Суспільне мовлення в Україні: іспит на громадянську зрілість

З моменту прийняття Закону «Про Суспільного телебачення і радіомовлення України» ось-ось мине шість років. Складовою перетворення державного ТБ та радіо на суспільне стала, зокрема, реформа регіонального мовлення  всі ОДТРК увійшли в єдину структуру НСТУ на правах філій. Реформа передбачала не лише перехід на сучасний мультимедійний формат мовлення  регіональна складова отримувала, згідно зі світовим досвідом, якісно вищі стратегічні цілі. Низка останніх подій спонукає пересвідчитися: чи відповідає процес реформування регіонального суспільного мовлення вимогам нинішнього часу? Цей некороткий текст не претендує на повноту аналізу, але пропонує на розгляд експертному середовищу певну логіку оцінювання.

13 березня Національна суспільна телерадіокомпанія України провела публічне обговорення впровадження нової концепції Суспільного мовлення в регіонах і трансформації регіональних філій. Захід відбувся у приміщенні телецентру НСТУ й зібрав як членів Правління НСТУ та членів Наглядової ради, так і працівників компанії, перш за все її регіональних філій, а також представників профільних громадських об’єднань та профспілок. Серед учасників був і автор цих рядків, що представляв Незалежну медіапрофспілку України (НМПУ).

Втім, виклад власного бачення події буде нелогічним без вивчення її базових обставин. Передусім це аналіз самого документа — «Концепція регіонального мовлення ПАТ "НСТУ" на 2020–2021 роки», що була схвалена Наглядовою радою НСТУ у грудні 2019 р. А також максимально стислої характеристики суспільного середовища, в якому цей документ має бути реалізований. З останнього варто й розпочати. Одразу маю перепросити шановного читача за навалу соціологічних даних та цитат, але метод співставлення цього вимагає.

Концепція та її тло

«Концепція регіонального мовлення ПАТ "НСТУ"» являє собою 11-сторінковий документ, який складається з переліку організаційно-структурних і технічних заходів, адміністративних та управлінських змін, аналізу цільової аудиторії та відповідних програмних і контентних рішень та ще кількох окремих вузькотематичних пунктів. У документі немає жодного слова про, власне, причини й обставини створення саме такої концепції, й навіть аналіз цільової аудиторії жодним чином не відповідає на логічне запитання про мету, цілі та завдання регіонального суспільного мовлення в Україні. Без чіткого визначення останніх, задля яких і відбувається організаційно-адміністративна реформа, цей документ, як на мене, неповноцінний, і я намагатимусь це довести.

Взагалі, в цьому місці починається дискурс, практично відсутній у широкому українському медіапросторі. І навіть у вужчому експертному медіасередовищі про це говорять вряди-годи. Предмет розмови — якою має бути внутрішня регіональна інформаційна політика держави? Причина оминання очевидна: незручність цієї теми з усіх боків, звідки не глянь. Перш за все тому, що держава (чиновники) і всі державники за переконаннями (нечиновники) досі не ведуть системної роботи над усвідомленням рядовими громадянами базових демократичних принципів. Спробую довести це майже з математичною точністю.

За останні два роки провідні українські соціологічні служби під час різноманітних загальнонаціональних опитувань (вказую тільки організаторів досліджень) отримали низку таких цифр:

- 44 % респондентів вважають, що Україні не потрібна багатопартійна система (Інститут соціології НАНУ);

- 42 % населення України вважає, що держава має нести повну відповідальність за забезпечення кожної людини всім необхідним (Фонд «Демократичні  ініціативи», 2018);

- 50 % виступають за збільшення держвласності в бізнесі та промисловості (група «Рейтинг», 2018);

- 60 % українців назвали президента головним рушієм реформ (Центр Разумкова, 2019);

- 33 % громадян згодні поступитися державі часткою прав і свобод в обмін на власний добробут, навпаки — заради особистої свободи та дотримання громадянських прав готові терпіти труднощі 42 % опитаних, 25 % не визначилися (Центр Разумкова, 2019);

- 40,5 % громадян оцінює нинішній рівень розвитку громадянського суспільства як середній, 77 % вважають, що держава має сприяти розвитку громадянського суспільства (Фонд «Демократичні  ініціативи» спільно із КМІС, 2019).

