Пропонуємо інтерв’ю Наталії Кочмарік із В’ячеславом Козаком, яке було опубліковане на сайті newformat.info.

Наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії України достроково припинила контракт з головою правління Суспільного мовлення Зурабом Аласанією. Рішення було ухвалене 31 січня на черговому засіданні Наглядової ради більшістю голосів: «за» проголосували 9 присутніх членів Наглядової ради, «проти» — 3.

Ініціатор голосування В’ячеслав Козак, каже, що відставлений керманич Суспільного маніпулює громадською думкою і намагається питання своєї відставки перевести в політичну площину. Але причини цього, вочевидь, зовсім інші.

Пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю з членом Наглядової ради В’ячеславом Козаком.

Чи сподівалися Ви подібного резонансу після звільнення Зураба Аласанії? На його захист стали і журналісти, і громадські організації, і навіть політики.

Звісно ж, на таке не сподівався. Але ми живемо не в Північній Кореї, тому це цілком нормально. Головне, щоб усі ці заяви не призводили до тиску на незалежну інституцію, якою є Наглядова рада. Я не сподівався, насамперед, що журналісти не захочуть розбиратися в суті проблеми, а кинуться захищати «жертву», за яку себе видає Зураб Аласанія. І, можливо, навіть не усвідомлюють, що беруть участь в маніпуляціях і тотальному зміщенні акцентів. Ну, така вже українська журналістика. А політики? Не думаю, що вони також глибоко знають суть проблеми. Але це так зараз модно – захищати свободу слова. Навіть тоді, коли її треба рятувати від тих, кого вони захищають.

А шкодуєте, що по суті стали причиною такої резонансної події? Здається саме Ви ініціювали внесення цього питання до порядку денного?

Так, дуже шкодую. Шкодую за тим, що члени Наглядової ради раніше не поставили це питання на голосування. І що раніше не зняли Зураба Аласанію з посади голови правління ПАТ НСТУ.  Він би встиг менше причинити зла Суспільному.

Ви справді вважаєте, що Аласанія – зло?

Жодної секунди не сумніваюся.

Але ж члени Наглядової ради саме його обрали серед багатьох претендентів на цей пост. До речі, Ви за нього голосували?

Те голосування також було таємним (про це чомусь підзабули чи свідомо не згадують нинішні нападники на Наглядову раду). І я не можу розголошувати цю інформацію. Але скажу так: я покладав певні надії на те, що він зможе розбудувати Суспільне мовлення, на яке очікують українці. Я справді сподівався, що він врахує свій негативний досвід перебування на посаді гендиректора НТКУ. Але уже через рік його керівництва, я і багато моїх колег побачили, що аванси, які йому видавалися, виявилися не лише завищеними, а просто пустопорожніми.

Упродовж майже 2-х років керівництва Аласанії ми побачили не лише відсутність у нього професійних і комунікаційних навичок, але й елементарних основ вихованості й порядності, не кажучи про інтелігентність! Найгірше, що Зураба не раз ловили на примітивній брехні. Ще під час конкурсу на посаду голови правління він говорив одне, а коли вже отримав посаду — робив інше. Йдеться про кількість скорочень посад під час  оптимізації. Можливо, схильність до брехні, про що ми тоді не знали, також певним чином вплинула на вибір членів Наглядової ради. Також він брехав про те, що закордонна кореспондентська мережа Українського радіо не закривається, а, навпаки, розширюється. Що на вулиці Грінченка в оренду здаватиметься лише перший поверх. Насправді, вже здано майже весь будинок. Говорив неправду і моїм колегам. Зокрема, про трансляцію «телемагазину».

Але ж, погодьтеся, це не є вагомою причиною для звільнення.

Звісно. Тому на засіданнях Наглядової ради ми лише констатували наявність таких випадків. Але свою позицію про дострокове припинення контракту з Аласанією я висловлював кілька разів. І не просто через його брехню. А через серйозні порушення Контракту і Статуту. Але всі свої промахи, провали і непрофесіоналізм голова правління пояснював нестачею фінансування і політичним тиском.

