20 лютого філії Суспільного мовлення покажуть спецпроєкт до Дня Героїв Небесної Сотні – «Один із сотні».

Відеоісторії показуватимуть в ефірі регіональних мовників та поширюватимуть на фейсбук-сторінках філій. Про це повідомив корпоративний сайт Суспільного.

Ідея створення проєкту належить команді  «UA: Тернопіль».

«Один із Сотні» — це серія коротких нарисів про Героїв Небесної Сотні, спогади рідних про те, що вони любили й чим жили до Майдану та під час Майдану. У сім’ях бережуть улюблені речі героїв, бо вірять, що в них є частинка близької людини. 

До спецпроєкту долучаються «UA: Вінниця», «UA: Рівне», «UA: Волинь», «UA: Суми», «UA: Карпати», «UA: Львів», «UA: Запоріжжя», «UA: Харків», «UA: Поділля», «UA: Буковина», «UA: Донбас» і «UA: Черкаси». 

Команда «UA: Тернопіль» зустрілася із рідними Героїв Небесної Сотні. Володимир Голоднюк, батько загиблого Героя Небесної Сотні Устима Голоднюка показав речі сина із Майдану.

Юрій Войтович, батько загиблого Героя Небесної Сотні Назара Войтовича із села Травневого показав кімнату сина. 

«Це не просто речі, це ті спомини, які зберігають сім'ї загиблих. Із кожною річчю пов’язані особистісні переживання та цілі родинні історії. Ми побували у Збаражі, де Володимир Голоднюк показав нам речі свого сина Устима з Майдану. Він розповів, чому Устим вибрав саме блакитний шолом, чому був одягнений саме в ці речі. А в Травневому, що теж на Збаражчині, Юрій Войтович розповів, як облаштовував кімнату для сина. Як робив тут з ним ремонт. Показав Назарові малюнки, фотографії», — розповіла фахівчиня Суспільного Тернополя Ірина Моргун.

Команда Вінницької філії Суспільного підготувала розповідь про Героя Небесної Сотні Валерія Брезденюка.

Валерій мав хобі, писав картини у стилі ебру — малюнки на воді. За життя створив понад 500 робіт. Улюбленою була —  свічка, що палає, на блакитно-золотому тлі, де проглядається силует людини. За словами Юлії, дочки героя, Валерій Брезденюк у житті керувався гаслом: «Сяючи іншим — згораю сам». Він вважав за свій обов’язок захистити країну у важкий і переломний час. Мріяв створити школу для дітей, де б навчав мистецтва малювання на воді та разом з учнями створював анімацію.

«Востаннє я з ним розмовляла 14 лютого, на День закоханих. Батько зателефонував і сказав, що мене любить і я відповіла, що також його дуже сильно люблю. Ми домовилися про зустріч за тиждень... і зустрілися, втім, вже з іншого приводу», — розповідає Юлія Брезденюк.

У ніч з 18 на 19 лютого на Майдані Валерій загинув від куль снайпера. 

Спецкореспондентка «UA: Рівне» Настасія Захарчук поспілкувалася з дружиною Героя Небесної Сотні, Героя України Валерія Опанасюка Вікторією.

Валерій Опанасюк у 2004 році відстоював майбутнє під час Помаранчевої революції, був активним учасником революції Гідності. Казав, що на Майдані він за майбутнє, бо йому не байдуже, як будуть жити його діти. Загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014-го, коли відтягував з передової поранених людей. Валерію було 42 роки.

Без батька залишилися четверо маленьких дітей. На Житомирщині живе ще один дорослий син Валерія. Він часто навідує батьківську оселю і рибалить татовими вудками. А молодший носить старенький батьків шалик із тризубом.

Команда Суспільного Волині підготувала дві історії про героїв-земляків. 20 лютого на Інститутській загинули двадцятирічні студенти з Волині Василь Мойсей та Іван Тарасюк. Від пострілу в груди Іван помер миттєво, Василь  — у лікарні за кілька годин.

«Мамі про участь Василя в Євромайдані ми намагались не розповідати, аби не хвилювалася, не сварила», — пригадує священник ПЦУ, рідний брат Василя Мойсея Роман. «Богу — душа, життя — Україні, а честь — для себе» — це принт на улюбленій футболці студента, якого цей вислів привів на барикади.

Батько ще одного волинського героя Івана Тарасюка розповідає про сина із його військовим беретом у руках.

«Перед вступом до медколеджу він служив у армії», —  пригадує батько Героя Небесної сотні, тримаючи в руках військовий берет — річ, що в спогадах воскрешає голос сина,  мрії про гідне життя в Україні. Досі посекундно батько пам’ятає їхню розмову, з яким піднесенням Іван дзвонив з Майдану.

Після вбивства сина кілька років Микола Тарасюк намагався розшукати той прапор, з яким Іван йшов до Українського дому, прапор, яким згодом накриють його тіло, понівечене снайперською кулею зі зміщеним центром. У кімнаті, де знімалось інтерв’ю — багато фотографій, особистих речей хлопця, нагород. Але знайти прапор його рідним не вдалося, як і почути у суді імена вбивць активістів-майданівців.

У Сумах на честь Героя Небесної Сотні Олексія Братушки назвали школу, в якій він навчався. Тут працює музей, де зберігаються особисті речі Героя. Екскурсії музеєм зазвичай проводять школярі, які вивчають історію Революції Гідності.  

Журналісти Суспільного Суми зустрілися з Оксаною Яковенко — педагогом-організатором НВК№16 імені Олексія Братушки. Вона розповіла, що Олексій захоплювався пішими походами. Подорожував Сумщиною лише з рюкзаком та компасом: проходив десятки кілометрів, знав усі визначні місця регіону.

