Ці нотатки — спроба показати, що «UA: Перший» таки рухається в задекларованому напрямку створення суспільного мовника. Адже те, що показували та розповідали тут упродовж позаминулого тижня, мало всі ознаки суспільно важливих проектів, починаючи з обраних журналістами тем та завершуючи їх аналізом.

Чи варто підвищувати заробітну платню державним службовцям? А якщо варто, то в який спосіб?

Саме про це йшлося в «Дебатах PRO» у вівторок, 12 квітня.

Народні депутати, заступники міністрів чинного на той момент уряду Яценюка та громадські активісти, як завжди, шукали компроміси, прийнятні для більшості присутніх. Роман Вибрановський, модератор дебатів, підсумовуючи програму, сказав, що в ній обговорювали не те, чи варто підвищувати зарплати чиновникам, як в який спосіб це зробити.

Самі ж чиновники, як-от Оксана Маркарова, заступниця міністра фінансів, висловила дуже мудру ідею: тільки замінивши в більшості випадків послуги чиновника електронною послугою, ми зможемо підвищити ефективність державного службовця. А вже за його ефективність можна буде й зарплату підвищити.

Роман Вибрановський, як завжди, не давав учасникам відійти від запропонованої теми. Хоча охочих просто вилити купу бруду на чиновників було немало. І є за що.

Тема, обрана для ток-шоу на «UA: Першому» в День космонавтики, могла б видатися неактуальною. Проте в контексті політичної кризи, яка все ще буяла в країні на той момент, зарплата державного службовця високого рангу (надто ж міністра) гідна обговорення. Бодай тому, щоб новопризначені міністри не думали, як би його заробити деінде, а зосередилися на державних справах.

Зрештою наприкінці програми більшість експертів зійшлася на думці, що підвищувати зарплатню чиновникам можна лише в разі, якщо вони доведуть свою ефективність, а не вміння лише просиджувати штани чи спідниці в кабінетах. Задля оцінки ефективності варто зобов’язати кожний департамент звітувати про свою роботу щоквартально (особисто у вашого автора є сумніви, що це буде дієво, а не лише збільшить «колообіг паперів у світі»).

Звісно, дуже прикольно уявити на місці живого службовця якийсь інтерфейс, але до цього ще дуже далеко. А грошове забезпечення високопосадовців занадто скромне, щоб бути мотивацією. Про це казав кілька місяців тому Андрій Пивоварський, міністр інфраструктури. Тож участь одного з його заступників Володимира Омеляна (нині — міністр інфраструктури) у програмі «Дебати PRO» була цілком закономірною.

Вочевидь, він уже знав про своє наступне призначення в Кабмін, але, мабуть, навчений гірким досвідом, пан Омеляна, якого називають реформатором, у студії дійшов дуже песимістичного висновку — система сама себе ніколи не змінить.

Отож, її треба міняти ззовні. Про те як це зробити, залишилося таємницею для глядачів.

У сітці «UA: Першого» сусідять дві програми журналістських розслідувань — «Слідство. Інфо», що виходить у середу, та «Схеми з Наталею Седлецькою», яка має ефір у четвер.

Навіщо каналові, що зі скрипом намагається реформуватися на суспільного мовника, дві програми розслідувань, та ще й так близько поставлені, не надто зрозуміло. Хіба що це, знову ж таки, необхідність заповнювати ефір стороннім продуктом через брак коштів на власний. Адже «Слідство. Інфо» — проект «Громадського ТБ», а «Схеми» — проект «Радіо Свобода».

Ресурси ці досить споріднені за типом завдань із «UA: Першим». Проте, як на мене, їхні програми на каналі варто було б розвести подалі в часі. Інакше глядач може заплутатися, хто є автором того чи іншого розслідування, адже середа й четвер для обивателя не надто різняться.

13 квітня «Сліство. Інфо» видало великий сюжет про «прокурорський майдан» в Одесі. Євгенія Моторевська, кореспондентка програми, поїхала до Одеси, щоб розібратися, що то за один Микола Стоянов, якого призначили прокурором Одеської області замість звільненого Давида Сакварелізе.

Кількість нерухомості, якою володіє родина прокурора, точніше, його дружина Тетяна, вражає. Тут і елітні квартири в найдорожчих будинках Одеси, і ресторан на березі моря, й цілий комплекс відпочинку в сусідній Миколаївській області…

Не знаю, чи дивилися «Прокурорську вдачу» (до речі, що автори мали на увазі, використавши це слово, яке в українській мові означає натуру, характер, але аж ніяк не удачу й геть не надається до каламбуру з дачею, натякаючи на заміські котеджі прокурора, не зрозуміло) в кабінетах ГПУ.

Але буквально наступного після ефіру дня Миколу Стоянова наказом в. о. генпрокурора Юрія Севрука таки звільнили, виконавши вимогу одеського майдану.

Отож, команда «Слідства. Інфо» може пишатися небаченою досі результативністю свого розслідування. Навіть якщо звільнення Миколи Стоянова відбулося не внаслідок розголосу, а після нього.

