На каналі «Суспільне Культура» відбулась прем’єра документального фільму «Спадок Терещенків» про династію українських мільйонерів ХIХ — ХХ століть. «Детектор медіа» писав про його презентацію. Вісім 26-хвилинних серій послідовно розповідають про декілька поколінь Терещенків. Але сюжет побудований так, що за бажання кожен епізод можна дивитись окремо — буде зрозуміло, про що йдеться.

У центрі кожної серії — або окремий представник Терещенків, або якийсь аспект їхньої історії. Завершує цикл серія про руйнування династії, втрату її бізнесу та майна.

Фільм ілюстрований архівними фотографіями й відеокадрами, інфографікою, знімався в багатьох місцях сучасної України, в ньому використані інтерв’ю понад двох десятків експертів.

Науковці та дослідники доповнюють один одного та змінюються так жваво, що жодного разу не з’являється бажання позіхнути або промотати якийсь експертний спіч. Люди, які вивчають спадок Терещенків, різні й навіть заслуговують на окрему серію, присвячену саме процесу дослідження династії. В кадрі — авторка сценарію та ведуча Наталка Пономарів, за кадром текст читає диктор Василь Гоцко.

Вочевидь, такий масштабний продукт робився довго. Деякі зйомки велися ще в часи суворого карантину: люди в кадрі всі як один в медичних масках, а ведуча промовляє на тлі осінніх пейзажів. Далекі, здається, часи, коли більшість українців сподівалася, що Путін блефує і вторгнення не буде. Може здатися, що прем’єра цього глибоко мирного проєкту на тлі війни — не дуже доречна ідея. Навпаки: крім того, що фільм добре відволікає від жахливих новин, він демонструє прямий зв’язок між сучасними подіями та минулим.

Переважна більшість історичних документальних фільмів, що з’явилися останніми роками, була присвячена національно-визвольній боротьбі українського народу, становленню самостійної України та пошукам української національній ідеї. «Спадок Терещенків» — інша річ. Терещенки зразка ХIХ – ХХ століть, користуючись сучасною мовою, — махрові ватники, імперці. Вони, здається, не усвідомлювали себе українцями та бігли від політики «як чорт від ладану», як висловився один з експертів.

Єдиний Терещенко, який спромігся увійти до влади (російської) — правнук засновника династії Артемія Терещенка Михайло. Він обіймав посаду міністра в Тимчасовому уряді Росії після Лютневої революції 1917 року і чимало зробив для того, щоб Україна не здобула самостійності ще 100 років тому.

Фільм розповідає, чому сталося саме так, і змушує глядача замислитися: а що б було, якби майже всесильні Терещенки на якомусь етапі підтримали національний рух, який почав стрімко поширюватися наприкінці ХIХ століття? Чи не вдалося би їм урятувати не лише свою спадщину, а й мільйони співвітчизників, які загинули та гинуть зараз через Російську імперію, хай там як називається це утворення в різні часи? Історія, звісно, не має умовного способу, але ж фантазія — корисний інструмент для створення майбутнього.

До речі, ще один Терещенко пішов у політику вже за часи новітньої історії України. Це онук міністра Михайла, Мішель Терещенко, який у 2015 році став мером Глухова, вотчини Терещенків. Він з’являється у фільмі як експерт, але жодної згадки про його участь у місцевому самоврядуванні у фільмі немає. Мішель у титрах підписаний як «нащадок родини Терещенків». Можливо, це була вимога самого ексмера, або намагання авторів фільму відокремити прабатьків від нащадків, або творці сподівалися, що українці пам’ятають яскраву історію Мішеля Терещенко, про яку не раз розповідали ЗМІ. Але й без згадки посади постать Мішеля разюче контрастує з постатями його відомих предків, бо в нього самоідентифікація як українця відбулася повною мірою. Для цього знадобилося, щоб родина провела майже століття в еміграції.

Відмова старих Терещенків опікуватися Україною як самостійною чи хоча б автономною одиницею не скасовує те корисне, що вони зробили для українського суспільства. Благодійні лікарні, притулки, каналізація та водогін у Києві, транспортна інфраструктура, соціальні пакети робітникам всіх підприємств зернової та цукрової промисловості, що належали Терещенкам, – це лише частка їхньої доброчинності. Так, благодійність також була вимогою часу, без неї неможливо було потрапити до вищого світу. Але Терещенки поклали на це не менше третини свого капіталу, який, за оцінками Forbes, сягав 200 мільйонів доларів за сучасними мірками.

Такі витрати та послідовність, із якою декілька поколінь Терещенків займалися благодійністю, важко пояснити лише вимогами часу. Мабуть, це принципова позиція. З одного боку, благодійність Терещенків стала потужним двигуном прогресу українського суспільства, а з іншого — ніяк не запобігла державній та особистій катастрофі. Адже всі ті робітники, які із задоволенням отримували соціальні пакунки на підприємствах Терещенків, ще з більшим задоволенням розтрощили маєтки ненависних капіталістів при першій же нагоді.

«Історія залишає нам уроки», — сказала Наталка Пономарів у завершальному слові. Цих уроків у фільмі про Терещенків вкрай багато. Окрім складних питань національної самоідентифікації, «Спадщина Терещенків» пропонує уроки «селфмейдменства», тому що засновник династії Артемій — це людина, яка зробила себе сама і з нічого. Пропонує уроки запровадження передових технологій у бізнесі (завдяки цьому Терещенки стали найпотужнішими цукровиробниками в імперії). Уроки з репутації (Терещенки завжди дотримувалися слова, що стало для родини «конкурентною перевагою» у бізнесі). Уроки плекання родинних зв’язків (батьки, брати та сестри Терещенків намагалися триматися разом, що допомагало в житті та навіть забезпечило їм дворянський титул). Уроки збереження культурної спадщини (Терещенки були завзятими колекціонерами, але це не завадило їм знищити старовинну козацьку церкву у Глухові та отримати чорну мітку від істориків) та багато іншого.

Історія Терещенків розгортається у фільмі на тлі історії Російській імперії та світу взагалі. Середина ХIХ — початок ХХ століть, між скасуванням кріпацтва та Першою світовою війною —  героїчних подій мало, але цей період вкрай важливий, бо він дав поштовх усім кривавим подіям ХХ сторіччя. Отже, цей проєкт — стислий історичний довідник про Україну під владою останніх російських імператорів та її роль у світовому промисловому вибуху. Ну, і цікавий та ілюстрований посібник із бізнесу.

Численні міфи, що супроводжували Терещенків усе життя, — легенди про приховані скарби, таємні підземні споруди і захоплення окультизмом, — згадуються у фільмі  мимохідь та радше як анекдот. Здається, якби фільм про українських мільйонерів робили в минулому десятиріччі, він базувався б саме на таких «попсових» історіях. Але «Спадщина Терещенків», хоч і нагадує за концепцією радше наукову працю, ніж традиційний розважальний телепродукт, аж ніяк не нудна. Проєкт встановив нову високу планку української документалістики. Після нього документалки про якісь «таємниці», «загадки» та «містичні збіги», хоч би хто там був героєм, сподіваймося, вже не будуть нормою. Адже тепер їх є з чим порівняти.