І дві цитати.

Євген Головаха, професор, заступник директора Інституту соціології НАНУ: «Європа до Другої світової війни цієї системи цінностей не мала, що засвідчує фашизм, нацизм... Трагічний досвід двох війн практично змусив зрозуміти, що якщо цивілізація хоче вижити, то вона має виробити нову систему цінностей. І вони це зробили, тепер ці цінності прописані в уставі ЄС. Подивіться, які там цінності, й подумайте, чи є вони в переважної більшості наших громадян. Нема. Не сформувалися, і це не провина людей, їх не можна звинувачувати. Це об’єктивна ситуація. В Україні ціннісно-нормативна система складалася з феодального суспільства, радянської системи цінностей. До цього всього додався дикий капіталізм, який ми отримали після розпаду СРСР. Загалом, наші цінності, хоч як це дивно, приблизно такі ж, як у росіян. Ми не розуміємо, що справжні цінності ХХІ століття — солідарність і толерантність».

Ірина Бекешкіна, директорка Фонду «Демократичні ініціативи»: «На жаль, суспільству властивий певний інфантилізм і патерналізм — віра в те, що прийде хтось і одразу все нам зробить добре».

А тепер, за відсутністю будь-якого формулювання системних завдань регіонального суспільного мовлення в документі під назвою «Концепція», погляньмо хоч на розділ, де проаналізовано цільову аудиторію. Її було визначено на основі досліджень особливостей регіонального медіаспоживання, що були проведені в Рівненській, Львівській, Івано-Франківській, Харківській, Сумській, Дніпропетровській, Миколаївській областях у 2019 році. Цитую з деякими скороченнями:

«Регіональні канали глядачі переглядають зазвичай 2-3 рази на тиждень і рідше.

Вклад у телеперегляд аудиторії 45+ становитиме 68 %. Саме ця аудиторія найбільше витрачає час на телебачення.

Згідно з даними зазначених досліджень основними мотивами телеперегляду для жителів області є:

  1. 1.  бути в курсі місцевих та світових новин;
  2. 2. відволіктися від життєвих проблем;
  3. 3.  розваги.

Психосоціальний портрет ядра цільової аудиторії:

  • жінка 50–70 років;
  • із середнім особистим доходом 3 175 грн;
  • з низьким рівнем матеріального стану сім’ї;
  • 53 % — непрацюючі (з них 42 % — непрацюючі пенсіонерки);
  • рівень задоволеності роботою серед 45 % працюючих сягає 23 %;
  • на запитання "Чим займалися впродовж тижня?" 69 % відповіли, що переглядали телевізор;
  • новий час для неї є незрозумілим та загрозливим (не довіряє комерційним / державним структурам);
  • майже не читає (легкі романи, місцеві газети);
  • майже не подорожує;
  • складні теми: російсько-українська війна, інституції, політика, смерть, гендер.

Мотиви телеперегляду (дослідження особливостей регіонального медіаспоживання):

  • допомагає бути в курсі українських та світових новин — 74 %;
  • допомагає відволіктися від життєвих проблем — 35 %;
  • дає можливість розважитися — 32 %;
  • дає нову цікаву інформацію про історію, світ, природу — 22 %;
  • допомагає розібратися в стосунках з людьми — 14 %;
  • дає багато корисних порад у сфері побуту, кулінарії, вибору товарів та послуг — 14 %;
  • розширює знання про культуру, мистецтво — 13 %».

