Інтерв’ю зі Світланою Остапою записала Наталя Пушкарук, опубліковане на сайті «Інтерфакс-Україна».

–  Наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) обрала новим головою правління Миколу Чернотицького. Як Ви оціните вибори та це призначення?

–  На мою думку, конкурс відбувся прозоро, максимально відкрито. На корпоративному сайті були оприлюднені всі необхідні документи, програми і резюме кандидатів. На посаду голови правління подалося 15 претендентів, 16-й – заступник глави Офісу президента України Юрій Костюк – не встиг подати повний пакет документів, тому ми його не допустили до конкурсу. Також НР не допустила до конкурсу ще двох претендентів, які не змогли підтвердити свій п'ятирічний керівний досвід у медіа.

Загалом кандидати мали подати 9 різних документів: копії трудової книжки, диплома, заяву, програму розвитку НСТУ тощо. Я навмисно наголошую на тому, що треба було подати 9 документів, тому що паралельно відбуваються вибори в дуже багатьох державних установах, і в них цей перелік документів набагато менший. Основні документи, на які ми орієнтувалися, це програма та, звичайно, резюме, де видно досвід людини.

Конкурс відбувався в два етапи. Після першого туру – конкурсу програм – до другого з 13 кандидатів ми відібрали всього чотирьох. У декого були неякісні програми, у декого – проблеми з доброчесністю, і НР їх відсіяла. Більшість із тих, хто подавався на посаду, це люди, які були дотичні або до Суспільного або до державного мовника УТ1 (який згодом став «UA:Першим»).

Засідання наглядової ради, під час якого відбулися вибори, транслювалося на YouTube та у ФБ. Після презентації програм, кандидати відповідали на запитання членів НР. Потім відбулося таємне голосування шляхом заповнення анонімних протоколів. Однак двоє членів наглядової ради через хворобу брали участь у засіданні дистанційно, погодившись голосувати відкрито. Новообраний голова отримав дві третини голосів (10 з 15-ти), хоча йому було достатньо звичайної більшості для перемоги. Тепер ми маємо підписати з ним контракт.

Відповідно до закону наглядова рада обирає голову правління АТ «НСТУ» раз на чотири роки. Нагадаю, що Суспільне було створено в 2017 році, і тоді ми вперше обрали голову правління. Ним став Зураб Аласанія. Це було вперше, коли керівника мовника, який фінансувався з держбюджету, не призначав Кабмін чи президент, а обирала саме наглядова рада.

Цього разу проводити вибори було трохи легше, тому що першим складом НР вже напрацьовані відповідні документи про вибори. Єдине, що ускладнило нам цей процес, це те, що в лютому було обрано новий склад наглядової ради, і, фактично, новим членам доводилося "з коліс" заглиблюватися в цей процес. Ті члени НР, які залишилися з першого складу, максимально допомагали новообраним колегам. Загалом НР оновилася майже на половину.

–  Які очікування від нового голови правління та які першочергові завдання для нього?

–  Микола Чернотицький наразі ще є діючим членом правління нинішньої команди Зураба Аласанії. Ми розірвемо з ним контракт як з членом правління, який чинний до 22 травня.

Коли ми оголошували конкурс, просили, щоб усі кандидати писали свої програми розвитку НСТУ, на базі тих документів, які вже є. Крім закону та статуту, в нас ще є стратегія, ухвалена НР на три роки, концепції мовлення для національних меншин, дітей та підлітків, регіонального мовлення. Програма розвитку Миколи Чернотицького нам сподобалась найбільше, тепер він має її втілювати.

Звичайно ми очікуємо від новообраного голови правління, що він продовжить реформу. У першу чергу робитиме все можливе, щоб НСТУ стала впливовим мовником, якому люди довірятимуть більше за комерційні канали, посилюватиме критичне мислення і стане майданчиком для дискусій, де суспільство визначатиме свої пріоритети.

