Євген Глібовицький – медіа-менеджер, фахівець із довготермінових стратегій, директор компанії Pro.mova. Як експерт брав участь у Міжнародній конференції «Від державного мовлення до суспільних медіа» (модерував дискусію про роль і місію суспільного мовлення), а також у круглому столі «Першочергові дії з впровадження суспільного мовлення в Україні». Пан Глібовицький розповів нам про те, що зараз є найважливішим у справі впровадження суспільного мовлення і які є ризики на цьому шляху.

– Чи встигнемо ми запустити суспільне мовлення до 1 січня 2015 року?

– Я не знаю. Я не бачу користі в прогнозах. Треба робити все для того, щоб рух відбувався якнайшвидше, а всі ці доганяння «до річниці Великої жовтневої соціалістичної революції» – ну, ми ж тільки з цього вирвалися. Мені важливо, щоб суспільне мовлення було справді суспільним, а не щоб воно було до 1 січня. Звичайно, воно потрібне ще вчора. Якщо воно буде через рік, але кращої якості, то хай буде через рік.

– Що зараз треба робити в першу чергу?

– Знаєте, ми дуже фокусуємося на змінах у законі – так, це важливо, однозначно. Але мене більше хвилюють зміни в культурі.

– Що для цього треба?

– Ой, для цього треба дуже багато рефлексії, потрібна дуже глибока дискусія. Для цього треба, щоб ми вийшли на синхронне розуміння, як це робити, всередині принаймні медійної спільноти, і всередині суспільства – розуміння, що нам треба. Немає синхронного розуміння ролі суспільного мовлення в житті країни. Ми от сьогодні чули чи не перший сигнал від прем’єр-міністра про те, що суспільне мовлення розглядається в контексті інформаційної безпеки. Воно насправді було частиною інформаційної безпеки всі ці 23 роки його відсутності. І одна з причин того, чому ми маємо те, що маємо, в тому, що в нас не було суспільного мовлення раніше. І в результаті – ми жили в різних інформаційних просторах, ми не мали способу поєднання різних сенсів. Два тижні тому на круглому столі я говорив і можу повторити: якщо ми провалимось із суспільним мовленням – ми провалимось із українською державністю. В нашої країни виснажений імунітет, його вже немає. Зараз будь-яка проста інфекція нас вбиває. І якщо ми провалимось із суспільним мовленням, то ми й надалі будемо існувати різними групами в якихось одних умовних кордонах, і це означає, що спосіб розв’язання конфліктів шляхом застосування зброї буде і далі популярним.

– Чому ми можемо провалитись?

– Тому що корупція може спробувати відіграти свою роль. Тому що система корупції нікуди не поділася, ми її бачимо щодня. Тому що можуть раптом спрацювати політичні чинники. Ми бачимо, наскільки хитка більшість у Верховній Раді.

– А якщо буде нова Верховна Рада?

– Треба дивитися, якою вона буде, за якими принципами вона буде обрана. Якщо за відкритими списками, то, я думаю, буде більше перспектив. Якщо якось інакше буде сформована – то менше. Підводні рифи є просто на кожному кроці. І настільки обережно треба через цей фарватер проходити, що зусиль треба дуже багато. Але ми вперше настільки близько до результату, до мети. Ми ніколи так близько не підходили.

– Які ще є фактори ризику провалу суспільного мовлення?

– От ми сьогодні бачили демонстрацію політичної волі, але я досі не впевнений, що вона є. Не все вирішується, на жаль, чинним урядом. І я не впевнений, що запасу політичної волі, який зараз є, вистачить для того, щоб дійти до кінця.