні й цікаві. Сценки, що їх розігрують актори на підтримку теми, — непогані, з гумором, хоч і виглядають дещо по-аматорськи. Класичний вокальний квартет, що виспівує правила вживання тих чи інших висловів українською — справжня родзинка програми. Прочитала, що в новому сезоні квартету немає, — шкода. Графіка професійна й доречна.

Із вад — слабенька декорація і збіднена загальна стилістика, а також те, що Дмитра Хоркіна замало у програмі. Ведучий насичений і харизматичний, але його роль у програмі обмежується лише підводками та резюме. Зайвою, на мій погляд, є рубрика з пояснення певного терміна. Коли, наприклад, фахівчиня пояснювала походження терміна «політика», це виглядало в кадрі так, ніби вона складає іспит у рідному виші.

«Лайфхак українською» — якраз той випадок, коли формат — суспільно значущий і при цьому не нудний, а цікавий і по-справжньому телевізійний.

«Відкривай Україну з Суспільним»

Потенційно цікава програма про соціально значущі ініціативи дітей. Хороша картинка, чудова графіка, цікаві персонажі.

Вади: все будується на розмовах, на оповідках про те, що робиться (робилося). Проекти, теми, історії обговорюється та характеризується під час РОЗМОВ — діти розказують про себе, про ініціативи, про те, як вони проводять час у таборі, чим займаються, що відчувають. Все описово, дії дуже мало.

Гості та експерти теж говорять у кадрі про те, що відбувається, трохи є кадрів про взаємодію зіркових гостей із дітьми. Це все.

Потенційно проект може бути видовищним і резонансним, бо має всі сегменти для зацікавленості глядача: діти як герої, цікаві проекти, зіркові гості та тренери тощо. Але за безкінечними синхронами в кадрі губиться суть. Важко зрозуміти, в чому сенс програми, якщо немає достатньої драматургії і режисури, а є лише відеоконстатація.

«ЕнеЇда»

Оскільки кулінарна тематика користується стійкою зацікавленістю телеглядачів, то виробництво на «UA: Першому» кулінарної програми «Енеїда» є абсолютно доцільним і перспективним. Програма виглядає сучасно. Якісна яскрава картинка. Хороша, хоч і надто мінімалістична декорація, стилізована під кухню. Професійна, дещо суперечлива графіка (про це — трохи нижче).

Ведучий — кулінарний експерт Євген Клопотенко — цікавий, почувається перед камерою вільно, невимушено, повністю в темі. Після перемоги в одному із сезонів рейтингового шоу «МастерШеф» на СТБ він і досі сприймається як народний герой. Має великий потенціал як ведучий у режимі кроспрограмування.

На перший погляд, форматний хід — кулінарія з «домішками» літературних розвідок — досить вдалий, пізнавальний та певною мірою ексклюзивний. Гості, що приходять на програму, розказують про українських письменників та цікаві й не широко відомі факти з їхнього життя, одночасно готуючи з ведучим певну дотичну до розповіді страву.

Але на відміну від Євгена Клопотенка, нерідко гості почуваються скуто й мають досить великий контраст із ведучим, який жваво намагається «розговорити» гостя програми, але не завжди йому це вдається. Інколи складається враження, що гість проговорює завчені тексти про письменників, і в ці моменти програма просідає і втрачає динаміку.

Отже, на фоні окремих вдалих сегментів програми, наприклад, вступного сюжету про похід ведучого «в народ» (на ринок) або динамічної рубрики «УкрЇж», подача ключового форматного елементу програми — літературних історій у викладенні гостей — виглядає дещо школярською.

Сприйняття програми дуже залежить від добору гостей та попередньої щільної редакторської роботи з ними.

На прикладі графіки й декорації саме програми «ЕнеЇда» хочеться проілюструвати певні суперечності, які притаманні оформленню багатьох програм каналу і які, очевидно, викликані відсутністю або неповно складеним портретом цільової аудиторії каналу й не опрацьованою лінзою бренду.

Я би сказала, хіпстерська заставка програми, яка руйнує певні стереотипи у сприйнятті українського класичного письменства, є живою, смішною, новітньою, майже революційною. В декорації програми «хуліганські» запхані за ручки дверцят кухні портрети українських класиків теж є певним сигналом молодіжній аудиторії. Але ж програмування каналу розраховане на ширшу аудиторію, особливості сприйняття якої в даному випадку не враховуються. Здається, оформлення кожної окремої програми є саме окремою справою, без загальної системного врахування цільової аудиторії, яка, очевидно, ще потребує свого визначення.

