Він хотів, але... Про трансляцію відкриття Паралімпійських Ігор

Він хотів, але... Про трансляцію відкриття Паралімпійських Ігор

12:16,
28 Серпня 2021
2464

Він хотів, але... Про трансляцію відкриття Паралімпійських Ігор

12:16,
28 Серпня 2021
2464
Він хотів, але... Про трансляцію відкриття Паралімпійських Ігор
Він хотів, але... Про трансляцію відкриття Паралімпійських Ігор
Йдеться, звісно, про трансляцію «UA: Першим».

Власне, кожен огляд трансляцій подібних церемоній міг би складатися лише з одного речення, із трьох слів: «Ні, це безнадійно». Родзинка лише в тім, що, майже за Левом Толстим, усі якісні трансляції якісні однаково, кожна безнадійна трансляція безнадійна по-різному.

Камінь спотикання завжди один і той самий — розмови коментаторів, які жодним чином нічого не коментують і з таким самим успіхом могли би відбуватися після ефіру тет-а-тет за чашкою кави, пива, медичного спирту — потрібне підкреслити. Розмови, в яких беззмістовність компенсовано інтенсивністю — така собі суперінтенсивна беззмістовність.

Цього разу героями трансляції були Дмитро Лазуткін та Дар’я Кузнецова. До речі, було б дуже чемно, якби коментатори завели звичку називатися ще й наприкінці ефірів: «Трансляцію вели для вас...». Як це було, до речі, в усіх спортивних репортажах за радянської доби та перших пострадянських років.

За канонами жанру, в кожному розмовному дуеті кожен із його учасників виконує свою функцію, свою роль. Цього разу це були ролі конструктора та дестроєра. З тим уточненням, що конструктор був не таким уже й конструктором, а замість дестроєра була дестроєрка. Саме пані Кузнецова повсякчас пускалася в розмови «казала-мазала», Лазуткін їх підхоплював, і... результат дуже нагадував славетну пісню Владимира Висоцького «Ой, Вань, смотри, какие попугайчики».

Дует ведучих блискуче довів, що нове — це добре забуте старе. Коментатори знову коментували художню частину церемонії — коментували ретельно й нав’язливо. Точніше, коментувала здебільшого Кузнецова, Лазуткін був у неї асистентом. Коментувала кожен крок, кожен рух учасників, свої враження, враження від вражень, а повсякчас просто впадала у віддалені асоціації. Не було найменшої змоги насолодитися виставою, побачити її власними очима, а не очима Кузнецової — не кажучи вже про скласти свої власні враження, а не захоплені вигуки Кузнецової.

Іронія ж полягала в тому, що перед початком вистави на екрані з’явився великий титр із одним англійським реченням: перекласти це речення — й увесь подальший зміст ставав зрозумілим аж до кожного руху кожного учасника. Але наші люди легких шляхів не шукали й цього речення, звісно ж, не переклали, виголосивши замість нього кілька десятків, якщо не сотень, речень під час вистави.

«Бачимо сумніви на її обличчі — ну, от не наважується вона злітати». А самі глядачі того не побачили б — ну нізащо на світі. «Виступав ще в Атланті, гра із "Роллінг Стоунз", разом із ними» — а музики не чутно було. І тут само — цікава інформація, бо ніде більше її не бачив: «Найбільше покарання в Японії — це не грошовий штраф, а потрапити на дошку позору (саме так. — Б.Б.), де всякі нехороші люди. Є такі дошки й в електронному вигляді». Пригадалися картинки з радянського дитинства, де у трамваях висіли дошки з фотографіями безбілетників. До загальнонаціональних дощок «позору» навіть в СРСР не доходило.

Парад країн-учасниць. Отут Дмитро Лазуткін явно намагався акуратно називати всі делегації, звертаючи увагу на якісь цікаві деталі. Іноді виходило те, що треба, іноді ні, але саме старання було помітним. І результат — хорошим. От тільки надовго Лазуткіна не вистачало, й це були лише такі періоди. Іноді він, а найчастіше Дар’я Кузнецова заводили мову про щось стороннє — й усе: те, що відбувалося на екрані, припиняло існувати.

Пропустили коментатори команду Канади. Пропустили величезну збірну Туреччини. Пропустили Фарерські Острови — чи не помиляюся, що на Олімпіадах вони окремими командами не виступають? «Фіджі, за нею слідом іде Фінляндія», — й відлетіли в коментарях кудись за хмари. А слідом за Фіджі йшли Філіппіни, а Фінляндія лише згодом. Багато чого пропустили коментатори. Бо розмовляли про щось.

