Тетяна Колісніченко зізнається, що має самостійницьку філософію ведення справ, тому проблеми комунікації з центром, якщо такі й були, для неї не є важливими. Водночас спілкування  як щодо технічних, юридичних та фінансових питань, так і щодо реформи загалом, відбувається постійно з представниками і НТКУ, і Держкомтелерадіо. Директор виконавчий запевняє, що колектив обізнаний з усіма юридичними кроками другого етапу перетворення, водночас залишається низка питань: принципи роботи, особливо у перші місяці 2017 року; хто платитиме за трансляцію, чи буде складатися тематичний план по державному замовленню, скільки годин ми мовитимемо тощо.

Раніше колектив хвилювався за скорочення, але 2016 року цей етап вже пройдено, і у філії наразі працює 136 працівників. «Пережили і першу реорганізацію. Тепер всі усвідомлюють: це як у комп’ютерних іграх, певні рівні вже подолані. Наступні будуть і легшими, і складнішими водночас…», – зазначає директор виконавчий.

За словами Тетяна Колісніченко, колектив хоче бути справжнім суспільним мовником. «Ми не обслуговуємо партії, місцевих олігархів і владу, але робити це по-справжньому якісно не дозволяє техніка  часів динозаврів. Тобто суспільство хоче насправді бачити глибокий зміст і якісну картинку, й тільки так, а ми часто на таке не здатні», – каже вона.

Нагадаємо, Хмельницька філія 16 листопада 2016 року відзначила своє 25-річчя. Директор виконавчий бачить «Поділля-центр» у майбутньому незворотно незалежною, сучасною, технічно оснащеною компанією з командою професіоналів, які люблять творити.

— Пані Тетяно, торік багато ваших колег — керівників ОДТРК, а нині філій НТКУ — з початком перетворення на суспільне скаржилося на відсутність комунікації з Києвом. Чи поліпшилася ситуація? Із ким контактуєте з НТКУ й Дежкомтелерадіо?

— Філософія ведення справ у мене самостійницька. Левову частку проблем можна вирішити на місці, й ми це робимо. Спілкуємося з технічних, юридичних і фінансових питань із Наталею Смаліус та Ганною Бичок із НТКУ, Наталією Бартош та Наталією Степановою з Держкомтелерадіо. Насправді перші місяці були дещо проблематичними в НТКУ, бо ще не налагодилася система, і їх накрив надто великий вал питань без відповідей, от і все.

— 30 вересня 2016 року закінчився перший об’єднавчий етап реформування державного мовлення на суспільне. Чи відомо вам і колективу, що саме відбуватиметься впродовж другого етапу?

— Юридичні кроки відомі всім. І коли раніше колектив хвилювався через скорочення, то ми вже його доволі успішно, я так вважаю, пройшли (у філії залишилося 136 працівників із 185). Пережили й першу реорганізацію. Тепер усі усвідомлюють: це як у комп’ютерних іграх, певні рівні вже подолано. Наступні будуть і легшими, і складнішими водночас…  Непокоїть одне: абсолютно незрозумілими залишаються принципи нашої роботи, особливо в перші місяці 2017 року. Хто платитиме за трансляцію, чи складатиметься тематичний план по державному замовленню, скільки годин ми будемо мовити. Є лише доволі розмиті концепції.

— На кількох філіях НТКУ профспілки висловили зауваження щодо процесу перетворення НТКУ на ПАТ НСТУ? Чи підтримує ці заяви ваша профспілка?

— Ні.

— Чого, на вашу думку, бракує Хмельницькій філії, щоби стати суспільним мовником? Чи є в компанії конкуренти на Хмельниччині?

— У нас нещодавно стався прикрий інцидент. Громадські активісти були на прямому ефірі про декларування місцевих чиновників. І щойно почали говорити про статки губернатора, як у студії перегоріли лампи. Ефір перервався. Або, скажімо, є в нас ток-шоу «Сцена», де громадськість обговорює актуальні теми сьогодення. Починалося воно добре, в залі було 50–60 осіб. Тепер пішло на спад. Розумію, що треба його вивести в прямий ефір, робити включення з районів — і проект оживе, осучасниться. Але не вистачає пульта до пересувної знімальної станції. До чого я веду? Ми хочемо бути справжнім суспільним мовником, ми не обслуговуємо партії, місцевих олігархів і владу, але робити це по-справжньому якісно не дозволяє техніка часів динозаврів. Тобто громадськість хоче бачити глибокий зміст і якісну картинку, й тільки так, а ми часто на таке не здатні.

