Тепер у вашому регіоні є теленовини, які можна дивитись

«Детектор медіа» відстежував якість та дотримання професійних стандартів у новинах філій Суспільного з 2016 року. Зараз це дослідження добігло кінця, й ми можемо зробити висновок — водночас втішний і тривожний. Втішний, бо нарешті по всій Україні ми маємо локальні теленовини доброї якості, які не соромно рекомендувати. Тривожний, бо медіа навіть найвищої якості не змінять у житті країни й суспільства нічого, якщо працюватимуть у порожнечу. Глядачам-читачам-слухачам слід навчитися довіряти Суспільному і взаємодіяти з ним.

Навіть проміжні підсумки, які ми підбивали у травні 2018-го, жовтні 2018-го, травні 2019-го та серпні 2019-го, свідчили про розвиток, зростання, підвищення якості новин, аналізованих експертами «Детектора медіа». А порівняння з результатами інших досліджень, говорить про те, що Суспільне всюди робить новини вищої якості, ніж приватні телеканали, якщо, звісно, говорити не про чіткість картинки, а про дотримання стандартів. Чи усвідомлюють і чи цінують глядачі саме цю перевагу новин Суспільного — інше питання.

Остання, листопадова хвиля моніторингу (її результати тут — схід, захід, південь, північ) демонструє стабільну і приблизно однаково високу якість інформаційного продукту філій Суспільного по всій Україні. Здебільшого вона краща, ніж тверді п’ять балів із шести можливих. Проблеми з дотриманням стандартів залишаються, але здебільшого це вже значно менш серйозні проблеми, ніж ті, які ми фіксували рік чи два тому. На краще йде і якість новин «UA:Першого», яку ми відстежуємо паралельно кількома моніторингами (цим, цим і цим).

Тим часом Національна суспільна телерадіокомпанія України запустила довгоочікуваний інформаційний ресурс suspilne.media. В ідеалі ця платформа має, з одного боку, агрегувати важливий новинний контент філій, з іншого — стати джерелом оперативної, перевіреної та ексклюзивної інформації для всієї країни.

Я мрію, що колись дізнаюсь чергову велику й приховану від публіки історію, яку журналістам удалося витягнути на світло, — таку, як про беркутівців, яких готували для обміну, — від Суспільного. І що це мене не здивує, бо я знатиму, що Суспільне не тільки йде слідки за новинами, які є на поверхні, а й риє вглиб. І що коли я знатиму, що відбулося щось важливе, й потребуватиму подробиць, пальці перевчаться набирати в адресному рядку браузера не pravda, а susp…

На жаль, усі досягнення суспільного телерадіомовлення, попри хоч і не повний, але вже менш обрізаний бюджет 2020 року, будуть марними, якщо найближчим часом у кожного з суспільних мовників не з’явиться двох найважливіших речей: довіри аудиторії та взаємодії зі спільнотою, для якої він працює.

Довіра. Легко сказати й набагато важче визначити й виміряти. А ще ж врахуймо, що загальна довіра українців до медіа знижується. Грубо кажучи, йдеться про те, щоб повірити і прийняти те, що у вашому інфопросторі з’явилося медіа, яке не намагається обманути вас, не прагне нав’язати вам продиктований чи оплачений кимось порядок денний, не хоче скористатись вами в будь-який спосіб. А справді дбає про забезпечення ваших інформаційних потреб. Формулу «всі брешуть» у свідомості варто замінити на «всі, крім Суспільного, брешуть».

Це правда. Ситуація в областях різниться, але загалом картина саме така — у філіях Суспільного зібрались люди, які знають стандарти, розуміють, яку функцію у здоровому суспільстві мають відігравати медіа й журналістика, і намагаються робити хороші новини. Іноді вони лажають, але жоден із їхніх прорахунків не є злоякісним чи зловмисним.

Заклик «дивитися» новини Суспільного був би маніпуляцією — за відсутності  піплметричних досліджень аудиторії філій ваш увімкнений телевізор все одне ні на що не вплине. Але вибір на користь контенту Суспільного і в теле- або радіоефірі, і в інтернеті якщо не гарантує, то принаймні значно підвишує ваші шанси дізнатися правду, а не стати жертвою маніпуляцій та дезінформації.

