5 жовтня в ефірі філій Суспільного стартувало токшоу «Виборчий округ. Місцеві». «Детектор медіа» попросив своїх експертів у регіонах переглянути програму й поділитися враженнями. Ми публікуємо ці огляди після дня виборів, хоча в багатьох містах ще й відбудеться другий тур мерських перегонів. Ми вже писали про закарпатську програму, на черзі Кропивницький.

Офіційно «Виборчий округ. Місцеві» позиціонують як майданчик для дискусій у прямому етері, куди журналісти запрошують кандидатів до органів місцевого самоврядування. Проєкт транслювали на телебаченні, радіо та в ютубі — щоправда, радіоефір завершувався трохи раніше за відеоверсію. Відео супроводжується сурдоперекладом. Така мультиформатність робить програму максимально доступною для різних аудиторій — це великий плюс.

А ось дискусії в більшості випусків проєкту катма. Максимум — відповіді на запитання, і то не завжди. Програма нагадує «вільний мікрофон», де кандидати можуть вправлятися у розмовному жанрі. Та більшість стендапів від місцевих політиків нецікаві й непридатні для слухання.

Загалом у програмах циклу взяли участь двадцять п’ять кандидатів різних рівнів. Частина запрошених відмовилася прийти до студії, а дехто обіцяв і не виходив на зв’язок. Чим пояснюється небажання кандидатів безкоштовно засвітитись на місцевому телебаченні перед виборами? Або про несерйозність їхніх намірів, або про страх перед Суспільним… Або, можливо, про розуміння, що участь в етері не варта витраченого часу. На жаль, ми ніколи не дізнаємося, скільки слухачів слухали і глядачів дивилися випуски в прямому етері, але на ютубі більшість має кількадесят переглядів, і лише чотири набрали близько тисячі кожен.

Зазвичай ефір виглядає так: у студії кілька кандидатів. Кожен розповідає про себе й може поставити запитання опоненту. Далі, якщо є час, запитання ставлять представники громадськості (їх записують на відео заздалегідь) або ведучий. Цього року багаторічного ведучого подібних програм на кропивницькій філії Суспільного Дмитра Кобця змінив ведучий радіо Василь Левицький. Помітно, що в телеефірі він почувався не завжди комфортно. Якщо у спілкуванні з представниками громадських організацій він був більш упевнений, то з кандидатами губився, піддивлявся у шпаргалку й тараторив.

У другому випуску циклу, де віртуальними гостями були кандидати до ради Помічнянської об’єднаної територіальної громади, ведучий відразу попередив, що в ефірі мали бути кандидати до обласної ради, однак вони всі відмовились. Для чого це знати глядачам, не зрозуміло. У студії не було жодного героя — ведучий говорив із телевізором. У кандидатів був поганий звук і постійно переривався зв’язок. Дивитися це було нестерпно, а вже як почувалися радіослухачі, уявити й зовсім страшно. Додамо до цього дивні діалоги на зразок цього:

Ведучий: До вас питання. Оплата праці бюджетників і керівництва комунальних закладів. Ви в своїй програмі про це говорите, так?

Кандидат: Повторіть, не чую питання.

Ведучий: Оплата праці бюджетників і керівництва комунальних закладів. Ви в своїй програмі про це говорите, так?

Кандидат: Ну так, єсть просто велика різниця між оплатою праці звичайних простих бюджетників і керівників. Але це не програма. Ви це мабуть взяли з мого фейсбука.

У третьому випуску до участі запросили кандидатів у депутати обласної ради від «Нашого краю», «Європейської солідарності» та «Опозиційної платформи — За життя». Спершу герої довго й монотонно озвучували свої біографії та основні тези програм, із якими йдуть до облради. Коли вони перебирали час, ведучий не робив зауважень, а коли договорили — вирішив порадитися з героями, як йому далі вести ефір. Один із кандидатів щиро здивувався: «Ви ж ведучий — ви й  вирішуйте».

Частина, в якій кандидати ставили запитання одне одному, нагадувала останні хвилини футбольного матчу, коли команди, знаючи результат, передають паси поперек поля, щоби згаяти останні хвилини. Але зрештою ця третина програми все ж була найдинамічнішою й найцікавішою.

У випуску за участі кандидатів на пост голови Новоукраїнської ОТГ у студії був лише один кандидат. Інших чекали на зв’язку, але вони не приєднались. Тут ведучий мав більше часу на запитання, але все ж поводився невпевнено — присутній у студії кандидат поводився набагато спокійніше, наче це не він прийшов у студію Суспільного, а телевізійники зайшли до нього на чай.

