Цього серпня сайту «Суспільне Спорт» виповнилося два роки, а вже у вересні на нього чекає масштабна реорганізація: відтепер диджитал-команда відповідатиме за весь новинний контент, включно з телевізійними випусками. Про одну новинну редакцію, щоб керувати всіма, та пов’язані з цим виклики й можливості журналісти «Детектор медіа» Ярослав Зубченко і Євген Бриж поговорили з Олексієм Мандзієм, головним редактором «Суспільного Спорт» . 

Олексію двадцять п’ять років, і вісім із них він працює у спортивній журналістиці. Зокрема, з першого дня запуску — на сайті «Суспільне Спорт». Був кореспондентом на Олімпіаді в Токіо, коментує спортивні змагання та дивиться керлінг заради задоволення. 

Як працює «Суспільне Спорт»

Ярослав: У вересні на «Суспільне Спорт» чекають масштабні зміни: телебачення та сайт об’єднуються. Причому саме телевізійники підпорядковуватимуться вам —  інтернет-відділу. Розкажи, як так сталося та що чекає на глядачів.

Олексій: Як так сталося — хороше питання. У компанії принцип «диджитал first». Але це не «підпорядкування», а саме об’єднання в одну мультимедійну новинну редакцію, яку очолює головний редактор сайта. Я й моя команда відповідатимемо, як і раніше, за сайт, ютуб, подкаст-платформи, соцмережі. До цього додадуться телевізійні випуски новин, а також  весь контент навколо великих подій, які ми транслюємо: студії, відрядження незалежно від формату. Все буде оформлено в одній команді. У нас уже є такий досвід — це мультиспортивний чемпіонат Європи.

Ярослав: Як колишні телевізійники сприймають це злиття?

Олексій: Коли відбулося долучення до сайта ще й новин, то нам дали забрати й добрати кількох людей, які будуть мультифункціональними. Без розподілу на телевізор, диджитал  чи щось інше будуть робити конвергентний продукт на будь-яку платформу.

Ярослав: Ти хочеш сказати, що колишніх телевізійників звільнили?

Олексій: Ні, всі тут. Ця трансформація ще триває. Хтось займається марафоном «Єдині новини», хтось — трансляціями.

Ярослав: Ти все життя працював у вебформаті, як тобі з переходом на телевізійне виробництво?

Олексій: Це класний досвід. Мені поталанило, що в команді є Катя Годунова, яка має досвід телевізійного спортивного виробництва. Вона теж відповідає за те, що відбувається на телебаченні. Це не якісь унікальні знання, а просто нові інструменти.

Ярослав: Знаю, що в Суспільного фінансові проблеми, що є гроші тільки на зарплати. Як це впливає на вашу роботу?

Олексій: Станом на початок року, до повномасштабної війни, ми розраховували на купівлю певних прав. Я на це дивився з точки зору того, які перегляди нам це принесе. Зараз грошей на ці трансляції немає.

Однак багато правовласників готові йти назустріч і давати права безплатно. Наприклад, на мультиспортивний чемпіонат Європи нам передали права, хоч і не на всі дисципліни. Ми стукаємо в двері: хто нам готовий піти назустріч. Плюс залишаються раніше куплені права, наприклад, біатлон, який ми оплатили наперед, і жіночий чемпіонат Європи з футболу, який входив у давніше сплачений пакет від УЄФА. Ми бачимо з цифр, що спортивні перемоги теж важливі. Спорт важливий, його дивляться.

Ярослав: Олексію, тобі 25 років — і ти очолюєш відділ на Суспільному мовнику своєї країни. Як ти дійшов до такого життя?

Олексій:  (Сміється.) Можемо повернутися до цифр та спорту? 

Ярослав: Скажи, що це тому, що ти вчився в Інституті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка та ходив на пари Володимира Різуна (Ярослав та Олексій навчалися разом. — «ДМ»). 

Олексій: Я з першого курсу працюю в спортивній журналістиці, тому досвід роботи в галузі маю. Звісно, ми зустрічалися на якихось міжнародних подіях із представниками інших країн, де зовсім інший вік у спортивних журналістів. Це було трохи…

Ярослав: Коли ти прийшов на Суспільне?

Олексій: Це було рівно два роки тому, за кілька днів до запуску платформи «Суспільне Спорт». Тоді ми взагалі починали вдвох: я та людина на стрічці новин. Треба було прописати стратегію розвитку, показники, до яких треба рухатися. У що взагалі цей проєкт може перерости. І потім із часом команда розширилася з двох до трьох людей. Потім п’яти, тепер уже більше десяти.

Ярослав: Мої інсайдери на «Суспільному Спорт» казали, що на мовнику буває забагато бюрократії… 

Олексій: Ми — компанія, чия робота регулюється окремим законом. Дуже законослухняна, тому потрібно ретельно все звіряти, чи не порушуємо ми чогось. І компанія до того ж дуже велика, тому, коли продукт виходить на кількох платформах, він стосується багатьох задіяних людей, і треба з усіма поговорити, погодити ці рішення. Крім того, Суспільне  — це не просто гравець на медійному ринку, а все-таки суспільний мовник, і його чистота, відповідність законодавству — це найважливіше.

Ярослав: Окей, плюси роботи на Суспільному є? Ваш імідж впливає на вашу роботу? Наприклад, спортсмени краще йдуть на контакт? 

Олексій: Взагалі, великі гравці на цьому ринку відкритіші до контакту, коли ти є мовником якоїсь події. Вони розуміють, що це не лише наш інтерес до них, а і їхній інтерес у тому, щоб розповісти щось на більшу аудиторію. Суспільний мовник — це все ж дуже важлива роль у Європі, і це нам допомагає зараз, коли ми спілкуємося з міжнародними компаніями щодо передачі прав. Що ж до спортсменів, то український спорт часом дивний. Не всі розуміють важливість комунікації зі ЗМІ, з уболівальниками. Іноді не в усіх є навіть сторінки в соцмережах. Молодше покоління цей стереотип ламає, але буває, що доводиться переконувати.

Спортивні досягнення

Євген: Цього року ви транслювали мультиспортивний чемпіонат Європи. Якими були показники?

Олексій: Найбільше ми розраховували (і цієї політики дотримувалися вже рік) на легку атлетику, де виступали українки. Вона дає найкращі показники. У нас був окремо показ фіналу стрибків у висоту, і він на піку набирав 35 тисяч переглядів на ютубі, а загалом у прямому ефірі її переглянули приблизно 150 тисяч людей. Ця трансляція потрапила в тренди ютуба, досі там тримається й далі набирає перегляди. Це результат планомірного показу з березня минулого року та зростання інтересу українців. Загалом ми задоволені такими результатами. Тож легка атлетика далеко попереду. Добре дивилися гімнастику, велоспорт і веслування, тобто ті види, де Україна претендувала на результати, де була представлена. 

Євген: Я дивився всі ваші трансляції легкої атлетики. І в мене виникло захоплення рівнем коментування, от особливо в третьому плеєрі, де були стрибки. Де ви знайшли коментаторів і як ви їх готували? Тому що легку атлетику в Україні довго ніхто не показував.

Олексій: Ем… стрибки коментував я. Тому я не знаю, як правильно відповісти. (Сміється.) Інші коментатори — це наша команда, когось окремо ми не набирали.

Євген: Жіночий футбол і легка атлетика, за вашими словами, набрали багато переглядів. Це збіг — чи спорт поступово повертає популярність? 

Олексій: Важливий елемент тут — ексклюзивність Суспільного. Якби трансляцій було багато, перегляди розпорошилися б між ними. Але, з іншого боку, що більше ми показуємо — то більшим буде інтерес. Якщо ти нічого, крім футболу, не показуєш на жодних платформах (мова не лише про Суспільне), то складно говорити про популярність інших видів спорту. Ми пробуємо працювати і з менш популярними дисциплінами, де буде інтерес до українських спортсменів. І бачимо, як цифри ростуть. 

Крім того, одна справа просто відтранслювати, а інша — створити цікавий контент навколо трансляцій, який будуть дивитися. Наприклад, був чемпіонат світу з легкої атлетики в липні. Він проходив у Юджині, США. Відповідно, для нас був нічним, незручним для українців, — кількість переглядів була невтішна. Тож команда одразу, на шосту ранку, навіть раніше, збиралася тут і записувала підсумки дня на чемпіонаті світу. Кожне з цих відео набирало по 20 тисяч переглядів на ютубі. Це свідчить, що люди не завжди могли дивитися змагання, бо ніч, але інтерес таки був.

Тут працює синергія, додана вартість: ми привчаємо аудиторію до перегляду, бо регулярно транслюємо спорт. Та даємо додатковий контент, щоб люди лишалися після трансляції. 

Євген: Які взагалі найуспішніші трансляції були за той час, поки ви працюєте?

Олексій: У нас стабільно багато набирає біатлон, бо в нього є історія, є люди, які стабільно його дивляться. Олімпійські ігри дали хороші показники. Але найуспішнішим продуктом був чемпіонат Європи з футзалу в лютому. Це було пов’язано з тим, що тоді дуже добре виступила Україна. На матчах чвертьфіналу і півфіналу проти Росії були дуже високі показники. Тоді всю стадію плей-оф класно дивилися. Тому футзал я б виокремив. 

Євген: У вас є права на показ чемпіонату світу з футболу — як Суспільне ними розпорядиться?

Олексій: Остаточної відповіді щодо Катару ще немає — десь за кілька тижнів буде. Прямо зараз намагаємося отримати права на чемпіонат світу з волейболу, де грає Україна. Про це ми домовляємося (поки готувалося інтерв’ю, Суспільне отримало права та двічі потрапляло з волейболом у топдвадцятку ютуба. — «ДМ»). А точно покажемо літній чемпіонат із біатлону. І на початку вересня транслюватимемо юнацький чемпіонат із футзалу серед команд до 19 років.

Про світле та не дуже майбутнє

Ярослав: Що по кіберспорту? Українські команди традиційно непогано виступають. Перегляди на Twitch зашкалюють за мільйон. Коли в нас буде «Суспільне Кіберспорт»? 

Олексій: Це напрямок, над яким я думаю. Просто це все поступово. Ми ще не стали повноцінно на ноги, аби переходити в кіберспорт. Але це дуже перспективний і цікавий напрям. Як мінімум для того, щоб почати з огляду в текстових форматах, у новинах на сайті. Можливо, не цього року. Але в найближчій перспективі точно. 

Крім того, за останні пів року, як я знаю, в кіберспорті теж відбувся світоглядний зсув. Зараз майже всі роблять українськомовні трансляції. Я бачу, що їх перегляди теж ростуть. Тобто, в принципі в них відбувається те саме, що ми зараз пропонуємо з легкою атлетикою. Що більше ти даєш контенту, то більше людей приходить, повертається та цікавиться.

Ярослав: Як ти оцінюєш загалом становище спортивної журналістики в Україні?

Олексій: Головне — більшість спортивних медіа, які в нас є, орієнтовані на футбол. Це, мені здається, найбільший мінус нашої спортивної журналістики як такої. Бо спортивну журналістику можна спокійно дробити на футбольну журналістику та всю іншу журналістику. Ресурсів, які досліджують усі види спорту, об’єктивно мало. 

Це пов’язано з тим, що футбол — спорт №1. Він одразу принесе найбільше переглядів та відвідувачів. Тому медіа, які працюють на трафік, пишуть про футбол. 

Ярослав: Ти ще колись жалівся на цехову проблему — поблажливе ставлення до спортсменів, навіть коли вони програють.

Олексій: Будь-які спортсмени на міжнародній арені, якщо це не комерційні старти, виступають коштом держави. Тобто держава робить їм збори, готує до змагань, відправляє кудись представляти Україну. Тому, в принципі, коли людина фінішує на якомусь 55-му місці з 55 спортсменів, то, мені здається, дуже важливо не просто сказати їй: ой, дуже класно, що ви доїхали. Але також запитати, що було не так. 

Ми маємо розуміти, що ця ситуація може свідчити не про окремий випадок, а про більшу проблему як самого спортсмена, так і підготовки. Не треба боятися когось образити чи зачепити. Коли ти будеш підтримувати людину навіть тоді, коли щось іде не так, виникає питання, чи не буде вона вважати це нормою. 

Ярослав: Великий спорт — це державна справа. У нас і до війни були проблеми з фінансуванням підготовки спортсменів. А тепер спортивні комплекси знищені, грошей немає та, найгірше, майже півтори сотні спортсменів і тренерів загинули. Як ти думаєш, коли та яким відновиться український спорт?

Олексій: У нас була студія, де включався міністр молоді і спорту. Ми запитували, що буде з фінансуванням спорту, і він сказав: ви бачите, спортсмени їздять, ми фінансуємо виступи на міжнародних стартах. Так буде і надалі. Але очевидно, що інфраструктуру ми будемо відбудовувати аж після завершення війни. Нема сенсу її зараз відбовувати.

Держава має відповідати за розвиток масового спорту, аби українці були здоровими. Ще одна відповідальність держави — це дитячо-юнацький спорт, аби зацікавити дитину прийти, залучити її. Усе, що стосується спорту вищих досягнень, у моєму ідеальному світі незалежне від держави. Але це питання ринку: чи є в нас спонсори, щоби братися за окремі напрямки.

Зараз найважливіше, як на мене, ― зберегти дітей, юніорів. Бо хто буде після сьогоднішніх олімпійців? Багато дітей виїхали за кордон. Коли ми спілкуємося з кимось зі спортивних функціонерів, ми їм завжди ставимо це питання. У вас виїхала купа дітей за кордон, як ви будете їх повертати? Хотілося б мати чітку стратегію. Чи не буде в нас такої проблеми, як в умовному Косово чи Албанії, коли багато дітей змагається за Швейцарію чи інші країни? Бо вони виїхали в дитинстві й асоціюють себе вже з іншими країнами. 

А є ще інваспорт і спорт людей з інвалідністю, який теж є важливою складовою Суспільного. Ми працюємо з паралімпійськими іграми, дефлімпійськими іграми. Дуже активно висвітлювали Ігри нескорених. І ця ланка, на жаль, буде ставати важливішою в наступні роки. Особливо ветеранський спорт, про який ми говоримо і, я сподіваюся, будемо говорити активніше. Це суперважливо особисто для мене.

І це має бути не просто — наші паралімпійці молодці, другі у світі, сто медалей взяли. Ні, це про те, як вони йдуть до цього, які в них умови. Спорт —  це завжди про історії людей. 

Фото: Анастасія Мантач