Державна телерадіокомпанія «Культура» має стати базою для другого загальнонаціонального культурно-освітнього каналу суспільного мовлення. Адже в Законі України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» йдеться, що «Суспільне телебачення здійснює мовлення на двох загальнонаціональних телеканалах: суспільно-політичному та культурно-освітньому».

Наразі ДТРК «Культура» — супутниковий канал, який не має ефірних частот, а крім супутника транслюється також у кабельних мережах і в інтернеті. Має цілодобове мовлення, не має комерційної і політичної реклами. В штаті компанії — 186 осіб, 56 із яких — журналісти й редактори, які працюють за мізерну зарплату. «Скажіть мені, будь ласка, до мене прийде талановитий фахівець на зарплату в 1360 гривень?» — у розпачі запитує під час інтерв’ю «Телекритиці» генеральний директор «Культури» Жанна Мазицька. Тому перехід на суспільне мовлення, за словами генерального директора, — це шанс змін на краще. Канал «Культура» розраховує врешті-решт отримати цифрову ефірну частоту, а працівники — більшу зарплату.

Представники телекомпанії беруть участь у робочій групі з переходу на суспільне мовлення, пропонуючи свої варіанти співпраці з обласними ДТРК. На думку Жанни Мазицької, в ефір загальнонаціонального каналу мають потрапляти тільки якісні програми, які цікаві глядачам з усієї України. Вона не хоче рівнятися на «багатий» російський канал «Культура», для неї він не взірець. «Ми будемо кращі», — заявляє пані Мазицька. Про це та багато іншого — в її інтерв’ю «Телекритиці».

Про суспільне мовлення і програмне наповнення

– Пані Жанно, як ви сприйняли звістку про те, що суспільне мовлення в Україні буде створюватися і на базі «Культури»? До того ж один із двох каналів СМ буде називатися cаме «Культура»?

– Цю звістку ми сприйняли спокійно, бо про це вже говорили років десять. Сьогодні ми розуміємо, що суспільне — це крок уперед, що досить уже тупцюватися на одному місці. Ми розуміємо, що для нас це буде кращий вихід із ситуації, що склалася.

– А як ви собі уявляєте другий канал суспільного мовлення «Культура»?

– Це має бути культурно-освітній канал, майже ті програми, що ми робимо й тепер, але статус суспільного дасть нам трохи більше можливостей. Якщо подивитися в тематичний план, згідно з яким працює канал «Культура», видно, що в нас якраз є й інформаційні, й культурно-освітні програми, тобто можна сказати, що вже 3-4 роки ми намагаємося працювати саме як суспільне мовлення. Ми працюємо з суспільством, для суспільства і робимо програми про суспільство.

– Але ж до вас мають прийти й інші культурно-освітні програми — виробництва ОДТРК, НТКУ?

– А вони майже нічим не відрізняються, вони такі ж, як і наші. В нас є відеопродукція по обміну з обласними ДТРК.

В НТКУ вже кілька місяців постійно збирається робоча група, яка займається переходом на суспільне мовлення. В ній беруть участь і наші представники. Тобто триває розробка ідеї. Якою вона буде, сказати важко, можливо, з’явиться більше програм із регіонів. Сьогодні у фахівців державного каналу «Культура» немає можливості поїхати у відрядження, щоби зняти матеріал. Якщо нас хтось запрошує, приміром, та ж Польща, Словаччина, Кувейт, то ми можемо поїхати тільки за чийсь рахунок, бо в нас немає на це коштів.

Таким чином ми домовляємося з колегами з областей, і вони нам надають матеріали, але такі, які вони вважають за необхідне. А сьогодні наші глядачі хочуть бачити те, що цікаво суспільству загалом, а не одному регіону.

Наприклад, Одещина. У них є своя родзинка — Білгород-Дністровська фортеця. Ми брали матеріали, в яких розповідалося про неї, але ж суспільству, можливо, цікаво й щось інше в культурному сенсі Одещини. І сьогодні ми вже налагодили зв'язок із глядачем, намагаємося дізнатися, що цікавить аудиторію. Ми викладаємо свої програми на YouTube і спостерігаємо за реакцією глядача: сподобалося чи ні. Наш глядач відвертий, він висловить свою думку — і негативну, й позитивну.

– 7 листопада на позачерговому засіданні уряду було прийнято довгоочікуване рішення з приводу організаційно-правової форми майбутнього суспільного мовника. Кілька місяців тривала дуже гостра дискусія: чи це має бути державна установа (планується 4 роки фінансування з держбюджету), чи публічне акціонерне товариство, бо це дасть більше фінансової свободи майбутньому підприємству. Й ось було прийнято рішення про створення ПАТ. Як ви особисто ставитеся до цього рішення і чи готовий канал «Культура» ліквідуватися і влитися в майбутнє НСТУ, тобто скоротити чималу частину колективу?

– Чесно кажучи, для мене ще не досить зрозуміло, що таке ПАТ. Те, що фінансові можливості будуть більші, це добре, але 100% акцій усе одно належатиме державі. Чим тоді конкретно ПАТ відрізнятиметься від державної установи? Сьогодні, мабуть, більше запитань, ніж відповідей на ці питання. Можливо, треба, аби було якесь роз’яснення щодо цього. Що дасть нам юридична особа у формі ПАТ і що буде, якщо ми станемо державною установою. В чому буде різниця й у чому перевага? Тобто цього розуміння наразі немає.

Так, ми чекали прийняття цієї постанови, бо без цього рішення не могли рухатися вперед. Державна установа — це більш для нас зрозуміло. Що дасть нам ПАТ, мені важко сказати.

– Чи були у вас збори в колективі? Ви говорили про те, що будете переходити на суспільне мовлення? Як люди до цього ставляться?

– Ми проводимо збори щокварталу. І про суспільне ми говорили, коли ще перебували на вул. Туманяна. Ми збиралися, радились, я просила колектив представити їхнє бачення суспільного телебачення. І можу сказати, що 98% колективу — за суспільне мовлення. А 2% — люди, які поки що не розуміють до кінця, що це таке. Але ж ви знаєте, так не буває, щоб усі стовідсотково підтримували.

– У вас є профспілка на каналі?

– Є. У нас своя профспілка, ми входимо до профспілки працівників культури. І в профспілці ми це питання теж виносили на порядок денний. Вони готові до змін.

– Скільки зараз працівників у штаті? Скільки з них журналістів?

– Зараз у штаті 186 осіб. У нас приблизно 30–40 фахівців працюють за угодою. Це зручно, бо людина прийшла зі своїм проектом, запустила його, якщо він не пішов, то ми кажемо:  «Вибачте, або робіть інший проект, або ми з вами прощаємося». Працівник за договором отримує тільки заробітну плату, яка на сьогодні мізерна, приміром, для журналіста це 1360 гривень, і більше ніяких премій чи надбавок. Якщо проект видався невдалим, то ми вклали невеликі кошти.

Журналістів і режисерів у штаті — приблизно 56.

– У вас 186 людей. Скільки з них при ліквідації вашої юридичної особи «Культура» і створенні НСТУ буде скорочено?

– Ми би, звісно, не скорочували. Але будемо говорити чесно і відверто, що без скорочення не обійдеться. Вважаю, що осіб 25 ми можемо скоротити безболісно, приміром, тих, хто працює за угодою. Водночас, ми вважаємо, що людина, яка матиме пристойну заробітну плату, може створити й не один, а кілька проектів, вона знатиме, заради чого працює.

– Який середній вік ваших працівників? Багато молодих?

– У нас зараз в основному молоді. Ми охоче запрошуємо з університету імені Карпенка-Карого та з факультету журналістики Національного університету імені Шевченка. Вони в нас проходять стажування, а потім найкращих залишаємо.

– І що, молоді погоджуються працювати на зарплату в півтори тисячі гривень?

– Навіть на меншу. От я беру людину з факультету журналістики. Толкову, є божа іскра в людини. Перше, що я можу запропонувати, бо в неї немає стажу, вислуги років, це посаду редактора на 1360 гривень. Скажіть мені, будь ласка, до мене прийде талановитий фахівець на таку зарплату? Які вимоги я можу поставити цій людині? Коли попрацює принаймні кілька років, матиме вже 1420 гривень. Але молоді люди залишаються, бо ми їх вчимо, ми з ними панькаємося, щоправда, потім комерційні компанії деяким пропонують іти до них на зарплату 5–7 тисяч гривень. І деякі з них ідуть, але були випадки, що й назад поверталися.

– Від кого ви чекаєте на роз’яснення з приводу ПАТ? Від Держкомтелерадіо?

– І від уряду. Ми чекаємо, бо наразі лише питаємо один в одного, що воно нам дає. Ми звертались і до юристів. До кінця не розуміємо, що нам краще. Колеги телефонують і просять більше інформації, що таке ПАТ і чим це краще, ніж державна установа.

– Зараз активно працює робоча група з переходу на суспільне мовлення. Представники вашого каналу є практично в усіх робочих підгрупах? Які конкретно програми ви взяли би з ОДТРК у свою сітку мовлення?

– Сьогодні ще не можу сказати конкретно. Бо, що гріха таїти, — не всі телекомпанії надають нам ту програму, яку б ми хотіли — і за якістю, і за змістом. Є приблизно 6–10 телекомпаній, із якими ми співпрацюємо постійно: вони беруть нашу продукцію, а ми їхню, в них програми гарної якості. Обласні програми входять у нас у кожну підрубрику, в новини також.

– А які власні програми ви б залишили на каналі суспільного мовлення?

– Мабуть, усе своє залишили б. Але треба переглянути, як то кажуть, просіяти крізь сито. Ми постійно змінюємо сітку мовлення. Якщо не йде новий проект — його треба вдосконалити або відхилити. Вимірювання ми не замовляємо, бо на це немає коштів, але завдяки тому, що є пряма трансляція на сайті і YouTube, ми дивимося, які програми найбільше переглянули. Щотижня нам приносять зріз, і ми дивимося, яка програма пішла, що користувалося більшим попитом, а що ні.

– На робочій групі пропонувалося, щоби спеціальна комісія відбирала програми, які пропонуватимуться до всеукраїнського ефіру. Можливо, коли програма пройде конкурсний відбір, вам буде легше знайти кращі проекти?

– Кращі проекти треба створювати разом з обласними телерадіокомпаніями, а те, що було створено — це вже власний архів кожної телекомпанії, який треба використовувати. Сьогодні наша програмна служба відбирає той чи інший матеріал на сервері обласної телекомпанії. Але іноді минає тиждень, і ми нічого не беремо.

– А скільки зазвичай ви берете таких програм?

– Щоразу по-різному, але намагаємося брати щось щодня.

– Скільки годин ефіру ви готові віддати для матеріалів обласних телеканалів?

– Ми вже рахували. Наша компанія через брак потужності технічної бази може зробити цікавого 3-4 години на добу власного мовлення. Не більше. І стільки ж може кожна обласна телекомпанія. Якщо буде більше, це вже буде халтура, просто для галочки.

– А решта часу? Ви ж мовите цілодобово.

– Є ж сторонні програми: фільми, які можна придбати, або програми наших колег із європейських телекомпаній (приміром, ми з Польщею уклали угоду про обмін програмами), це ще 3-4 години, це вже 12 годин. Якщо враховувати повтори, то ми заповнимо 24 години.

– А музичні, дитячі проекти?

– Це все ввійде в години власного виробництва. Ні для кого не секрет, що програма сприймається нормально протягом 15–20 хвилин. Якщо це музичний конкурс, то можна й цілий день, але це виняток. Скільки може бути таких музичних програм, талант-шоу? Ну нехай одна на місяць, вони ж не йдуть щодня.

– Раз на тиждень.

– Хай раз на тиждень. Виграшна ситуація в тому, що в нас є театральні вистави, музичні вечори, філармонійні вечори. Навіть для діточок у нас є цікаві вистави, ми співпрацюємо з дитячими театрами. Одна постановка — півтори-дві години власного мовлення, і потім можуть транслюватися музичні проекти або концерти. Тобто в нас немає проблеми в тому, щоб наповнити 24 години мовлення. Ми співпрацюємо з вищими навчальними закладами, училищами культурологічного спрямування, розповідаємо, де яку професію можна отримати, про її переваги. Але іноді, чесно кажучи, розводиш руками і думаєш: немає нової вистави, нового концерту, — ось тоді постає проблема наповнення.

– А на Першому національному є програма про театр. Ви її собі заберете?

– Коли буде поділ на два канали, то можливо. Ми ще не говорили про те, що забираємо, а що залишаємо.

– Як ви ставитеся до того, що керівники компаній дуже часто ведуть програми в себе на каналі, хочуть з’являтися в ефірі? Навіть колись в уряді рекомендували менше з’являтися в ефірі?

– Коли я була генеральним директором Одеської ОДТРК, вела два своїх проекти — політичний і освітній. Це були в основному прямі ефіри, і велика відповідальність. У мене була просто потреба до цього — я вийшла з журналістів, ведучих, мені було шкода з цим розлучатися. Це була суботня програма, в мій законний вихідний день. Я в цьому просто купалася. Якби не вела програми, то геть зів’яла би на цій рутинній адміністративній роботі. Ця крапля творчості була для мене як повітря, без якого я просто не могла жити.

Коли 2007 року приїхала до Києва і отримала компанію, на «Культурі» було дві години мовлення, які записували на касети і возили з Туманяна на «Укркосмос», і ці дві години йшли по колу, крутилися 24 години. Ви ж розумієте, це всім набридало. Тут працювало 40 осіб — майже всі вихідці з «Укртелефільму». Треба було щось робити. Було не до особистої творчості. Бо щоб робити програму, до неї треба готуватися, ти ж не маєш виглядати дурнем — треба переглянути купу матеріалу, книжки почитати, новини в інтернеті. Я зрозуміла: або ефір, або адміністративна робота. Я вибрала останнє.

Я спокійно ставлюся до цього, тільки якщо керівник не зловживає становищем і якщо це не заважає його основній адміністративній роботі, то нехай веде програми.

«Культура» — без ефірної частоти і комерційної реклами

– Де глядачі можуть побачити канал «Культура»? Чи вирішується якось проблема з ефірним мовленням вашого каналу?

– Оце проблема. Два роки тому ми брали участь у конкурсі, в якому розподіляли частоти на цифрове мовлення. Була наша заявка, я була присутня, але нам тоді не виділили частоти. Ефірного мовлення немає, мовимо на супутнику, але нас часто перекидають із супутника на супутник. Наразі це вже третій супутник — спочатку ми були на Hellas Sat, потім на Astra, сьогодні ми виходимо на Azerspace.

– А хто вас перекидає по супутниках? З яким оператором телекомунікацій у вас угода, це він укладає угоди із супутниковими операторами без вашого відома? Ви самі не можете вибрати супутник?

– Ми від самого початку існування телекомпанії працюємо з ДП «Укркосмос». Усе залежить від них та від державного фінансування. Самі ми можемо обирати супутник, але… На сьогодні ми проплатили ДП «Укркосмос» тільки за п’ять місяців, а коли сплатимо інші кошти за трансляцію, навіть не знаємо. Як ви вважаєте, це нормально? Звичайно ж, ні, але нічого не можемо зробити.

– Скільки років мовить канал?

– У жовтні «Культурі» виповнилося 13 років.

– Можливо, з переходом на НСТУ вам дадуть якусь ефірну частоту?

– Ми подали документи, написали листи до Держкомтелерадіо, Нацради, Кабміну, що ми просимо розглянути можливість надання цифрової частоти у зв’язку з переходом телеканалу «Культура» на суспільне мовлення. Поки немає жодної відповіді. Але ж ми не сидимо склавши руки. Щоб нас хоч якось бачили, ми підписали 157-му угоду з кабельними операторами (у Дніпропетровську) на трансляцію нашого каналу. Але проблема в тому, що коли ми переходимо із супутника на супутник, то кабельним операторам невигідно переналаштовувати й шукати нас на якомусь незрозумілому супутнику (на Azerspace три державні канали — ми, КДТРК і УТР). Іноді просто кабельні оператори, порушуючи угоду, нас не транслюють.

– Яка у вас глядацька аудиторія?

– Важко сказати. Середній вік 35–48. Коли ми аналізуємо статистику, то бачимо, що нас дивляться і в Німеччині, й у США, нам навіть надсилали листи наші емігранти з Австралії. Тобто нас дивилися й там, але ми не знаємо, завдяки чому: супутнику, онлайн-трансляції, чи YouTube.

– А «Культура» транслюється онлайн на сайті постійно?

– Останнім часом так.

– Канал тепер розміщується в тій же будівлі на Мельникова, що й НТКУ. Скільки у вас площ? Скільки маєте студій?

– Ми переїхали торік, додам, що власним коштом. Тоді якраз була розроблена концепція Кабміну про розвиток каналу «Культура».

Площа в нас невеличка — 1648 квадратних метрів. Весь 6-й поверх, частина 2-го (там містяться студійна апаратна, ефірна апаратна тощо) і першого (там монтажні). В нас одна студія, яка перейшла нам у спадок від «Плюсів». І я дуже вдячна «1+1», що вони не розібрали її до кінця, забрали основне, але саму конструкцію студії залишили, ми тільки зробили свої декорації. Поки, на перших порах, це нас виручає.

– Чи вплинув на компанію переїзд на Мельникова?

– Так. Ми там (на Туманяна) вже застоялися, нам треба було щось змінювати. Ми все зробили власними силами, на переїзд жодної копійки з бюджету ніхто не виділив. У мене просто чудовий колектив, це колектив однодумців — вони не питають, яка буде заробітна плата, вони розуміють, що сьогодні треба щось зробити, аби заробити, щоб пішов замовник на якусь програму, щоб вона була цікава. Ми всі питання вирішували разом, я без колективу жодного питання не вирішувала. Зробили ремонт власним коштом, десь якусь копійчину заробили по спецрахунку.

– Як канал забезпечений технічно? Чи вистачає вам камер?

– Камери всі наші. Зараз підключаємо в студії три нові камери, в нас не вистачало відеопульту, ми його придбали. Виїзних камер, на які ми знімаємо, в нас тільки чотири, ми не такі багаті. На сьогоднішній день у нас чотири монтажних, п’яту зробили під новини. Таким чином ми робимо свої 24 години мовлення.

– Чи є шанс в українського каналу «Культура» стати таким же потужним мовником, як російська «Культура»? Справа тільки в розмірах фінансування?

– Ви бачили російську «Культуру»? Для мене вона сьогодні не взірець. Я не хочу, щоб ми були такими, як російський канал «Культура». Ми будемо кращими.

– Скільки у вас годин власного мовлення? Які програми? Чи продаєте ви комусь свої програми? Чи купуєте?

– Ми не продаємо й не купуємо, бо для цього немає коштів. Ми робимо постійно свої три години на добу, іноді буває більше (якщо концерти, вистави), але не менше трьох. Згідно з ліцензією, ми маємо три години якісного власного продукту на добу.

– Чи є у вас програми для дітей? Чи є прямоефірні програми? Ток-шоу?

– Для дітей — так. Прямоефірних програм і ток-шоу немає.

– А реклама?

– Реклами теж немає. І політики немає.

– Реклами немає, бо вона заборонена чи просто не розміщується? Чи до вас не приходять рекламодавці?

– Ми не хотіли брати ту рекламу, яка приходила до нас на початку. Ну не могли ми рекламувати памперси, тампакси і все інше… Ми говоримо про духовне, культурологічні проекти.

Ми відійшли від політики, дали собі слово, що канал «Культура» буде поза нею. Якщо ми говоримо про культуру, то давайте говорити про духовність, про речі, які не стосуються політичної ситуації в країні. Але інша справа — українська ідеологія, вона завжди присутня в наших програмах.

– А соціальна реклама?

– Так, соціалка в нас є постійно, бо без неї ніяк.

Якщо пропонують програми на замовлення культурологічної, освітньої тематики, то ми погоджуємося. Але явної реклами в нас немає. Раніше ми ходили по музеях, театрах, виставкових центрах і пропонували їм співпрацювати. В одному театрі мені сказали, що згодні заплатити за рекламу, але коли ми будемо знімати в них прем’єру вистави, то ми маємо теж заплатити. І коли ми почали рахувати, то вийшло так, що ми заплатили б їм більше, ніж вони нам за рекламу. Тому вирішили таким чином: ми в них знімаємо і стаємо їхніми інформаційними спонсорами. Виставкові центри також надають нам право першого показу.