Розумієте, Суспільне створювалося не заради працевлаштування Зураба Аласанії. У нього є конкретне завдання і є місія – надавати суспільству об’єктивну інформацію і бути важливим елементом інформаційної безпеки держави. Наглядова рада стежить за тим, аби діяльність ПАТ НСТУ відповідала цій місії (місія Суспільного — «Захищати свободи в Україні. Надавати суспільству достовірну та збалансовану інформацію про Україну та світ, налагоджувати громадський діалог задля зміцнення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови та культури, особистості та українського народу» — редакція). Ми працюємо не для Зураба, а для слухачів і глядачів, для всієї аудиторії і для захисту прав колективу Суспільного.

Зараз більшість членів Наглядової ради (наскільки я можу судити по голосуванню щодо припинення Контракту з головою правління) певні, що Аласанія не виконує покладені на нього обов’язки. Саме тому 9 членів Наглядової ради і проголосували за дострокове припинення Контракту. Можна зрозуміти його істерики, адже в проекті фінансового плану на 2019 рік, який ми розглядали на останньому засіданні, вони, до прикладу, прописали середньомісячні витрати на оплату праці керівника компанії збільшити до… 230 тисяч 400 гривень! Увага, представники ЗМІ й захисники «поборника» свободи слова! Ви вже забули про неодноразово озвучений самим Аласанією «тотальний дефіцит коштів»?

Такі цифри – це не вигадка? Справді, 230 тисяч гривень на місяць?

Так, я не помилився, членам Наглядової ради роздали проект фінансового плану на 2019 рік. Не я його писав. Але краще запитайте про це в ображеного «свободоборця». Членам правління планувалося збільшити з 59,320 грн до 172,800 грн. У той же час працівникам збільшення набагато скромніше: з 7,352 грн. до 11,565 грн. Лише на 4 тисячі. Жителі Олімпу і раби!

Тобто, з одного боку, вони скаржаться на критичне недофінансування (усім — Верховній Раді, Кабміну, європейським структурам), а з іншого – гребуть собі все більші й більші суми. Навіть страшно уявити цей розрив між оплатою праці керівників і звичайних працівників. Але астрономічні зарплати та премії – це не єдине, що боїться втратити Аласанія та його «команда»…

У нас є підстави говорити про можливі фінансові зловживання на Суспільному. На мою думку, треба звертатися до правоохоронних органів. В іншому разі, Наглядова рада стає співучасником фінансових оборудок. Але про конкретні причини дострокового припинення контракту з Зурабом Аласанією ви дізнаєтеся вже скоро, коли буде опубліковано протокол засідання від 31.01.2019. Треба дещо зачекати.  

Ви наполягали на внесенні цього питання (дострокового припинення Контракту) до порядку денного засідання Наглядової ради, щоб не стати співучасником злочину?

Звісно, саме так. Знаєте, я кілька разів пропонував розглянути це питання своїм колегам на засіданнях. Але не знаходив підтримки. З осені приносив на засідання НР проект рішення про звільнення Аласанії, бюлетені для голосування і скриньку. Я знав, що це питання рано чи пізно буде проголосоване.

Може комусь це виглядає смішно, але, чесно, мені не до сміху, коли бачиш  фінансові порушення і повну некомпетентність керманича НСТУ. Я не міг змиритися з такою ситуацією і, склавши руки, спостерігати, як плямується сама ідея Суспільного.

Чому ж так довго не знаходили підтримки?

Це ж запитання не про мене! Напевно, колеги ще сподівалися, що Аласанія схаменеться, зміниться. Можливо, в когось ще жевріла якась надія. Але, здається, лише тепер колеги зрозуміли, що нинішнє керівництво Суспільного точно не виправдає сподівання українців. Я це усвідомив ще восени 2017 року, коли вони безцеремонно проштовхували собі захмарні премії. 100% від чималих окладів. У той час, коли більшість працівників отримували мізерні зарплати. Тому я за ці їхні премії і не голосував. А остаточно переконався, що це випадкові люди, на початку квітня минулого року, коли Аласанія і правління проігнорували рішення Наглядової ради щодо підвищення окладів працівникам з 2 квітня. Уявіть, менеджмент отримував високі оклади і премії ще з літа 2017 року, а працівникам казали: потерпіть, ми здійснимо оптимізацію і з 2 квітня 2018 року піднімемо зарплатню і вам.