«Перший на селі» та «Перша шпальта»

В аналізі ці дві програми поєднано, бо вони за форматом дуже подібні одна до одної: двоє ведучих, підводки до сюжетів, сюжети, обговорення в кадрі, синхрони гостей програми, поради, а також сюжет-цікавинка або прикольна рубрика насамкінець.

У першому випадку ведучі сидять поруч і чомусь дивляться в екран ноутбука на столі під час розмови між собою. У другому випадку ті ж ведучі стоять, але дивляться в кадр. Перша програма — для аграріїв, друга — для бізнесменів.

Ведучий Андрій Юхименко — дуже органічний, фаховий, він, так би мовити, урізноманітнює собою кадр.

Програми на вигляд професійно зроблені, але очевидно цікаві лише певній вузькій аудиторії, проте не без режисерських знахідок. Титрування головних моментів чи порад у програмі «Перший на селі» додає їй певної динаміки та різноманітності.

Головна проблема — розмовність. Основний сегмент програми — синхрони фахівців.

«Букоголіки»

Цитата із промо: «Проект “Букоголіки” розповідає про літераторів, книги та тих, хто випускає їх у світ. Ведучий програми — літературний критик Євгеній Стасіневич спілкується із письменниками, видавцями, літературознавцями, журналістами, бібліофілами, розповідатиме про літературні тренди, невиправдані бестселери та терапевтичні властивості хороших книжок».

Програма для бібліофілів. Звісно, одне із завдань Суспільного — виховувати глядача, підтягувати його до певного рівня. Але інша справа — як це робиться.

Програма будується за звичним шаблоном. Спочатку «солідна» рубрика: розмова з гостем — довго про певну проблему або шляхи її вирішення в царині, дотичній до книговидання, читання тощо. Потім тематичний проблемний сюжет. Далі рубрики «полегшуються» і «полегшуються». В одній із рубрик ведучий-літературознавець просто переповідає серіал «Смерть у раю» (2011), намагаючись його аналізувати з точки зору режисерських прийомів та сценарних алюзій. Переповідання супроводжувалося солідними шматками епізодів серіалу, які, до речі, справді цікаво було дивитися.

Рубрика «Книголам», яку умовно можна назвати «Не читайте книгу, яку читають усі» веде сам Євген Стасіневич, і його старання спрямовані на те, щоб відмовити глядача звернутися до книжки, яка користується, як на ведучого, незаслуженою популярністю. Ведучий намагається аргументувати й виправдати власний літературознавчий смак.

Загальне враження від програми звичне: програма РОЗМОВНА, побудована за шаблоном, розрахована на вузьку аудиторію, претендує на певну просвітницьку місію. Це похвальна місія, але чи має вона відгук?

Розважально-гумористичні програми

«Late Night Show з Юрієм Марченком»

Відомий світовий формат late night show успішно йде в різних країнах. Особливість цього формату в Україні — те, що дивним чином він у нас «не заходить». На загальнонаціональних каналах було багато спроб запустити цей формат із топовими ведучими, але майже всі вони були не настільки успішними, щоб виробляти їх із сезону в сезон. Маємо свіжий приклад дочасного закриття дорогого популярного американського формату щоденного авторського ток-шоу на одному з національних каналів (шоу «Оля» на Новому каналі. — Ред.).

Коли канал (програмна дирекція) хочуть придбати той чи інший світовий формат, маркетологи обов’язково вивчають прецеденти: як формат ішов не лише у світі, але й на вітчизняних каналах, чому був успішним або неуспішним, яким був тренд.

Шоу з Юрієм Марченком досить дороге, тому в мене викликала подив сміливість очільників «UA: Першого», які вирішили придбати й запустити цей формат на каналі. З одного боку, експерименти із запуском рейтингового зарубіжного формату — потрібні, вони допомагають відчути аудиторію та її потреби.

З іншого боку, такі експерименти повинні мати підґрунтя: достатні бюджети для експериментів, зацікавлених рекламодавців, «розігріті слоти», позитивний тренд каналу тощо. Всі ці опції, як, очевидно, вважають на Суспільному, працюють виключно на комерційних каналах, тому не беруться до уваги.

Стосовно самого шоу можна відзначити, що якісно дотримано всіх елементів формату: чудова картинка, прекрасна декорація, живий джаз-бенд, суперові заставки й відеоролики всередині програми, вишукані ведучі — Юрій Марченко та Істан Розумний. Але сам настрій програми, її наповнення, дух, жарти, поводження ведучих і гостей у кадрі є досить вимученими та натягнутими.

