Запаморочення від усуспільнення. Чого досі бракує новинам філій НСТУ

Головне слово у процесі перетворення державних телерадіокомпаній на суспільні — довіра. Медіа, які були майданчиками пропаганди й піару влади, мусять стати джерелами неупереджених і якісних новин. А також переконати аудиторію, що новини, створені за стандартами й дібрані за принципом суспільної важливості, а не інтересів влади / власників / замовників, є найкращим вибором. Моніторинг новин усіх філій Суспільного, проведений експертами громадської організації «Детектор медіа», засвідчив, що рух у цьому напрямку розпочався всюди. Але одні біжать, інші повзуть, треті стрибають на одній ніжці.

Матеріали з ознаками замовності

Раніше в моніторингових звітах наших експертів було два розділи — «матеріали з ознаками замовності» і «стандарти». Цього разу перший розділ не знадобився — матеріалів, які мали вигляд замовних, не виявили в новинах більшості філій. А якщо виявили, то поодинокі.

Більшість цих матеріалів, імовірно, не були оплаченою прихованою рекламою чи піаром. Проте їх створили із системним порушенням стандартів, що спотворило картину на чиюсь користь. Наприклад, у полтавському випадку — на користь народного депутата Сергія Капліна, який, згідно з нашим моніторингом загальнонаціональних каналів, є одним із головних героїв піар-сюжетів новин і тижневиків телеканалу «Інтер».

В інших випадках — наприклад, херсонському й вінницькому — це звичайний «паркет»: журналісти ретранслювали меседжі чиновників, не подбавши ні про перевірку, ні про доповнення. Новинарі Суспільного діють за інерцією: роками вони ходили на прес-конференції, записували синхрони чиновників або депутатів і вважали, що саме в цьому полягає їхня робота. Тепер їм слід навчитися самим ініціювати комунікацію та ставити чиновникам запитання тоді, коли це потрібно аудиторії, а не тоді, коли влада хоче сповістити про свої успіхи.

Наша публікація про чернівецький випадок, коли матеріал про дитячі спортивні змагання увінчав коментар місцевого депутата, комусь дошкулила: нам присвятили пасквіль у буковинському виданні. Отже, ми «… з якоїсь радості вирішили дорікнути телеканалу (і автору сюжету — авторитетному спортивному журналісту Ігорю Савчину) в тому, що ніби матеріал використали для “піару” депутата обласної ради, ще й Об‘єднання Самопоміч, фракцію якого очолює Іван Гешко. До чого тут депутатство і політична сила, якщо Гешко був співорганізатором і почесним гостем заходу — як голова олімпійського відділення (на громадських засадах, до слова) і знаменитий спортсмен-олімпієць?». Відповідаємо: «почесні гості», весільні генерали та інші особи, які не мають чого сказати по суті, в сюжетах Суспільного з’являтися не можуть. Особливо політики.

У житомирському випадку матеріал про формування об’єднаної територіальної громади почав виглядати як такий, що просуває позицію однієї сторони, через невміння чи небажання автора дотриматися балансу думок. А у Кропивницькому журналістка не просто захоплено розповіла про приватний будинок для літніх людей, забувши при цьому про необхідні для глядачів бекґраунди, а ще й запросила читати фейсбук-сторінку благодійного фонду…

Загалом можна обережно констатувати, що реформа вилікувала джинсу як системну проблему в новинах філій Суспільного. Проте розуміння того, що служити потрібно аудиторії, а не політикам, бізнесменам чи навіть героям сюжетів, є поки що не в усіх новинарів. Якщо журналісти будуть ретельніше дотримуватися стандартів, а шеф-редактори новин — уважніше фільтрувати контент, який пускають в ефір, та підвищувати планку вимог до своїх підлеглих, Суспільне має всі шанси зробити останній крок до цілком чистих новин.

Професійні стандарти

Узагальнений показник дотримання шести головних стандартів інформаційної журналістики для кожного каналу ми оцінюємо за шестибальною шкалою. Більшість філій працюють на тверду четвірку або четвірку з плюсом, є й п’ятірки. Для українського регіонального телебачення це непогані показники. Якщо поглянути на показники приватних регіональних каналів (зокрема, маємо порівняно свіжі цифри із Закарпаття та Харкова, Одеси та Миколаєва), можна констатувати: новини філій Суспільного в цих регіонах здебільшого дотримуються стандартів краще.

Проте морфологія проблеми у філій та сама, що в приватних каналів. Найдужче провисають два стандарти — повноти і балансу думок. Точкові проблеми трапляються з точністю, посиланням на джерела чи відокремленням фактів від коментарів (наприклад, у Житомирі журналістам весь час кортить дати оцінку подіям, про які вони розповідають). Найкраща ситуація з оперативністю, хоча «протухлі» новини все ж подекуди вигулькують.

Хронічна проблема з повнотою інформації свідчить про те, що журналістам та їхнім редакторам важливіший сам факт сповіщення про подію в ефірі, ніж те, що про неї зрозуміють глядачі. Тому новини виходять куцими й неповними. Особливо розпачлива ситуація в Закарпатській філії «Тиса-1»: у 13-14-хвилинний випуск тулять кільканадцять новин, на кожну з яких припадає кількадесят секунд. Не дивно, що показник дотримання стандарту повноти тут рекордно низький: 0,17 бала. Це ж телебачення, не радіо!