– А на чому ви взагалі можете заробляти?

– Програми на замовлення робимо. Іноді замовляють програми про якогось майстра-художника, і за це перераховують кошти на спецрахунок. Ми беремо тільки культурологічні теми. Або висвітлюємо якийсь фестиваль. Коли розуміємо, що фестиваль цей комерційний, просимо заплатити нам кошти на спецрахунок. Але це буває, на жаль, не так часто, як нам би цього хотілося.

Концепція діяльності від Кабміну є, а 90 млн — немає

– Два роки тому Кабінет Міністрів України затвердив план заходів із реалізації Концепції діяльності та розвитку Державної телерадіокомпанії «Культура». Згідно з ним передбачалося виконання ремонтних робіт та закупівлю нового телевізійного технологічного обладнання в обсязі 90 млн гривень протягом 2013-2014 років. Дали?

– Жодної копійки не дали. Коли сказали, що виділять 90 мільйонів, то до голови Держкомтелерадіо Олександра Курдіновича стояла черга охочих обійняти посаду генерального директора «Культури». Я казала: почекайте, нехай спочатку кошти дадуть. Якщо комусь потрібна посада генерального директора тільки через 90 млн, то це якось прикро. Мій колектив тоді обурився: нам ще грошей не дали, а хтось уже бігає і їх ділить.

Ми отримали 7 млн, але це інші кошти, їх виділяли для Івано-Франківської ОДТРК під кінець року, а вони не могли швидко освоїти ці гроші. А в нас була недооблаштована ПТС, то ми за ці 7 млн змогли купити обладнання і її доробили. Хоча стільки бруду через ті кошти довелося витримати.

– Проаналізуйте, що виконано з плану заходів з реалізації Концепції діяльності та розвитку Державної телерадіокомпанії «Культура». По-перше, Держкомтелерадіо, Мінкультури і ДТРК «Культура» повинні були впровадити нову програмну концепцію мовлення «Культури» і відповідно до неї до кінця 2014 року розробити нову сітку мовлення.

– З Мінкультом ми постійно співпрацюємо. Сітка мовлення була зроблена. Мінкульт допомагав, чим міг, ми підписали угоди з центром Довженка, який надавав нам фільми безкоштовно. Цей пункт практично виконано.

– Часто до вас приходить міністр культури Євген Нищук?

– Ми до нього приходили. А він ні. Чесно кажучи, в нас не було куди його запросити, в нас же студії своєї не було. Але запросимо.

– Продовжимо. По-друге, Держкомтелерадіо з ДТРК «Культура» мали розробити проект технічної модернізації телекомпанії.

– Проект технічної модернізації є, але він розроблений під 90 мільйонів. Коштів немає, і все зависло.

– По-третє, у лютому 2013 року має бути створено інтернет-портал ДТРК «Культура». Створили?

– Так.

– По-четверте, у грудні 2013 року Держкомтелерадіо і НТКУ мали забезпечити необхідними виробничими та адміністративними приміщеннями ДТРК «Культура» у телецентрі на вул. Мельникова, 42, у Києві.

– Виконано. Як бачите, ми вже саме тут.

– До кінця 2013 року Держкомтелерадіо і ДТРК «Культура» повинні були затвердити новий штатний розпис компанії, а також провести рекламно-інформаційну кампанію з питань мовлення «Культури» в новому форматі.

– Ми самі собі промоушн робимо.

– Держкомтелерадіо та інші центральні органи виконавчої влади мають щороку до 1 квітня інформувати Кабмін про стан виконання плану заходів.

– Постійно інформували, а потім Кабмін відмовився, сказав, що концепція не виконується, коштів не дали, нема про що звітувати.

– Тобто 90 млн вам не дали. Можливо, збільшили фінансування?

– Та ніхто й копійки не дав. Навпаки, зменшили.

Світлана Остапа, «Суспільне мовлення»

Фото надані Жанною Мазицькою