Сайт "Суспільне мовлення" публікує роботи, які увійшли у шорт-ліст номінантів на перемогу. Переможці будуть відомі 6 квітня.

Регіони скаржаться, що їм нічого не пояснюють. Київ переконаний – його не чують. Протистояння між обласними державними телерадіокомпаніями та ідеологами суспільного мовлення в Україні загострилось у квітні минулого року, коли Верховнарада прийняла закон «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», який стосується реорганізації не лише столичних, але й обласних компаній.

Здавалося б, ідея суспільного мовника – суцільний позитив для всіх. Він повинен висвітлювати теми, що хвилюють усю країну – чесно, незалежно, оперативно. Впоратися із цим, маючи команду в одному-єдиному Києві – марна справа, тож до процесу відчайдушно намагаються залучити обласні телерадіокомпанії. Але змінити закоренілу систему виявилося не так просто – в регіонах неабияк гальмують становлення суспільного мовлення.

Ліквідація чи реорганізація?

Пояснюючи небажання ОДТРК стати частиною суспільного, їхні гендиректори наводять приблизно однакові аргументи: можливе скорочення штату, незрозуміле фінансування, зменшення ефірних годин. Головний страх – ліквідація регіонального мовлення як такого.

«Звідки вони це беруть? – дивується генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія. – У законі не написано ‘ліквідувати ОДТРК’, і я не буду діяти всупереч». Дійсно, закон «Про суспільне телебачення і радіомовлення» чітко визначає, що НСТУ утворюється на базі низки державних телерадіокомпаній (у тому числі обласних), які реорганізовуються. «Мене часто запитують, чи не простіше й справді закрити всі державні компанії. Але хіба ми шукаємо легких шляхів?» – говорить гендиректор.

Навіщо потрібна реорганізація, в регіонах не розуміють. Наприклад, гендиректор Миколаївської ОДТРК Ярослав Індиков переконаний, що його колектив і так працює у форматі, що передбачений суспільним: «Навіщо нищити державні канали, якщо на їх місці буде створено те саме, але з іншою назвою?» Він також запевняє, що це – підміна понять: «Російський канал ОРТ також створювався як суспільний. Зураб Аласанія з легкістю може перетворитися на українського Костянтина Ернста».

Сам Аласанія запевняє, що реорганізація перш за все передбачає перехід на нові принципи роботи та посилення співпраці між областями. «Ми повинні звикнути працювати як одне ціле, заради однієї мети», – каже він. Починати будуть із коротких включень з регіонів, а через кілька років перейдуть до обміну повноцінними програмами. Велику надію гендиректор НТКУ покладає на те, що кожен регіон знайде свою нішу: «Припустимо, Львів виявиться сильним у дитячих програмах, Херсон – у морській тематиці, а Харків – у науці». Таким чином вирішиться проблема низької якості продукту ОДТРК.

Та очільники обласних телерадіокомпаній бачать пастку і тут. Мовляв, їх змусять робити продукт для Києва і забути про місцеву аудиторію. Деякі побоюються, що в регіонах значно скоротять ефірні години. Аласанія спростовує і це, запевняючи, що буде тільки радий цілодобовим ефірам у регіонах. Щоправда, навіть зараз більшість ОДТРК, які мають ліцензію на 24-годинне мовлення, не спроможні заповнити ефір власними програмами.

Бояться, бо не розуміють

Серед тих, хто не хоче брати участі у становленні суспільного, є й доволі прогресивні ОДТРК. Наприклад, гендиректор Полтавської – Євген Лопушинський – запевняє, що йому дуже імпонує ідея суспільного, але назустріч він піде тільки тоді, коли зрозуміє механізм майбутніх перетворень. «Як керівник я не маю права підтримати те, що може нашкодити колективу», – каже він.

Схему перетворення ОДТРК на суспільного мовника не розуміють і в Ужгороді, Кіровограді та Херсоні. Деякі навіть пропонують власні альтернативи. Наприклад, Львівська обласна телерадіокомпанія готова стати хіба що каналом територіальних громад – так заявляє виконуючий обов’язки гендиректора ЛОДТРК Михайло Хвойницький.  «Не питання, хай створюють. Але не на базі державного», – каже Аласанія і закликає брати приклад з Івано-Франківська. Там співіснують два телеканали – державний «Карпати» та «Галичина», що належить місцевій громаді.

