Записала Аліна Дзюбко для сайту media.ucu.edu.ua.

Все почалося в 1924

16 листопада – День працівників радіо, телебачення та зв’язку. Однак не всі знають, що цього дня 1924 року в Харкові відкрили перше радіо. Ввечері о 19:00 прозвучали слова: «Алло-алло. Говорить Харків-говорить Харків. Усім-усім». В ефірі прочитали газету, після чого пролунали пісні оперних виконавців.

Перші гучномовці встановлювали на площах. Відтоді простір і звук почали сприймати по-іншому. Радійні студії будували маленького розміру, щоб звук не розпорошувався, а голос потрапляв прямісінько в мікрофон. Для хорошої звукоізоляції студію оббивали м’яким матеріалом. Таким чином, голос ведучого ставав більш затишним і легшим для сприйняття. Першими дикторами були чоловіки з приємним басом та жінки з низьким тембром голосу.

У 20-х роках на радіо почали працювати зі звуковими образами. Ще через 10 років з’явилися радіовистави. Так, ведучі американського радіо вирішили озвучити роман Герберта Веллса «Війна світів». У форматі новин вони розповідали про вторгнення прибульців на Землю. Постановку слухали близько 6 мільйонів людей. П’ята частина з них прийняли це за реальні події. В той вечір телефони були перевантажені: американці запевняли, що бачили залпи прибульців, подібні до блискавок і відчували запах отруйних газів. Магія радіо полягала у тому, що за допомогою звуків і голосів були створені візуальні картинки.

Голос, звуки і музика

Сьогодні радіо бореться за свою аудиторію та намагається втримати слухачів додатковими прийомами. В епоху онлайн-медіа та соціальних мереж звичним є поєднання відео та звуку. Наприклад, деякі студії встановлють веб-камери і транслюють онлайн ефіри.

Радіо – це унікальний канал комунікації, де головними компонентами є голос, звуки і музика. Щоби перетворювати аудіальний продукт на візуальний, радіо-кореспонденти мають відчувати природу звуків, як це роблять незрячі люди. Їхні репортажі, інтерв’ю, радіо-замальовки чи документалістика повинні підсилювали асоціації слухачів, створювати певну драматургію. Для цього необхідно володіти спеціальним інструментарієм.

Пишіть людською мовою

Радіо-ведучий – це не універсальний журналіст. Як телесценарій не годиться для радіо, так і радіосюжети недоречні для телебачення. Коли ви пишете радійний текст, намагайтеся уникати ділової мови та канцеляризмів. Робіть його максимально простим та оповідним. Чергуйте короткі речення з довгими. Уникайте складнопідрядних і складносурядних речень. Не вживайте скорочень без додаткового пояснення. Розшифровуйте абревіатури, уточнюйте географічні назви, округлюйте числа, окрім випадків, де треба повідомити про кількість жертв аварії чи вбивства, виборчих рейтингів або затвердження бюджету.

Написали текст – прочитали про себе – впевнились, що він сприймається на слух – записали.

Зробіть так, щоб мікрофон вас полюбив

Мистецтво усного мовлення, дикція, інтонація – це те, що обрамлює думки і допомагає створювати візуальні образи в голові. Для радійника важливо володіти своїм голосом, діапазоном та діафрагмою. Тому перш ніж сісти до мікрофону, розігрійте свій звуковий апарат. Починайте з міміки обличчя, далі переходьте до голосу. Уявіть, що ви на репетиції в музичній школі. Не соромтесь розспівуватись – спочатку низьким голосом, потім – високим.

Кожного дня наш голос різний. Він може мінятися залежно від пори: зранку оже бути одним, ввечері – іншим. Враховуйте ці нюанси.

Ніколи не читайте текст – старайтесь розповісти його. Слухач відчуває, коли ви звертаєтесь до нього, слухаєте його, вигадуєте текст разом з ним. Ніколи не випереджайте процес мислення вашої аудиторії. Вона має стати очевидцем реальності. Будуйте свою розмову таким чином, щоби бути зі слухачами на одній хвилі.

Існують звуки, що не потребують пояснень

Думайте, кому ви щось розповідаєте. Ваші слухачі – це цільова аудиторія вашого радіо. На «Радіо Мелодія» ведучий не стане розповідати про стартапи у галузі технологій, а на «Хіт ФМ» – вас не слухатиме бабуся за шістдесят. Тож коли ви сідаєте до мікрофону, уявляйте своїх слухачів.

Завжди описуйте, що у вас перед очима, в якому настрої гість, які предмети він приніс із собою. Коли вам принесли і показують якісь речі чи фотографії, ніколи не вживайте висловів: «Як шкода, що ви цього не бачите». Намагайтесь описати словами візуальні образи і перенести слухачів в студійну реальність. Це особливо важливо, коли ви – свідок революційних подій, мітингів чи свят. Розповідайте про це так, щоб слухач уявляв, ніби дивиться кольорове телебачення.

Існують звуки, які не потребують пояснень. Якщо вони викликають якусь асоціацію, вам не потрібно витрачати час, аби їх пояснити. Коли ми створюємо репортаж, то підбираємо ті звуки, які точно створять в уяві людини зображення. Наприклад, пожежні машини, крики людей. Коли я починаю щось записувати, то вмикаю навушники, щоб уявляти ту картинку, яку будуть чути мої слухачі. Щоб у репортаж повірили, ви повинні передати об’ємність звуку. Деякі з них асоціюються з містами, країнами чи відомими особистостями, деякі – спонукають відчувати запахи чи можуть передати епоху. Звуки можуть транслювати емоційний стан людини або описувати фотографії.

На 80% сприйняття світу відбувається через очі. Але я більш ніж переконаний, що людина багато втрачає, коли не чує саме звукових вібрацій.

Записала Аліна Дзюбко, сайт media.ucu.edu.ua