Сенс стандарту повноти в тому, що телевізійний сюжет чи повідомлення має розкривати подію, щоб у глядачів не залишалося відкритих питань. Цим стандартом загалом непогано оволоділи новинарі «UA: Першого»: їхній показник грубих порушень стандарту повноти зазвичай невисокий. Колеги із філій теж зможуть.

Стандарт балансу думок загалом найважче дається українським новинарям, однак незалежним від влади, політиків і бізнесу філіям Суспільного сам Бог велів його опанувати. Він полягає в тому, що в матеріалі про конфліктну ситуацію має бути представлена позиціях всіх сторін. А ще кожну сторону має бути показано суб’єктом, а не об’єктом, як це сталося в матеріалі Рівненської філії про прагнення обласної ради заборонити церкву Московського патріархату. Навіть якщо сторона не викликає симпатії, як у львівському випадку, де відсутній у сюжеті господар мало не заморив голодом свого коня.

Балансу бракує не тільки в матеріалах про конфлікти опонентів — як у випадку «UA: Донбасу», що розповідає про спробу відставки лисичанського мера без позиції ініціаторів голосування, — а й у матеріалах про проблемні ситуації, де є конфлікт між ідеалом (як має бути) та дійсністю (як є). У Вишневому під Києвом кореспондент «Центрального каналу» знайшов великі проблеми з каналізацією, яку ніяк не може поремонтувати місцева влада. Коментарі відповідального за цю сферу місцевого посадовця, якого журналіст повинен був запитати, чому не ремонтують і коли відремонтують, — те, без чого редактор не повинен був пускати матеріал в ефір.

Чимало типових проблем філій Суспільного — неякісна картинка, вбогі декорації та графіка, невправна начитка та режисура, брак ресурсів для зйомок у віддалених районах тощо — можна списати на непереборні обставини, пов’язані з недофінансуванням. Проте дотримання стандартів — це перш за все відповідальність шеф-редакторів. Усі вони пройшли тренінги, знають стандарти і принципи роботи Суспільного. І саме вони щодня наповнюють випуски новин неякісними матеріалами своїх невправних, не навчених чи не перевчених підлеглих. «Іншого контенту немає» — аж ніяк не виправдання. Не для Суспільного.

Системні хиби

Десятиліттями обласні державні телерадіокомпанії жили в режимі «про владу або добре, або нічого». Коли ж із Києва приїхало нове начальство й заявило, що владу хвалити тепер не просто не треба, а й не можна, журналісти вирішили: гаразд, отже — нічого.

Так в Україні з’явились області, де, якщо вірити тамтешнім філіям Суспільного, протягом тижня 12–16 березня, коли проводився моніторинг, не відбулося нічого цікавого й важливого, пов’язаного з місцевою владою. Таку картину бачимо в Житомирі й Харкові, Дніпрі й Закарпатті. Колишня Тернопільська ОДТРК, де ще пару років тому випуск новин міг повністю складатися з піару мера, голови облдержадміністрації та голови обласної ради, перевиховалася настільки, що цілий тиждень не звертала уваги на роботу органів місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Перше припущення, яке висловлювали у своїх звітах експерти: можливо, новинарів залякали? Можливо, вони так бояться бути звинуваченими в джинсі чи політичному піарі, що уникають згадок про офіційних осіб узагалі? Якщо так, то вони впали в не менш шкідливі крайнощі.

У ситуації, коли канал мера вихваляє здобутки свого власника, канал опозиції — поливає мера брудом, а канал місцевого олігарха продає можливість ганити одна одну чи займатися самохвальством і владі, й опозиції, «аполітичне» телебачення, яке розповідає про танцювальні конкурси та рекордну редиску, — зовсім не те, що потрібно. Потрібне телебачення-рефері, спроможне побачити проблему, проаналізувати дії влади та пропозиції її опонентів, дати слово сторонам конфлікту, з’ясувати, коли і як проблему буде розв’язано.

Перетворення регіональних новин Суспільного на газету «Порадниця» — це й у страшному сні не снилося людям, які виборювали для України незалежне телебачення! Надто ж у рік перед виборами, коли всі приватні медіа годуватимуть аудиторію легальною та прихованою агітацією.

Майже повна відмова більшості філій від «паркету» є безперечним прогресом. Проте, наприклад, поїздка Петра Порошенка на Донеччину мала би стати для журналістів «UA: Донбасу» можливістю поставити Президентові запитання, що хвилюють їхню аудиторію, з’ясувати важливі для неї речі. Натомість цей інформаційний привід проігнорували.

Це підводить нас до ще однієї проблеми багатьох філій: браку проактивності. Порядок денний для них визначається анонсами прес-служб, кримінальними хроніками, графіком спортивних змагань і афішами місцевих культурних закладів. Нормальний журналістський інстинкт, який спонукає першими дізнаватися про події та знаходити те, про що прес-релізи мовчать, тут поки що не працює. Важливі ексклюзиви, що виходять за межі поля зору провінційних ЗМІ; нові герої та історії, яких не змогли чи не схотіли розповісти приватні телеканали; відповіді на запитання, які допомагають аудиторії приймати важливі рішення, — це те, що мало би стати метою та показником успішності новин Суспільного.

І це залежить не від розміру зарплатні чи наповненості баків із бензином, а від того, які завдання та установки ставляться журналістам філій. Від того, в чому вони вбачають сенс своєї роботи та місію організації, до якої належать. Отже це — цілком у руках керівництва НСТУ.

Детальніші результати моніторингу новин філій Суспільного читайте тут:

comments powered by Disqus