Люди терпіли, сподівалися на гідні зарплати. Втім, 2 квітня їх не підвищили, не виконали чи проігнорували рішення Наглядової Ради (а це «одноразове грубе порушення»). Лише після численних зауважень з боку окремих членів Наглядової ради (я був серед них) і гучного розгляду цього питання на засіданні Наглядової ради 05 квітня 2018 року, а також жвавого обговорення у ЗМІ, оклади працівникам НСТУ таки збільшили – рішення було виконано за три тижні, з 23 квітня 2018 року, але лише частково! Чому частково? Бо оклади підняли, але одночасно скасували інтенсивність, вислугу років, премії! І більшість людей стали отримувати майже ті ж самі гроші, що і до «підняття». А дехто й менше. Після цього я втратив будь-яку віру в те, що Суспільне під керівництвом Зураба Аласанії відбудеться.

Звісно, ми дочекаємося протоколу засідання Наглядової ради і, сподіваюся, ситуація суттєво проясниться. Але чи не могли б Ви дещо ширше розповісти про свої зауваження чи претензії до голови правління?

Можу. Але не буду посилатися на пункти Статуту і Контракту. По контенту. Скажіть, Ви давно дивилися UA:Перший? Якісь цікаві програми, крім, можливо, «Схем», які виготовляються журналістами Радіо «Свобода»? Які програми Вам запам’яталися?

Не пригадую… «Схеми» – так. Але, загалом, намагаюся цей канал не дивитися. Для мене там справді нічого цікавого немає… А, так, ще фінал Євробачення дивилася.

Так отож. Що це означає? Що якісного власного продукту на Суспільному немає! Що ж робив рік і 9 місяців на посаді голови правління Зураб Аласанія (і 2,5 року раніше як гендиректор)? Як він проявив свій «високий професіоналізм», про який багато говорять? Цього ніхто не знає.

Що важливіше для України – Хрещення України-Русі, яке змінило хід історії нашого народу і нагальна потреба створення автокефальної помісної церкви чи відпочинок президента на Мальдівах? Що вартує ефіру, а що є непотребом? Може, краще транслювати півдня токсичний «телемагазин», як це робить Аласанія? А чому «неважлива» (за версією Аласанії) Хресна хода — на каналі «Культура», а Євробачення, музичні програми — на суспільно-політичному UA:Першому? В чому логіка? Закрилася програма «Надвечір’я», фактично знищено «Фольк мюзік». Глядачі любили ці програми. Про це говорять їх численні скарги.

Про таку «дрібничку», як трансляція на UA:Перший карти України без Криму, нагадувати теж не треба? Суспільне під орудою Аласанії віддало наш Крим Росії? Але більші скандали, чомусь, довкола появи таких карт в Чехії або Великобританії!

На Українському радіо закрили багато цікавих програм. Знищили закордонну кореспондентську радіомережу. Може хтось не знає – власні кореспонденти Українського радіо працювали в 16 країнах світу. Це престиж компанії. Мережу закрили через, буцімто, брак фінансування. Але сума, яка виділялася на всіх журналістів, які працювали за кордоном складала лише один оклад члена правління Суспільного (за місяць). Це великі кошти? Це не репутаційна втрата Суспільного?

І ще. Як не парадоксально, але на Суспільному є і прояви цензури. Як так могло трапитися, якщо його очолює такий заповзятий «поборник» свободи слова? Важко навіть неозброєним оком не помітити дозоване і незбалансоване висвітлення на UA:Перший діяльності української влади – як центральної, так і регіональної, подекуди йдеться про повний ігнор! Це цензура в найабсурднішому вигляді. На мій погляд, блокування інформації від органів влади можна вважати посяганням на державну безпеку. Адже українці не отримують важливу для себе інформацію про рішення органів влади.

Якщо щось важливе відбувається, а від нас приховують, і ми про це не знаємо – нами маніпулюють! Це з одного боку. З іншого — при цьому можна побачити показову вибіркову критику (аж до збиткування, що не дивно!) у деяких передачах каналу UA:Перший щодо деяких опозиційних чинній владі сил (як у шоу Щура, наприклад). Обидва пункти суперечать місії суспільного мовника: «Надавати суспільству достовірну та збалансовану інформацію про Україну та світ». То хто душив свободу слова і цим хизувався?

А як Ви оцінюєте кадрову політику голови правління? 

Якщо коротко, то її можна охарактеризувати так – непродумана і непрофесійна. Як на мене, цим питанням повинні зайнятися компетентні органи. Що найбільше непокоїть? Насамперед, працевлаштування без будь-яких конкурсів на керівні, менеджерські високооплачувані посади осіб із сумнівною репутацією (Олександр Лієв – колишній міністр туризму АР Крим часів Януковича, мав би бути люстрований, робив сепаратистські заяви щодо так званого «референдуму» в Криму 2014 р.). Працевлаштування осіб, пов’язаних з попереднім місцем роботи виконавчого директора Лієва – міністерством агрополітики. Приклади: Челак О., Бородій О., Логгінова К. та десятки інших високооплачуваних «менеджерів», які жодним чином не причетні до організації телерадіомовлення або управління в цій галузі.

Далі. Після масового звільнення працівників 30.03.2018 р. нині у багатьох регіональних філіях є вакансії. Вдумайтеся тільки: скороченим у березні працівникам регіональних філій у місцевих Центрах зайнятості пропонують ці вакансії! Тобто через півроку після звільнення їх готові брати назад? Чи не ідіотизм? Але колишні працівники не хочуть повертатися на НСТУ за нинішнього керівництва – через іноді нелюдське ставлення до себе та вкрай низькі зарплати. Якщо подібна кадрова політика – це професіоналізм – киньте в мене камінь. Що вже казати про численні резонансні звільнення професіоналів після оптимізації? За власним бажанням. Люди не витримують цієї атмосфери. Далі, фінансово – господарська діяльність.

 Ви маєте факти порушень там?

Звісно. Розбазарювання бюджетних коштів. Непрозорі фінансові оборудки із закупівлями. Не зовсім прозора ситуація з орендою приміщень. І взагалі, Суспільне не створювалося, як компанія – ріелтер. Згадайте проведення незалежного аудиту авторитетною компанією Ernst&Young. У своєму звіті компанія відмовляється від висловлення думки щодо фінансової звітності НСТУ через брак достатніх аудиторських доказів і наводить перелік своїх зауважень. Він, зокрема, вказує на відсутність значної кількості первинних документів. Практично 30-40% затребуваних аудитором документів були відсутні чи приховані! Це грубе порушення законодавства про звітність, акціонерні товариства тощо! Так само бракувало документів, які б підтверджували рух коштів у компанії  упродовж звітного періоду (19.01.2017р. до 31.12.2017р). Це, як мінімум, є грубим порушенням трудових обов’язків з боку голови правління, згідно з п.7.5.2 Контракту.

І що ж найбільше вражає в тому, що Ви називаєте «фінансовими оборудками»?

Я вже наголошував, раніше мене вражали цифри зарплат і премій менеджменту. Я просто не розумів, як можна в час такого тотального недофінансування компанії отримувати по 80, а то і по 100-120 тисяч гривень. Дивує й те, що їм нараховували премії навіть під час оголошених антикризових заходів.

В той час, як на працівниках економили. Вони майже не отримували премій, доплат, оклад становив 8-9 тисяч, їх відправляли в неоплачувані відпустки. І ось за січень 2019 року менеджмент — на відміну від більшості працівників компанії — знову отримав премії! Як це пояснити? За що ці премії? В січні через свята, зазвичай, багато вихідних, ставляться повтори, записи. За який прорив Суспільного ці січневі премії? Можливо, за голих мужиків в новорічну ніч на каналі «Культура»?

Тобто, Ви натякаєте на те, що за умови дефіциту коштів і тотальної економії менеджмент компанії мав би також затягнути паски?

Ви маєте рацію. Це було б логічно і справедливо. І не викликало б обурення колективу. Але ця логіка не про нинішнього керівника Суспільного! Я вже згадував, що відповідно до проекту фінансового плану на 2019 рік, якщо б його ухвалила Наглядова рада — середньомісячна оплата праці керівника сягнула б 230 тисяч гривень! Наголошую, це при тотальному недофінансуванні. Але на фоні інших речей навіть ця цифра вже не приголомшує.

Мене найбільше вражає аналіз документації Благодійного фонду при Суспільному, яку надала на останньому засіданні НР голова Служби внутрішнього аудиту Наталя Степанова. Поки не можу надати подробиць, бо дав підписку про нерозголошення інформації. Проте сподіваюся, що в тому, чи іншому вигляді, хоч якісь приголомшливі факти знайдуть відображення в такому очікуваному протоколі засідання НР від 31 січня 2019 року. Але, як на мене, йдеться про дерибан коштів донорів. І цей процес не має нічого спільного із захистом свободи слова, яку, начебто, утискає Наглядова рада.

Зазначу, те, що озвучила керівник Служби внутрішнього аудиту, – наразі лише підозри. Тому очевидно треба звертатися до правоохоронних органів.

А як донори на це відреагують?

Чесно кажучи, не знаю. Але, можливо, вони просто не знайомі із ситуацією. Уявіть на хвилину, якби щось подібне сталося на ВВС чи на Суспільному будь-якої цивілізованої країни. Там такого бути не може навіть теоретично.

Лише за наявності підозри керівник подав би у відставку.

Але ж сам Аласанія в інтерв’ю багатьом виданням, радіо, каналам телебачення розповідає зовсім інші речі… Його версія того, що сталося, абсолютно протилежна. Кому ж вірити?

Так, він зараз бігає по різних каналах, разом зі своїм оточенням проводить багатогодинні скайп-зомбування і організовує «листи щастя» на свою підтримку (до слова, він це робить в робочий час, у відпустку не йшов, і, попри звільнення, два тижні мав би повноцінно відпрацьовувати свою чималу зарплату!). В листах має засуджуватися обґрунтоване рішення Наглядової ради. Ці листи нагадують мені звернення трудових колективів за часів Радянського Союзу. Ось в яке болото нас повертають!

Також на цей тиждень заплановані заходи у Києві, будуть звозити людей із філій на акції проти рішення Наглядової ради про звільнення Аласанії. Я вважаю, що це тиск на незалежну інституцію. Знаєте, краще б він з таким завзяттям організовував роботу Суспільного — щоб українцям було що дивитися, щоб був якісний контент, цікаві програми власного виробництва! І щоб глядачі та слухачі отримували достовірну та збалансовану інформацію. До речі, цікаво, хто оплачуватиме ці поїздки? Теж із Держбюджету?

В інтерв’ю одному з інтернет-видань Аласанія згадав і Вас, і Вашого колегу Олексія Панича. Слів не добирав: лексика доволі неприємна і принизлива. Вас обізвав «ретроградним радянським журналістом», Панича – «чуваком»…

Бачив. Це той випадок, коли все сказане може бути використано проти тебе. Тут, мабуть, не варто говорити про загальну культуру, виховання, мораль цієї особи. Ці речі і Аласанія — несумісні. Деякі його коментарі на фейсбуці – просто дикість! Годі й казати про його безграмотність. Напевно, дається взнаки відсутність гуманітарної освіти. Втім, не буду опускатися до його примітивного рівня.

Я гадав, ми побачили дно тоді, коли він коментував і зловтішався у фб над тим, що Суспільне не висвітлювало належним чином загальнонаціональні заходи з нагоди святкування 1030-ї річниці Хрещення України-Русі на тлі виборювання Томосу. Але ні, зараз він перевершив себе.

Що Ви маєте на увазі?

Поясню, насамперед, для людей адекватних. Його слова на адресу членів Наглядової ради є порушенням внутрішнього кодексу етики НСТУ і демонстрацією неповаги до цієї інституції.

Олексій Панич – доктор філософських наук, викладач, визнаний інтелектуал, полеміст. Він багато працює задля Суспільного, як волонтер. Чимало свого часу і знань віддає для його розбудови. Але більше про себе він може вам розповісти сам.

Я ж, до речі, ніколи не працював в «Сєльском часє», як сказав Аласанія, — такої програми просто не існувало на Українському радіо! Мабуть, тепер вже колишній голова правління виховувався на московських програмах. Але прикро, що після понад 4 років загального стажу в НТКУ/НСТУ Аласанія не має навіть найменшого «поняття», які програми звучать в ефірі Українського радіо! Хоча передача «Колос», в якій я мав честь працювати, завжди була і залишається однією з найрейтинговіших. Цього року журналісти святкуватимуть 53 роки радіостанції «Колос». Дивно, що цього він не знає. Але, вочевидь, аграрна тематика для нього – щось дрібненьке, не варте уваги, сільське, принизливе, якщо він так закцентував на цьому.

І ще – але не сприймайте це як виправдування! Я не маю прорадянських поглядів, адже одним із перших розповідав на радіо про УПА, Незалежність, справжню історію України, (Голодомор, про Революцію на граніті, критикував дії компартії (тоді це було ризиковано). Я відбувся як професійний журналіст (належу до лав НСЖУ) на Національному радіо.

За 26 років роботи там, крім радіостранції «Колос», був автором і ведучим багатьох передач — і «Теми дня», і «Щоденника реформ», і «Політичної студії», і «Нашої армії», і «Відкритої студії», і «Ділового каналу», і, зрештою, циклу програм «Герої». Я маю профільну журналістську освіту, на відміну від Аласанії. Звісно, працювати журналістом в аграрній сфері, це не бетон місити чи унітази ставити! Наскільки я можу судити, він навіть не відповідав кваліфікаційним вимогам, коли його документи прийняли на конкурс!

А можна, як то кажуть, в цьому місці докладніше? Це може бути цікавим нашим читачам.

Це моє особисте дослідження, яке я провів кілька місяців тому. Я виявив невідповідність голови правління займаній посаді, через недостатню кваліфікацію. По-перше, Зураб Аласанія не має повної вищої освіти відповідного напряму – він закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «промислове і цивільне будівництво.

По-друге, він не має післядипломної освіти в галузі управління (навчання 2013 року на т.зв. лідерській програмі Aspen Institute – не в залік). Без таких кваліфікацій не можна подаватись на конкурс відповідно до п.4 «Положення про конкурс з обрання голови та членів правління ПАТ «НСТУ», затвердженого Наглядовою радою в січні 2017 року.

Якщо вже бути зовсім точним, то Положення містить посилання на кваліфікаційні вимоги генерального директора телерадіокомпанії (п.1 абзац 3 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників), які, очевидно, мають бути застосовані до Голови і членів правління ПАТ НСТУ. На жаль, цю невідповідність я помітив лише тепер. Можу помилятися, але нехай журналісти, які так віддано боряться за Зураба, перевірять цей факт.

І все ж на захист Зураба Аласанії стали відомі політики, навіть деякі міністри… Павло Клімкін, наприклад.

Впевнений, якби було більше інформації про його діяльність, якби були проведені об’єктивні розслідування – цього б не сталося. На жаль, я не почув хоча б якоїсь стурбованості від Клімкіна, коли Аласанія закривав закордонну кормережу Українського радіо.

