Головенко був одним із співавторів опозиційного законопроекту про суспільне мовлення №1076-1. За його словами, основними відмінностями між урядовим та опозиційним законопроектами про суспільне мовлення є формування наглядового органу суспільного мовника та статус мовника.

«Насправді незалежно від того, який саме законопроект про суспільне мовлення ухвалить парламент, це мало вплине на роботу суспільного мовника, закон визначатиме його роботу десь на 10%. В Україні дуже важить людський фактор, тому все залежить від команди, яка буде робити суспільне телебачення», – заявив він.

Також експерт вказав на деякі недоліки законопроекту, зокрема, на норму про майно НСТУ, а також на те, що встановлений депутатами Комітету з питань свободи слова та інформації розмір фінансування у 0,2% держбюджету за попередній рік не є об'єктивно обґрунтованою цифрою.

«Якщо уряд матиме право розпоряджатися майном суспільного мовника, то це стане одним із важелів тиску на канал. 90% телеменеджерів будуть зважати на владу, щоб не посваритися з нею», – вважає експерт.

«Щодо фінансування, то сумніваюсь, що хтось займався обрахунками того, скільки грошей знадобиться суспільному мовнику в Україні, щоб стати конкурентноспроможним», – заявив Головенко.

«На заході є успішні суспільні мовники, які можуть продавати свій продукт. Раніше на заході була поширена практика абонплати, але вона відмерла з розвитком технологій, бо люди стали дивитися телепрограми через інтернет або мобільні пристрої. Ми запізнилися з суспільним телебаченням, у більшості західних країн суспільні мовники з'явилися у 1980-90-х роках. Вони були спадкоємцями державних каналів, які мали свою аудиторію. Українському суспільному мовнику доведеться конкурувати з комерційними телеканалами, які вже мають своїх глядачів», – пояснив експерт.

Як зазначає видання «Ракурс», серед країн Європи суспільного мовлення немає лише в Україні та Білорусі.

Джерело: Ракурс