Віктор Дяченко («Кучерявий»): «Споглядаю російську реальність, як лікар у психлікарні»

Віктор Дяченко («Кучерявий»): «Споглядаю російську реальність, як лікар у психлікарні»

14:03,
6 Серпня 2022
26629

Віктор Дяченко («Кучерявий»): «Споглядаю російську реальність, як лікар у психлікарні»

14:03,
6 Серпня 2022
26629
Віктор Дяченко («Кучерявий»): «Споглядаю російську реальність, як лікар у психлікарні»
Віктор Дяченко («Кучерявий»): «Споглядаю російську реальність, як лікар у психлікарні»
Як ведучий Суспільного став популярним ютубером, навіщо він робить огляди російського пропагандистського трешу, як росіяни реагують на його відео, чому русофобія стала трендом і коли, на його думку, нам треба буде перестати цікавитись, «що там на болотах».

Віктор Дяченко — ведучий «Культура на часі» на каналі «Суспільне культура», а раніше — міжрегіонального «Ранку на Суспільному». Торік в інтерв’ю «Детектору медіа» Віктор розповідав свою історію: як він прорвався на регіональний телеканал, переїхав із Миколаєва до Києва, почав працювати на Суспільному і зрештою став одним із найвпізнаваніших облич НСТУ. На початку повномасштабної війни Віктор постав перед глядачами в новій іпостасі: тепер він — відеоблогер-оглядач російського трешу. Відеоблог «Що там на болотах» із середини березня з’являється як рубрика в марафоні «Суспільне. Спротив». На ютубі в «Кучерявого» справи йдуть чудово: канал має 26 тисяч підписників і півтора мільйона переглядів. Деякі відео набирають по кількасот тисяч. Автор називає «Що там на болотах» можливістю для себе та глядачів «публічно відповісти росіянам на їхні слова та дії».

До початку великої війни Віктор експериментував із відеоблогерським форматом, однак його відео набирали по кількасот переглядів. Тепер він знайшов свою тему й нішу — хоча вважає, що українцям потрібно буде повністю відмежуватись від російського інфопростору й припинити цікавитись, «що там на болотах». Але ще не зараз.

В інтерв’ю «Детектору медіа» Віктор розповів також про комісію ютуба в майже половину доходу, про прохання росіян додати субтитри до відео, та перехід російськомовних блогерів на українську.

— Вікторе, ви працюєте над цим проєктом самостійно чи маєте команду?

Сам пишу, монтую і просуваю відео. Зняти допомагає мій товариш Ілля — комунікаційник ІТ-компанії. Він і перший слухач сценарію — я орієнтуюся на його реакцію під час запису: добре чи не дуже, зрозумілий жарт чи ні, щось викинути чи додати. Коли занурюєшся у брудну тему, стає важко зрозуміти, що смішно, що цікаво.

Все знімається на мій телефон, світло — звичайні софтбокси, звук — петличний мікрофон і рекордер, для монтажу використовую ігровий ноутбук. Хотілося б зробити картинку соковитішою, але зараз між інвестиціями в допомогу армії та в камеру я оберу перше. До того ж, більшість людей дивиться з телефону, тому якості вистачає.

— Ви закликаєте жертвувати гроші на армію, але самі не збираєте. Хоча чимало відеоблогерів збирають гроші під час стримів. Чому ви цього не робите?

— Коли збираєш гроші через спонсорство, пожертви, суперчати ютуба, він «їсть» до 45% доходу, тому це мене не дуже цікавить. Я посилаюсь на фонди, які збирають гроші. Мені подобається, як Притула і Лачен збирають гроші, але я не женуся за тим, щоб стати з ними в ряд.

У випусках ви висміюєте росіян. Чи існує для вас межа в жартах у контексті війни?

— Об’єктом жартів я завжди обираю росіян. Тому меж допустимого немає, окрім тем, болючих і для нас. До прикладу, люди з інвалідністю є й серед нас, тому я ніколи не порівнюватиму росіян із людьми, які мають проблеми з фізичним чи ментальним здоров’ям. Іноді хочеться жорсткіше, але спиняюсь, бо мене дивляться люди в стресі через воєнні звірства Росії. А тому гепати їм негативом чи «ура-жартами» не хочу, продукт має бути адекватним. І доносити головну ідею: серед росіян «хороших» чи «нормальних» немає.

Чи не долітає до вас із «боліт» якийсь фідбек?

— Статистика показує на диво великий запит на мій контент у Росії. Нахабніють, просять субтитри російською мовою, бо не все розуміють. А я кажу: «вчіть українську, вона вам скоро буде потрібна».