Під час публічного обговорення впровадження «Концепції» я поцікавився в генеральної продюсерки напряму дирекції регіонального мовлення Марії Фрей, чим є ці дані про ЦА для менеджменту НСТУ: орієнтиром для подальшого планування мовлення або фактором для активної роботи з аудиторією для її збільшення, а також розширення сфери зацікавлень? На жаль, чіткої відповіді на це запитання я не отримав. Тут логічно подивитися на зарубіжний досвід у цьому питанні  лише один приклад. Так, у дослідженні «Суспільне мовлення в Україні: завдання та модель для інформаційного напрямку реінтеграції» аналітичного центру «Обсерваторія демократії» розглянуто досвід створення суспільного мовника Японії  корпорації NHK. Серед іншого, там названа відправна позиція під час створення корпорації: «Суспільному мовленню відводилась ключова роль у поширенні в суспільстві демократичних цінностей, які на тому етапі були чужими для японців». На даний момент, як сказано в дослідженні, мовлення корпорації складається із двох програмних напрямків  загального й освітнього.

Маємо те, що маємо

Зрештою, для розуміння завдань, які стоять нині перед НСТУ не треба далеко ходити – достатньо заглянути у програмні документи. Так, закон «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» містить такі завдання: «Сприяння якнайповнішому задоволенню інформаційних, культурних та освітніх потреб населення України, надання громадянам України затребуваних інформаційних продуктів, відсутніх на комерційному ринку» (виділено мною.  Авт.). Статут НСТУ так визначає мету діяльності НСТУ: «Задоволення інформаційних та культурних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства».

Який же дороговказ визначено в Концепції регіонального мовлення НСТУ? У розділах про принципи програмування та виробництво контенту знаходимо відповідь: «Програмування міжрегіональної платформи потребує дотримання відповідності потребам визначеної цільової аудиторії». Звісно, там також є згадки про «актуальні інтерв’ю, широкі обговорення або дебатні студії (як політичні, так і соціальні)», «ефіри культурно-просвітницького спрямування», «пізнавальні та розважальні проєкти українського і закордонного виробництва: художні фільми, телесеріали, документальні цикли про Україну та світ», «можливість незалежно та неупереджено говорити про локальну політику, соціальні проблеми та своєчасно висвітлювати найважливіші реформи, зокрема завершення реформи децентралізації». Вразила фраза: «можливість оперативно підняти проблему, яка не вирішується, на рівень вище, поставити запитання мешканців регіону вищому керівництву і контролювати обіцянки високопосадовців»  улюблене народне «будемо скаржитись президенту» знайшло нове втілення в діяльності Суспільного! Загалом, у Концепції йдеться переважно про структурні та технологічні принципи, основою визначено міжрегіональну платформу Суспільного мовлення  «це цілодобово функціонуюча система зберігання і розповсюдження контенту та основним виробництвом у регіонах країни. Це платформа нових облич і проєктів, які будуть націлені на досягнення мети та завдань Суспільного мовлення України». Сама ідея створення такої платформи, треба віддати належне, обґрунтована з точки зору технології та менеджменту.

Але на загал цитований документ  про адміністрування, програмування і трохи редакційну політику мовника. В жодному разі це не є концепція! Документ не містить базових засад регіональної інформаційної політики суспільного мовлення. У документі навіть елементарна згадка про громадянське суспільство відсутня. Більше того, він заснований на фундаментально хибному погляді про якісну оцінку роботи суспільного мовника. Це рейтинги. Про це вже було чимало сказано, але доводиться повертатися. Неможливо в умовах фактичного розходження пріоритетно споживацьких інтересів аудиторії та суспільно важливих завдань мовлення ставити рейтинги індикатором досягнутої мети. Ну, це все одно, що виконувати забаганки дитини і годувати її морозивом та чіпсами замість збалансованого харчування! Мають бути розроблені логічні та якісні індикатори досягнення НСТУ своїх цілей та завдань («пріоритет суспільних інтересів над комерційними»  знов цитую профільний закон). Змагання з комерційними каналами за рейтинги  відверта профанація самої ідеї суспільного мовлення, принаймні, на даному етапі його розвитку.

