Олімпіада в Токіо закінчилася, частина спортсменів вже повернулася додому, а «UA:Перший» — канал, що офіційно транслював перебіг Олімпійських ігор в Україні, — вертається до звичного формату мовлення. І це вдалий час, щоби сісти й розібратися, якими були ці два тижні для команди каналу, зокрема коментаторів, і чи з усім вони впоралися. Як на мене, все було не надто погано, але й не надто добре.

Я дивилася не всю Олімпіаду, але все ж переглянула достатньо виступів у різних видах спорту, аби зробити висновки. Для мене Олімпіада 2020 розпочалася 24 липня із виступів фехтувальниць та фехтувальників. Я слухала коментаторок і розуміла, що щось не так. Одна з них досить упевнено володіла словом, розповідала, хто із спортсменок зараз змагається, наголошувала на їхніх досягненнях. Її колега натомість виглядала вкрай розгубленою. Здавалося, що перед мікрофоном вона опинилася вперше і не до кінця розуміє, для чого їй це потрібно. Її речення були не завжди зв’язними; було чимало пауз, русизмів… А коли коментаторки намагалися розповісти історію створення масок для фехтування, виявилося, що вони самі не до кінця її знають. Вони щось згадували, намагалися оцінити маски учасниць і тим часом виявили, що маска китайської спортсменки, на відміну від інших учасницях, однотонна, без принтів. Що й стало приводом для жарту про «китайську логіку», яку вони не розуміють. Кому як, звісно, але мені такий жарт видався вкрай недоречним, особливо на тлі скандалу, коли південнокорейський телеканал MBC під час трансляції використовував фотографії-асоціації для представлення збірних різних країн; під час виходу збірної України показали фото аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році.

До речі, під час виступів спортсменок, серед яких не було українок, коментаторки багато розповідали про українську фехтувальницю Ольгу Харлан, її здобутки та прийдешні виступи. Хоча доречніше в цей час було б акцентувати на тому, що відбувалося на доріжці, або ж розповісти глядачам й глядачкам більше про правила, за якими змагалися учасниці, адже не всій їх розуміють. Для цього і потрібні коментатори.

«Наша дівчинка»

Спринт із веслування на байдарках та каное коментували Костянтин Клименко та прес-аташе Федерації каное України Влад Єхімов. І тут знову маємо схожу, як із фехтуванням, картину. Костянтин Клименко коментував те, що відбувалося на воді, впевнено, а Влад Єхімов говорив мало, багато обмовлявся, вживав чимало русизмів. Наприклад, казав, що спортсменки тренуються «під руководством тренерів у сурових условіях».

Дивилася я цей вид спорту на Олімпіаді вперше, тому хотілося більше про нього почути, дізнатися, за якими критеріями оцінюють учасниць; що, крім швидкості, має значення, в чому складність цього спорту тощо. Але про це майже не йшлося. Сказали лише, що спортсменкам може заважати вітер.

Також відчувалося, що коментатори дуже вболівають за українських спортсменок. І це тенденція серед усіх українських коментаторів на цій Олімпіаді. Не скажу, що це погано, але інколи все ж хотілося замість коментаторських вболівань, які були не завжди доречними, чути більше конструктиву. Можливо, саме через віру в українських спортсменок коментатори-вболівальники дозволяли собі дещо фамільярно і, як на мене, зневажливо називати українських спортсменок «дівчатками». Чи називали б вони спортсменів хлопчиками? Думаю, навряд. А з жінками так можна?

І знову про патріотизм. Один із коментаторів оголошував учасниць чергового запливу, і поки не дійшов до української спортсменки — Марії Повх, розповідав про кожну з її суперниць. А як дійшов до неї, почав довгу розповідь про те, що вона його землячка, і не назвав інших спортсменок, які запливали одночасно з нею. Цікава вибірковість. Коли спортсменки пливли, один із коментаторів довго розповідав, які змагання вже вигравала українська спортсменка, і як вона націлювалася на результат на Олімпійських іграх, як тренувалася й прокидалася о п’ятій ранку. Але нічого не сказав про те, хто лідирує у запливі й на якій позиції пливе спортсменка з України. Натомість його підхопив колега й таки сказав, що українська спортсменка йде четвертою, і описав, на яких місцях інші спортсменки. Коли ж змагання закінчилося, коментатор заявив, що учасниці покидають веслувальний канал у Ріо… Хм... Цікаво, однак Олімпіада цього року відбувалася в Токіо, а у Ріо-де-Жанейро — у 2016-му році. Можливо, коментатори знають більше, ніж я, і машина часу існує. Тим більше, про Ріо говорили не лише вони. Але про все поступово.

 «Далеко до України»

Змагання з одного із найгарніших, як на мене, видів спорту — артистичного плавання — коментували Вадим Ширякін та Євген Зельман. Все починалося добре. Коментатори оцінювали елементи, які виконували спортсменки. Коли виступав дует синхроністок із Китаю, вони розповідали про вік спортсменок, коментували, як вони виконують композицію, наголошували на складності елементів, відстані між спортсменками, синхронності. Було цікаво. І саме таких деталей про виступи спортсменів часто не вистачало під час перегляду змагань в інших видах спорту.

Але в якийсь момент знову з’явився він — показовий патріотизм. І тут коментатори почали наголошувати, що вдалий виступ китаянок не на руку українським спортсменкам, що є учасниці, гірші за українських синхроністок, що українки найкращі. Під час виступу італійок, замість того, щоби розповісти щось про їхній дует, виконання, рухи, які вони роблять, як це було під час виступу китаянок, коментатори наголошували, що вже після цього дуету виступатимуть українки і щоби глядачі ні в якому разі не перемикали трансляцію. Потім вони перерахували країни, які ще виступатимуть в артистичному плаванні в дуетах. Розповіли, що Україна очікує на медаль, і вже сьогодні наші спортсмени навіть здобули її в іншому виді спорту.

Бодай щось про виступ італійських спортсменок глядачі змогли почути аж під кінець номеру. Коментатори сказали, що дівчата виступають доволі впевнено, але їм трохи не вистачає темпу; наголошували на їхній досвідченості; говорили, скільки чемпіонатів світу у них позаду; порівняли виступ італійок із виступом канадійок.

Коли ж виступали українські спортсменки, коментатори вже зважали на саме виконання і технічну складову виступу. Наприклад, зауважили про чудово виконану підтримку на самому початку виступу українських спортсменок. Вони назвали її найвищою за день, оцінили швидкість, із якою працюють спортсменки і не один раз згадали «відчутну різницю» з попередніми спортсменками — що стосується висоти та різкості рухів. Далі був жарт, що працівники спецслужб можуть зацікавитися здібностями дівчат. Наприклад тим, що вони можуть не дихати кілька хвилин. «А потім спробуй доведи, що ти просто спортсменка», — сказали вони. Що вони мали на увазі? Тільки коментаторам відомо, звісно, але жарт дивний, та й не дуже доречний. Здавалося, на хвильку вони забули про патріотизм… Але ж ні. Вони знову почали розповідати, що наші спортсменки працюють спиною, а це важко, і що були під час їхнього виступу креативні моменти, яких ні в кого не було на цій олімпіаді. Також звучало чимало порівнянь із попередніми дуетами в ключі, що тим було «набагато легше».

Коли виступали японки, коментатори сказали: так, вони роблять підтримку, але порівнювати її з підтримками українських синхроністок неможливо, адже в нас були однозначно вищі. І знову, замість коментування інших елементів виступу японок, вони наголошують, що українська збірна завжди славилася складністю програми. Потім коментатори відзначили цікавість візуальної програми збірної Японії. До кінця виступу Японії українські коментатори все ж розповіли про те, що артистичне плавання у Японії високо цінується, але потім укотре наголосили: «неозброєним оком видно, що в Японії набагато легша програма порівняно з Україною». Це було зрозуміло навіть тим, хто дивився артистичне плавання вперше, стільки разів коментатори повторили цю тезу. Але ж можна було хоча б інколи коментувати виступи конкуренток українського дуету по суті.

Подорож на п’ять років у минуле

Те, як коментували фінальну сутичку олімпійського чемпіона Жана Беленюка з угорцем Віктором Лорінцом, мені загалом сподобалося. Коментатор, ім’я якого я не знаю, адже він не назвав себе (і не лише він, таке чомусь практикували й інші мовці, що не дуже добре) перераховує, що і коли вигравав Жан Беленюк, розповідає, коли той уже зустрічався зі своїм суперником. Під час бою каже, як Жан спокійно дихає, намагається описати, що відбувається на килимі. Каже, що Жан, наприклад, дозволяє супернику попрацювати першим номером. Він чітко коментує те, що відбувається й що бачать глядачі, реагує на арбітра, хоч і не відразу до кінця розуміє його жести. Але патріотизм і тут не забарився… А разом з ним і пафос та патетика. «Україна з тобою, Жане! Нам потрібне це золото, Жане!» І все в такому ж дусі. А коли Беленюк зробив те, про що його так просив коментатор, — здобув перемогу, мовець чомусь назвав його чемпіоном Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро. Це вона? Машина часу?

Знову безіменний коментатор коментує жіночу вільну боротьбу. Той самий, що коментував поєдинок Беленюка. Ще до бою, у  хвилини підготовки, глядачі дізнаються, хто тренує спортсменку, де вона тренується, хто був її першим тренером, хто займається з нею зараз. І це цікаво. Ще один плюс — коментатор вживає фемінітиви, і без проблем (які нерідко чомусь виникають у чоловіків при утворенні фемінітивів) називає спортсменку борчинею. Попри це він також каже на неї пестливо — Іриночка. Не певна, що це доречно, коли йдеться про дорослу жінку, яка виходить на килим і професійно бореться. Чомусь Жана Беленюка пестливо «Жанчиком» не називали. А ще коментатор багато дякує. Усім, кому лише можна: й самій спортсменці (що логічно), тренерському штабу, спортсменам, які змагалися в інших дисциплінах (до чого це тут?), а головне — суспільному мовнику за трансляцію й можливість для українців побачити поєдинки наших спортсменів.

Людмила Якушева, яка коментувала змагання з легкої атлетики, назвала себе та колегу у перші хвилини виступів, що дуже цінно, зважаючи на те, що представляються чомусь не всі коментатори. Звучить пані Людмила професійно: її коментарі чіткі й зрозумілі, вона звертає увагу на те, що бачать на екрані глядачі, чимало розповідає про спортсменів, які беруть участь у змаганнях, про техніку виконання вправ, формулу виходу до фіналу, що роблять коментатори не всіх видів спорту і чого справді не вистачає. Тобто якщо ви раптово вирішили подивитися вид спорту, який не дивилися ніколи, можете нічого й не зрозуміти. Або доведеться гуглити. Можливо, на цей елемент самоосвіти і розраховують.

Коментатор бідкається, спортсменки стрибають

Також я подивилася півфінал змагань зі стрибків із вишки, коментатор якого не назвався. Поки стрибають спортсменки інших країн, він бідкався, що серед них, на жаль, немає Софії Лискун — українки, чемпіонки Європи 2019-го року. Він розповідав, як мало вона набрала балів у попередньому етапі змагань, як слабко підготувалася до Олімпіади. А тим часом із вишки стрибали спортсменки інших країн, на виступи яких коментатор спершу не звертав увагу. Потім, звісно, взявся коментувати, але досить поверхово: мало розповідав про техніку виконання й формулу змагань.  

Боксерські подинки на Олімпіаді коментував Дмитро Лазуткін, але це стає відомо лише через впізнаваний голос — він, як і інші, не називав свого імені на початку трансляції. Але коментує поєдинки вправно та досвідчено. Оскільки я вкотре наголошую, що не всі коментатори представляються, для балансу мушу зауважити, що час від часу у перервах між трансляціями змагань «UA:Перший» транслював відеоролики-знайомства коментаторів, але не завжди після конкретного відеоролику наступне змагання коментувалося тим голосом.

Коментаторам та коментаторкам треба пам’ятати, що глядачі й глядачки Олімпіади переважно не є професійними спортсменами й тим паче фахівцями у всіх видах спорту. Тому вони не завжди без слів розуміють, що відбувається на екрані: чи добре спортсмени виконують рухи; як називається той чи інший прийом; чому спортсмену чи спортсменці додають бали, якщо йдеться, наприклад, про боротьбу. І так, Олімпіаду люди дивляться не лише заради виступів наших спортсменів, тому замість розповідей, як тренуються українські спортсмени чи якими чудовими були їхні досягнення під час виступів спортсменів з інших країн, хотілося б чути щось про сам виступ. І надмірного патріотизму також хотілося б чути менше. Бодай висловлювань про те, що інші спортсмени гірші за українців. А то такі підходи дещо нагадують російську риторику.