Новий фільм-розслідування команди Суспільного «Торговці мріями: як працює сурогатне материнство в Україні» показав, що з роками в одній із клінік-лідерок репродуктивної медицини відчули себе нахабними й егоїстичними богами — безкарними, без поваги до прав інших, у силі вирішувати, кому жити, а кому вмирати. І держава не поспішає втрутитися в бізнес на народженні дітей «із пробірки».

«Затягує як у казино. Сподобалося разочок — і затягнуло», — каже жінка, яка тричі була сурогатною матір’ю, у фільмі «Радіо Свободи» «Батьківщина сурогатних дітей». У тому ж фільмі власник клініки сурогатного материнства в Україні Biotexcom Альберт Точиловський розповідає, що конкуренція йде не за клієнта, а за маму, яка виношуватиме ембріон: «Сьогодні така ситуація, що сурогатних матусь всі облизують, адже клієнтів багато, а мами, особливо в нашій клініці, — це бажані жінки».

Через рік після виходу цього фільму за тему сурогатного материнства взялася команда журналістів-розслідувачів Суспільного. Їхній фільм «Торговці мріями: як працює сурогатне материнство в Україні?» вийшов на «UA: Першому» 28 листопада. І з «Торговців мріями» ми бачимо, як ситуація виходить із-під контролю. Точніше, сурогатне материнство в Україні ніколи не було відкритим і прозорим процесом, а тепер ще й додалося нахабство, відчуття безкарності, розуміння, що про все можна домовитися і все владнати, та зневага до будь-яких етичних рамок. І ніякий закон, ніякий правоохоронний орган, ніякий суд не може зупинити людей, які заробляють на сурогатному материнстві. Це лякає найбільше.

Із фільму «Торговці мріями» можна дізнатися, в Україні є близько 50 клінік репродуктивних технологій, більшість з яких надає послуги сурогатного материнства. На сьогодні не існує жодної офіційної статистики, жодних даних про те, скільки дітей «із пробірок» народжується в таких клініках, скількох забирають іноземні пари, а скільки потрапляють в інтернати, бо їхні біологічні батьки визнали їх «бракованим товаром».

Кількість мам, яких затягнуло в сурогатне материнство, — враховуючи те, що бізнес із торгівлі дітьми на експорт процвітає й має величезні плани в Україні, — зростає. Одна з героїнь фільму, Марина, тричі виношувала дитину для іноземців, Наталія — двічі. Перші зароблені гроші обидві вклали в нерухомість. «Другий раз зробила ремонт і з сім’єю поїхала на море. Зараз треба заплатити кредит», — розповідає усміхнена вагітна Марина. Вона особисто дуже хотіла народити для чужих людей. «Це і фінансово хочеться, і допомогти», – розповідає Марина. Через кілька місяців журналісти з нею зустрілися знову. Марина вже менше усміхалася та сказала, що своїй донечці таких заробітків не бажає: «Важко фізично, не морально».

Журналістка Алла Садовник та шефредакторка розслідувань Інна Білецька взяли велике інтерв’ю в Альберта Точиловського. Цього разу перед журналістами він поводився, наче закони для нього не писані, думка батьків-замовників його не цікавить, він узагалі не хоче їх чути, сурогатних матерів ставить у такі умови, що вони почуваються контейнерним заводом. І байдуже, що «було багато померлих» дітей. Якщо ж замовники відмовляються від «бракованого товару» — не біда, далі хай держава бере на себе відповідальність і надає дітям медичну допомогу в сиротинцях.

Альберт Точиловський — громадянин Німеччини та Молдови. Комерційне сурогатне материнство заборонене в більшості країн, дозволене, наприклад, в Україні, Ізраїлі (з певними обмеженнями), Росії, Білорусі, Мексиці, Грузії, деяких штатах США. Він відкрив клініку в Києві понад десять років тому, бо побачив за сурогатним материнством майбутнє. В Україні жінки готові йти на це, «щоб заробити собі грошенята, а не допомогти сім’ї» (тобто сім’ї біологічних батьків), «у нас багато одиноких матерів, які не просто потребують грошей, а й мають виховувати своїх дітей». Одна з вимог до жінки, яка хоче стати сурогатною матір’ю, — наявність власної здорової дитини (дітей).

Сурогатна мама Марина й раніше проходила програму у клініці Точиловського. «У 2016 році ставилися до тебе більш трепетно, акуратно. Зараз можуть сказати: “На твоє місце прийде десять таких, як ти”», — каже жінка. Після цих слів їй забороняють спілкуватися із журналістами, а згодом погрожують абортом. На час вагітності Марина живе в Києві в орендованій квартирі ще з кількома сурогатними матерями. Їй зробили редукцію — один ембріон забрали без узгодження з біологічними батьками, хоча вони хотіли двійнят. Біологічна мама обурилася: «Вони вирішують долю дітей: кому жити, а кому вмирати». Коли біологічні батьки підняли галас, Марині теж погрожували абортом: «Буде ні вашим, ні нашим».Свою рідну доньку жінка побачить лише після пологів. Зрештою в неї все проходить добре, дитина народжується здорова, вона з грошима повертається до сім’ї.

А ось у Наталії хлопчик народився з невиліковною хворобою, й біологічні батьки з Китаю відмовилися забирати немовля. Клініка виплатила жінці на 2000 євро менше за суму, про яку домовлялися, хоча спершу збиралася заплатити лише дві тисячі євро — як за мертвонароджену дитину. «Це не моя дитина, я для нього ніхто, просто хатинка», — каже Наталія, яка має своїх трьох дітей і вирішила стати сурогатною матір’ю, щоб купити старшому 23-річному сину квартиру.

Насправді не всі сурогатні матері порівнюють вагітність зі здачею в оренду свого тіла на дев’ять місяців. Є випадки, коли жінки не дають раду психологічним викликам. «Одна мама, вже коли почалися перейми, сховалась під ліжко. Її ледь звідти витягли. Вона просто не хотіла віддавати це немовля», — розповіла сурогатна мати Вікторія «Українській правді. Життя». Юристка La Strada Ukraine Марина Легенька каже, що гаряча лінія благодійної організації отримує близько ста дзвінків на рік від сурогатних матерів, які скаржаться на стрес після того, як віддали дітей, або проблеми, викликані гормонами, які використовували для збільшення шансів на вагітність. Цієї проблеми у «Торговцях мріями» не торкнулися. Як і не вивчили питання, чи біологічні батьки, які, щоб народити дитину від сурогатної матері, взяли кредит і виплачуватимуть його роками, добросовісно виконують свої обов’язки до повноліття дітей, не відмовляються від батьківських прав у моменти, коли в сім’ях виникають кризи чи фінансові проблеми або коли дитина не виправдала їхніх очікувань і створила багато клопотів.

В Україні дозволене лише гестаційне сурогатне материнство — коли сперма і яйцеклітина мають належати біологічним батькам. Є випадки, коли подружжя потребує донорства яйцеклітини, тоді використовують матеріал анонімних донорок. Клініки запрошують жінок без шкідливих звичок стати донорками яйцеклітини за винагороду до 50 тисяч гривень. У перші роки роботи клініка Альберта Точиловського потрапила у скандал: італійське подружжя не підтвердило ДНК-тест на батьківство дитини. Через суд новоспечених «батьків» покарали. В Україні тоді нікого не визнали винним. Сьогодні власник клініки каже, що у 2011 році, може, й була помилка, але більше це не повторювалось, і для донорського ембріона використовують матеріал біологічних батьків. При тому, що добросовісність клінік ніяк не перевірити — немає на них закону. Клініка також запрошує молодих чоловіків «будь-якої етнічної приналежності й національності» для участі у програмі донорства сперми за винагороду 250 гривень.

У фільмі закладені чіткі і правильні меседжі, які потребують розголосу й негайного розв’язання проблеми на законодавчому рівні. Клініки, які практикують гестаційне сурогатне материнство, максимально оберегли себе від збитків і кримінальних справ договорами. Альберт Точиловський, відповідаючи на запитання про несплату податків, заявляє, що працює на експорт, податки сплачує, але не вимагає повернення ПДВ. Біологічні батьки теж не несуть ніякої відповідальності. Жінки, які народжують дітей для чужих людей, якщо зуміли морально налаштувати себе, що зароблять гроші на квартиру чи поїздку на море, теж більш-менш у нормі, якщо не враховувати часті факти невиплати грошей і проблеми зі здоров’ям, про які вони майже не говорять публічно. А ось права народжених і ненароджених дітей не захищені нічим. І навіть якщо пощастить, що їх візьмуть під опіку, для майбутніх батьків немає рекомендацій, як із такими дітьми говорити про їхнє народження.

Психологиня Ірина Валявко радить удосконалити систему сурогатного материнства, щоб біологічні батьки контактували із сурогатною мамою: це однозначно позитивно вплине на дитя, воно не буде забутим у психоемоційному плані. «Біотехком» обмежує таке спілкування, діти в утробі для них — товар.

Новообрана омбудсман у справах дітей Дар’я Герасимчук категорично відмовляється спілкуватися із журналістами на тему сурогатного материнства. Суспільне зверталося до неї, працюючи над іншими матеріалами на цю тему. Жодної реакції.

Команда розслідувачів два місяці домовлялася про інтерв'ю з Міністерством охорони здоров'я, проте отримала відмову. Для балансу журналісти звернулися до колишнього омбудсмана у справах дітей Миколи Кулеби, який виступає за повну заборону сурогатного материнства й каже, що це рабство та експлуатація жінок, а питання не врегульоване ні законом України, ні на міжнародному рівні. Альберт Точиловський каже, що порівняно з ковідом, сурогатне материнство взагалі не проблема. «Зараз ніхто не буде щодо сурогатного материнства вирішувати питання». До того він розповідав, що бізнес може піти у тінь — індустрія занадто велика.

Щоправда, сам Кулеба — герой сумнівний: два роки тому він спричинив автокатастрофу, в якій постраждали кілька людей, у тому числі двоє дітей самого Кулеби, які були в салоні автомобіля (всупереч вимогам закону) не пристебнуті. Після ДТП Кулеба працював дитячим омбудсманом ще понад рік і пішов у відставку лише цього літа. Розслідування досі не завершене: Кулеба нещодавно повідомив, що «проводиться експертиза».

Що ж, приблизно такий самий підхід у держави і правоохоронних органів до проблеми порушення прав дітей, сурогатних матерів і біологічних батьків: відмовчуватись і вдавати, що все гаразд, «проводити перевірки» і сподіватися, що проблеми вичерпається сама.