Куди почепити окуляри?

Тут ми приходимо до ще однієї проблеми  місця та функцій НСТУ у системі управління державою, у системі суспільних відносин. Можливо, я помиляюся, але судячи з діяльності Суспільного, принаймні з аналізованого документа це питання лишилося поза розглядом. Заради справедливості варто відзначити, що і нинішня влада не надто переймається ефективним використанням створеного сучасного інформаційного інструменту. І ясно, що причина ховається у нетрях великої політики, але про неї тут жодного слова. Між тим, бюрократія іноді річ корисна і пропонує дієві алгоритми. Є такий документ із нудною назвою «Державна стратегія регіонального розвитку», але достатньо системний, щоб стати орієнтиром у визначенні функціоналу Суспільного мовлення. Звідти ця цитата: «Державна регіональна політика повинна базуватися не на патерналістських відносинах між державою і регіоном, а на створенні умов для формування постійно відтворюваної внутрішньої бази розвитку в умовах відкритої економіки. Це можливо лише за умови системної координації дій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування на всіх рівнях, представників бізнесу та громадянського суспільства». Документ писався у 2014 році майже паралельно із законом про СМ, тому воно там не згадане, але зараз, коли «Державна стратегія регіонального розвитку» розробляється на наступні 5-6 років доцільно знайти їй місце в цьому документі, оскільки він є базовим для подальших регіональних стратегій та реформ, а отже Суспільне буде вписане вже у покрокову тактику дій місцевого самоуправління. Воно має стати сполучною тканиною між владою, бізнесом та громадянським суспільством в інтересах останнього.

Тут варто згадати, що профільний закон визначає серед принципів НСТУ обов’язкову участь громадськості в управлінні та формуванні програмної політики. Управління з боку громадськості не обмежується створенням Наглядової ради  за прикладом суспільних мовників у розвинутих країнах громадський сектор є його постійним та важливим партнером, і це відображено в установчих документах відповідних телекомпаній. Відтак, де участь у розробці концепції регіонального мовлення з боку громадського сектора? Коли НСТУ було на етапі формування, то одна за одною відбувалися велелюдні міжнародні конференції за участю представників Єврокомісії, Європейської мовної спілки та інших міжнародних структур, авторитетних європейських експертів та їхніх українських колег. У конференц-залах престижних київських готелів, із купою роздрукованих методичних матеріалів, дрес-кодом та фуршетом. Пам’ятаєте, Зурабе Григоровичу? А тепер, коли йдеться про практичну реалізацію ключової складової СМ  регіональної  де воно все? Де експертне середовище, медіаюристи, медіатренери, авторитети з європейських організацій та всеукраїнських громадських організацій, соціальні психологи, освітяни, представники місцевого самоуправління з регіонів? Де палкі дискусії та фахова аргументація для пошуку оптимального рішення? Може, грошей на це немає? Так, а де ж міжнародні донори, які фінансували згадані міжнародні конференції?

Міжнародні донори  це грантові проєкти. А проєкти  це чіткі цілі та індикатори їх виконання. Про кількісний та якісний рівень індикаторів виконання Концепції зробіть висновок самі, ознайомившись із наступним розділом без купюр:

«Показники успішності трансформації регіонального мовлення у 2020–2021 роках:

-    забезпечення функціонування системи накопичення та розповсюдження контенту;

-    переорієнтація власного виробництва відповідно до принципів міжрегіональної платформи;

-    підвищення окладів працівникам до ринкових;

-    проведення відкритого відбору проєктів;

-    налагодження тісних зв’язків з локальними громадами;

-    робота з мережею корпунктів по країні;

-    з 2021 року вимірювання та детальне дослідження аудиторії (подальша трансформація під потреби аудиторії)».

Якби це був допис у фейсбуку, я б наставив там із десяток відповідних емотиконів, але тут напишу просто  no comments.

