— Юліє, до команди Суспільного ви долучились у 2017 році, вже маючи досвід у медійній сфері. Які основні зміни, що відбулись у процесі реформи за ці сім років, ви можете виділити?

— Можу назвати три найголовніші, на мій погляд, речі. По-перше, з реформою змінилося виготовлення контенту, тож Суспільне тепер суворо дотримується журналістських стандартів. От нещодавно мої студенти сказали, що зараз Суспільне — це взірець стандартів в Україні. Всі на нього орієнтуються. І тут є чим пишатись! За якістю контенту пильнує департамент моніторингу, в АТ «НСТУ» активно працює редакційна рада, усі працівники дбають, щоб була належна якість контенту. Наша команда хоче, щоб було так, як в інших країнах Європи, де Суспільне мовлення є взірцем. Так має бути.

По-друге, це імідж Суспільного. Тут я можу сказати як представниця аудиторії. Нині суттєво змінилося ставлення до Суспільного. Якщо раніше медійники не вважали, наприклад, Перший канал Суспільного мовлення за конкурента, то зараз уже поважають, як серйозного гравця на медійному ринку, з нього беруть приклад, до нього дослухаються, його цінують, поважають.

По-третє, це команда. Я щаслива, що маю таких колег! У мене є досвід, є з чим порівнювати. Коли тебе оточують хороші люди, то хочеться працювати, творити, щоб контент був кращим і кращим. Тут та команда, з якою працювати приємно. У нас на «Українському радіо» всі розуміють, що на колег можна покластися, можна делегувати повноваження, колеги «підстрахують», якщо чогось не знаєш, тобі підкажуть. Прикладом командної роботи та довіри на Суспільному може бути навіть незвична роль редакційної ради. Якось до редради, членкинею якої я є, звернулися як до дорадчого органу, не тоді, коли вже йшлося про порушення стандарту, а щоб порадитись, як зробити краще.

  Юлія Шелудько — про зміни, які відбулись у процесі реформи Суспільного

— Ви вже зазначили, що до приходу на радіо працювали на телебаченні. Чи стикалися з якимось складнощами, коли прийшли працювати на «Українське радіо»?

— Мабуть, не так складнощі, скоріше яскраве враження, які розумні всі ведучі на радіо! Не треба читати із суфлера, ведучі мають дуже великий бекґраунд і готові говорити на різні теми, вони фактично можуть виступати експертами з дуже багатьох тем. Звичайно, є редакторська робота, є команда, яка пише сценарії, але рівень ведучих мене вразив. Приємно вразив. До того ж я прийшла в особливий період — коли розпочиналася реформа. Це складний момент, та водночас це виклик. Тож це цікаво! Хтось був до нас, ми зараз є, колись нас не буде, а радіо в Україні живе вже 100 років і житиме далі. І мені та моїм колегам випала можливість доторкнутися до таких важливих змін. Це цінно. Дуже багато років радіо було державним, потім стало суспільним, і цей крок надзвичайно важливий. Цей крок назавжди залишиться в історії.

• Читайте також: Вікторія Польченко: Настав момент, коли радіо може бути рятівним колом, а музичне радіо — комфортною ковдрою, яка захищає

— Ви координуєте роботу регіональних редакцій радіо. Які труднощі вас спіткали під час повномасштабного вторгнення?

— Робота непроста, адже це поєднання і менеджерських обов’язків, і творчості. Та мені подобаються виклики, бо це означає, що буде цікаво. Як на мене, головна складність полягає у тому, що всі працюють на відстані. Я була в усіх обласних центрах України, десь відвідала філії, десь просто зустрілася з працівниками, проте зібрати всіх наживо дуже складно, особливо зараз, під час війни. Маю контакти всіх радійників, якщо є якась проблема чи зауваження, можу напряму цій людині зателефонувати й усе обговорити.

Авжеж, війна внесла в роботу свої корективи, проте «Українське радіо» не замовкало. Я вважаю, що велика заслуга в цьому була і регіональних редакцій «Українського радіо» на початку повномасштабного вторгнення. Коли відбувалася релокація і мовлення переводили до Львова, регіональні журналісти були на зв’язку. Деякі у цей момент евакуювали свої родини, але телефоном чи вайбером виходили в ефір, дорогою телефонували очільникам громад, місцевим активістам, щоб узяти коментарі. Усі дуже самовіддано працювали. У перші тижні хтось виїхав за кордон, хтось переїхав в інший населений пункт, але всі телефонували й запитували: «Що я можу робити? Які мої дії далі? Чим я можу бути корисним?». Людський фактор у цьому випадку дуже позитивно спрацював, у мене було відчуття потужної команди, на яку можна покластися.

