На «Українському радіо» розпочали виходити міжпрограмки Володимира Носкова про людей з інвалідністю в умовах війни. Наразі вони звучать без прив’язки до часу.

Про це сказав у коментарі «Детектор медіа» виконавчий продюсер «Українського радіо» Юрій Табаченко.

За його словами, міжпрограмні ролики звучать без прив'язки до часу. Юрій Табаченко розповів, щонНаразі складно дотримуватися графіків.

«Є ідея структурувати міжпрограмки різного спрямування на сайті, але на це потрібен певний час», – зазначив він.

Задум створити такі міжпрограмки у Володимира Носкова виник із власного досвіду.

«У мене цікавляться: а як живуть люди з інвалідністю під час війни, особливо в містах, де стріляють і бомбардують ворожі літаки? Все, про що я буду говорити, це мій власний досвід або спостереження та рекомендації моїх друзів, у яких є порушення здоров’я. Бо загальноприйнятих правил чи порад для людей з інвалідністю в часи війни Міністерство соціальної політики ще не сформулювало», – розповів він.

Він розповідає, як жити людям з інвалідністю у містах, де відбуваються обстріли, як можуть допомогти всі ті, хто їх оточують.

Українська мережа за права дитини опублікувала тексти перших випусків міжпрограмок.

«Володимир Носков:

«Бувають моменти, коли запитання колег тебе ставлять в ступор. Наприклад, у мене цікавляться: а як живуть люди з інвалідністю під час війни, особливо в містах, де стріляють і бомбардують ворожі літаки? Все, про що я буду говорити, це мій власний досвід або спостереження та рекомендації моїх друзів, у яких є порушення здоров’я. Бо загальноприйнятих правил чи порад для людей з інвалідністю в часи війни Міністерство соціальної політики ще не сформулювало.

З проханням допомогти з відповідями з найчутливіших питань для людей з інвалідністю я звернувся до тифлопедагогів, перекладачів жестової мови та спеціалістів, що знають особливості життя жінок і чоловіків з порушеннями опорно-рухового апарату.

Сьогодні я звертаюсь до досвіду життя у воєнному Харкові незрячої науковиці Ольги Тільної. До евакуації Ольга, у якої батьки теж мають порушення зору, буквально кожним нервом відчувала жах від звуку бомбардувальників та градів. Ворожі літаки буквально шниряли над її багатоповерхівкою зі зловіщим завданням: скинути вбивчий фугас.

Нещодавно незрячій Ользі з родиною пощастило евакуюватися до прикарпатського села. Ольга пише:

“Моїй родині пощастило дістатися Львова спеціальним евакуаційним поїздом, де один вагон виділили для людей з інвалідністю. Тепер ми в селі на Івано-Франківщині. Тут про нас піклуються добрі та щирі люди, котрі огорнули нас турботою, теплом і підтримкою. Обговоривши зі знайомими та друзями конкретні ситуації різних людей, я збагнула, що деякі речі необхідно озвучити та донести до свідомості кожного.

Якщо ви є людиною з інвалідністю, що суттєво обмежує вашу самостійність і незалежність від сторонньої допомоги, вам необхідно навчитися швидко приймати рішення та розвинути в собі реалістичне ставлення до себе, своїх можливостей і неспроможностей.

Війна – жорстока штука, й у ній кожен піклується тільки за себе та за своїх найдорожчих. Не тіштеся сподіваннями, що добрі сусіди, родичі, соцзахист, міська рада чи громадські організації, до яких ви належите, забезпечать вас усім необхідним. Ні. Цього не станеться. Доброта до всіх і благодійність є привілеєм мирного, ситого життя. У війни закони інші. Тепер тільки ви самі відповідаєте за себе й у багатьох випадках за тих, хто з вами поряд.

Виявляйте гнучкість і соціальну активність. Ініціюйте спілкування з усіма, кого знаєте, і з тими, кого не знаєте, теж. У критичній ситуації може виявитися, що допомогу вам доведеться шукати скрізь і просити / приймати від будь-кого. Але повторюю ще раз: ніхто не прийде й не запропонує вам усе на золотому тарелі – йдіть і шукайте, запитуйте, просіть! Забудьте про ті чудові дні, коли ви самостійно робили те й те – під обстрілами ви й з дому не вийдете самотужки.

Якщо ви мовчки сидітимете у своєму кублі, люди можуть і не дізнатися, що ви є, що потребуєте допомоги. Тому освоюйте спілкування у соцмережах, підтримуйте зв’язок із якомога більшою кількістю людей: хтось обов’язково повідомить вам інформацію, яка врятує від голоду, холоду та допоможе вижити і врятуватися.

Намагайтеся зберігати розсудливість і холоднокровність. Плачеться, то поплачте. Але не довго. Мотайте шмарклі на кулак, але без вагань залишайте всі свої улюблені речі, дорогоцінні ремонти, ріднесеньку техніку тощо, доки ще є можливість. Ваше життя є дорожчим. Якщо прилетить до вас додому, ви все одно не зможете врятувати власне майно. Тому думайте лише про те, як зберегти життя собі та найближчим. Зважайте, що допомога вам може наразити інших людей на смертельну небезпеку, думайте не лише про себе, а й про інших!

Вирушаючи в евакуацію, беріть із собою тільки найцінніше та найнеобхідніше (життєво важливі документи, гроші, рекомендації медиків, зміну білизни / одягу, рушник, запас води та їжі на якийсь час, але тільки те, що не псується, займає мало місця та не важке. Не забудьте покласти свої ліки та перекис водню, йод, бинт, септик – усе, що може знадобитися для надання найпершої невідкладної допомоги в польових умовах.

Гуманітарні коридори, як ми тепер знаємо, теж можуть обстрілювати, тож бажано мати, чим зупинити кров, продезінфікувати рану тощо. Не беріть того, що може розбитися та попсувати інші речі! Пам’ятайте, у вас мусить бути з собою тільки те, що ви здатні нести самостійно. Поруч не буде нікого, хто тягатиме ваші торби! Підпишіть свій наплічник так, аби було легко його знайти і щоб на блокпосту бачили, що ви не диверсант / диверсантка, а біженець / біженка.

Не соромтеся попросити про допомогу в пересуванні та інших побутових питаннях, але не нахабнійте. Пам’ятайте, що всім тепер важко, що всі тепер потребують розради та особливого ставлення. Дякуйте, всміхайтеся по можливості. Намагайтеся поводитися по-людськи. Пам’ятайте: все зроблене і не зроблене людиною до неї ж і повертається!

Будьте допитливими та винахідливими. Шукайте джерела правдивої інформації, збирайте поради бувалих людей, які можуть знадобитись особисто вам. Не витрачайте часу на перегляд усього, що публікується в засобах масової інформації, обирайте для себе та запам’ятовуйте тільки те, що потенційно допоможе вам вижити.

Записуйте телефони аварійних / довідкових служб навіть тоді, коли у вас іще є вода, електрика, газ і опалення, бо через годину їх може не стати. Зберігайте собі контакти волонтерських і рятувальних місій у своєму районі, навіть якщо не збираєтеся до них звертатися.

Досвід показує, що все змінюється дуже швидко, а бомбардувальник над головою чи «Гради» неподалік швидко прочищають мозок і змінюють світогляд докорінним чином.

Доки ще є інтернет, знайдіть і завантажте собі кілька найпростіших рецептів приготування хліба / перепічок, інших страв, про які б ви й не подумали за нормального життя, але котрі зможете зробити із того, що маєте. Харчі використовуйте економно. Зважайте на те, що електрика може зникнути в будь-який момент, і це суттєво змінить усе ваше життя.

Допомагайте іншим. Не занурюйтеся з головою у своє горе, не захоплюйтеся власною бідою та безпорадністю. Мобілізуйте всі свої фізичні та духовні ресурси на підтримку інших.

Вислуховуйте, співчувайте, розраджуйте, підіймайте дух усім, кому можете – вони зроблять для вас те саме, а то й іще більше. Діліться корисною інформацією із друзями та знайомими, ведіть інформаційну кампанію з розповсюдження правдивих новин, допомагайте усім навколо, якщо не ділом, то бодай словом, адже це також багато важить, особливо у ситуації безпосередньої загрози людському життю та здоров’ю.

Коли опинитесь у безпечному місці, не забувайте висловлювати вдячність усім, хто вам допоміг. Спробуйте допомогти іншим, хто й досі залишається в зоні бойових дій. Не припиняйте активно діяти, підтримуючи всіх, кого можете. Займіть мозок і тіло корисною діяльністю. Спробуйте відновити самостійність і незалежність. Робіть усе можливе для полегшення життя інших людей і для наближення перемоги”,

– такі поради людям з інвалідністю у своєму листі до редакції написала науковиця Ольга Тільна».