У промо сказано: «Кожен випуск — це іронічні діалоги між ведучими та інтерв’ю з гостями студії, комедійні скетчі про життя в Україні, а також виступи популярних музичних колективів. Проект має змінити звичний для українців образ жорстокого висміювання власної держави і перетворити його на легкий, якісний гумор, з метою формування у глядачів критичного мислення та іронічного погляду на самих себе».

Складне завдання стояло перед творцями шоу. Підтримую їхнє бажання поставити в ефір культовий суперформат, тим паче, що успіх феноменального Майкла Щура, нікому не відомого доти ведучого, очевидно, був серед аргументів, що вплинули на таке рішення. Але в даному випадку ведучий Юрій Марченко (Юрій Кошмаренко), який досі не мав жодного телевізійного досвіду, залишається гідним, але все ж таки експериментом.

Щодо якісного гумору, то, з одного боку, сценаристи, попри всі декларації, не уникають так званих туалетних жартів, очевидно, на потребу публіці в їхньому розумінні. Чого варті сцени в першому ж випуску, коли ведучі й гість Майкл Щур жартують із приводу журналістики, називаючи її виключно «х..налістика», або протягом чи не п’яти хвилин обігрують сцену про «пісяння» Майкла Щура у склянку й ризик випити з цієї самої склянки, що з точки зору якісного гумору виглядало досить суперечливо.

З іншого боку, ведучі Юрій Марченко та Істан Розумний все ж таки намагаються тонко іронізувати, але предмет іронії часто-густо зрозумілий лише їм самим. Тут як в анекдоті: або шкварте, або іронізуйте.

Бачу певну суперечність у поєднанні загального настрою програми із запрошеними гостями. І цю суперечність редактурі не вдається подолати. Приходять у студію громадські діячі, міністри, волонтери й на фоні загального іронізування розповідають про серйозні речі. Ведучі намагаються їх навернути на жартівливий тон щодо предмету обговорення, й це не завжди вдало виходить.

Загальне враження від програми — наче всі сегменти для успішного проекту є, а дивитися нецікаво.

«#@)₴?$0 з Майклом Щуром»

Тут аналіз короткий. Шоу з Майклом Щуром — це дуже якісна програма з надзвичайно високим рівнем гумору й сатири. Брендтворча програма каналу. Якби загальна середня частка каналу була нормальною, то рейтинги шоу зі Щуром зашкалювали б. Я би радила ставити більше повторів.

Ток-шоу

Ток-шоу «По обіді шоу»

Дуже чекала на появу цього шоу. Передивилася в інтернеті перші три випуски й засумувала.

Вже стала загальним місцем головна помилка таких шоу — коли обговорюється тема, а не людські історії. І начебто у студію запрошують різноманітних гостей, і начебто розповіді їхні мають зацікавити, але цього не відбувається, бо все одно обговорюється абстрактна тема і, як правило, така, яку обговорювали вже 10500 раз. Хто і що має зацікавити глядача і хто, власне, той глядач?

Наведу як приклад одну з програм. Тема — вік, фізичний та психологічний. Перший (18-річний) герой досить мляво розповів, що він почувається старшим за фізичний вік. Ну, окей… Чудова пані, що у свої поважні роки активно займається спортом, розповіла про рецепти вічної молодості, далі гості ставили запитання, були поради, обговорення, якесь резюме…

Але все це справляло враження начебто порад, начебто обговорення, начебто ток-шоу. Ще було кілька сюжетів (до речі, більш-менш живих) про різних людей і їхній вік)… І що?

Таке враження, що редактори абсолютно не переймаються тим, чим саме зачепити глядача, навіщо взагалі робиться така програма. Я цей формат називаю «аби було». Немає такого, щоби глядач сів і дивився, не відриваючись, і, очевидно, це не завдання. Стандартні розтиражовані теми, протягом програми немає динаміки, поворотів, драйву. Ну, невже завдання продюсерів, редакторів і режисерів — щоб усі поснули перед телевізором?

Ведуча — прекрасна актриса Римма Зюбіна — мені здається, не досить органічно почувається в ролі ведучої. Маска позитивізму, обмеження спілкування лише представленням гостей і кількома питаннями до кожного… До того ж, ведуча часто підглядає в картки, що тримає в руках (дивно для студійної зйомки, бо мав би бути принаймні суфлер) — усе це не додає ведучій яскравості та масштабу й обмежує її потенціал.