Нагадаю, журналістів, які працювали за копійки, практично обізвали непрофесіоналами, а мережу знищили. Назву лише одне прізвище, щоб ви розуміли, хто там працював – кореспондентом Українського радіо в Москві був Роман Цимбалюк, який нині є одним з найзатребуваніших журналістів. Невже «непрофесіонал»? Знаєте, вже й не дивуюся, що Суспільному  такого рівня журналісти не потрібні. Але цим фактом Павло Клімкін чомусь не був стурбований, як і закриттям кореспондентської мережі.

Зураб Аласанія стверджує, що члени Наглядової ради — волонтери. Хіба можна виконувати серйозну роботу безоплатно? Чому це цікаво, наприклад, Вам? Очевидно, є якісь інтереси у фракцій парламенту чи громадських організацій, які вас делегували?

Взагалі, в нашій країні, особливо під час і після Революції гідності, багато визначальних речей сталося саме завдяки волонтерам. А згадайте добробати на початку війни. Не знаю, звідки в Аласанії така зверхність і до волонтерства? Може, в новинах на UA:Перший не казали, чи Зураб не чув, але волонтери користуються найбільшим рівнем довіри українців на сьогоднішній день.

Щодо членів Наглядової ради, то кожен з нас прийшов сюди із певної сфери, де багато працював, чимало зробив і, може, це не дуже скромно буде сказано, але ніхто з нас не відчуває браку поваги. Звичайно, іноді трапляються особи, які не поважають нікого, але вони, радше, поодинокі моральні покручі.

З приводу оплати. Дійсно, це законодавча, на мій погляд, прогалина, що наша робота не оплачується.  Для мене це трохи складний момент, адже щоб уникнути конфлікту інтересів, мусив звільнитися з Національної радіокомпанії, де, нагадаю, пропрацював 26 років.

Чому я пішов? Я пішов з радіо в Наглядову раду саме заради радіо. За ті роки, поки Аласанія «кермував» НТКУ, справи на радіо погіршали. Технічного оновлення нуль, рекламні гроші забирали, ліфти зупинялись, навіть туалетний папір доводилось приносити з дому. Вже тоді почалися скорочення виплат працівникам і перші прояви реформаторської цензури. Були вказівки, кого можна в ефір пускати, кого ні. Через це я запропонував Олегові Ляшку, з яким ми товаришували і співпрацювали, — делегувати мене в Наглядову раду від його фракції. Для захисту Українського радіо. Втім, через певні непорозуміння і наклепи «доброзичливців» я втратив зв’язок із фракцією та її лідером ще в лютому 2017 року (після обрання голови Наглядової ради), про що, до слова, шкодую.

 Те саме можна сказати й про інших. Голова, Тетяна Лєбєдєва – визнаний експерт у сфері ЗМІ, колишній член Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Світлана Остапа – журналіст і взагалі — «хресна мама» Суспільного мовлення в Україні, присвятила частинку життя, щоб воно відбулося, Володимир Бринзак – відомий спортивний діяч, Володимир Яворівський – письменник, народний депутат багатьох скликань, Олексій Панич — науковець і філософ, доктор наук, Віктор Таран — відомий політолог і громадський діяч, Тарас Аврахов – відомий журналіст і медіа-менеджер, Лаврентій Малазонія – відомий телепродюсер, Вадим Міський — громадський діяч, фахівець у галузі адвокації та медіа… Кого не згадав – не ображайтеся! Без перебільшення, кожен член Наглядової ради – особистість. І всіх цих людей має нахабство принижувати невіглас із дипломом будівельника, невідомий герой французького легіону? Слухайте, це нонсенс! Як і те, що ЗМІ зчиняють галас навколо цього медійного Остапа Бандера сучасності, абсолютно не аналізуючи його дій. Та ввімкніть канал UA:Перший і подивиться дві-три години, і вас виверне від того «продукту», який за бюджетні мільярди і ґрантові мільйони він всім нам втуляє!

Зрозуміло, що під керівництвом Аласанії це ніяке не Суспільне, воно не працює ні для глядачів, ні для держави, ні для зміцнення інформаційної безпеки, а стало джерелом для досить солідних, щораз зростаючих виплат Зурабі і наближеним.

