«Новини культури» на Суспільному стартували 4 липня. Ведучою програми спершу була Альбіна Підгірняк, згодом естафету перейняв Віктор Дяченко. Обоє — ведучі ранкових новин на регіональних каналах Суспільного, а Віктор — ще й автор відеоблогу «Кучерявий», популярного останнім часом. Манера і стиль ведучих дещо різняться, і це важливо. Адже, попри назву, програма радше авторська, ніж інформаційна. І це — прояв тенденції, яка стосується не тільки «Новин культури» на Суспільному.

«Нині настрій українців формують події, які відбуваються в країні. Підготовка до ефіру ведеться з огляду на ці події. Не можу сухо розповідати про культуру, коли її намагаються знищити окупанти», — каже Альбіна Підгірняк.

«Дещо змінюється тональність — війна та злочини росіян породжують емоції, які ми хочемо поділяти з глядачем, шукаючи відповіді на нові запитання», — попередив Віталій Дяченко.

Зазвичай ведучі інформаційної програми заповнюють паузи між наперед підготованими сюжетами, читають наперед написані сценаристами підводки, представляють гостей, якщо вони є. Натомість у «Новинах культури» ведучий займає більше ефірного часу, аби довше поговорити й висловити власну позицію. Зазвичай — на емоціях, чого не дозволяють собі ведучі у традиційних інформаційних програмах.

Чи то пак, не дозволяли. Бо під час війни подібний підхід до ведення інформаційних програм дозволяють ведучі телемарафонів, альтернативних «Єдиним новинам»: Прямого, «Еспресо», 5 каналу і каналу «24». Ведучі тут багатослівніші, ніж зазвичай у новинах; у розмовах із гостями висловлюються розлогіше, і звичний формат «запитання-відповідь» перетворюється на розмову. Ведучі дозволяють собі розмірковувати вголос, давати оцінки, демонструвати власний світогляд і цінності, набувають суб’єктності.

Чи добре це? Про інші тематичні сфери судити не беруся. Та коли йдеться про культуру, то саме тут це не лише прийнятно, а й доречно.

У різних інформаційних ефірах говорять більш-менш на одні й ті самі теми, які можна назвати актуальними: ситуація на фронті, життя українців в окупації, західна допомога, продовольча безпека, черговий висер російської пропаганди або думка політика чи аналітика. Й лише там, де говорять про культуру, актуальних для всіх за замовчуванням тем немає. Кожен проєкт, пов’язаний із висвітленням культурної тематики, добирає контент або за принципом «усе, що є», або за принципом «усе, що можемо», або пропускаючи потік інформації крізь фільтр особистих переконань і смаків автора. «Новини культури» на Суспільному — не виняток.

Не скажу, що це погано. Адже, як сказали в одному із сюжетів програми, культура — поняття широке. У це тематичне поле може й має право втрапити буквально все, що завгодно. Все, що не зовсім політика, економіка, медицина, спорт чи погода. Як сказав колись один мій однокласник на уроці української літератури, «це не вірш, бо написано прозою». І не посперечаєшся ж…

І все ж добір інформаційних приводів у першому ж випуску «Новин культури» від 4 липня мене непозбувно збентежив. Відкрила випуск критика театрального фестивалю у французькому Авіньйоні, який стартував 7 липня. Організатори запросили російського режисера Кирила Серебреникова, і експерт Українського культурного фонду та організатор театру фестивалів «Молоко» Михайло Журавель в ефірі програми назвав цей факт ганебним. У своєму коментарі Альбіні Підгірняк він не раз говорив про репутацію, яку організатори мали би після запрошення представників держави-агресорки втратити. Політика? Політика. Як сказала ведуча, не можна не зважати на війну.

Але наступний сюжет програми — про співачку Наталю Могилевську! Конкретно — її моновистава «Я вдома». Причому сюжет був ну дуже улесливий. Його пафос та загалом зміст конфліктує з будь-якими розмовами про перспективу втратити чиюсь репутацію через запрошення будь-яких росіян. Адже згадка у пристойному українському культурному товаристві про громадянку Могилевську — це вже поганий тон та ризик втратити репутацію. Якщо взагалі в нашій країні існує інститут репутації як такий.

Бог із нею, з підтримкою Януковича та самовизначенням «я не сука и не крыса, с Януковичем всегда». То, як кажуть в Україні, було давно, хоча й правда. Але є інший приклад короткої пам’яті. Наприкінці березня, коли під Києвом російські окупаційні війська ще грабували, ґвалтували та вбивали українців, Могилевська дала інтерв’ю Наталі Влащенко (ще один медіаперсонаж, який мав би бути відсіяний репутаційним фільтром), у якому висловилась про необхідність російської мови як третьої державної в Україні. Ще й виявила бажання після війни особисто просувати — куди, цікаво? — таку ініціативу. Вважаю, що цього досить, аби вилучити Наталю Могилевську з актуального інформаційного поля. Бо ось він, її світогляд. Дуже далекий від української культури. Дарма, що моновистава декларується як гіперпатріотична і авторка промовляє «я кажу “ні” жахливій цій війні». Хоч належить до тих людей, які цю жахливу війну в Україну різними способами кликали. Політика? Авжеж!

Втім більше подібних казусів у «Новинах культури» на Суспільному не було. Це дало змогу не відволікатися на власні негативні емоції щодо сумнівних персонажів та сприймати подальші випуски спокійніше. Перше, що впадає в око та вухо: сюжети робляться не в традиційному новинному форматі, коли журналіст за кадром коментує побачене, а взагалі без закадрового супроводу. Що наближає кожен такий сюжет до популярного нині не лише в Україні, а й у західному світі формату документального кіно. Є відео, є синхрони персонажів, а висновки робіть самі.

Ще одне спостереження: чимала увага до всього, пов’язаного з музикою та волонтерством. А особливо до музикантів, які водночас є волонтерами. Були в програмі, зокрема, інтерв’ю зі співаком Владом Дарвіном та режисеркою «Шлягеру року» Анжелою Норбоєвою.

Також «Новини культури» протягом першого тижня в ефірі встигли торкнутися тем, на які дотепер окремої уваги телебачення не звертало. Зокрема, тем гумору під час війни з критикою стендапера Олександра Саса за сексистський скетч), кухні створення української Вікіпедії та васильківську майоліку, ту саму, родом із якої знаменитий півник на вцілілій після російських обстрілів шафці.

Загалом вибір тем та добірка сюжетів підтверджує авторський суб’єктивний підхід до вибору новин культури, яка сама по собі є дуже широким поняттям. Нібито на їхньому місці могло бути щось інше. І водночас усе представлене може бути і — Могилевська виняток — відповідає уявленню про процеси творення культурного продукту у воєнну добу.