11 травня у швецькому Мальме  відбувся гранд-фінал 68-го пісенного конкурсу «Євробачення-2024». «Кришталевий мікрофон» отримали переможці — Nemo зі Швейцарії. Представниці України alyona alyona & Jerry Heil з піснею Teresa&Maria посіли третє місце.

«Детектор медіа» вирішив поспілкуватися з незмінним уже протягом 19 років голосом «Євробачення» в Україні Тімуром Мірошниченком і дізнатися про емоції, які вирують у коментаторській студії.

— Тімуре, ви  з 2005 року коментуєте пісенний конкурс, який в Україні транслює Суспільне. Як це — бути голосом «Євробачення» в Україні?

— Для мене «Євробачення» вже давно перестало бути роботою. Це велика частина мого життя. Воно забирає дуже багато часу. З одного боку, це приємно, а з іншого — відповідально, бо ти є голосом та обличчям наймасштабнішої події в музичному світі не лише Європи, а й усього світу, враховуючи ті показники, які демонструє «Євробачення» щороку. Хто і що б не казав, але увага всього світу в цей час, дійсно, прикута саме до цієї події.

 Тімур Мірошниченко розповідає про свій перший коментаторський досвід «Євробачення»

— Як «Євробачення» з’явилось у вашому житті? З чого все почалося?

— Уперше я свідомо дивився «Євробачення» у 2003 році. Коли ми вперше брали участь у конкурсі, я випадково потрапив на трансляцію «Євробачення» й мене зачепило. Я дивився, мені дуже сподобалась ідея. Я це називаю  чемпіонатом світу з перфомансів, пісень і номерів, кожна країна щось вигадує, показує свої традиції. Це було суперцікаво! 

У 2004 році, коли Україну представляла Руслана, я вже цілеспрямовано чекав на конкурс, дивився півфінали та фінал. Звісно, палко вболівав за представницю України, але не очікував, що ми станемо переможцями. І радів разом з усією країною.

Через рік так склалося, що я почав працювати на Першому національному каналі. Тодішнє керівництво ухвалило рішення для себе, що люди, які працюють на «Євробаченні», мають працювати і на каналі. До цього це були запрошенні артисти, спеціалісти. Тодішній мій керівник Олександр Косяченко запитав: «А ти взагалі як до "Євробачення" ставишся?». Я відповів: «Класно! Ми ж його тільки провели, всі про нього говорять». «Готуйся, зараз буде спеціальний випуск, присвячений 50-річчю конкурсу», — сказав він. Це не змагання, це спеціальна подія, яка відбувалась у Копенгагені, а я був резервним коментатором у Києві. І для мене це був, можна сказати, кастинг на коментаторську позицію. Я дуже готувався. У 2005 році інтернету особливо не було, тобто він був, але у ньому мало можна було знайти корисної інформації. Щоб підготуватися, ходив у бібліотеки. Потрібно ж було підготуватися! І це тривало десь два тижні. А в ефір тоді я так і не вийшов. Резервний коментатор виходить в ефір, коли втрачається зв'язок з основним коментатором. Зв'язок тоді не зникав. Але я все одно прокоментував ту подію, усім сподобалося. Потім було дитяче «Євробачення», у якому ми ще навіть участі не брали, мали дебютувати наступного року, але мали його транслювати. І це було моє перше «Євробачення», з яким я працював в ефірі. А сьогодні це вже більше 50 конкурсів.

  Під час інтерв’ю з Тімуром Мірошниченком

• Читайте також: Голова української делегації на «Євробаченні»: Єднання — надзвичайно важлива місія для нас

— Чи змінюються відчуття з року в рік? Як воно: бути свідком масштабної музичної події та спостерігати з коментаторської студії радісні емоції переможців і розчарування тих, кому не вистачило балів для перемоги? Чи не втрачається гострота емоцій?

— Ну, «Євробачення» ж не щодня відбувається. Можливо, якби я всі ці 19 років щодня вів «Євробачення», то, можливо, вже й втомився б від цього. Великі події відбуваються раз на рік — і доросле, і дитяче «Євробачення». Раніше були танцювальні «Євробачення», у яких ми брали участь, виконавців класичної музики, зараз ми беремо участь лише у дорослому і в дитячому. Додаємо ще національні відбори. Виходить чотири великі події на рік. Це ж небагато. Я б хотів, щоб «Євробачення» проходило частіше.

Коли ще є можливість поїхати на «Євробачення» — то там узагалі інший світ, інші емоції. До 2016 року включно ми працювали з місця подій, потім вирішили на цьому економити. Тому що одна справа — добові, проїзд і проживання, інша справа — саме коментаторська позиція, а вона також небезплатна. Я не знаю точну суму, але розумію, що це точно не одна тисяча євро. У 2023 році їздив у Ліверпуль, тому що BBC все оплачувало. Вони використовували мене як частину шоу, тому були зацікавлені в тому, щоб я працював там. 

Коли ти туди потрапляєш — бачиш світ поваги, любові, розуміння. Там збираються справді професіонали з усього світу. Це дуже цікаво, це надзвичайний досвід і з кожним роком усі намагаються зробити ще крутіше шоу, ніж було попереднього року. Технології розвиваються — і таке враження, ніби дивишся вперше. 

— Яке «Євробачення» особливо вразило?  

— Мабуть, це 2023 рік, і наше спільне з Великою Британією «Євробачення», тому що воно було за сенсами й цінностями наповнене, як жодне інше. Ну і, звісно, BBC зробило просто фантастичне шоу. Я був дуже вражений не лише організацією конкурсу, а й тими сенсами, які були закладені. Мене дуже вразили люди, британці, тим, як вони ставляться один до одного, до тих, хто представляє їхній прапор, до життя. Тепер це моя рольова модель, я мрію, щоб і у нас так було. Навіть зараз, після конкурсу, що проходив у Мальме, представник Британії отримав нуль балів від глядачів. Уявіть просто ситуацію, що наші представники отримують нуль балів! Та їх просто розірвуть, скоріш за все, вони просто закінчать свою музичну кар’єру. А тут я відкриваю коментарі — звісно, там є хейт, але основна маса пише: «Ти був крутий!», «Ти найкращий! Ми тебе любимо!», «Не звертай уваги! Ми тебе обожнюємо». Підтримка свого виконавця попри все, навіть після таких результатів. Багато чому можна повчитись у британців, перш за все, у ставленні до свого.

Коли їздив торік у Ліверпуль, мені подарували квиток на матч «Ліверпуля». Це була одна з найнудніших ігор сезону, але стадіон не замовкав ні на секунду. Навіть коли відбувається заміна гравця, який провів свій найгірший матч, весь стадіон його проводжає оплесками. Британці бачать моє здивування й кажуть: «Так, ми бачимо, що він погано зіграв, ми знаємо, що він облажався сьогодні, але він наш. І ми будемо за нього завжди». Моя мрія, щоб у нас так було.

Тімур Мірошниченко — про «Євробачення», яке найбільше вразило

— А яке «Євробачення» розчарувало чи викликало обурення?

— Мабуть, зараз з огляду на події останніх десяти років, це «Євробачення», яке проходило в Москві, бо воно вже сприймається не просто як конкурс, який відбувся там. Я пригадую, як вони до нього йшли... Якраз у середині нульових вони найбільше намагалися роздути цей міф про «вєлікодержавіє», набирали максимальних обертів, для них суперважливо було виграти «Євробачення». Навіть зараз, 15 років потому, в кулуарах подейкують, що це була куплена перемога, називають суми приблизно однакові, думаю, що так могло бути. Коли відбувалось «Євробачення» в Москві, цей майданчик вони використали по максимуму. Якісь надувні рожеві танки, військові оркестри на сцені… Ну до чого це? Але їм потрібно було показати, що вони країна №1 у світі. Тому зараз, коли ти аналізуєш усе, що відбувалося в розрізі «Євробачення» з прив’язкою до цієї країни, розумієш, що вони використовували це насамперед арену для просування своєї ідеології.

— Кожен рік «Євробачення» супроводжується якимись скандалами. Чому так?

— Бо дуже висока ціна, умовно кажучи. Звісно, ніхто не отримує якісь грошові винагороди, але можливість потрапити у національний відбір для виконавця — це вже відразу він отримує велику аудиторію. За роки участі України в «Євробаченні» дуже багатьом артистам нацвідбір відкрив сцену. Навіть якщо у них була своя аудиторія умовно в тисячу людей, то після участі в «Євробаченні» це вже стає 10 тисяч людей, тобто вони масштабуються. Це ще на етапі відбору. А коли ти пройшов цей відбір, ти вже хочеш отримати шанс на перемогу, і тут у боротьбу вступають технології. Технології у вигляді людей, які запускають усе, що їм вигідно. Це не те, що всі скандалісти збираються й їдуть на «Євробачення», ні. Це ми, журналісти, самі артисти, створюємо ці скандали, вони ж не беруться нізвідки. Коли така величезна концентрація уваги навколо цієї події, то, звісно, вона породжує і додаткові скандали.

— Та що говорити про людей, якщо навіть високі технології дали збій, коли під час голосування у  фіналі Національного відбору  застосунок «Дія» не витримав.

— Я просто такий невиправний оптиміст, вважаю, що все, що відбувається, — це не просто так, значить, буде краще. «Дія»  не витримала нашої «атаки», то її покращать і вона витримає інші атаки, які вже не такі хороші, як наша.

 Тімур Мірошниченко — про скандали під час «Євробачення»

— Багато було суперечок і щодо того, чи на часі витрачати кошти на «Євробачення», коли в країні триває війна. 11 млн грн було витрачено на проведення «Євробачення», багато українців дотримуються думки, що ці кошти краще було б спрямувати на армію.

— Тут же слід розуміти, що не всі гроші можна використовувати на війну, є цільове призначення. Якщо ці гроші є для проведення національного відбору або на якусь культурну подію, то не можна їх забрати і купити на них дрони. Це так не працює. Це в Росії можна всі гроші забрати та віддати на війну. І це державні гроші. Якщо їх не використати на проведення конкурсу чи культурної події, то вони «згорять», їх ніхто вдруге не дасть.

А з іншого боку, за ці 11 мільйонів ми побачили шикарні виступи на сцені, шалену підтримку світової спільноти, адже участь у голосуванні брало 140 країн світу. Ми посідаємо третє місце за глядацькими симпатіями. Українські прапори майорять по усій арені, причому не лише в руках українців. Напис «Free Azovstal Defenders» на футболках української делегації бачить 200 мільйонів людей по всьому світу в прямому ефірі. Скільки це може коштувати? Це безцінно!

— Фінал пісенного конкурсу «Євробачення-2024» у Мальме ви коментували разом зі стендап-коміком Василем Байдаком. Як працювалося разом?

— Працювалося прекрасно! За всі роки коментування, звісно, були різні моменти, в основному я коментував сам, але інколи у мене були й колеги-коментатори. Це не новинка для мене. Цього року так склалосья що, починаючи з національного відбору, Василь Байдак був із нами. І він дуже органічно вписався що в Національний відбір, що у фінал «Євробачення». Нам хотілося додати корисну складову у вигляді якогось потужного збору, а Василь — амбасадор зборів, у нього це виходить просто фантастично добре. Ми запитали й в аудиторії, кого б вони хотіли бачити, то ім’я Василя Байдака фігурувало серед інших, які називали глядачі. Так склалося, що якраз ці півтора дні він був у Києві та пристав на цю пропозицію. Мені було цікаво з ним працювати, бо Василь — проста й відкрита людина, він щирий і кумедний. Він додає чогось свого — і це дуже круто. Я читав відгуки, які писали. Звісно, є люди, яким я не подобаюсь, є люди, яким Вася не подобається. І це абсолютно нормально. Коли я один коментую, то, можливо, я більше заглиблююсь у якусь додаткову інформацію, коли вдвох — то цієї можливості вже менше, тому що по-іншому побудована драматургія роботи. Як на мене, це мало бути цікаво слухати. 

• Читайте також: Авторка влогів про «Євробачення» Анна Тульєва: Це велике щастя — бачити, як твориться історія музики України для нас

— Про ваш коментаторський дует говорять, як про пародію на скетч-шоу «Круте піке». Як вам таке порівняння?

— Це, власне, Вася і запустив це під час ефіру. Каже: «Давай зробимо так, бо мені це нагадує цих двох персонажів». Це теж класно, бо додає і розрядки, і легкості в цю історію. 

 Тимур Мірошниченко — про коментаторський дует із Василем Байдаком

— Трансляцію «Євробачення» на платформах Суспільного дивилася фантастична кількість людей. Лише на телеканалі «Суспільне Культура» — 800 тисяч. Для порівняння, торішню трансляцію дивилося 579 тисяч глядачів. Як ви вважаєте, чому з року в рік зростає кількість глядачів?