Поради незрячим людям, які опинилися в зоні бойових дій, а також усім, хто поруч і може допомогти дітям та дорослим з інвалідністю.

Володимир Носков:

«Часом можна почути: людям з інвалідністю краще бути якомога далі від бойових дій. І я з цим твердженням погоджуюсь. Якщо є бодай найменша можливість евакуюватися, то навіть не сумнівайтесь, сідайте в поїзд, автобус, машину і геть з міста чи села, де точаться бої.

Про підготовку до евакуації ми ще поговоримо, а почнемо з того, як бути незрячій людині при обстрілах та бомбардуваннях.

Коли навкруги бахкають гармати, потужно громихають гради, літають ворожі бомбардувальники – людині з повною відсутністю зору надзвичайно складно переживати гучну какофонію звуків. Оскільки незрячий пересувається квартирою, вулицею на слух, то в мить, коли навколо нього все шумить, він втрачає здатність орієнтуватися в просторі, користуватися електронними та побутовими пристроями.

А, отже, в час, коли працює артилерія або авіація, краще сховатися в безпечному, більш-менш тихому місці. Звісно, найкраще, щоб ви перечекали обстріл у спеціальному бомбосховищі або в укритті будинку. У мене [в Харкові] такої можливості не було, тому ми з родиною рятувалися в коридорі, де немає вікон, а навколо опорні стіни.

Адреси захисних споруд ви можете дізнатися на сайтах місцевих органів влади, в тематичних мобільних застосунках. У кожної громади є власні мапи з інформацією про бомбосховища, які працюють. Якщо у вас немає доступу до інтернету або гаджетів, тоді краще запитайте у місцевих волонтерів та представників влади, де наразі безпечно сховатися від обстрілів.

Найкраще все-таки, йти до захисної споруди не самому. Супровідник вам допоможе швидко дістатися незнайомим маршрутом, а також спуститися сходами. В укриттях або підвалах сходи можуть бути крутими, слизькими, ламаними або з поворотами, тому будьте обережні і слухайте, що вам радить людина, з якою ви спускаєтесь.

В цей час краще, щоб ви трималися міцно свого супровідника. Ваш супутник нехай іде на крок попереду, а ви за ним. Так незрячому легше зрозуміти куди іти. У бомбосховищі супровідник вам пояснить, де можна сісти та дізнається найпотрібнішу інформацію від працівників чи волонтерів.

З собою беріть теплу куртку, воду і найнеобхідніші ліки.

Якщо ж вам нема кого попросити про допомогу, тоді зверніться до волонтерів або дізнайтесь, чи є у вашому будинку або в сусідньому приміщенні надійне укриття.

Тоді самостійно виходьте на вулицю і дуже уважно обстежуйте доріжки тростиною, щоб раптом не натрапити на небезпечний предмет чи не впасти у яму, якої раніше не було на вашому традиційному маршруті.

Якщо обстріл застав вас на вулиці, швидко падайте на землю. Прийміть захисну позу: витягніться на землі, п’яти разом, руки зігніть у ліктях, кулаками прикривайте шию, обличчям до землі, відкрийте рот для запобігання контузії. Спробуйте спокійно рукою відшукати заглиблення чи виступ.

Укриттям також може стати бетонна сміттєва урна, сходи. Не намагайтесь сховатись за авто чи кіосками, бо вони часто стають мішенями.

Та навіть якщо навкруги настала тиша, одразу не вставайте. Бо після залпу зазвичай ведеться коригування вогню або зміна позиції. Тому залишайтеся на місці, поки не переконаєтесь, що атаку завершено.

Я взагалі навчився автоматично падати на підлогу при наближенні бомбардувальника. Коли лежиш в стресовому стані, добре спробувати повільно рахувати, врівноважити дихання. Вірянину допомагає заспокоїтися молитва. Якщо ви почули літак і не встигаєте вибігти у безпечне місце, одразу падайте на підлогу і повільно повзіть якомога далі від вікон. Це один раз мені врятувало життя. Принаймні, якщо від вибухової хвилі посиплеться скло або вилетить пластикове вікно, то воно впаде не на вас.

Одразу не хапайтесь перевіряти стан квартири, бо літак може вдарити ракетою чи бомбою два, а то й кілька разів. Так було в моєму випадку, коли я почув три потужні удари.

Ще раз прошу, в разі можливості не виходьте самі на вулицю, попросіть про допомогу сусіда, знайомого, друга чи колегу».