14 квітня, в четвер, колеги-розслідувачі зі «Схем» за дивним збігом (який, очевидно, не був результатом узгоджень двох незалежних колективів) теж узялися до теми зловживань у лавах силовиків. Максим Савчук зробив сюжет «Міліцейський реванш» про те, як міліціонери чи вже й поліцейські, що не пройшли переатестації, поновлюються на своїх посадах через суди.

До справи журналіст підійшов дуже ґрунтовно, зібравши свідчення всіх учасників драми. Чи трагікомедії, як випливає з емоційного інтерв’ю начальника Національної поліції Хатії Деканоїдзе. Максим Савчук докладно розповідає про першу ластівку реваншу старої міліцейської системи — Віталія Шкелебея з Кіровоградщини, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки при обласному УМВС. Його судовим рішенням поновили на посаді. Другого «героя», Григорія Мамку, заступника начальника головного слідчого управління МВС України, 7 квітня теж поновили на посаді. Претензії в обох — до атестаційних комісій, які приймають суто суб’єктивне рішення.

Синхрони учасників цих комісій — адвоката Євгенії Закревської та громадського активіста Романа Сініцина, підтверджують суб’єктивність їхніх рішень. Але, наголошують обоє, проблема полягає в різниці між підходами до екс-міліціонерів у судах та в самих атестаційних комісіях. Адже суди керуються суто формальними причинами під час ухвалення рішень щодо звільнених правоохоронців — «не був, не помічений, нагороджений похвальною грамотою чи іменною зброєю тощо». З цього боку жодних претензій тому ж таки одіозному Мамці не пред’явиш. Про що він досить резонно й каже на камеру.

А громадські активісти, які вирішують долю майбутніх поліцейських, мають виносити вердикти на підставі особистих вражень щодо діяльності претендента, його слів чи публікацій про «подвиги» деяких у ЗМІ. І з цим усім треба щось робити. Чудово, що пані Деканоїдзе все розуміє. Погано, що наразі в неї немає підтримки судової гілки влади.

У цій програмі є два синхрони, які чудово характеризують нинішній стан речей. Перший від Григорія Мамки: «Який би не говорили суд — корумпований, не корумпований, необхідно суд змінити, саму судову ситему — але вона на даний час діє. І я маю повні права звернутися до суду». І він реально має рацію. Але так само має рацію його завзята антагоністка Хатія Деканоїдзе: «Вони тільки відстоюють свої інтереси. І ніколи, ніколи вони не займалися, наприклад, той же Мамка, чесною роботою. Можуть мене навіть притягувати до відповідальності. Він не буде частиною Національної поліції».

14 квітня на «UA: Першому» стартував новий сезон авторської програми Мирослави Гонгадзе Prime Time. Героя для прем’єри журналіст «Голосу Америки» обрала дуже вдало — постійного представника США в ООН Саманту Пауер. Це надзвичайно важливо — почути з перших уст усе, що думає адміністрація Обами про війну на сході України та окупований Росією Крим. Надто ж на тлі нескінченних криків зрадофілів про «злиття» України Америкою в обмін то на Іран, то на Сирію, то ще на щось.

Позаяк, і про це сказала Мирослава Гонгадзе в інтерв’ю напередодні старту другого сезону свого авторського проекту, часу в Саманти Пауер на спілкування з журналістами було обмаль, сама розмова вийшла короткою. Час компенсували невеличким фільмом-презентацією особи постійного представника (посла, як називають цю посаду в самій Америці) США в ООН.

Не знаю, чи коректно називати тут пані Пауер «рудою бестією» (це псевдо дали їй учасники спільноти «Рєпка клюб» у Фейсбуку). Але, судячи з її поведінки за засіданнях Радбезу ООН, маємо справу з людиною рішучою та безстрашною. Про жодні обміни України на газ, нафту, труби чи ще щось не йдеться, відрізала пані Саманта. США вимагали, вимагають і вимагатимуть надалі від Росії виконувати Мінські домовленості. Головна з яких — цілковите відведення військової техніки з території України й повернення контролю над державним кордоном. Після чого тут можна буде проводити нормальні вибори за українським законодавством.

Мирослава Гонгадзе поставила співрозмовниці й запитання, яке мучить українців уже мало не два роки: чому все-таки США не дають Україні летальну зрою? Все виявилося до розчарування просто — на думку пані Пауер, на кожний американський «джавелін» Росія прижене на Донбас десяток танків, і це означатиме лише ескалацію бойових дій. Чого її рідна Америка на чолі з президентом Бараком Обамою категорично не хоче. Санкції, санкції й ще раз санкції — ось єдиний шлях можливого умиротворення знавіснілих путінських посіпак. Ну а про Україну США не забувають і не забудуть, допомагаючи військовою технікою й інструкторами.

Відсутність прохідних тем у проаналізованих програмах «UA: Першого» — паростки його реального, а не формального перетворення на суспільне мовлення. Незважаючи на всі старання НСЖУ чи Комісії з журналістської етики вичавити з каналу його генерального директора Зураба Аласанію. Караван, попри всі спроби його зупинити, все-таки йде.