— Тому що, як не крути, це цікаво. Я розумію, що є люди з більш тонким музичним слухом, і вони не бачать в «Євробаченні» якоїсь музичної цінності. Але надзвичайно цікаво дивитися, що кожна країна представляє, що подобається цій країні. Плюс технології. Це найтехнологічніше шоу — та кількість світла, та кількість найрізноманітнішої спецтехніки й обладнання, яке використовується на «Євробаченні», не використовується в жодному шоу. Та кількість камер і новітніх телевізійних технологій — вони всі відпрацьовуються на «Євробаченні», щоб потім виходити в прокат на інших шоу. З кожним роком еволюціонує та продовжує покращуватися ця культура телевізійного шоу. «Євробачення» — це місце, де використано все найкраще. Навіть якщо ти не вслухаєшся і ні за кого не вболіваєш, то надзвичайно цікаво просто подивитися на це. А тут ще й складова суперництва! Начебто ми всі об’єднані музикою, але кожен хоче забрати цей кришталевий мікрофон собі. Артисти їдуть не просто, щоб їх показали по телевізору, вони їдуть перемагати. У когось задача дійти хоча б до фіналу, у когось — потрапити до десятки, у когось — виграти. Але у всіх є амбітна ціль. До того ж, «Євробачення» — як велике соцопитування. Коли спокійні мирні часи, то всі голосують за те, що подобається, у буремні часи глядачі своїм голосом виказують ще й певну позицію. Зараз протягом останніх місяців через збройний конфлікт на Близькому Сході ми спостерігаємо по всій Європі масові мітинги. Є різні активні аудиторії, а є маса людей, у яких немає часу, немає бажання, немає сил. Але вони своїм голосом показують свою позицію. Результат глядацького голосування за Ізраїль показав, що ті, хто не бере участі у пропалестинських мітингах, мають свою думку, свою позицію, і вони таким чином її проявляють. І у 2022 році весь цивілізований світ зробив цю смс-солідарність на користь України.

— За кого вболівали цього року?

— Я завжди вболіваю тільки за Україну. Якби у мене був час проголосувати, я б відправив би кілька смс. Насправді, з трійкою я абсолютно згоден. Nemo зі Швейцарії фантастичні, і вокал, і постановка — не відірватися. Хорват — класний, запальний, його пісня в стилі часу про внутрішню боротьбу. Наші дівчата — поза конкуренцією. Четверте місце посів француз — суперпотужний, йому просто не пощастило, що були три номери кращі за його. Можливо, в інший рік він був би головним фаворитом. Зараз можу сказати, що найбільше слухаю Ірландію. Під час шоу я не зміг роздивитися повноцінно цей номер, уже після «Євробачення» в спокійній атмосфері переглядав усі номери і зрозумів, що це один із кращих виступів за всю історію «Євробачення». Ти дивишся горор прямо на сцені. І воно зроблено так, що ти відірватися не можеш. Кожну секунду якась зміна настрою, емоцій.

• Читайте також: Євробачення, фінал: перемога журі над глядачами

Тимур Мирошниченко — про рекорд, який хоче перевершити

— Свого часу ви розповідали, що у вас є кумир — британський коментатор конкурсу Торрі Уоган, який 30 років працював на пісенному фестивалі. Ви розповідали, що мрієте повторити його творчий шлях у цьому напрямі. І от вже у вас за плечима 19 років «Євробачення». Які мрії, пов’язанні з «Євробаченням», ще мрієте втілити у життя?

— По-перше, побити рекорд Торрі Уогана, і не просто побити, а й зробити так, щоб ще довго до нього ніхто не міг дотягнутися, а може й ніколи. Зараз є з-поміж чинних коментаторів різних країн кілька тих, хто коментуює довше, ніж я, але поки що менше, ніж Торрі Уоган. Вони можуть наблизитись або ж першими побити його рекорд. Але я порахував, що коли мені буде 69 років, то це буде якраз мої 50 років на «Євробаченні», і тоді зможу повісити мікрофон на цвях. Це з особистого.

Україна є одною з найуспішніших країн на «Євробаченні». Але нам є ще куди рости, є багато країн, які вигравали 4–5 разів, є дві країни, які перемагали 7 разів — Швеція та Ірландія. У нас поки три перемоги. Я щиро вірю, що за мої 50 років у «Євробаченні» на пенсію я піду не просто рекордсменом за кількістю років на конкурсі, а ще й щоб моя країна побила рекорд за кількістю перемог. Це моя велика мета!

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»