НСТУ –  це величезна компанія. Чомусь дуже багато людей, особливо політиків, звужують її до каналу «UA:Перший». Насправді це майже 4,5 тис. працівників по всій Україні, філії в кожній області, три канали Українського радіо, велика діджитал платформа, творчі колективи, Будинок звукозапису. На Хрещатику, 26 будується величезний конвергентний ньюзрум на зразок західних. Ідея такого ньюзруму обговорювалася багато років, втілити її в наших умовах дуже й дуже непросто. І коли ти зараз бачиш, що через кілька місяців він запрацює, то розумієш, що відбувається щось позитивне.

Новообраний голова правління має ще подати на затвердження НР членів правління. Протягом місяця треба буде затвердити його нову команду.

–  Що із запропонованого в програмі розвитку Чернотицього Вам найбільше сподобалося?

–  По-перше, мені найбільше імпонує те, що він запропонував у регіональному мовленні, тобто синхронізуватися з реформою децентралізації та розширити наші корпункти на великі міста, великі центри ОТГ чи центри районів. Зараз у нас філія географічно прив'язана до області, але ж є великі міста, які не є обласними центрами, однак мають велику кількість населення. Звичайно, було б цікаво, щоб там були корпункти.

По-друге, подальший розвиток діджитал напряму. Світ іде вперед, а ми бачимо, що в Суспільного і так "стара" телевізійна аудиторія. Радіо ще може її трошки оновлювати за рахунок FM-мовлення, тому що в машинах його слухає більш молоде покоління, а телебачення в нас "старішає". Однак ця тенденція стосується не тільки Суспільного. Молодь іде в інтернет, майже не дивиться телевізор, тому треба йти до неї через ті гаджети, які вона використовує. Крім розвитку діджиталу, Чернотицький також пропонує розвиток ОТТ-платформи.

Я думаю, що найбільшим викликом для нового голови правління будуть зміни на флагманському каналі «UA:Перший». Чомусь майже всі політики порівнюють Суспільне тільки з «UA:Першим», дорікають низькими рейтингами. Вони думають, що величезний бюджет понад 2 млрд гривень, який дали цього року майже повністю (вперше за 5 років), йде на один канал. Але це неправда. На сам канал іде набагато менше, всього кілька сотень мільйонів гривень.

В основному зараз на каналі і в регіональних філіях виробляється інформаційний контент, новини та постновинні програми, де аналізується, що відбувається в Україні та світі, спортивні новини. Всі попередні роки виробляти власний контент було дуже проблемно через брак коштів. Зараз ці кошти з'явилися, і на загальнонаціональних каналах і радіо розпочата практика замовлення різних проектів через аутсорс зовнішнім продакшнам. Ці проекти мають відповідати місії Суспільного, це не якісь комерційні, "жовті", скандальні проекти, які мають обов'язково принести вигоду. Ні, це будуть проекти, що нестимуть культурну, просвітницьку місію.

Суспільне створене на базі державних мовників. Це старі будівлі, старе обладнання. Все це переоснастити дуже важко. А є незалежні продакшни, які мають кращу техніку, професіоналів, яким вони платять більше. Ми можемо платити гроші за виробництво такого контенту і потім розміщувати його в нас. Є певні перепони щодо спільного виробництва, питання авторських прав, тому ми подали зміни до нашого профільного закону. Додам, що в регіонах це працює, там уже транслюються десятки проектів, замовлених і вироблених таким чином.

Реформа потягнула за собою масове скорочення, адже штати державних телерадіокомпаній були значно роздуті. У 2017 році в НСТУ працювало 7,5 тис. працівників, зараз - 4,3 тис. Вважайте, майже половина працівників була скорочена. На жаль, дехто з них після цього став лютим ворогом Суспільного.

– Як Ви підсумуєте керівництво каналом Зураба Аласанії? Які його досягнення варто відзначити?

– Під час виборів нового голови правління мої колеги з наглядової ради теж ставили це питання конкурсантам. Особливо мене потішило, що всі вони, навіть ті, які зараз не працюють у компанії, в один голос сказали, що дякують Зурабу та команді за те, що зробили мовника незалежним. Тобто ті, хто працює на Суспільному, знають, що цензури не буде. На комерційних мовниках буває, що власники, інвестори кажуть: "Цього не знімайте, бо він мій конкурент у бізнесі". Це цензура власників. Або ж трапляється політична цензура чи, навпаки, когось зобов'язують піарити якусь політичну силу. Усього цього на Суспільному немає, є редакційні стандарти, і всі кандидати на посаду голови правління заявили, що це є досягненням.

Дуже багато людей, особливо звільнених з НСТУ, дорікають Аласанії, що він розвалив державне мовлення. Але, фактично, ми його для цього і брали, тому що закон про суспільну телерадіокомпанію передбачав, що ми мали утворитися на базі 30 державних мовників. А що з ними було робити в тому стані, в якому вони були? Звичайно, їх треба було, умовно кажучи, "розвалити", щоб побудувати щось нове.

Також Аласанія розірвав усі старі, напрацьовані десятиліттями зв'язки з владою, місцевою в тому числі. Ще не так давно деякі політики приходили на ОДТРК та казали: «Хочу бути в ефірі!». І їм  догоджали, іноді руйнуючи сітку мовлення. Чому так було? Бо їх боялися. А ще тому, що ці політики їм доплачували і офіційно, і неофіційно. Зараз вибудовуються зовсім інші відносини з владою.

Можу подякувати Зурабу і команді за те, що в ефірі взагалі немає джинси. Вони почали боротися з цим одразу, припинили вихід десятків проектів та "почистили" новини. У 2015 році у «Детекторі медіа» були чотири хвилі моніторингу новин ще колишніх філіях НСТУ. Там фіксували постійне порушення стандартів, засилля паркету, джинси і т.д. Кілька років тому ми провели моніторинг, щоб подивитися, що змінилося на цих філіях, які ввійшли до складу Суспільного. І моніторщики нам сказали, що немає сенсу більше відслідковувати контент, бо не бачать порушень журналістських стандартів. Наші новини стали надійним та безпечним джерелом інформації. Я вважаю це досягненням.

Зураб дуже жорстко тримав дистанцію між владою та мовником, і як він казав: «Мені тепер не дзвонять по телефону і не кажуть прислати ПТС, бо хтось із керівників держави виступає». Він діє відповідно до закону. В діючому законі немає такого обов’язку, як висвітлення діяльності влади. І Аласанія цього жорстко дотримувався, через що дуже часто йшов на конфлікти, навіть пересварився зі своїми старими друзями, бо всі ж думали, що якщо ти знайомий, то можеш подзвонити і сказати, що хочеш в ефір.

Реформа триває, я за це теж вдячна. Ми зробили все можливе, щоб вона тривала й надалі.

– У Суспільного досі залишається проблема низьких рейтингів. Як можна вирішити це питання?

– До речі, я теж під час виборів голови ставила це питання всім конкурсантам, бо мене це теж дуже хвилює.

Нам у спадок дісталося не тільки старе обладнання і «старі» кадри (до речі, зараз 70% «старих» кадрів працюють на компанію), але й негативний імідж державного мовника. А саме, що це провладний канал, який піарить тільки владу. Через це були низькі рейтинги. Взагалі, ніколи в Першого каналу не було високих рейтингів: і коли він був УТ-1, і Першим національним, і зараз  «UA:Першим». Перед тим, як прийшов Зураб, умовно «високі» рейтинги були у концертів Поплавського, ток-шоу Савіка Шустера. Звичайно, прибравши це з ефіру, рейтинги впали ще нижче. Але підняти рейтинги будь-якого каналу, насправді, дуже важко. Попри те, що в комерційні канали олігархи вливають величезні кошти, вони за рік можуть піднятися в рейтингу максимум на 1%.

Ще одним фактором, що призвів до низьких рейтингів, було чотирирічне недофінансування. Цього року фінансування є (дякую парламенту), і мені дуже цікаво в кінці року побачити рейтинги каналу.

У нас ринок перенасичений телеканалами. Комерційні канали транслюють все, що вигідно їм для заробляння коштів на рекламі. У Суспільного мети заробляння коштів немає, тому що Суспільне - це трошки ширше, ніж кошти за рекламу. Вони мають робити проекти, які задовольняють інтереси й вузьких категорій населення, а вони іноді взагалі не рейтингові, наприклад, концерти класичної музики.