У нас була історія в Херсоні. Наша працівниця жила і працювала в місті, коли там було дуже гаряче. Попри небезпеку, вона ходила на мітинги, брала участь у всіх подіях, розповідала про це в прямих ефірах. І от наприкінці весни 2022 року вона пішла на мітинг — і з новин я дізналася, що в натовп прилетіли касетні бомби. Уявіть собі, як я злякалася! Телефоную їй, а вона поза зоною досяжності. Хоча я знаю її як людину, яка ніколи не вимикає телефон і бере слухавку у будь-який час доби — а тут таке. Тоді у мене додалося чимало сивого волосся. А потім через якийсь час вона мені перетелефонувала і сказала, що їй вдалося сховалась у підвалі, вдалося врятуватися, але там не було зв’язку, тож як тільки з’явилася змога, вона відразу ж перетелефонувала.

 Юлія Шелудько – про роботу регіональних редакцій «Українського радіо»

— Як змінилося радійне мовлення під час війни?

— Звичайно, змінилося мовлення, змінилася тематика контенту, бо змінилися реалії нашого життя. Та попри все «Українське радіо» працює переважно у прямому ефірі. Також ми збільшили кількість новин. Намагаємося додавати частоти в різних регіонах.

— Наприкінці листопада 2023 року було розширено мовлення в Дніпропетровській області, а з грудня додалися нові частоти на Харківщині. Чи є ще в планах розширення мовлення?

— Наш пріоритет — розширення покриття, щоб нас чули якомога більше людей, і якісний контент, щоб нам довіряли. І хоча ворог намагається створювати перешкоди, щоб була погана якість мовлення «Українського радіо», знищує передавачі, ми працюємо — і радіо чути навіть на тимчасово окупованих територіях, частково в Криму. Ми робимо спеціальні програми, які чути на прифронтових територіях, на тимчасово окупованих територіях, щоб люди, які там перебувають, розуміли, що їх не покинули, що вони важливі й для суспільства, і для держави.

— У листопаді 2023 року «Українське радіо» стало лідером рейтингу слухання новин серед радіомовників. Відсоток слухачів, які віддають перевагу новинам саме на «Українському радіо», зріс із 19% у 2022 році до 21% у 2023-му. Як думаєте, чому так відбулося?

— «Українське радіо» — багаторічний лідер серед розмовних радіостанцій, воно має найбільше покриття і велику довіру аудиторії. Ми розуміємо, що зараз є багато популярних телеграм-каналів, соцмереж, де пишуть багато чого, але не вся інформація достовірна. А тому контенту, який звучить на «Українському радіо», люди довіряють. Відбулися зміни й під час блекаутів, коли люди не могли ввімкнути телевізор, подивитися щось в інтернеті, і єдиним джерелом отримання інформації було радіо. Знову повернулася звичка слухати радіо, до того ж це зручно, приміром, на пробіжці, за кермом, готуючи вечерю можна слухати радіо і робити ще якісь свої справи. Зараз слухають не тільки музичні радіостанції, а й розмовне радіо, тому що ситуація стрімко змінюється щодня і людям потрібна інформація, потрібні новини. Тож ми постійно виготовляємо такі програми, які були б цікаві та затребувані серед нашої аудиторії, намагаємося охопити всі вікові категорії, усі верстви населення. Ретельний добір контенту дорівнює приверненню більшої аудиторії до нас. Завдяки дотриманню журналістських стандартів рівень довіри зріс. А завдяки можливості слухати радіо будь-де у будь-який час, навіть за відсутності світла, кількість слухачів і слухачок збільшилася.

— Чи відомі вам історії, коли радіо ставало для людей в окупації чи то в зоні бойових дій рятівним кругом?

— Є багато історій від слухачів і слухачок, які писали про те, як «Українське радіо» допомогло у скрутні часи. Писали люди, які завдяки радіо виходили з Маріуполя, з інших міст, розповідали, що не було світла й вони не розуміли, коли буде «зелений коридор», не могли вийти з дому, щоб у когось запитати, бо це було небезпечно. Тож вмикали радіо і слухали, тільки так отримували інформацію. Є історія хлопчика, який був в окупації на Київщині, йому вдалося по радіо почути звідки буде евакуація, і таким чином вдалося вибратися. Вони з бабусею сиділи в підвалі, слухали транзистор — і саме завдяки цьому їм вдалося врятуватися.

 Юлія Шелудько – про Радіодиктант національної єдності

— 25 років в ефірі «Українського радіо» звучить Радіодиктант національної єдності. Як за останні роки змінилася його аудиторія? І чому, на вашу думку, він не втрачає своєї популярності?

— Спочатку це був суто радійний проєкт, а у 2015 році він вперше вийшов у телеефір, і це додало аудиторії. З кожним роком ми намагаємось усе більше і більше його поширювати — на сайти, телеканал, диджитал-платформи. Його мета шляхетна — єднання навколо мови. Долучаються всі, хто розуміє українську мову, хто може нею писати — і ті, хто вчить українську, і ті, хто просто хоче бути на одній хвилі одночасно. Долучається дуже багато людей за кордоном, нині багато наших біженців там є амбасадорами української мови. Тож пишуть усюди. На жаль, не всі надсилають. Я закликаю усіх надсилати, бо це своєрідний маркер того, що людина долучилась. Можна підрахувати перегляди, відвідування сайту, але ми не можемо порахувати, скільки людей слухало радіо в цей час. Кілька років тому команда Суспільного внесла деякі організаційні корективи, наприклад, віднедавна текст радіодиктанту пишеться відомим письменником або письменницею спеціально для цієї події. І людям цікаво, що написав письменник чи письменниця, про що текст. Ще цікаво, хто буде читати. Раніше, коли тільки започаткували радіодиктант, текст брали зі збірки диктантів. Уявіть собі, люди просто могли знайти текст і переписати його. Нині все інакше, і ця подія цікава для багатьох. І також цікаво митцям, які створюють цей текст, адже вони розуміють, яка кількість людей буде його писати, цікаво тим, хто буде читати, бо вони розуміють, яка це відповідальна місія. Усі, хто читали останні роки, — Юрій Андрухович, Олексій Гнатковський, Римма Зюбіна, Ада Роговцева — розуміли, що це дуже почесна місія, і відповідально до цього ставилися: репетирували, пропрацьовували деталі.

 Під час інтерв’ю з Юлією Шелудько

— Наскільки мені відомо, є люди, які пишуть диктант з року в рік і навіть примудряються не зробити помилок.

— Є такі люди. Мене навіть запитують: ви що, їм текст віддаєте? «Ні, нічого подібного», — відповідаю. Річ у тім, що вони в принципі грамотні, до того ж вони готуються до написання радіодиктанту. Одна з переможниць мені розповіла, як вона готується. «Коли оголошують, хто буде автором чи авторкою тексту, я швидесенько беру його твори та переглядаю, щоб зрозуміти стиль». А другий момент полягає в тому, що вони не відразу відсилають, адже є доба для відправлення, тож вони переслуховують кілька разів. Пишуть зранку разом з усіма, а потім кілька разів переслуховують і переписують на чистий аркуш.

• Читайте також: Ірина Антонович: Я дуже люблю прямі ефіри на радіо, коли є відчуття обміну енергією зі слухачами

— Цього року «Українське радіо» відзначатиме 100-літній ювілей. Як це буде відбуватися?

— До 100-річчя «Українського радіо» ми готуємо багато нового контенту. У нас буде програма «Лист на радіо». Зараз уже не так часто пишуть паперові листи, здебільшого — відгуки в соцмережах, але їх можна прирівняти й до листів. Хочемо у цій програмі розповісти, як радіо вплинуло на життя людей, як сприяло змінам у громадах. Регіональні редакції «Українського радіо» є в кожному обласному центрі, часто буває так, що вони запрошують когось на ефір, представників влади та громадськості, і радіо стає своєрідним майданчиком, місцем, де вони знаходять якісь рішення. Про це особливо ніхто не замислюється, але це теж працює. А хтось познайомився завдяки радіо, є історії, коли люди одружилися після знайомства завдяки радіо.

Ще буде програма «Життя в ефірі», яка розповідатиме про особливості роботи на радіо, цікаві моменти та історії.

Також дуже хотілося б, щоб текст наступного радіодиктанту якимось чином був дотичний до радіо, хоча б трішечки. Звичайно, ми ніколи не вказуємо автору чи авторці, що писати, просимо лише дотримуватися певної кількості знаків. Проте цього року, я думаю, попросимо якимось чином згадати радіо.

— Про плани. Що цікавого готуєте для своїх слухачів?

— Буде новий сезон — будуть нові програми. Ми готуємо програми не лише про історію і роботу радіо, а й про фінанси, про фейки та пропаганду, щоб люди могли їх вирізняти, застосовували критичне мислення, розуміли, де неправда. Також будемо продовжувати проєкти, які вже були в цьому сезоні та стали популярними. Буде багато цікавого, тому слухайте «Українське радіо».

 Юлія Шелудько розповіла, що цікавого у новому сезоні підготували для слухачів «Українського радіо»

— А для вас за ці сім років позивні «Українського радіо» стали рідними?

— Я слухала радіо і до того, як прийшла сюди на роботу. Ще коли була школяркою, вперше потрапила на радіо у ролі спікерки, — запросили як юну поетесу, бо писала вірші, брала участь у творчих поетичних клубах, була лауреаткою різних конкурсів. Тоді вперше потрапила на Хрещатик, 26. Радіо було в моєму житті, я його слухала, бабуся з дідусем слухали, у мами на кухні воно завжди фоном працювало. Крім того, з 18 років я за кермом, дуже багато їжджу — і завжди в машині слухаю радіо. До речі, у мене з дитинства була мрія працювати у медіа, виготовляти суспільно-політичний контент, і вона здійснилася! Тепер я це роблю, і «Українське радіо» стало для мене надзвичайно важливим і рідним.

Фото: Максим Поліщук