Слабенька декорація, особливо із протилежного боку, благенька масовка, вимучені діалоги, обов’язковий психолог і зірка в гостях…

Мені дуже важко це писати, бо це про колег. Я знаю, скільки редакторам треба перелопатити матеріалу, як важко знайти гостей, як нелегко креативити і креативити. Але ж у цьому й полягає робота — зробити так, щоби глядачу було цікаво. Завжди думаю, чи обговорюють у колективі цифри перегляду, чи аналізують піки, падіння, тенденції, реакції глядачів, чи вирішують щось підсилити, поліпшити, поміняти в наступній програмі? Чи записали пачку програм — та й по тому? Щиро завжди сумую, коли бачу, що робота робилася, а результату немає.

Музичні програми

«Фольк-music», яку переформатували на «UA: Фольк»

Наприкінці минулого року програму «Фольк-music» переформатовано на «UA: фольк». Із моєї точки зору, «переформатовано» — це м’яко сказано. «Фольк-music» та «UA: фольк» — дві абсолютно різні програми. Очевидно, що «Фольк-music» потребувала рефрешу з точки зору картинки (студія, світло, екрани, звук тощо), але цей рефреш призвів, власне, до закриття самої «Фольк-мusic». Чому це назвали переформатуванням, не знаю. Зараз маємо досконалий технічно і творчо щотижневий КОНЦЕРТ. Він чудовий за наповненням: прекрасні артисти зі свіжими аранжуваннями народних пісень, інформативні візитівки учасників, підводки (злегка шаблонні, як на мене) прекрасного Тимура Мірошниченка…

В усій цій красі, до речі, народні колективи виглядають якось уже не дуже й природно. Спав на думку образ програми, навіяний зовнішністю ведучого в кадрі: вишиванка під вишуканим смокінгом. Але менше з тим. Я прекрасно розумію бажання авторів «переформатування» надати сучасного звучання народній пісні, пропагувати її сприйняття не як чогось анахронічного, а як живого та цікавого явища, а отже омолодити, зацікавити і просвітити аудиторію. Концерти надзвичайно якісні. Для Суспільного — просто знахідка. Класика СТБ :) Але. Але з власного досвіду знаю, як легко, експериментуючи, нову аудиторію не здобути, а стару, постійну аудиторію розгубити. Так що ж із «Фольк-music»?

Програма була довгожителем на каналі, позиціювалася як «передача для всіх поколінь». Автори останнього часу намагалися шукати нових форм для залучення молодіжної аудиторії. Програма, попри цільову аудиторію старшого віку, виглядала не шароварницькою. Оксана Пекун — дуже органічна у своєму спілкуванні з учасниками програми. Формат був надто усталений, це завжди викликає в реформаторів бажання щось міняти, але програма була самостійним брендом, мала впізнаваність і свого глядача.

Здається, в цьому випадку мав би діяти телевізійний принцип: «Якщо щось добре працює, нехай працює». Частка програми була стабільно вищою за середню на каналі, тому впевнена, що потенціал у «Фольк-musiс» є. Звісно, з точки зору сучасних форматів, режисури та технічного забезпечення, програма мала вади, наприклад, задовгі сюжети із сіл та містечок. Ми ж зараз любимо динаміку в кадрі. Але в цих сюжетах і була унікальність програми: ведуча Оксана Пекун спілкувалася з масою цікавих і дуже безпосередніх людей, подавала безліч деталей про їхнє життя і творчість. До речі, задля цього аналізу я передивилася купу програм і була вражена, що «Фольк-music» — це не лише про українську народну пісню, а про українців, якими вони є, з величезною кількістю інформації та яскравих деталей про побут, страви, народний одяг, старожитності, родинні зв'язки, про народний гумор тощо.

Програму справді треба було освіжити технічно, редакторськи, режисерськи, але не знищувати, а навпаки, розкручувати й анонсувати, як унікальний продукт Суспільного. А концерти «UA-фольк» класні. Тільки я би їх перетворила на конкурс сучасних аранжувань української народної пісні. І фінал — на Різдво.

«Сильна доля»

Це концерт артиста, «розбавлений» його роздумами про себе, про життя. Цікава програма, яскраві учасники, якісні концерти.