Негативну реакцію ОДТРК можна легко пояснити, вважає виконавчий директор «Телекритики» Діана Дуцик. «Дискусія щодо суспільного роками відбувалася на рівні Києва, а регіонам уваги ніхто не приділяв. Я маю на увазі не тільки керівників, але й колективи», – зазначила вона в ефірі радіо «Промінь». Дійсно, зміна гендиректорів ОДТРК не підвищить рівень професіоналізму місцевих журналістів. А він там значно нижчий, ніж у столиці – про це свідчать моніторинги, які постійно проводить «Телекритика».

Масові звільнення – правда чи вигадка?

Що ж стосується рядових працівників регіональних ТРК, то їх значно менше цікавить ідеологія. Питання номер один для них – чи зможуть вони зберегти роботу.

Колективи ОДТРК із острахом чекали масових звільнень ще минулої весни – одразу після прийняття закону про суспільне. Наступна хвиля занепокоєння піднялася наприкінці 2014-го – мовляв, з 1 січня все мало змінитися. «Вони страшенно боялися цього дня – думали, що штати скоротять щонайменше вдвічі», – говорить Зураб Аласанія. І не розуміє, чому з’явилася саме ця дата – адже ні в законі, ні в офіційних заявах про неї не йшлося. Зрештою, у січні апокаліпсису на ОДТРК не сталося, тож паніка вкотре була безпідставною.

До того ж працівників ОДТРК можуть скорочувати тільки їхні гендиректори. Саме вони мають порахувати, скільки журналістів, режисерів монтажу чи прибиральниць вистачить для нормальної роботи. Питання в іншому: чи дійсно ОДТРК потребують стільки співробітників, як зараз? Подекуди їх кількість перевищує три сотні – як, наприклад, у Харківській ОДТРК. Її гендиректор Сергій Гулевський один з небагатьох, хто згоден скоротити штат: «Рано чи пізно мені доведеться це робити. Я сподіваюся, що це піде на користь нашій компанії».

Ще одна проблема полягає в тому, хто саме становить колективи ОДТРК. За словами начальника управління внутрішнього аудиту Держкомтелерадіо Наталії Степанової,  журналістів там – лише 30%, ще чверть складає художньо-виробничий персонал. Отже, напряму до виробництва програм залучено трохи більше половини працівників. Гендиректор Полтавської ОДТРК Євген Лопушинський переконаний, що цього недостатньо: «Я б навіть просив збільшити журналістський штат». Аласанія ставиться з розумінням і до таких заяв, але попереджає – гендиректорам доведеться добряче постаратися, щоб переконати його у необхідності таких змін: «Але якщо зможуть довести – зробимо. Все залежатиме від конкретного проекту».

До речі, фінансування ОДТРК також буде підігнане під проекти. У перспективі бюджет НСТУ має бути спільним, тож щороку регіони отримуватимуть стільки грошей, скільки потребуватимуть для створення запланованих програм. Щоправда, до 2018-го року компанії існуватимуть на державні кошти, тому сподіватися на збільшення грошових надходжень ще зарано.

Втім, ані проблеми з фінансуванням, ані суперечки між гендиректорами, схоже, вже не зупинять запущений механізм. Про це свідчать хоча б ті зміни, які вже відбуваються на НТКУ – останні моніторинги «Телекритики» показали підвищення якості контенту та зростання рейтингів телеканалу. Більше того, з регіонами нарешті заговорили конкретніше – ідеологи суспільного почали проводити круглі столи на місцях. Певно, зворотня дорога для ОДТРК уже закрита – рано чи пізно їм доведеться стати частиною суспільного мовлення в Україні.

Катерина Коваленко, студентка 4 курсу Інституту міжнародних відносин КНУ ім.Т.Шевченка, фрілансер «Платформи»

Platforma