«Звіти наживо» — спільний проект Національної суспільної телерадіокомпанії України та громадського руху «Чесно», покликаний змінити застарілий формат звітування посадовців на інтерактивне інтерв’ю у прямому ефірі регіональних філій Суспільного. Він стартував навесні. В ефірі «UA: Чернігова» вийшло вже сім випусків. Говорили з мерами Чернігова та Ніжина, начальниками обласних департаментів і міських управлінь.

Із чернігівським міським головою обговорювали звинувачення на його адресу в тому, що він на власний розсуд обирає об’єкти для реставрації. Начальник департаменту культури й релігій пояснював, чому не вдасться передати приміщення колишньої синагоги, а тепер театру, єврейській громаді. З мером Ніжина говорили про закинуті будівлі — нещодавно за містом під стіною аварійної будівлі загинули діти.

Проте конструктивного спілкування бракує. Ведучі ставлять предметні запитання, але чомусь погоджуються на будь-яку відповідь. А запрошені до участі у програмі журналісти взагалі рідко мають що запитати в посадовців.

Що не так зі звітом мера

Міський голова обласного центру Владислав Атрошенко звітував першим. П’ять хвилин, які йому виділили на початку ефіру за регламентом програми, він використав, щоби сказати: звітувати не хоче, бо працює на місто, тож нехай якість його роботи оцінюють чернігівці. Втім, раз уже прийшов на ефір, то відповідатиме на запитання ведучого. Хоча насправді його відповіді протягом ефіру переважно зводилися до загальних фраз.

Балотуючись на посаду міського голови, Атрошенко обіцяв знайти інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу та розв’язати проблему сміттєвого полігону. Коли ведучий запитує, чому цього так і не сталося, запитання про полігон мер ігнорує. Щодо заводу починає називати різні цифри, які, за його словами, треба помножити, щоби зрозуміти, що завод буде збитковим. І додає, що для будівництва заводу потрібно підвищити ціни на вивезення сміття, що не влаштує містян. Ведучий киває й дякує мерові за те, що вклався в час, виділений на відповідь. Що це були за цифри, звідки мер їх узяв, хто порахував неокупність і де, врешті-решт, обіцяний інвестор, глядачі так і не дізналися.

Протягом ефіру в запитаннях тричі повертаються до того, чому мер сам вирішує, що ремонтувати й на що витрачати кошти. Атрошенко повторює, що відкритий до всіх конструктивних пропозицій і готовий співпрацювати. Але навести приклади конструктивних пропозицій та співпраці його не просять, тож він цього й не робить. У програмі показують сюжет, побудований на критиці міськради з боку активіста Олександра Гашпара. На закиди відповідає заступник міського голови. І це тоді, коли триває конфлікт між активістами і владою навколо проекту реконструкції Алеї героїв. Можливо, варто було запитати учасників цього конфлікту — Сергія Безбородька, Ольгу Палькову-Свірчевську, Станіслава Іващенка, — в чому причина непорозуміння з мером?

Навіщо у студії журналісти

Формат «Звітів наживо» передбачає запрошення журналістів, які можуть ставити посадовцеві запитання в ефірі. Гості ефіру з Атрошенком — редактори міської газети «Семь дней», телерадіокомпанії «Новий Чернігів» та газети «Весть». У газеті «Семь дней» міська рада викуповує шпальти, щоб розповідати про свою роботу, а «Новий Чернігів» — телекомпанія, заснована міською радою.

Підлабузницького запитання можна було чекати від редакторки комунальної телекомпанії, але його ставить редакторка незалежної від міської влади газети «Весть» Ольга Макуха: «Я не питатиму про цифри чи проекти, бо міськрада при вас (при Атрошенку. — Ред.) працює прозоро й усі ці цифри можна дізнатися якщо не в прес-службі, то в профільних управліннях. Поставлю питання особисте: ми дізналися, що ви почали моржування. Чому ви вирішили цим зайнятися, це корисно чи може якось зашкодити вашому здоров’ю?» Гаразд, ведучий не може передбачити, які саме запитання пролунають у прямому ефірі. Але відповідальність творців програми — запрошувати в ефір журналістів, готових ставити гострі й важливі для аудиторії запитання, а не співати завуальовані панегірики.