Кадрова вишенька на торті

Крізь усю Концепцію червоною ниткою, дуже схожою на ту саму червону лінію, проходить одна цікава ідея під виглядом 100% прийнятого рішення, але без будь-якого обґрунтування. Мова про «контент на замовлення в сторонніх продакшенів».  За наявною інформацією три години програм для регіонів будуть виробляти на стороні, і лише годину  редакційний колектив філії. Ба більше, в одному з розділів Концепції є така феєрична задача: «Розвиток маленьких медіакомпаній, які в майбутньому будуть конкурувати з національними монополістами на медіаринку». І ще оце: «Завдяки унікальній можливості Суспільного мовника створювати контент на замовлення в сторонніх продакшенів міжрегіональна платформа залучить до перегляду конкретних локальних проєктів велику кількість глядачів». Really?! Тобто, НСТУ опікується приватним регіональним медіабізнесом? Що  знов пиляємо бюджет? Чому як очевидний факт стверджується необхідність стороннього виробництва, хоча відсутня будь-яка доказова база нездатності на це власних філій? Без сумніву, сама можливість використання контенту стороннього виробництва для телекомпаній є ділом буденним. Але завжди для цього є певні підстави  перш за все фінансові, якщо мова про комерційних мовників. Чи є такі обрахунки у НСТУ? Чи є обґрунтовані критерії: який продукт може бути відданий на аутсорс, а який - принципово ні? Але в переліку оцих критеріїв  звертаю увагу як Правління, так і Наглядової ради НСТУ  жодним чином не можуть чільними аргументи типу «вигідно/невигідно»! Бо, наголошую знову: ми маємо справу із суспільним мовником, що несе важливу суспільну функцію, а не з приватною телекомпанією, яка може оптимізувати витрати будь-яким способом. Що це означає по суті? Для громад, місцевого самоврядування, корпусу неурядових організацій в своєму регіоні та, звісно, глядачів це означає важливу відмінність журналіста комерційної ТРК від журналіста філії НСТУ: останній є повноважним представником Суспільного мовника з високою планкою відповідальності та компетенцій. Без цього реноме Суспільне втрачає в регіоні авторитет і прирівнює себе до ряду середньостатистичних місцевих ТРК. Лише висока професійність, об’єктивність, ефективність і як наслідок усвідомлена суспільством необхідність даного регіонального каналу будуть запорукою глядацького успіху філій НСТУ. І все це залежить від якості команди. Але нинішнє Правління НСТУ вочевидь вирішило, що головним способом зменшити бюджетні витрати є скорочення штатів.

Тут я повертаюся до теми, яку послідовно і безрезультатно піднімав ще під час моєї роботи на Суспільному кілька років тому, особливо як голова осередку Незалежної медіа профспілки: у компанії практично відсутня кадрова політика. І очевидно, за час моєї відсутності вона там не з’явилася  принаймні, Концепція це засвідчує. Тільки в одному пункті згадано «навчання працівників у кращих світових і вітчизняних фахівців». І все? Це при тому, що чимало працівників державного радіо і телебачення з унікальним багажем знань були безжально звільнені під час створення НСТУ під гаслом «геть старі кадри!». А де атестація та якісна оцінка компетентності працівників, підвищення кваліфікації, школа лідерства, мотивація та стимулювання, team building, корпоративна культура? Ні, це зайве, натомість кадрова стратегія нинішнього правління НСТУ висловлена у цій фразі: «Задля зменшення витрат на утримання штатних працівників буде запроваджено поступовий перехід на проєктний менеджмент, де один обраний штатний працівник виконує функцію керівника проєкту, а все виробництво відбувається поза межами штату». Тобто, створення власної компетентної команди у філіях взагалі не є метою  про який проєктний менеджмент тут можна говорити? Але у повне протиріччя з попереднім вступає наступне твердження з Концепції, яке, нарешті, відповідає логіці реформи: «Структурно та організаційно кожен регіональний офіс має стати єдиною кросплатформною командою зі зменшенням вертикального підпорядкування центральному офісу». Але поки спосіб створення «команди» один: майже половині кадрового складу філій чітко дано зрозуміти  чекайте на звільнення. Предметом окремого розгляду мали би бути порушення трудових прав працівників НСТУ, на чому неодноразово наголошували представники кількох профспілок, представлених осередками у компанії, в тому числі і Незалежної медіапрофспілки. Власне, це відбувається останні кілька років, коли людей просто вичавлюють: тримають на мінімальній зарплатні (а зараз частину редакційного колективу взагалі переводять на 0,25 окладу), на їхні пропозиції та ідеї переважно не звертають уваги, лякають дрібними порушеннями,  розмовляють через відкопилену губу і т.п.