Команда «UA: Львів» підготувала відео про Героїв Небесної Сотні Юрія Вербицького та Андрія Дигдаловича. 

Журналісти «UA: Львів» поспілкувалися із другом Юрія Вербицького Василем Прокопишиним та Сергієм Вербицьким —  братом Героя.

Юрій Вербицький вранці 21 січня 2014 року потрапив під обстріл гумовими кулями з боку силовиків. Одна куля влучила в око чоловікові і його ушпиталили. Проте невідомі викрали Юрія з лікарні разом із київським громадським активістом Ігорем Луценком. Їх обох жорстоко катували. Тіло Юрія Вербицького знайшли 22 січня біля лісопосадки в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. 

Ще один уродженець Львівщини, Андрій Дигдалович, перебував на Майдані упродовж трьох місяців і належав до сотні самооборони. Вбитий снайпером у груди, коли виносив пораненого. Куля пробила бронежилет наскрізь. 

Суспільний мовник Запоріжжя готує сюжет про Сергія Синенка. Був активним учасником Автомайдану Запоріжжя та Дніпра. 26 січня 2014 під час зіткнень євромайданівців з міліцією та «тітушками» захищав людей від побиття, брав активну участь у визволенні заарештованих людей.

13 лютого 2014 року був спалений у власному автомобілі на межі Запорізької та Дніпропетровської областей. У Сергія залишилися батьки, дружина та четверо дітей, двом з яких на час його вбивства, виповнилося лише три місяці.  

У сюжеті спогади про життя Сергія Синенка відкриваються через сімейний фотоальбом, сторінки якого перегортає старенький батько Петро Синенко.

«UA: Харків» присвятив сюжет пам’яті харків'янина Євгена Котляра, Героя Небесної сотні.

З перших днів Революції Гідності Євген був на Харківському Євромайдані. Після побиття студентів у Києві приїхав до столиці. Зранку 20 лютого від початку штурму був на Інститутській вулиці, виносив поранених до готелю «Україна». Саме тут, у центрі трагічних подій, Євген Котляр отримав снайперські кулі в шию та стегно. Помер у машині швидкої допомоги. Йому було 33 роки. Батько героя, Микола Котляр, зберіг квиток на поїзд «Харків–Київ», той самий, в один кінець, яким 18 лютого 2014 року Євген вирушив до столиці, та брезентовий рюкзак, з яким його син приїхав на свою останню битву за Україну.

Журналістка Суспільного Поділля Надія Курилюк поспілкувалася із Тетяною Бондарчук —  дружиною загиблого героя Сергія Бондарчука.  Тетяна розповіла про життя чоловіка, про його щирий патріотизм, який він  із природною легкістю передавав своїм учням — школярам Старокостянтинівської гімназії. Дружина героя, волонтерка та колись також активістка Майдану, показала вишиванку, яку він одягав як звичну річ. Сергій Бондарчук  загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській від кулі снайпера, коли виносив поранених.

Команда Суспільного Буковини  поспілкувалася із Богданом Аксениним  — молодшим сином Героя Небесної Сотні Василя Аксенина. 

Син показав фотографії батька, розповів про любов героя до свободи й про те, як він доглядав птахів — це було його хобі. «Він із морозильника зробив інкубатор і зміг виростити там птаха», — розповідає про захоплення батька Богдан. Василь Аксенин був поранений 20 лютого 2014 року на Інститутській снайперською кулею, коли захищав собою беззбройних хлопців. 12 березня він помер. 

Старший син Василя Аксенина Юрій також був на Майдані, нині займається громадською діяльністю. 

Знімальна група філії «UA: Донбас» відвідала будинок, де останні роки життя провів Іван Пантелєєв. Мама героя Людмила показала журналістам сад, який за життя посадив її син. Тепер яблуньки, груші та виноград жінка плекає самостійно. Людмила каже, наразі понад усе вона хоче зберегти те, що її син зробив своїми руками, тому дерева в саду стали для неї своєрідним символом. 

Окрім садівництва, Іван займався музикою. У своїх піснях писав про нагальні проблеми, відносини між людьми та політику, тому, коли дізнався про події на Майдані, стояти осторонь не зміг: «Несправедливість завжди його дуже обурювала. Він не міг мовчати. Завжди відстоював правду… По життю такий», — згадує Людмила. 

Іван загинув 20 лютого. На його честь у рідному місті започаткували мистецький фестиваль «Герої не вмирають».

Журналісти «UA: Черкас» спілкувалися з дружиною Віктора Чернеця. Наталя розповіла про те, як її чоловік сприймав події на Майдані та що робив на підтримку Революції Гідності.

Віктор загинув 19 лютого на трасі Одеса–Київ, біля села Подібна. Саме там встановили блок-пост, щоб «тітушки» та спецпризначенці не дісталися до столиці.

«Він передзвонив і каже: "Тут таке робиться. Тут ідуть автобуси, ідуть машини". Тут, каже, жах... І відключив телефон. А потім через хвилин десять я хотіла до нього передзвонити, але вже все — трубки він не взяв», — згадує Наталя Чернець.

Нагадаємо, 20 лютого, в День пам'яті Героїв Небесної Сотні, суспільні телеканали транслюватимуть добірку передач і фільмів, присвячених подіям Революції Гідності.

«UA: Перший» (о 14:10) і «UA: Культура» (о 12:00 та о 19:45) покажуть прем'єру документального фільму власного виробництва «Майдан. Шість літер нашої свободи» режисерок-документалісток Олени Зашко та Анни Єресько.

Фото: сайт corp.suspilne.media