Директору обласного департаменту культури, туризму, національностей та релігій Олександру Левочку керівник «Громадського. Чернігова» (це не частина мережі «Громадського ТБ», а окрема громадська організація) Сергій Зосименко ставить нечітке запитання, яке переростає в побажання: «Як розв’язати питання інфраструктури для того, щоб не втрачати туристів? Я хочу, щоб ви створювали тут умови, а не робили щось замість, розумієте? Бо, наприклад, ті чуваки, що на Валу лабають музику, зараз для культури роблять більше, але з вами вони не пов’язані».І отримує на беззмістовне запитання не більш змістовну відповідь.

Наприклад, посадовець каже, що стратегічним партнером Чернігівщини вважає Миколаївську область. Але в чому саме полягає це партнерство, не пояснює.

Під час звіту мера Ніжина Анатолія Лінника редактора ніжинської газети «Вісті» Валерія Кичка зацікавило, як боротися із сезонними підтопленнями. Вочевидь, це питання не цілком у компетенції міського голови. А письменник і журналіст Сергій Дзюба запитав, чи присвоять Ніжину статус історичного заповідника, — це також аж ніяк не відповідальність місцевого самоврядування.

У Фейсбуку під час прямого ефіру можна було побачити зауваження щодо лояльності запрошених до студії журналістів до ніжинського мера як ознаки спланованого піару.

Кореспондентка газет «Весть» і «Вісник Ч» Тамара Кравченко поставила начебто непогане запитання керівнику управління охорони здоров’я області Петру Гармашу: чому досі не працює лінійний прискорювач в обласній онкологічній лікарні? Відповідь Гармаша теж ніби непогана. Біда в тому, що ця відповідь уже два місяці як відома місцевим ЗМІ: її озвучив головний лікар онкодиспансеру.

Словом, команді філії Суспільного варто було би поставитися до добору журналістів у студії так само, як до добору експертів: передусім поцікавитися, чи розуміють вони специфіку роботи саме цього посадовця й чи мають до нього запитання.

Запитання без відповіді

Часом видається, що ведучі більше дбають про регламент, щоби вчасно зупинити чиновника, ніж про те, щоб його відповіді були повними та зрозумілими. Тому багато запитань залишається без відповіді, а програма з дискусійного майданчика перетворюється на трибуну для промов.

Ведуча також ставить гостям запитання від читачів фейсбук-сторінки, проте добитися змістовної відповіді й тут удається не завжди. Наприклад, на запитання про те, хто фінансуватиме спеціальне харчування для дітей, хворих на фенілкетонурію, керівник управління охорони здоров’я ОДА Петро Гармаш відповідає: «Це питання на контролі і, сподіваюся, і в 2019 році воно буде вирішене на користь діток». Чиновник вклався в 20 секунд — усе гаразд! Ось тільки далеко не всі глядачі знають, що це за хвороба, а на запитання, хто фінансуватиме харчування, він так і не відповів.

Ведуча запитує про те, скількох лікарів і фельдшерів бракує в області. Спершу Гармаш каже: «Не вистачає 3000 лікарів, і це лише на первинному рівні», але потім додає, що на первинному не вистачає 200. Що це за цифри? На запитання про те, з чого складатиметься вартість операцій і за що платитиме пацієнт, коли буде втілена медреформа, Гармаш віддалено розповідає про компенсації за операції, які отримуватимуть лікарні. Знов немає відповіді — а ведуча йде далі.

Начальнику управління освіти Чернігівської міськради Василю Білогурі запрошений журналіст Олег Головатенко ставить запитання про готовність шкіл і батьків до інклюзивної освіти. Начальник звітує про майбутні інклюзивні класи й коротко резюмує, що заклади «будуть готові». Відповідь усіх влаштовує.

Помітно, що творцям «Звітів наживо» бракує вміння організовувати розмову зі складними спікерами у прямому ефірі в умовах обмеженого часу, коли потрібно імпровізувати і проявляти ініціативу. Посадовці користуються цим та ігнорують незручні запитання, відповідаючи на ті, на які хочуть, і так, як захочуть. Крім того, не зрозуміла функція трьох журналістів, кожен із яких має шанс поставити лише одне запитання протягом ефіру. Решту часу вони дивляться то у стіну, то на ведучу, то на чиновника. Часові обмеження хоч і дисциплінують учасників програми, не повинні бути самоціллю — вони не повинні шкодити повноті й точності інформації, яку отримують глядачі.