Все це уповні проявилося на згаданому публічному обговоренні реформи регіонального мовлення 13 березня: менеджмент НСТУ демонстрував явну нездатність адекватної комунікації із власним колективом. І колектив саме про це говорив у своїх виступах. Про нерозуміння тактики і логіки реформи, про відсутність об’єктивної оцінки творчого і кадрового потенціалу філій, про неймовірне навантаження при мінімальній платні, про відсутність перспектив і т.д. Яскравим прикладом був виступ Ольги Вакало з «UA: Запоріжжя», яка також є головою редакційної ради НСТУ. Вона підкреслила, що в конкретних обставинах російської агресії область, що межує із зоною військових дій, потребує збільшення інформаційного впливу. Тому 1 година на добу  це вкрай мало, і колектив філії бачить таку потребу і готовий працювати більше. А їй відповідали  у вас низькі рейтинги, вас не дивляться. Поговорили… І в цьому ще одна проблема, закладена у Концепції: абсолютна відсутність адекватної промоції для регіонального мовлення. В документі сказано про «позаефірні заходи, мета яких налагодити взаємодію з регіональними спільнотами та отримати оцінку щодо лояльності та довіри локальної аудиторії». Ну, звісно, який там public relations у селі з точки зору столиці! Між тим, якраз стратегія просування регіонального суспільного мовлення як інструменту створення громадянського суспільства мала би стати одним з ключових розділів Концепції. Тут логічно навести ще одну з цілей діяльності НСТУ, прописану у Статуті: «Налагоджування громадського діалогу для збільшення суспільної довіри». Про який громадський діалог можна вести мову, про яку суспільну довіру, якщо керівництво ставиться до більшості власних підлеглих із погано прихованою зневагою, але власних призначенців на керівні посади середньої ланки неявно підтримує (в т.ч. рівнем зарплат та премій  маю таку інформацію із джерел в НСТУ)? Втім, не буду з рядового колективу НСТУ робити ангелів: їм теж іноді бракує здатності вести діалог без емоцій, обстоювати свої ідеї та проєкти, захищати свої права, підвищувати професійний рівень і загалом зберігати почуття власної гідності, а не ковтати образи в куточку.

Висновок

Нагадаю, Концепція регіонального мовлення ПАТ «НСТУ» на 2020–2021 роки була схвалена Наглядовою радою НСТУ. Маю сумніви, що члени ради були в захваті від документа, але сфера повноважень наглядового органу дозволяє йому визначати основні напрями діяльності компанії, але не дозволяє втручатися у поточну господарську діяльність правління НСТУ. Очевидно, тому ряд членів ради, зокрема Олексій Панич, ініціювали публічне обговорення документа. Без сумніву, це необхідний крок для громадського контролю за діяльністю суспільного мовника. Від себе маю короткий висновок: розглянута тут Концепція є документом дуже низької якості і свідчить про повну професійну непридатність її розробників, вона не може бути впроваджена у даному вигляді. Документ має бути розроблений менеджментом НСТУ заново за широкої участі експертів, науковців, громадськості, представників місцевого самоврядування. І громадський контроль за роботою Правління НСТУ варто посилити.

comments powered by Disqus