Все пішло на краще ближче до кінця кампанії: кілька останніх випусків були нехай не хардтоковими, але бодай динамічними та зрозумілими глядачам. А у випуску з кандидатами на посаду міського голови Кропивницького програма змінила формат на, як це сформулював ведучий, «співбесіду». Шкода, що на цю «співбесіду» прийшли тільки троє кандидатів із запрошених десяти.

Дві програми з циклу присвятили зустрічам з експертами. Ці випуски показали, як непросто у невеликому обласному центр знайти справді незаангажованих експертів.

До студії запросили представницю «Опори» Зою Лебідь, засновника Центральноукраїнської соціологічної лабораторії (єдиної у Кропивницькому організації, яка проводить соцопитування) Едуарда Клюєнка, політолога Руслана Стадниченка та представників громадського сектору Дмитра Сінченка й Лева Абрамова.

Результати опитувань, оприлюднених лабораторією Клюєнка, не раз кардинально відрізнялися від результатів виборів. 2012 року він прогнозував однозначну перемогу кандидатові в мери від Партії регіонів, але той програв навіть попри адмінресурс і фальсифікації.

«Цього року у нас якась соціологічна анархія. Вона різноманітна, вона суперечлива. Вона часто сумнівна, але вона розкручується тими чи іншими силами, кандидатами в якихось своїх власних цілях, оскільки багато таких компаній, яких називають зараз чорними соціологами, нікому не відомими, і навіть ці кампанії не персоніфіковані», — сказав Клюєнко в ефірі «Виборчого округу». Опитування «чорних соціологів» «Опора» зафіксувала на цих виборах тільки в одній ОТГ області. А ось Центральноукраїнська соціологічна лабораторія підігрувала місцевій партії «Перспектива міста», якій за кілька днів до виборів віщувала 33,5% голосів, і «Пропозиції», яка нібито мала набрати 33%. «Перспектива міста» публікувала результати досліджень контори Клюєнка на правах політичної реклами. Результати мають небагато спільного з прогнозами: на першому місці, за попередніми даними, «Пропозиція» з 18% голосів, а «Перспектива» має близько 10%. Ось вам і «чорні соціологи». Чи справді Суспільному варто запрошувати в ефір таких експертів?

Руслан Стадниченко, який викладає політологію в місцевому педуніверситеті, співпрацює з Клюєнком. Він відомий критичним ставленням до Майдану та вживанням терміну «єврофашисти».

Торік у виданні «Кіровоград24», близькому до нардепа від «Слуги народу» Олександра Дануци, Стадниченка назвали «штатним політологом БПП». Після конфлікту в фейсбуку Стадниченко й Дануца зустрілись на боксерському рингу, де політолог зрештою переміг політика-медійника.

«Особливістю цієї кампанії є використання адмінресурсу. У зв’язку з високою підтримкою деяких чиновників, керівників була у них така спокуса — скористатися адмінресурсом. Оскільки вони відчувають і так, що у них є підтримка, то чому б не дожати», — сказав у студії «Виборчого округу» Стадниченко. Що ж, адмінресурс — звична для українських виборів проблема, однак на цих виборах спостерігачі не фіксували значних порушень, пов’язаних із використанням адмінресурсу. Як і взагалі серйозних порушень або фальсифікацій. Навіть міський голова Кропивницького не зміг попіаритися на ремонтах і реконструкціях — уряд перестрахувався й не дав місту ні копійки субвенції. То чи справді адмінресурс був «особливістю цієї компанії», як каже експерт?

Голова Асоціації політичних наук Дмитро Сінченко — активний учасник місцевого «Руху опору капітуляції». Під час ефіру він висловлювався дуже помірковано. Проте важко вважати неупередженим діяча, відомого неприхованою антипатією до окремих політиків і симпатією до інших. До того ж, на минулих парламентських виборах Сінченко працював на «Українську стратегію Гройсмана», тож межу між політологом і політтехнологом він уже переступив.

Хотілось би сказати, що автори «Виборчого округу» погано шукали, й неупереджені політологи та соціологи в Кропивницькому могли знайтися, але, на жаль, це не так. Можливо, в майбутньому Суспільному варто залучати зовнішніх експертів, які могли б неупереджено аналізувати політичну ситуацію в регіоні. Звісно, це дорожче, ніж просто запрошувати місцевих політкоментаторів.

А загалом «Виборчий округ. Місцеві» нагадує клаптикову ковдру: трапляються цікаві й вартісні фрагменти, але в якому випуску їх шукати, ніколи не вгадаєш. Кандидати не виглядали надто мотивованими до участі в програмі, а чи принесла вона користь глядачам у тому вигляді, в якому виходила в ефір — запитання риторичне.