Білоруси багато пишуть — ображаються, що я показую їх представниками «сцикливої» нації. Але партизанів і військових, які воюють на нашому боці, я б зараховував до українців: а шукати «хороших білорусів» серед тих, хто підтримує Лукашенка чи нічого не робить, поки ракети з їхньої території нас убивають, я не хочу.

А «хороші росіяни» розуміють, що ваша критика їх стосується, чи відокремлюють себе від прихильників війни?

— Вони відокремлюють себе від Росії, і це свідчить, що вони не цілком адекватні. Коли людина не ототожнює себе з нацією та країною, в якій живе, це проблема. Окрім квакання, що вони душею й серцем з Україною, вони мають діяти.

Основним матеріалом, який ви збираєте при підготовці до випуску, є контент російської пропаганди, блогерів та звичайних користувачів соцмереж. Як почуваєтеся після марафону із відео про «загони путіна», «імпортозаміщення» при підготовці до випуску?

— Я споглядаю російську реальність, як лікар у психлікарні. Сприймаю це як роботу. Важливо дистанціюватися від аналізованого продукту, не ототожнювати його з собою, щоб не створити кашу в голові. Важкувато працювати з концентрованим потоком трешу. Я створив додаткові акаунти в соцмережах, бо на початку стежив за персонажами російського інфополя з основних сторінок, чим заганяв себе у російську реальність. У перші місяці була відраза від перегляду. Ходиш накручений, думаєш, як би відповів російським блогерам і пропагандистам. Потім я зрозумів, що вигораю. Підготувавши випуск, виснажуюся так, що наступний робити не хочеться. Але треба — люди чекають позитиву.

Зараз ми з напарником скидаємо контент у чат, із якого я обираю найкраще. За день до зйомок передивляюсь, щоб сформувати структуру випуску. Регулярний моніторинг дозволяє простежити зміну російських наративів, бо аудиторія тамтешніх блогерів забуває, про що їм казали вчора. Як у Скабєєвої — від «Київ за три дні» до «ну, це ж найбільша європейська країна». Навіть коментувати не доводиться: співставляєш, показуєш — кожен робить свої висновки. Так народився випуск про блогерку Ельвіну, яка поширює тези російської пропаганди; там усе побудовано на самозапереченні.

У чому різниця між російським та українським відеоблогерським контентом на суспільно-політичну тематику?

— Український контент в міру екологічний, з нотою відповідальності авторів, хоч у час війни набув більшої суб’єктивності. Українці більше привчені до стандартів журналістики, вимагають перевіреної інформації. Я отримую чимало коментарів на кшталт «А де ви це взяли? Дайте джерело».

Російський контент пропагандистський, навіть якщо нібито антипутінський. Усі російські медійні опозиціонери типу Собчак, Невзорова, Каца, Овсяннікової лише відвертають увагу світу від тоталітаризму та створюють ілюзію «живої опозиції».

Чи можемо ми використовувати цих «хороших росіян» на благо України?

— Я не бачу в них потреби. До прикладу, Невзоров нам чимось допоміг? Він уже більше місяця із нашим паспортом не для того, щоб бути в Україні, а щоб за кордоном не почуватися вигнанцем. Є версія, що він наш спецагент і деталі поки що не розголошуються. Я в це не вірю. Чи була користь від надання йому громадянства? Ні. Не думаю, що Путін стрибав і кричав «все, згортаймося, від нас Невзоров пішов!» Цей кейс дестабілізував настрої українського суспільства.

Із росіянами має бути абсолютне дистанціювання. Сподіваюсь, із часом я завершу цикл «Що там на болотах?», щоб не виносити з Росії навіть треш. Але зараз ми маємо аналізувати ворога, його інфопростір, щоб очистити розум від нав’язаних десятиліттями міфів та кліше про дружбу і єдність.

— Коли завершите цей цикл, чим будете займатись?

— Є бажання більше говорити про українське. Але після того, як українці бачитимуть ворогами росіян, а не тільки Путіна. Я думаю, пів року—рік буде потреба у такому контенті. Його завдання – показати різницю в ментальності/

Відверто кажучи, в нас теж є проблеми. Але ми не приходили на чужі території, не вбивали ракетами дітей, не руйнували міста. Тому можемо аналізувати, засуджувати, висміювати росіян, які сунуться сюди, намагаючись довести, що вони хороші. А у своїй родині ми самі розберемося після війни.

Чи не думали ви серйозно зайнятися ютуб-каналом: поставити виробництво на конвеєр, підтягнути монетизацію і гайнути з телебачення, як журналістка Емма Антонюк з СТБ, яка сфокусувалась на ютуб-проєкті «Палає»?

— Є такі думки, бо до сольного проєкту я йду постійно. «Ранок» чи «Новини культури», які я зараз веду ­— готові формати, а я — ведучий, який вписується в них. Хочу дійти до моменту, коли проєкт пишеться під мої особливості подачі, образ, характер, цінності. Ютуб дав розуміння, що без фінансування й піару людям цікава моя позиція, тому треба продовжувати.

Для конвеєрного виробництва треба зібрати команду, забезпечити її робочими місцями із зарплатнею на три-чотири місяці. Таких грошей у мене немає; у майбутньому сподіваюся побудувати модель інвестицій з-за кордону. Зараз у мого каналу з'являється англомовна, польська аудиторія, для якої я роблю субтитри для кращого розуміння українського контексту і жартів.

Розривати співпрацю з телебаченням я не бачу сенсу, бо ми зараз ведемо інформаційну війну. Якщо я маю сили працювати і на ютубі, і на Суспільному, не варто згортати жоден із флангів фронту. Коментарі під відео «Кучерявого» та «Новин культури» фіксують інтерес і потребу у цій інформації.

У вас були випадки, коли люди казали, що змінювали думку після ваших відео?

— Під відео про власника «Моршинської» і «Альфа-банку» — російського олігарха Михайла Фрідмана  — було багато коментарів на шталт «в сенсі?!», «я не знав». Через велику кількість скарг у день виходу ролик був забанений, тому не потрапив у тренди. Зараз він має близько 20 тисяч переглядів. Це відео багатьом розплющило очі. Я вірив, що це буде розрив, зважаючи на інформацію, яку знайшов у вебкеші про українські компанії, які замітали сліди російського бізнесу під час війни. На пропозицію опублікувати відео чи текстову версію я отримав сім відмов від редакцій національних медіа (Віктор не відповів на запитання, які саме, — ДМ). Бо «це ж Фрідман, дуже багато грошей йде від нього».

Патронам каналу ви даєте змогу рекомендувати теми, матеріали для випусків. Як ви поєднуєте це з необхідністю врахувати інтереси аудиторії і розповісти те, що важливо для вас?

— Я використовую інструментарій, що утримує інтерес аудиторії: слова, жарти, перебивки. Проте у редакційній політиці останнє слово за мною. Важливо не втратити авторську концепцію.

Ви не думали створити англомовний канал, щоб розповідати іноземцям актуальні новини, закликати підтримувати Україну?

— «Кучерявий» – продукт для внутрішнього ринку, який має на меті розірвати навіювану Росією пуповину «братських народів», відбити в українців бажання шукати «хороших росіян». Тому він правильно спрацює лише на іноземців, які добре знають український контекст. Дубляж англійською не врятує. Витрати грошей і часу будуть значні, а результат — як від субтитрів.

Іноземцям потрібно доносити те, що їм болить. Так, як творча когорта МЗС, «Дії» й Мінцифри показує у своїх роликах: у світі може бути голод, бо спалюють українські поля, блокують експорт зерна. На кожну аудиторію – свій інструмент.

Що допоможе дерусифікувати тренди українського ютуба і наповнити його своїм контентом?

— Тренди — це наслідок. Спочатку українцям треба змінити пошукову поведінку й мислення. Банально не шукати «хорошие русские фильмы, комедии».

На початку 2010-тих років, коли ютуб починав активно розвиватися на території Росії та України, ми споживали російський контент сумнівної якості. Дали їхнім блогерам за 12 років стати мільйонерами, збудувати величезні студії, набрати команди і виробляти контент із красивою картинкою. Нам треба пройти еволюцію візуалу з українським сегментом; вона буде швидшою. Зараз більшість відео «заходить» через русофобію, бо це тренд. Можливо, частина аудиторії згодом відпишеться від блогерів, розуміючи, що контент на інші теми їх не цікавить. Але ядро залишиться заради людини, її манери подачі, світогляду.

До 24 лютого багато українських ютуберів вели канали російською, щоб мовити на «багатомільйонну аудиторію». Зараз відбувся поділ на тих, хто свідомо перейшов на українську, відкинувши частину глядачів. І тих, кому, як Маші Єфросініній, нібито важко висловлюватись українською. На вашу думку, чи не повернуться заради охоплень до російської мови ті, хто нині від неї відмовився?

— Я би назвав ще третю групу: блогери, які перейшли на українську задля хайпу і збору українських підписників, бо раніше у них була здебільшого російська аудиторія. І то деякі з них кажуть «Привіт, друзі!», а потім переходять на російську, бо «трудно выражать эмоции». Таким людям треба давати чітку оцінку попри спроби починати випуск українською чи повісити синьо-жовтий прапор на фон.