Знаєте, очевидно треба додати в місію Суспільного — виховання в українців самоповаги і розвитку критичного мислення. Ми, члени Наглядової ради, дійсно працюємо без грошей, заради того, щоб з’явився в Україні якісно інший вид ЗМІ, щоб суспільство отримувало правдиву, збалансовану інформацію. Щоб це був зразок, еталон мовлення. І ми заради результату йшли на певні жертви. А бачимо вкрай низький рейтинг (образно кажучи, після каналу «Бігуді» — не хочу нікого образити) і мільйони премій керівництву! Все. Якщо Аласанія думав, що в Наглядовій раді будуть сидіти сліпо-глухі й байдужі волонтери, котрі при цьому ще й хором співатимуть йому дифірамби, а його «команда» під схвалення колег грабуватиме Суспільне, то він натрапив не на тих волонтерів. 

Але Вас і Наглядову раду звинувачують в тому, що таке радикальне рішення (звільнення Аласанії) за два місяці до виборів президента є політично вмотивованим і діє на користь Петра Порошенка.

З усього, що коїться в останні дні, виглядає, що Аласанія — особа недоторкана, така собі «священна корова», яку нікому не можна чіпати. На просторах інтернету навіюється, що Зураб — це Суспільне мовлення, він — втілення свободи слова. І якщо Наглядова рада достроково припинила з ним контракт, то це, звісно, ні що інше, як «політичне замовлення»! Бо Аласанія — принциповий і непідкупний, не може відмовитися транслювати важливі для суспільства події. Він, винятково виходячи з інтересів суспільства, замовчує та ігнорує значущі для цього ж суспільства теми. Він щиро не розуміє відмінностей між суто релігійною подією та громадсько-політичною… Насправді, сумно спостерігати за цією істерією. Впевнено кажу: я не можу асоціювати з іменем Аласанії таке поняття, як свобода слова. Він має такий же стосунок до свободи слова, як морська свинка — до моря і свиней!

Відповідально заявляю: звільнення Аласанії не має жодного зв’язку до виборів, президента, будь-якої політичної сили. Це – цинічне маніпулювання. І шкода, що ЗМІ на них ведуться або ж свідомо підіграють екс-голові правління.

Так, в проекті рішення, яке я написав ще восени, йшлося про невисвітлення значущих державних подій за участю президента. Цей пункт до остаточного рішення НР не увійшов! Але з приводу цього було багато сарказму Аласанії і його прихильників. Навіть висловлювалася підозра, що такий пункт свідчить про якусь помсту президента. Але це ще один яскравий приклад примітивного шахрайства. Звісно, за цим «стоїть» президент!

Бо його постійно показують на практично всіх загальнонаціональних  каналах, цитують його заяви, але ж цього замало, от би ще пробитися на «рейтинговий» UA:Перший, поміж кастрюль і матрасів «телемагазину» і старих документалок! «Реформатору» не вистачає мізків зрозуміти просту істину – висвітлення знакових подій потрібно не Петру Порошенку, а  суспільству, задля інтересів якого Суспільне і працює.

Відомо, що, принаймні, кілька членів Наглядової ради зовсім не є симпатиками президента. Навпаки – вони його запеклі критики. Але голосували за зняття голови правління, бо розуміють значення важливих державних подій, які мусять висвітлюватися. Сьогодні президент один, завтра – інший, так само відбуваються зміни і в інших гілках влади, але українці мають отримувати збалансовану, правдиву інформацію про них. Цього вимагає місія Суспільного. Чи, може, нехай ці події показує канал Russia Today? І, можливо, за це саме йому, а не Суспільному, виділяти кошти з держбюджету?

Очевидно, що Зурабу Аласанії дуже зручно усюди тулити буцімто політичні чинники. Саме тому з першого дня відставки він намагається перевести в політичну площину причини голосування проти нього членів Наглядової ради, приховуючи і заперечуючи свої сумнівні оборудки на Суспільному. І вкотре ввести в оману суспільство. Але ми йому цього зробити не дозволимо.

Розмовляла Наталія Кочмарік, сайт newformat.info