Я думаю, що для «UA:Першого» має стати проривом створення нового ньюзруму. Зараз замовляється на аутсорсі виробництво кількох великих проектів, в тому числі соціальне ток-шоу. Можливо, це підніме рейтинги.

Я не захищаю низькі рейтинги, навпаки за те, щоб вони зростали, оскільки більше людей знатимуть про канал та довірятимуть нашому контенту. Поки що щодо довіри в нас непоганий показник – ми на третьому місці, це показало соціологічне опитування, яке було проведене в кінці року по всій Україні. 

– На якому рівні підтримка Суспільного нинішньою владою? На Вашу думку, керівництво нашої держави розуміє важливість Суспільного мовника?

– На мою думку, вони не до кінця розуміють важливість Суспільного. Я говорила з багатьма керівниками країни, і тільки окремі люди розуміють це, наприклад, голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. До речі, в Кабміні теж більш-менш розуміють ситуацію. А загалом, вони сприймають Суспільне як медійний ресурс, який має працювати на них. Таке ставлення було за попередньої влади, і тепер – за нинішньої влади. Вони розуміють лише, що це одна з важливих реформ, за яку влада підписалася перед Європою, і до якої йшла багато років.

Ця реформа почалася за попереднього президента України Петра Порошенка, як і реформи охорони здоров'я та інші. Але, як ви бачите, в багатьох реформах пішов відкат назад. Ми поки що тримаємося. Реформа Суспільного – одна з небагатьох, яка тримає позиції та намагається рухатися вперед.

Нинішня влада переконана, що рейтинги виростуть, якщо на «UA:Перший» пустити більше розважалівки. В той же час розважальний продукт – дуже дорогий, це ток-шоу, талант-шоу, якими комерційні мовники загодували нашого глядача. Хоча я вважаю, що все одно є ніша, яку може зайняти Суспільний мовник, наприклад, конкурс талантів для дітей, які грають на музичних інструментах. Їх концерти вже відбуваються у Будинку звукозапису «Українського радіо». Думаю, що такий конкурс був би хорошою історією, за це не беруться комерційні мовники. Те ж саме стосується спортивних змагань. Комерційні мовники хочуть показувати кубки УЄФА, міжнародні змагання, водночас в Україні відбуваються дуже багато спортивних змагань на рівні районів, міст. Це також ніша для Суспільного. Але на думку окремих представників нинішньої влади, на «UA:Першому» має бути «95 квартал» – і рейтинги одразу самі злетять до небес. Особисто я не впевнена, що це станеться автоматично.

– Пані Світлано, як Ви оцінюєте нинішню ситуацію на медіаринку України? Який відсоток ЗМІ в Україні справді є незалежними від своїх власників?

– Дуже маленький відсоток. Я переконана, що в Україні забагато ЗМІ, і якби вони всі працювали в справжніх ринкових умовах, більша частина їх закрилася, вони не вижили б. "Рекламного пирога" на них усіх не вистачає. А редакційна незалежність напряму залежить від фінансової незалежності. А за що ЗМІ можуть існувати? За кошти від реклами чи спонсорства, передплату, або державне фінансування, яке має зокрема Суспільний мовник. Нові медіа, сайти зараз пробують робити платний доступ до свого контенту. YouTube блогери розвивають свої канали за рахунок донатів. До речі, я стежу за десятками ютуб-блогерів, і бачу, як у них росте відвідуваність. Наприклад, рік тому вони почали знімати контент, а зараз можуть мати 100 тис. підписників, це багато. Цей контент цікавий, люди йдуть з телевізора в YouTube. Приміром, «Детектор медіа» існує за кошти донорів, ми пробуємо зараз вчитися заробляти, але нам, зважаючи на нашу місію, теж не всі способи підходять. Може, два-три десятки на всю Україну незалежних медіа я би нарахувала («Громадське телебачення», «Громадське радіо»), але поки що в нас цей ринок монополізований олігархами, які створили цілі холдинги.

– Взимку були запроваджені санкції СНБО щодо проросійських телеканалів NewsOne, ZIK, 112 Україна. Як Ви ставитеся до цього рішення? Чи вирішує це повністю проблему ворожої пропаганди? Наскільки це ефективний інструмент і чи може він бути задіяний до інших телеканалів з проросійською риторикою? Де є межа між захистом держави та наступом на свободу слова?

– По-перше, я оцінюю це позитивно, тому що в нас ведеться гібридна війна, а ці канали працювали на боці ворога.

По-друге, тих, хто там працював, я не називаю журналістами, тому що журналісти повинні працювати відповідно до професійних стандартів. Там про стандарти не йшлося, тому це не були журналісти. Зі мною часто не погоджується голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, який каже, що «не можна ділити журналістів на поганих і хороших». Але я не ділю їх на поганих і хороших, я ділю їх на журналістів, які дотримуються журналістських стандартів, і не журналістів, які називають себе журналістами, але не дотримуються професійних стандартів.

– На початку квітня керівник Офісу Президента Андрій Єрмак презентував роботу Центру протидії дезінформації. Як Ви прокоментуєте його створення? Які це відкриває можливості чи, можливо, загрози?

– Це відкриває можливості. Влада намагається систематизувати боротьбу з дезінформацією, тому що в нас це системно робилося тільки на рівні громадських організацій. Зараз до процесу долучилася держава. Хороша ідея, нехай пробують.

Коли почалася війна, ми розповідали Європі, що не можна вірити всьому, що говорить Росія, і вони спочатку не сприймали цього. Зараз Європа це зрозуміла, і сама бореться з російською дезінформацією. Протидіяти дезінформації так само важко, як і вірусу. Ми вчимося це робити.

– Чи є в Україні журналістська спільнота, яка є об'єднаною, солідарною, ставить значимість правдивої інформації на вищий щабель, ніж корисливі інтереси?

– На жаль, об'єднаної спільноти зараз немає. Дуже важко було об'єднатися і в попередні роки. Хоча є приклади журналістської революції 2002 року, після якої, до речі, виникла Комісія з журналістської етики. Це відбулося на хвилі революції, коли журналісти самі об'єдналися та створили Комісію. Тоді вони сказали, що треба боротися за журналістські стандарти, відстоювати їх. Комісія всі ці роки існує без внесків. Наступного року КЖЕ буде вже 20 років, тобто два десятиліття Комісія стоїть на сторожі професійних стандартів. У нас є Кодекс етики українського журналіста, який Комісія з журналістської етики намагається пропагувати. Члени КЖЕ у кожному рішенні Комісії не втомлюються повторювати:  журналісти мають працювати відповідно до професійних стандартів.

Усе взаємопов'язано. Оскільки медіаринку в нас немає і він поділений між олігархами, то олігархам начхати на журналістські стандарти, для них медіа - це ресурс, як і політична партія, яку вони фінансують. Вони просто використовують свої медіа, щоб під час виборів підтримувати свою ж політичну партію, просунути свій бізнес, поборотися з конкурентами. Ті журналісти, які виконують ці завдання, звичайно, не можуть об'єднатися з тими, які наголошують, що треба працювати за журналістськими стандартами, вони просто собі працюють, це для них ремесло, і вони заробляють гроші.

У нас були показові приклади об'єднання. У 2012 році була спроба ухвалити закон про криміналізацію наклепу, який ініціював народний депутат від фракції Партії регіонів Віталій Журавський. Під Верховною Радою була акція протесту, на яку вийшли журналісти з різних медіа. Вони дуже активно протестували, і законопроект не пройшов.

Журналістів також розділив Майдан. Одні підтримали революцію гідності, інші - ні. Ті, хто не підтримав, опинилися у Медведчука. І як, до прикладу, я можу об'єднатися з людьми, які працюють на цих каналах або на каналі «НАШ»? Не можу. Крім того, Росія теж робить свій «внесок» для того, щоб нас розділити.

Джерело: «Інтерфакс-Україна», Наталя Пушкарук