От саме «про щось» — згадати, про що саме, немає жодної змоги. Точніше, здебільшого про Україну, яка чудова наша збірна і скільки медалей вона вже точно завоює. Про те, як виступали українці на минулих Паралімпіадах. Про історії окремих українських паралімпійців. Дуже часто ж це був просто потік банальностей — неприхованих. «Цього моменту ми чекали з нетерпінням», — у подібних фразах завжди загадка: хто такі «ми»? Розписуватися за «весь радянський народ» нібито ж давно не в тренді. Тридцять років як не в тренді.

Кузнецова: «Головне, аби спортсмени отримували задоволення... щоби був результат, яким тішилася би вся Україна». Щодо задоволення — самоочевидна річ, а от мовлено було так, у такому контексті, ніби «тішилася вся Україна» стосувалося геть усіх учасників Паралімпіади. Або ж неукраїнських просто не існує.

«Наша команда — настільки потужна...». Те, що повсякчас лунало, взагалі-то, називається самохвальством. «Бачимо наш прапор, він яскраво виглядає на тлі інших». Набивання собі ціни у спосіб приниження й применшення інших — то, взагалі-то, улюблений прийом російської пропаганди, наше телебачення, та ще й Суспільне — до чого тут воно? Ну, й від кількості вимовлянь слова «Україна» просто зашкалювало. Компенсація некваліфікованості коментування зображенням патріотизму — бо то було саме зображення, не патріотизм то був, а фальш. Послухати спортивних коментаторів та спортсменів — патріотичніших людей у світі не існує, кожне друге слово — це «Україна». А потім, коли софіти згаснуть — щось надто часто трапляються скандали на кшталт «псячої мови» від «таких патріотичних» спортсменів.

Що ж до спортивних коментаторів, то, можливо, для них варто адміністративно обмежити вживання слова «Україна». Бо Україна — то святе поняття, й не годиться тріпати його всує. Бо чесне слово — точнісінько, як колись «слава КПРС».

Це — теж Кузнецова: «Західні атлети — вони не так змагаються за медалі... точніше, вони теж змагаються, але не мають такої державної підтримки». От воно було — кляте обличчя клятого Заходу. А потім, зовсім згодом, та сама Кузнецова, мов нічого не сталося, розповіла, що на Заході атлети-паралімпійці — національні суперзірки.

Траплялися ліричні відступи й щодо інших країн — скажімо, нам довго розповідали про перспективи виступів Китаю на зимовій паралімпіаді — ну, здавалося б, от буде вона, зимова паралімпіада — тоді й поговоримо. А Німеччина «можливо, й збільшить медальний доробок».

Увесь парад атлетів нагадував старий холодильник — той, що працює періодами: період нормального, добротного коментування — період казна-чого. Гадалося: ну, от є ж «Паралімпійська студія», щодня вона йде, був випуск до й після трансляції відкриття. Місце всім навколопаралімпійським розмовам — саме там, у «Паралімпійській студії».

А кваліфікація коментатора — це вміти казати потрібну інформацію саме в потрібний момент і залежно від цього дозувати ту інформацію, вибираючи головне. Досить складна, до речі, професія. Поки що ж виникає враження, що спортивні коментатори в нас — то привілейована каста: лише вони мають змогу казати в ефір що на думку спаде, й це вважається за виконану роботу.

Зрештою, спало на думку: а може, Суспільному варто було б вольовим рішенням зробити так, щоби кожну подібну церемонію коментував хтось один, один коментатор? Бо «де сім господинь, там хата неметена». Справді, я не уявляю, навіщо в ефірі їх неодмінно двоє. От уявіть, що двоє коментаторів коментують футбольний матч — чи багато з нього побачили й зрозуміли би глядачі? Дует неодмінно починає працювати саме за канонами дуету — тобто скочується до розмов між собою, а глядачі залишаються третіми-зайвими.

Фото: paralympic.org.ua

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Василь
16:21 / 29.08.2021
Ви краще подивіться блок спортивных новин на ПЕРШОМУ , коли вони в парі працюють. Те ще видовище!
презумпція оптимізму
00:03 / 29.08.2021
Погодьтесь, в кадр попадають тільки ті, хто подобається керівництву Суспільного, і саме ті, кого керівництво саме і викохує своїм дріб'язковим втручанням в творчий процес, бо вважає себе супер креативним і супер спеціалістами в галузі телебачення. А тому, коментатори то просто віддзеркалення керівництва Суспільного.
андрій
19:07 / 28.08.2021
Не втримався і відповім. Коментувати в парі це світова тенденція , і футбольні матчі коментують , наприклад , в Європі завжди 2 коментаторя( хоча б таке можна було би перевірити перед написанням статті).В Украіні футбол коментують --- і по двоє , і по одному( для економії зарплати коментаторам). Так , що "учітє матчасть" вельмишановний журналісте.
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду