Коли наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії України на відкритому конкурсі обрала головою правління суспільного мовлення Зураба Аласанію, він заявив, що не має наміру повертатися в кабінет у телецентрі «Олівець», розташованого в Києві на вулиці Мельникова, 42. Пан Аласанія хотів облаштувати офіс для правління поза межами будь-якого з телеканалів ПАТ «НСТУ», щоби кожен із 31 об’єкта Суспільного (28 регіональних філій, «UA: Перший», «Культура» та «Українське радіо») були на рівних правах і мали однаковий доступ до керівництва. Згодом Зураб Аласанія припустив, що «Олівець» краще продати чи здати в оренду і зробити студію поза його межами, оскільки 22-поверховий хмарочос досить дорого утримувати.

Минуло ще трішки часу, плани довелося узгоджувати з реальністю й Зураб Аласанія та його команда по-новому поглянули на можливості «Олівця», який раніше пригнічував їх величезним сірим напівпорожнім простором.

Із серпня «Олівець», а точніше його перший поверх, ожив. Фойє заграло різними барвами, наповнилося голосами співробітників НСТУ, ароматом кави й запахом книжок. Тепер його називають UA: HUB. До його складу входять лекторій (зала для зустрічей топ-менеджерів із колективом та лекції), лаунж-зона (з кавовим автоматом),читальня (з бібліотекою, яка щодня поповнюється), фудкорт (ресторанний дворик) і музей телебачення.

Лекторій: в обід — навчання, увечері — розмови з топ-менеджерами

Після «Євробачення-2017» в НСТУ залишилося чимало меблів. Частину з них розподілили по кабінетах, де співробітники облаштували робочі місця. Іншу частину вирішили винести у фойє та облаштувати UA: HUB.

«Коли виникла ідея винести меблі у фойє, я сумнівалася, наскільки доречно це робити зараз. Виконавчий директор Центральної дирекції НСТУ Олександр Лієв переконав мене, що це потрібно, і якнайшвидше», — розповіла директорка департаменту зв'язків із громадськістю та ЗМІ Вікторія Сидоренко.

Одним із перших облаштували лекторій: кілька десятків пуфів, екран, проектор, дошка для нотаток. Двічі на день — о 12:30 та 17:00 — у лекторії вирує життя.

«А що це в нас сьогодні буде? Говоритимуть про те, як англійську мову краще вивчити? О, це можна послухати», — каже прибиральниця, вивчаючи афішу лекцій на тиждень.

За п’ять хвилин до лекції «Англійська мова, лайфхаки для опанування іноземної мови», яку проводила викладачка і тренерка для вчителів англійської мови Любов Залюбовська, почали сходитися співробітники. Уже на початку лекції не було жодного вільного місця. Директорці департаменту організаційної роботи Катерині Логгіновій, яка відповідає за лекторій, довелося підносити крісла для колег.

«У нас щодня аншлаг. Такого не буває, щоб ніхто не прийшов на лекцію. В основному приходять понад 20 співробітників. Днями ми проводили лекцію про стрес, як його подолати в період змін. Зацікавлених цією темою виявилося 15 людей. Для лектора краще працювати з невеликою кількістю учасників. Тоді кожному можна приділити максимум уваги, працювати в парах. У невеликих групах навчання ефективніше», — пояснила Катерина Логгінова. На її думку, співробітники суспільного мовлення не можуть зупинятися на місці, вони мають постійно займатися саморозвитком.

«Теми продумуємо наперед. На початку тижня друкуємо афіші з лекціями з понеділка по п’ятницю, розклеюємо їх біля ліфтів, на кожному поверсі, роздаємо менеджерам департаментів. Також розсилаємо електронною поштою», — додала організаторка лекторію.

Щодня лекції відрізняються одна від одної. Це своєрідний мікс тем із серйозних питань, розмов про саморозвиток і лайфхаків, наприклад, як дешево й комфортно подорожувати Україною.

Спікерів запрошують із різних організацій. Буває, що хтось зі співробітників рекомендує запросити когось цікавого.

«Днями після лекції до мене підійшла колега. Сказала, що викладає риторику й дуже хотіла би поділитися досвідом у лекторії», — розповіла Катерина Логгінова.

На лекції в «Олівець» наразі приїжджають співробітники київських редакцій: «Українського радіо» та «Центрального каналу» Київської філії НСТУ.

«Ми плануємо зробити лайвстрим для тих, хто не має можливості приєднатися до нас фізично. Із часом усі співробітники НСТУ зможуть стати слухачами лекцій. Наразі ми розсилаємо презентації спікерів, де є не тільки тези, а практичні поради», — ділиться планами пані Логгінова. За її словами, лекції будуть постійно, тем удосталь.

Журналістка «Центрального каналу» Анна Іваницька прийшла на лекцію під час відпустки. Каже, що раніше шукала подібні лекції в соціальних мережах, на сайті «Детектор медіа».

«Мені подобаються майже всі лекції. Я вважаю, що потрібно розвиватися, і для цього лекторій підходить якнайкраще. Сьогодні півдня своєї відпустки витратила на лекцію. Не шкодую ні на йоту», — ділиться враженнями Анна Іваницька.

Ввечері в лекторії відбуваються зустрічі з керівниками НСТУ, де розповідають про зміни в компанії, нові проекти, хід реформи суспільного мовлення. Одним із перших таку зустріч провів Олександр Лієв. «Це була не просто лекція. На початку він розказав про зміни, які відбудуться найближчим часом. Далі колеги ставили йому запитання. Лекція переросла в діалог», — зазначила Катерина Логгінова.

Лаунж-зона: місце для неформальних нарад

У центрі лаунж-зони стоїть рожевий рояль, який у травні залишив в Україні один із учасників «Євробачення-2017». По обидва боки від нього — білі дивани. Поруч є кавовий автомат. На стінах кілька екранів, де нон-стоп транслюються «UA: Перший», «Культура» та «UA: Крим».

Поки Вікторія Сидоренко розповідає, для чого телецентру лаунж-зона, ми помічаємо на сусідніх диванчиках членів правління НСТУ Романа Вінтоніва, Юрія Макарова та Миколу Чернотицького. На каву також завітали генеральні продюсери Владислав Грузинський і Тетяна Кисельчук.

«Лаунж-зона — це творчо-кавова територія, куди приходять попити каву, обговорити робочі питання, обмінятися ідеями, провести міні-наради. Тут розслаблена атмосфера, яка сприяє добрій розмові», — каже Вікторія Сидоренко.

Читальня: по книжці зі всієї України

Поруч із відпочинковою зоною розташована «інтимніша» територія, де тихо й затишно. Дивани розділені книжковими шафами.

«Нам надсилають книжки зі всієї України, до поповнення читальні долучаються й самі письменники. Люди розуміють, що суспільне мовлення — для суспільства. Днями з нами зв’язалася працівниця НСТУ, яка вийшла на пенсію, запропонувала свою бібліотеку. Наші працівники поїхали до неї в гості, познайомилися і привезли в читальню десятки книжок», — показала на повну шафу Вікторія Сидоренко.

За її словами, в UA: HUB читальню облаштували останньою. Поки що її укомплектовують. «У нас питання не в кількості, а в якості», — підкреслила пані Сидоренко й додала, що було би добре, якби в читальні переважала професійна література. Коли книжок буде вдосталь, читальна працюватиме як буккросинг, де кожен зможе обміняти книжку.

Вікторія Сидоренко підкреслила, що читальня працює на довірі, жодних абонементів немає, ніхто не записує, що взяв і коли. Співробітники можуть читати як у читальні, так і брати книжки додому. Поки що книжки не пропадають.

У серпні в НСТУ період відпусток, тож фудкорт наразі порожній, ресторан на ремонті. Вікторія Сидоренко каже, що з вересня в ресторанному дворику співробітники зможуть обідати.

Музей телебачення: експонати час виносити у фойє

Єдиний в Україні постійний музей телебачення розташований також в «Олівці». Керівник музею Лариса Богданова каже, що у філіях НСТУ є до десяти музейних кімнат у різних містах, де значно менше експонатів, ніж у телецентрі в Києві.

Музею телебачення — десять років, із яких понад п'ять ним керує Лариса Богданова.

«Наш музей унікальний тим, що майже не містить копій. Усе, що ви бачите, — оригінали. Умовно музей поділяється на дві частини: технічну і творчу», — розпочала екскурсію Лариса Богданова.

Найактивніший період для музею — коли починається навчальний рік. Тоді на екскурсії записуються учні столичних шкіл, студенти. Потрапити на екскурсію можна, записавшись на сайті «UA: Першого» чи зателефонувавши на канал за номером (044) 481 51 61. Музей телебачення працює з понеділка по п’ятницю. Та якщо записується група й має бажання прийти на вихідні, музей іде на поступки.

Втім, інколи доводиться й відмовляти. У музеї працюють лише Лариса Богданова з помічницею. Якщо великий наплив людей, музейниці не справляються. «Приймаємо, наскільки це можливо, щоб екскурсії телецентром і музеєм не завадили виробничому процесу. Адже телебачення — передусім виробництво, а тоді вже інші процеси», — додала пані Богданова.

У «меню» музею є екскурсії, майстер-класи й заняття на різні смаки. Старша аудиторія має ностальгію за програмами своєї молодості. Полюбляють ляльку Катрусю («Катрусин кінозал»), діда Панаса, охоче оглядають чорнобильську експозицію, слухають історії про перших ведучих Олену Ніколаєву та Ольгу Даниленко.

«Київський професійний телецентр почав працювати в 1951 році з Хрещатика. Перші 14 років у кадрі працювали тільки дві жінки, телебачення виходило в ефір тричі на тиждень тривалістю дві години», — робить історичний екскурс Лариса Богданова. Вона показує на макет, що зображує телевізійного оператора Юрія Федорова у студії. «Юрій Федоров із 1956-го працює на телебаченні. Нині йому 82 роки. Живий і здоровий. Починав кар’єру в Москві, закохався в українку, переїхав у Київ, почав працювати на Хрещатику. На початку 1990-х телецентр переїхав на Мельникова, а з ним — і Юрій Федоров», — усміхається пані Богданова.

Для молоді та дітей у музейниці є інтерактивні екскурсії, до яких входить візит у студію під час запису програми, школа «Магія телемонтажу», школа юного екскурсовода «TVгід», майстер-класи й розповіді про таємниці телецентру, побудованого на колишньому кладовищі. Користуються популярністювідкриті уроки, зустрічі зі співробітниками телецентру, ведучими, операторами, інженерами по світлу, звукорежисерами. Під час зустрічей відвідувачі мають змогу побувати на робочому майданчику і в музеї, прогулятися по телецентру.

«Музей телебачення має понад800 крупних експонатів. Це я не рахую літератури зі старої бібліотеки, яку нещодавно перенесли в музей. До речі, журнали про телебачення 1961 року дуже затребувані студентами. Вони щороку приходять до нас по інформацію для курсових», — розповіла пані Богданова.

Під час огляду вона нагадує, що НСТУ має два титульні проекти. Згідно з угодою з Європейською спілкою мовників, «UA: Перший» має ексклюзивне право трансляції всіх конкурсів «Євробачення» і міжнародних спортивних змагань, таких як Олімпіади. Серед найновіших експонатів у музеї — мікрофон переможниці «Євробачення-2016» Джамали та позолочена копія олімпійського факелу з Олімпіади в Лондоні 2012 року.

Лариса Богданова розповіла, що великий мікрофон наприкінці шоу вручають переможцю «Євробачення». Окрім того, менші мікрофони вже не в прямому ефірі отримують автори слів та музики, режисер кліпу й мовник, який має право трансляції. У 2016 році колишня заступниця генерального директора тоді ще НТКУ Вікторія Романова, яка очолювала українську делегацію на «Євробаченні», привезла зі Стокгольма мікрофон для «UA: Першого».

Про другу нагороду Лариса Богданова зазначила: «У 2012 році Міжнародна хартія спортивної журналістики заснувала нагороду для спортивних журналістів. В Україні її отримав один-єдиний журналіст Сергій Савелій. Загалом у світі таких сто».

Музейні експонати, яких не побачиш більше ніде, дивують не лише українців, а й іноземців. У 2016 році в телецентр на робочу зустріч приїжджала японська делегація. Коли японці побачили магнітофони для перемотки плівки й телевізор фірми Sony, вони були дуже здивовані. Сказали, що в Японії вже такого не знайти.

Музей телебачення не має наміру зупинятися. У планах — винести великі камери у фойє, щоб вони відразу впадали в око всім, хто зайде до телецентру. Також є думка проводити екскурсії не за записом, а щодня у визначений час. У майбутньому вхід до музею телебачення радше за все стане платним, щоб він хоч заробляв якісь кошти на своє утримання. До цього спонукають, зокрема, і звернення туристичних агенцій, які хотіли би водити екскурсії в телецентр.

Тимчасом як Музей телебачення стає все привабливішим місцем для туристичних агенцій та людей поза телецентром, самі співробітники НСТУ ним цікавляться найменше. Молодь занурюється в роботу, вливається в колектив, не має часу на історію, зазначила музейниця. Хоча дарма. Адже розуміння, що таке державне телебачення, яке є фундаментом суспільного мовлення, стало би в нагоді при проведенні реформи та створенні контенту для всіх верств населення.           

Фото Олексія Темченка, відео Валентини Балабанової