Панно спільнот: в «Олівці» відкрили експозицію «Відтінки України» (ФОТО)
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Панно спільнот: в «Олівці» відкрили експозицію «Відтінки України» (ФОТО)
21 грудня в телецентрі «Олівець» відкрили інтерактивну експозицію культур національних спільнот та корінних народів України, яка стала продовженням циклу документальних сторітелінгових сюжетів про національні спільноти та корінні народи України «Відтінки України». Суспільне на різних платформах показало два сезони проєкту (перший сезон можна переглянути тут, тут і тут, другий сезон).
Про ідею створити інтерактивний музей національних спільнот на Суспільному я вперше почула у квітні 2020 року. Тоді Анастасія Гудима переїхала зі Львова у Київ, стала керівницею Координаційного центру мовлення національних меншин Національної суспільної телерадіокомпанії, розробила контент-план на рік, познайомилася з представниками спільнот, розпочала роботу над кількома проєктами і дала перше інтерв’ю «Детектору медіа». У вересні того ж року філії Суспільного показали прем’єру проєкту «Відтінки України» — 24 короткометражні документальні історії про представників 17 національних спільнот, що живуть в Україні: словацької, румунської, німецької, вірменської, ромської, угорської, болгарської, гагаузької, молдавської, єврейської, білоруської, польської, чеської, грецької, азербайджанської, караїмської та кримськотатарської. У вересні 2021 року платформи Суспільного почали показ другого сезону, який об’єднав 20 відеорозповідей про представників національних спільнот.
Кожен із героїв проєкту розповідав про своє життя, майструючи щось власноруч, і передавав це творіння в майбутній музей національний меншин. Представник болгарської спільноти із села на Одещині Ілля Златов, розмальовуючи картунку-гарбуза, сказав журналістам Суспільного: «Радість приносять будь-які події. Ваш музей буде черговою радістю. Музей національних меншин — це дуже хороша ідея».
В мене як у глядачки були сумніви, що такий музей вдасться зробити. По-перше, Суспільне хронічно недофінансовується, по-друге, це не такий важливий проєкт, щоб його підтримували донори (на першому місці — виробництво контенту, придбання техніки тощо), по-третє, в Координаційному центрі працює кілька людей — куди їм ще додаткове навантаження займатися музеєм? Колись, проходячи біля Міністерства культури, я випадково зазирнула у внутрішній дворик і побачила гори «сміття» біля баків. На асфальті лежали дитячі малюнки, картини, саморобки, книжки з підписами… Це, звісно, найгірший сценарій, який міг би статися з роботами представників нацспільнот; але лежати у шафі й припадати порохом — не набагато краще.
Те, що Анастасії Гудимі вдалося пройти шлях від ідеї до її втілення у підвальному приміщенні «Олівця» за чотири місяці, можна вважати дивом. Простір, де сьогодні розміщена експозиція з інтерактивами, ще недавно нагадував порожній, забутий людьми театральний гардероб.
Анастасія Гудима з колегами подала ідею експозиції на грант від Українського культурного фонду, і та посіла друге місце. Наприкінці липня 2021 року Суспільне підписало угоду з УКФ, у серпні провело мистецький конкурс на створення експозиції, обравши з трьох претендентів пропозицію компанії Amuseum.
За словами Анастасії Гудими, реалізація такого проєкту потребує більше часу. Потрібно було поспішати, щоби вчасно здати звіт в УКФ. «Такі речі не робляться за чотири місяці, це довга історія. Під час освоєння простору виникали непередбачувані прикрості: то на стелі з’явилися плями, то плівка, що замінила стіни, від перепаду температури покрилася пузирями, то потрібно було передрукувати підписи. Окрім того, ми консультувалися щодо кожного факту, який описували для простору, з істориком Олександром Зінченком, провідним етнологом центру фольклору та етнографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрієм Паславським та медіаюристом Ігорем Розкладаєм, який був членом конкурсної комісії Суспільного щодо визначення переможця мистецького конкурсу на втілення експозиції», — розповіла керівниця Координаційного центру.
Сьогодні цей простір не впізнати. «Я — як мама, тут усе витираю, доглядаю. Але розумію, що мушу покинути його і займатися іншими проєктами», — каже Анастасія Гудима.
«Не покинути, а почесно передати», — доповнює її головна адміністраторка внутрішньої та проєктної взаємодії Суспільного Анна Фурсенко. У компанії вона вже три роки, одна із зон її відповідальності — екскурсії музеєм телебачення й телецентром загалом. Тепер під господарюванням Анни Фурсенко й експозиція «Відтінки України». Вона розповідає, що до проєкту входять експозиція та зона з інтерактивно-інформаційними колонами, панно із фрагментами експонатів, карта України, екрани, які транслюють фрагменти програми «Відтінки України».
