Перший півфінал конкурсу Євробачення, що відбувся 9 травня, виявився щасливим для представників Ізраїлю, Молдови, Норвегії, Португалії, Сербії, Фінляндії, Хорватії, Чехії, Швейцарії та Швеції: вони продовжать змагатися у фіналі. Нещасливим він став для артистів з Азербайджану, Ірландії, Латвії, Мальти та Нідерландів — із конкурсантів вони тепер перекваліфікуються на глядачів і слухачів. Втім, це було єдиним, що з трансляції стало точно зрозумілим.
Читайте також:
Для перегляду я обрав старий добрий телевізор — канал «Суспільне. Культура». Тут треба зазначити: за нинішніх депресивних, м'яко кажучи, обставин будь-яка музична трансляція такого рівня — це віддушина, релаксант. От яким він вийшов.
Перед трансляцією в ефірі було таке собі «ПередЄвроШоу», яке, мабуть, мало правити за розігрів. Якщо так, то це був дивний розігрів. Довкола Євробачення існує безліч легкої цікавої інформації, зведених даних. Зрештою, існують старі записи попередніх конкурсів: добирай їх за яким хочеш принципом. Але ні: в нас традиційним розігрівом є токшоу — у цьому випадку розмова ведучих і гостей про що-небудь, байдуже про що. Так було й тут. Ведучі переривали один одного й розмовляли вдвох водночас, щосили намагаючись зобразити захват. Штучні, форсовані інтонації цьому аж ніяк не допомагали. Іноді здавалося, що я тут зайвий: ведучі жваво базікали про свої емоції та почуття — а я ніби підглядав і підслуховував чужу розмову про своє.
Але яке ж токшоу без експертів? Експерткою з Євробачення виявилася... травесті-діва Монро. Який стосунок вона має до конкурсу, так і залишилося за кадром, а нічого цікавого вона також не сказала. Натомість а) поводилася манірно й б) щосили прагнула перетворити «розігрів» на свій бенефіс.
Сухий підсумок: нуль цікавого, нуль приємного.
На жаль, на цьому «сюрпризи» не завершилися, а тільки починалися. Стартувала трансляція. Дивно почалася: на сцені Юлія Саніна, ніби співає — а чутно лише Тімура Мірошниченка. Закінчила співати. Не чути було нічого. Мірошниченко: «Неймовірна пісня Юлії Саніної — в мене мурахи по шкірі». А в мене — лише лють.
Почалися конкурсні виступи. Алессандра з Норвегії — рота розкриває, а не чути нічого. Музика є — в основному баси та ритм-секції. Голосу — нуль. Наступний виступ — те саме. Картинки красиві, ритм заводний — а співу не чути. Так виступ за виступом. Не знаю: це провина британців, «Суспільного. Культури», «Волі-кабель», а чи росіяни втрутилися й напаскудили — але довгоочікуваний півфінал перетворився на нервування. Зателефонував на «Волю-кабель». Там сказали, що, мабуть, трансляція така.
Тут Мірошниченко сказав, що було щось зі звуком — йому повідомляли, це «глобальне». Якої міри глобальності, він не уточнив.
Звук голосів артистів таки з'явився. Тихий шепіт, який так само забивали баси та ритм-секції. Втім, коли нідерландці виступали під фортепіано, його було чудово чути — не співаків. Звучало це точнісінько так, ніби сусіди за стінкою гучно увімкнули — отоді зазвичай теж чутно баси та ритм-секції, а голоси — вряди-годи пошепки. На превелике диво, досить непогано було чути молдованина Пашу Парфені. Відспівав він — і знову те саме.
Ведучі на сцені були просто німими — я так і не почув, як Юлія Саніна розмовляє англійською. Свято було зіпсоване.
Дізнавався наступного дня — на деяких платформах було нормально. Але хотілося б, щоб надалі й суто телевізійну трансляцію можна було слухати.
Втім, якби навіть зі звуком було все гаразд, спів Юлії Саніної ми б однаково не почули. Бо Тімур Мірошниченко говорив увесь цей час. Тож єдине, про що ми дізналися б — це про «мурах по шкірі». А от коли в іншому інтервалі між конкурсними виступами ведуча Аліша читала реп, Мірошниченко... читав переклад його тексту українською. Теж намагаючись стилізувати під реп — невдало. А Аліша не просто виголошувала текст, це була мелодекламація, й ритм у неї був свій, і інтонації. А взагалі, це цікаве ноу-хау: варто й під час конкурсних виступів читати переклади текстів пісень — тоді й нормальний звук не потрібен. Мірошниченка взагалі було забагато, особливо на початку трансляції.
А наступного дня я подивився трансляцію на ютубі — без коментування. Яке ж чудове шоу! Які вигадливі інтервальні акти! Цього року — забутий ювілей: 20 років відтоді, як Україна вперше взяла участь у конкурсі Євробачення — тоді це був Олександр Пономарьов. І 20 років відтоді, як представники Великої Британії вперше отримали 0 балів — це був дует «Джеміні». Про все це було розказано у спеціальному сюжеті про історію участі двох країн за останні 20 років. Було сказано, що Україна — єдина країна, яка тричі перемагала у XXI столітті, та єдина з-поміж усіх країна, представники якої завжди кваліфікувалися до фіналів, без жодної невдачі. Показали нарізку кадрів: Олександр Пономарьов, Руслана, Вєрка Сердючка, «Калуш Оркестра». Було інтерв'ю з постарілими співачками з «Баккс Фізз» (Мірошниченко перекрутив їхню назву), і з Катріною, останньою на нинішній час британською переможницею 1997 року. Кадри виступу найпершої британської переможниці 1967-го Сенді Шо — її конкурсна пісня року так 1979 була популярною навіть у СРСР. А ще було бліцінтерв'ю з Тімуром Мірошниченком у коментаторській кабінці.
Як добре, що цього разу всі ці інтервальні акти в українській трансляції не з'їли рекламою, як бувало зазвичай — навіть під час трансляцій із Києва! Й навіть виступ Рити Ори, ніяк не пов'язаної з Україною.
І як же багато було України! Кольори українського прапора на кожному кроці, нагадування про Україну — й про війну, про ситуацію в нас, про біженців. А виступ Альоші та Ребекки Фергюсон, його постановка були щемливими до болю. Це було не формальне «від імені України» — організатори вклали в це душу.
Фото: Getty Images