Напевно, ця правда буде у трохи менш яскравій обгортці, ніж новини комерційних каналів та сайтів. Але найпривабливіше зазвичай виглядають обманки. У матеріалі про запорізький телеринок, який вийде на «Детекторі медіа» найближчими днями, є історія про незаконне знищення парку в обласному центрі, яку з місцевих каналів адекватно висвітлювало тільки Суспільне. Решта каналів — щедріше фінансованих, із чіткішою картинкою та дорожчою технікою, — або мовчали, або брехали, щоб догодити своїм власникам і місцевій владі.

Це вже не поодинокий приклад, коли Суспільне руйнує інформаційну блокаду. І якщо НСТУ та її підрозділам удаватиметься долати страх і нехіть до висвітлення політичних конфліктів, ця ситуація обіцяє бути типовою. Вирішуйте самі, що вам потрібніше — правда з розпливчастою картинкою чи брехлива агітка, трансльована в HD-якості.

Про підвищення довіри йдеться в рекомендаціях Незалежної медійної ради щодо посилення інформаційного мовлення Суспільного. Багато тут, звісно, залежить від топ-менеджменту НСТУ, але досвід показує, що публіка — особливо її активна, медіатизована і медійна частина, — ніколи не буває цілком задоволеною кадрами, фінансами й контентом Суспільного. Хтось хоче від Суспільного негайних рейтингових перемог, хтось незадоволений тим, що Зураб Аласанія забанив його в фейсбуку, комусь дошкуляє, що «UA:Перший» показав хресну ходу не тієї церкви. Ідеального для всіх Суспільного в нас не буде — але може бути добре і ще краще Суспільне.

Взаємодія зі спільнотою — друга важлива річ. У західних країнах локальне громадське (public) телебачення є голосом спільноти, арбітром місцевих конфліктів, гарантом представлення в інформаційному просторі інтересів усіх груп і меншин. Це працює в обидва боки: медійники дбають про те, аби чути спільноту, але й спільнота підтримує громадські медіа, бачить у них виразників своїх інтересів, ділиться з ними інформацією. А в багатьох випадках і підтримує матеріально.

Я знайомий з теорією, яка розрізняє медіа суспільні («медіа суспільства») та громадські («медіа громад»), але вважаю її казуїстичною. В Україні є комунальні «медіа громад», які в абсолютній більшості випадків працюють в інтересах не громади, а того місцевого бізнесмена-політика або бізнесово-політичної групи, що очолює орган місцевого самоврядування і-або має в ньому більшість голосів. Займаються «висвітленням діяльності» і тому подібним піаром. У згадуваній історії з Запоріжжя бачимо, що комунальний телеканал спрацював проти інтересів громади, але в інтересах керівництва міськради, пов’язаного політичними та бізнес-інтересами з забудовником.

Єдиними медіа, які системно представляють інтереси місцевих спільнот, а не чиновників, політиків чи бізнесменів, є філії Суспільного. На жаль, мешканці області зазвичай не становлять єдиної спільноти, та й мешканці мегаполісів теж зазвичай не скомуніковані. Тому філіям НСТУ доведеться бути платформами та виразниками інтересів різних спільнот. А структурам громадянського суспільства — неурядовим організаціям, асоціаціям, активістам тощо, — навчитися сприймати Суспільне як партнера і союзника.

Довіра і партнерство не означають картбланшу на будь-які дії чи бездіяльність. Суспільне можна і треба критикувати — прискіпливіше й жорсткіше, ніж інші медіа, адже ми як платники податків маємо на це право. А керівництву Суспільного, зокрема новому керівництву інформаційного підрозділу, варто вчитися реагувати на цю критику адекватно. Те, що їх критикують, свідчить про те, що від них іще чогось сподіваються, на відміну від конкурентів — вилизувачів Ахметова, Медведчука, Кернеса і так далі.

Спільними зусиллями за кілька років удалося створити нехай поки що не рейтингове, але порівняно якісне суспільне мовлення. Тепер Суспільному пора ближче познайомитися з суспільством і навчитися взаємодіяти з тими, для кого все це, власне, й робилося.

comments powered by Disqus