Щодо конкуренції: у нас в області склалася катастрофічна ситуація з засобами масової інформації. Є два канали, які належать народному депутату та місцевому багатію, є одна (!) тиражна суспільно-політична обласна газета, котра обслуговує інтереси іще одного депутата і багатія, і кілька незалежних сайтів. І ми. Зрозуміло, що ми тримаємо перші позиції. Спочатку це було тільки завдяки великому покриттю області, нині, смію так думати, завдяки нашій незалежності.

— Чи співпрацюєте з іншими філіями, в який спосіб? Чи налагоджено співпрацю з «UА: Першим»?

— Ми свідомо відмовилися від так званих обмінних програм. Подільські глядачі мають дивитися програми з подолянами і про подолян. Використовуємо лише контент, наданий нам НТКУ. Активно співпрацюємо з Харківською філією у створенні спільних репортажів із зони військових дій. Щодо інших: було чимало прикрих випадків, коли ми зверталися до колег із проханням допомогти з відеоматеріалами й чули відмови. Рідше нам ішли назустріч.

— Чи є проблема з наповненням контентом із районів Хмельницької області?

— Хмельницька філія — одна з небагатьох, хто гарно поповнює свій спецфонд, тому жодних проблем із виїздами до районів немає, навіть до найвіддаленіших сіл часто добираємося. Кількість відряджень настільки зросла, що доводиться збільшувати на них кошторис. І я — тільки за. Торік ми придбали 3G-рюкзак, який дозволяє робити прямі трансляції з місця події, де є нормальний інтернет, і ми його часто використовуємо.

— Що ви думаєте про моніторинги новин, які проводить ГО «Детектор медіа»? Із чим згодні, а з чим ні? Чи допомагає вам це в роботі?

— Чекаємо результатів моніторингів із нетерпінням. Це стимулює, по-перше, а по-друге, нам немає чого боятися, бо ніякої джинси й паркету в нас немає. Це моя принципова позиція, і хоча довелося насправді рік відлучати журналістів від «грудей влади і політиків», усе вдалося. Хоча з якістю потрібно ще працювати, й меж вдосконалення немає. Тому хотілося б, щоби журналісти-інформаційники більше вчилися, їздили на тренінги.

— Чи розуміє місцева влада важливість цієї реформи?

— Думаю, місцева влада не до кінця усвідомлює її результати. Тому нині здебільшого байдуже ставиться до реформи. Утім, у нас немає жодного тиску з боку влади, до нас не висувають претензій. Просто ми одразу окреслили чіткі правила гри, і всі сторони їх прийняли. Якщо громадськість щось цікавить, то ми запитуємо, якщо щось цікавить владу — це не наші проблеми. Якщо депутати розповідають про свої партійні й не тільки справи, бо хочуть попіаритися, — протягом усього ефіру ставимо плашку «на правах реклами». Хто не хоче так працювати, хоче платити гроші, але не вказувати на це, той нас покинув, і слава Богу.

— Чи не відчуваєте, що чиниться спротив реформі: як ззовні, так і в колективі? Що, на ваш погляд, треба зробити, щоби цього не було?

— До призначення на цю посаду я була досить далека від роботи в державних структурах. Роки служіння не державі, а винятково владі, роки пристосуванства наклали величезний відбиток на людей, які працюють у системі. Ба більше, в багатьох ще радянські уявлення про роботу. Мовляв, уже подвиг, що я сюди просто прийшов, і чому маю так багато трудитися?! Безініціативність, байдужість, безперспективність, банальна лінь — хіба це не спротив будь-якому руху вперед? Отакий спротив частково відчувається. Водночас є багато професіоналів, які давно чекали цього «звільнення». Мені здається, потрібно більше працювати, показувати нові цінності, створювати нові й нові проекти й залучати до цього працівників, тоді реформа рухатиметься значно швидше.

— «Поділля-центр» 16 листопада відзначає 25 років. Якою ви бачите компанію в майбутньому?

— Невідворотно незалежною. Сучасною. Добре технічно оснащеною. Командою професіоналів, які люблять творити.

Фото з архіву Хмельницької філії