Екскурсію розпочинає з експозиції. Першою нас зустрічає лялька «Янгол-охоронець Іштван» представниці угорської спільноти Марії Федчик з Ужгорода. Анна Фурсенко коротко переповідає історію героїні, яка все життя працювала лікаркою, але з дитинства мріяла стати художницею-мультиплікаторкою, тож на пенсії освоює техніки рукоділля і виготовляє ляльки.
Загалом у залі 26 експонатів. Деякі з них коштують кілька тисяч доларів. Біля кожного з експонатів є QR-код, який веде на тематичний випуск «Відтінків України». Подекуди між роботами майстрів вмонтовані планшети із запрограмованою інформацію про проєкт, всіма випусками «Відтінків», опитувальником про національній спільноти і медіаграмотність, сайтом національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» та корпоративним сайтом Суспільного. До зали взагалі немає дверей, вхід відкритий. «Маємо камеру спостереження і сигналізацію. Департамент безпеки гарантував, що буде за всім пильнувати», — запевняє Анна й додає, що роботи приклеєні або розташовані під скляними кубами, що мають їх захистити.
За словами Анни Фурсенко, в основу її екскурсії лягли історії, які герої розповіли журналістам Суспільного. Розповідь про експонати триває орієнтовно 30 хвилин. Зупиняємося біля картини представника угорської національної спільноти Юрія Гандери з Ужгорода «Знайшовся».
Коли слухаєш історію про те, як чоловік 32 роки мав алкогольну залежність, втратив родину і потіху життю, одного дня все змінив і тепер пише картини та надає допомогу залежним людям, його картина від цього ще більше розкривається. Анна запитує: «Сюжет якої картини відомого європейського художника ви вбачаєте у цьому полотні?». Під час огляду вона ще кілька разів звертається з подібними запитаннями, що робить екскурсію динамічною, а також наводить на думку: мистецтво рятує людей, особливо коли доводиться долати випробування.
Вийшовши за межі експозиції, Анна Фурсенко звертає увагу на панно, де наче пазлами складені фрагменти експонатів, до яких можна торкатися. Кожен із пазлів крутиться, на зворотній стороні є інформація, що це таке і кому належить.
Поруч висить карта України, можна обрати на свій смак кольорову наклейку і позначити малу батьківщину. Колони теж перетворилися на виставкові об’єкти. Спершу здається, що вони просто обклеєні інформаційними плакатами. Поруч проходять двоє працівників Суспільного, читають написи і не можуть зрозуміти їхньої суті. Але якщо легенько натиснути на одну з дощечок, відчиняється віконечко, де коротко і лаконічно подані факти про представників національних спільнот, їхні досягнення на благо України, хто з відомих українців мав походження з котроїсь із спільнот. Деякі віконечка порожні, однак на їхніх дверцятах прикріплена крейда. «Ця дощечка може служити як книга відгуків, а можна спілкуватися з нами, писати якийсь факт, на що ми маємо звертати увагу», — каже Анастасія Гудима. Дві колони присвячені спільнотам, одна посередині — про Суспільне та медіаграмотність. Відкриваючи деякі віконечка, натрапляєш на листівки з описом структури НСТУ, аудиторією, власними проєктами. Також є можливість всістися на пуф і подивитися фрагменти «Відтінків України». Анна Фурсенко каже, що в інтерактивній зоні її екскурсія завершується, тут відвідувачі й без неї мають чим зайнятися.
Щоби потрапити на експозицію, потрібно заздалегідь зареєструватися, як і в музей телебачення. На сьогодні при вході в телецентр ще працює пропускна система, тож просто так із вулиці не зайти. Та вже практикують вхід по перепустках біля ліфтів, згодом перший і нульовий поверхи будуть у вільному доступі.
Анна Фурсенко каже, що пропонуватиме повну екскурсію, яка включатиме відвідування музею телебачення, Суспільної студії та експозиції як прикладу того, як медійний проєкт може жити далі. Можна обрати тільки екскурсію по експозиції чи відвідування простору без екскурсовода.
На прощання екскурсоводка наголошує, що хоч яке походження мають громадяни України, ми всі разом створюємо панно: «Немає стовідсоткових євреїв, гагаузів, вірмен. Як і немає стовідсоткових українців. Ми складені з пазлів».
Ілля Златов виробив і розмалював близько 200 гарбузів сорту «картуни». У них можна зберігати рідину чи сипучі продукти
Каріне Добровольська з вірменським корінням майструє прикраси зі шкіри
Спадкоємиця видатної родини німців Ангеліна Шардт подарувала Суспільному подушку, яку вишила її мама близько 50 років тому
Кримський татарин Рустем Скибін розписав для Суспільного тарілку, на якій зобразив три будиночки народних майстрів у саду і човен
Інна Корсунська вишиває бісером єврейські мотиви. Вона каже, що кількість зерняток у гранаті відповідає кількості заповідей у Торі, їх 613
Марія Малицька вишиває унікальні польські сорочки
Фото: Ольги Жук