Культурно-мистецькі програми

Нічна авторська горизонтальна лінійка «МузLove» з Любою Мороз, «КіноWall» із Сергієм Тримбачем, «БібліоFun» із Ростиславом Семківим, «Неосцена» з Олегом Вергелісом — формат «для втаємничених». Очевидно, такі програми якраз і повинні йти на «UA: Першому» або на каналі «UA: Культура», бо сприяють розширенню світогляду глядача. Але знову-таки питання в тому, яка кількість цього глядача і як її збільшувати.

Дитячі програми

Аналіз дитячих програм я символічно залишила насамкінець, тому що як таких дитячих програм на «UA: Першому» немає. Влітку на каналі виходило лялькове шоу «Додолики». Зранку йде мультсеріал. Власне, відсутність дитячих програм — це нонсенс для суспільного мовника. Свою аудиторію Суспільне має вирощувати змалечку. Але на каналі немає розмаїття програм для малечі чи підлітків.

Проект «Додолики», мені здається, був експериментом. Досить контроверсійні персонажі, дидактичні тексти, важко впізнавані алюзії. Але поява такого шоу — все одно позитивне явище, оскільки комерційне телебачення взагалі не виробляє програм для дітей. А для Суспільного, очевидно, це має бути програмним завданням.

Висновки

На мою думку, на «UA: Першому» не повною мірою застосовують стратегії програмування, які би допомагали знайти і втримати аудиторію. Групування або блокування програм, чіткий поділ дня, безшовний перехід від програми до програми, анонсування як самостійна міжпрограмка — всі ці прийоми, які широко застосовують комерційні канали, успішні щодо формування та втримання аудиторії. Це результативна стратегія. Вона має застосовуватися на «UA: Першому».

Загалом про наповнення «UA: Першого» важко сказати, що воно різноманітне. Залишається та ж проблема, що й у минулі періоди — програми подібні одна до одної за форматом, подачею, побудовою, веденням. Головний формат власних програм на Суспільному — розмовний. «Розмовне радіо» — це повноцінний формат, але «Розмовне телебачення» не має бути форматом, коли йдеться саме про телебачення.

З одного боку, «UA: Перший» став професійнішим, якіснішим, немає міграції програм по сітці (а це була проблема минулих років). З іншого боку, зник нерв, динаміка, актуальність, наповнення відчуттям складного сьогодення, яке все ж було три роки тому в новин і в публіцистичних програм. Усе стало більш спокійним і формальним.

Але ж саме Суспільне має бути на вістрі, має бути каналом, який цікавить, на якому завжди «є що подивитися». Саме таке неформальне визначення каналу має бути метою. Немає гострих ток-шоу, немає популярних форматів на кшталт реаліті, майже немає розважальних програм, а ті, які за зовнішніми ознаками можна вважати розважальними, — не розраховані на широкого глядача. Тому й немає загальної ЦІКАВОСТІ до каналу.

Головним критерієм у програмуванні телевізійного каналу має бути ненаукове, не прийняте в аналітиці, але тим не менше важливе визначення: цікаво або не цікаво глядачу. Від цього і треба відштовхуватися, а ще й при цьому враховувати просвітницьку й виховну місію Суспільного. Можна оперувати поняттями «корисне», «суспільно значуще» щодо телебачення, але якщо його контент нецікавий, нудний, то корисність і значущість уже не матимуть сенсу.

Наведу слова одного із членів Наглядової ради: «Суспільне мовлення в Україні — це про контент, а не про канали, це про довіру, а не про рейтинги… Замість розмов про рейтинги в один-два відсотки давайте поговоримо про вплив суспільного мовлення не тільки на глядачів, але й на решту ринку».

У мене постає запитання, звідки візьметься довіра у глядача і вплив на ринок, коли немає самого глядача, а ринок не враховує цього гравця? Спочатку треба визначити, знайти, зацікавити глядача, залучити його до перегляду якісних програм, щоби потім говорити про довіру.

Невже для Суспільного глядач не має стояти на першому місці? Будувати замість телебачення телевізійну екосистему, не враховуючи глядача і його потреб, — це означає, що зовні Суспільне схоже на Суспільне, але не є ним по суті, бо в суспільства немає до нього інтересу. Про яку довіру і вплив у цьому випадку може йтися?

Рішення бачу в наповненні сітки каналу якісним різноформатним продуктом, який зацікавить глядача (причому в рамках бюджетів, які є на сьогодні) та у вибудуваній програмній стратегії.

Фото: 1tv.com.ua, скіншоти з програм

comments powered by Disqus