Наприклад, Олексій Дурнєв, якого багато хто називає моїм конкурентом, хоча я його таким не вважаю. Він заходить у тренди через чималу аудиторію з Росії. У мене щодо нього запитання: невже за п’ять місяців війни не можна перейти на суцільне коментування українською? Це ж просто емоції, а не щось аналітичне. Тому, до речі, я не бачу в нас із ним нічого спільного. Бо я намагаюся донести інформацію так, щоб у людей з'являлись аргументи проти пропаганди, збагачувався словниковий запас українською, з’являлися у вжитку жартівливі звороти та іронічні фрази.

Чи повернуться ютубери до російської? Ті, що перейшли свідомо, будуть даалі говорити українською. Інші, як Маша Єфросініна, продовжать «мовити на багатомільйонну аудиторію». Думаю, вони бачать своє майбутнє в інших країнах і не до кінця вірять у перемогу України.

Скільки часу ви витрачаєте на перегляд відео?

— Через насичений робочий графік зараз майже не дивлюся ютуб. Десь пів години на день переглядаю рекомендації та відео блогерів, на яких підписаний. Адже варто моніторити, щоб не лишатися в своїй інформаційній бульбашці. Корисно відстежувати, що дивляться інші, що їм цікаво.

Що для вас якісний українськомовний контент? Які його характеристики?

— Головне – жива подача блогера. Картинка не відіграє ключової ролі: ми інколи дивимось ролики в розширенні 240 пікселів заради змісту. Класний українськомовний продукт у нас і раніше був, взяти те ж «Телебачення Торонто» чи Тетяну Микитенко з «Рагулів». Просто він не конкурував із російським, програвав тренди умовному Дудю. Тому український контент був «вигнанцем» у своїй же країні. Зараз його більшає, він стає розмаїтим.

Ваші рекомендації, кого дивитися з українських ютуберів?

— Я вважаю, що на рекомендації не варто зважати. Відомі українські блогери, роблячи огляди нових каналів, часом «убивають» їх. Бо люди масово підписуються з міркувань «треба підтримати українське», а потім не дивляться. Алгоритм ютуба може навіть сприйняти це за накрутки, знижуючи рейтинг каналу та відео. Раджу спочатку подивитися одне-два відео на новому каналі. Потім система видасть у рекомендаціях інші відео цього автора. Зрозумієте, що ваше — підписуйтеся.

Можу порекомендувати сайт Маніфест з оглядами українських ютуб-каналів за тематикою, кількістю підписників. Це хороший інструмент, щоб привчити себе шукати якісний контент.

Дайте пораду блогерам-новачкам. Як виробити стиль, індивідуальну подачу, щоб було оригінально та запам'яталося?

— Головне – бути органічним. Якщо у житті ти закочуєш очі, цмокаєш, постійно жартуєш – спробуй використати це у відео. Якщо близьке оточення це сприймає за родзинку, то й широка аудиторія звикне та підсяде на твою подачу. Це якщо говорити про розважальний контент. В аналітичному варто виважено подавати інформацію, але не нудити – легкість доречна всюди.

А як визначитися, що про розповідати, та знайти аудиторію, яку це зацікавить?

— Два варіанти – прагматичний та інтуїтивний. За прагматичним треба оцінити тренди американського, європейського чи російського ютубу. Якщо в українському такого немає, тема не розвинена — займатися цим. Чи піти за відчуттями: вам цікаві фільми, маєте що розповісти — робіть, не зважаючи на початкові цифри. Тим паче, як я дізнався з офіційних воркшопів ютуба, вектор каналу можна змінювати. Починаєте, до прикладу, з ігор, але з часом вони набридають і хочеться про кіно. Випускаєте далі про ігри, але раз на тиждень — про фільми. Так ви залучаєте нових глядачів, а своїх підсаджуєте на теми про кіно. Тоді можете втратити лише 5—10% глядачів.

Початківцям треба зрозуміти, для чого їм ютуб. Заробіток та популярність? Якщо цікавлять гроші, то, може, варто бути хорошим стоматологом із невеличкою клінікою й добре заробляти? Популярність можна здобути не тільки на ютубі. Пес Патрон і не думав ставати популярним.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Уляна
10:51 / 16.08.2022
Дуже класний! По телевізору не бачу, дивлюся тільки у ютубі, але так піднімає настрій своїми жартами! Чекаю нові відео!
глядач
13:05 / 15.08.2022
Цей ведучий дратував ще з Миколаївської ОДТРК. Награна усмішка. Не щирий.
Сергій
18:19 / 13.08.2022
Обожнюємого його всією родиною. Віктор, якщо читаєш це - дякуємо за позитив. Раніше прокидалися під ранки з вами, а нині ви ніби ковток свіжого повітря та позитиву.
Кастинг ведучих традиційно...
22:24 / 12.08.2022
Особу з більш неприємним вайбом важко уявити. Утім, на Суспільному від'ємна селекція кадрів, тому не дивно
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду