26 вересня під час презентації книжки «Українське радіо: історія буремного століття» учасники панельної дискусії обговорили роль «Українського радіо» у часи повномасштабної війни, як воно сприяє збереженню національної ідентичності та формує колективну пам’ять суспільства.
У заході взяли участь співавторка книжки, медійниця та комунікаційниця Тамара Гусейнова; співавтор книжки, програмний директор ГО «Детектор медіа», член наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський та ідейний натхненник видання, член правління Суспільного мовлення, відповідальний за радіо, телебачення та диджитал-платформи Дмитро Хоркін. Модератором дискусії був військовослужбовець, співак і шоумен, лідер гурту «Тартак» Олександр Положинський.
Учасники дискусії Дмитро Хоркін, Тамара Гусейнова й модератор Олександр Положинський
Розмова почалася зі спогадів про радіо, якими поділився Олександр Положинський, адже для нього, як і для багатьох українців, старенький радіоприймач — це те, що було поруч із дитинства.
«Я вже не пам’ятаю, яка там музика грала, але назву я запам’ятав із дитинства. У моїх баби з дідом одних і баби з дідом інших радіоточка — це було святе. Ті, в яких я частіше бував, не слухали цілодобового радіо, а баба з дідом, до яких я їздив на канікули, не вимикали радіо. У мене є пісня “Це мій дім”, і там є фраза: “Зранку гучно вмикався гімн, разом із гімном прокидався дім”. Це спогад, пов’язаний із дитинством, коли я приїжджав на канікули, й у мене день починався з того, що гучно грав гімн», — поділився Олександр Положинський.
Уже в дорослому житті він слухав радіо «Промінь», відкриваючи для себе нову українську музику, а пізніше й працював на радіо.
«Це був період кінця 80-х — початку 90-х. Я тоді дуже багато слухав “Промінь”. Тоді почало з’являтися дуже багато нових проєктів, які зокрема популяризували українську музику. А після “Червоної рути” 89-го року я відкрив для себе нову українську музику, почав із нею знайомитися. І ця ж музика дуже багато звучала на “Промені”. Почали з’являтися програми з закордонною музикою. Потім у мене ще був дебют на радіо. У 95-му році в Луцьку відкрили “філіал” Українського радіо — радіо “Луцьк”. Мені запропонували там робити авторську програму. Це була програма, яка називалася “Гранж-помаранч”. Я крутив там іноземну альтернативну музику з якимись, на мою думку, кумедними підводками до цієї музики», — розповів Олександр Положинський.
Олександр Положинський
Коли переїхав до Києва і почав професійно займатися музикою, йому доводилося чути на різних радіостанціях, що те, що він робить, — «не формат».
«Дуже часто казали, що це не те, що хочуть чути наші радіослухачі. Але говорімо відверто: багато власників комерційних радіостанцій, програмних директорів не були занадто проукраїнськи налаштовані. І тут питання не тільки бізнесу, не тільки того, що російський бізнес вливав сюди гроші, що російський кремлівський істеблішмент прагнув потрапити на інформаційний простір України, зокрема й для того, щоб розпочати анексію. Коротко кажучи, я пройшов ці всі щаблі фільтрації, але підтверджую, що «Українське радіо», радіо «Промінь» завжди були відкриті для української музики. У мене досі лишились деякі виконавці з початку 90-х, яких я ніде крім «Променя» не чув», - говорить Олександр Положинський.
Дмитро Хоркін прокоментував, у яких умовах «Українському радіо» та радіо «Промінь» доводилося працювати й при цьому не втрачати проукраїнську позицію.
«Анексія Криму й окупація частини сходу у 2014 році. На той момент в Автономній республіці Крим і Севастополі “Українське радіо” мало нуль FM-частот. Нуль FM-частот у нас було на Донеччині й Луганщині. Оце і є наш літопис, із яким ми живемо. І це було абсолютно невипадково. “Українське радіо” чомусь постійно програвало конкурси, які проводили тоді ще попередні скликання Національної ради з питань телебачення радіомовлення. Бо вони віддавали їх комерційним станціям. Ми отримували частоти тільки в дуже маленьких селах», — розповів Дмитро Хоркін.
Дмитро Хоркін
Вадим Міський додав, що всередині компанії «Промінь» тривалий час називали «Гадяч FM», тому що це була єдина FM-частота поза Києвом, яку отримала радіостанція.
«Ось у книзі є статистика. 2013 рік, цитата з розмови тодішньої голови парламентського комітету з питань свободи слова Вікторії Сюмар, точніше, вона стала головою відразу після Революції гідності. Вона розповідає, що 2013 року на українському телебаченні частота української мови становила 16%. А на радіо — не на “Українському радіо”, а загалом на радіо, частка пісень українською мовою доходила ледь до 3%. Така була ситуація. 2015 рік, країна переосмислює свій підхід до захисту інформаційного простору і змушена вже захищатися квотами, зокрема від російської мови. З’являються такі поняття як квоти на українську мову. Вони стартують із дуже низьких — пісень українською мовою не менш як 25%. Це було тоді, коли вже напала Росія, з цього доводилося починати відновлення», — розповів Вадим Міський.
Вадим Міський
Тамара Гусейнова пригадала цікаву історію, як свого часу з легкої руки Кузьми Скрябіна в ефірі радіо «Промінь» уперше прозвучала пісня виконавця, який нині відомий багатьом.
«Кузьма каже: “Слухай, а можна я поставлю одну пісню? Вона не моя. Назва гурту “Сексшопбойз”. Я кажу: “Ну добре, давай, а що це за гурт такий?”. Кузьма сказав: “Ми подзвонимо цьому виконавцю”. Це був Дзідзьо. Тепер ми його знаємо як Дзідзьо. І ми презентували його пісню отак в ефірі. Він увімкнувся, розказав про неї. Потім, звичайно, ребрендинг у них був. Але отак от, по одному, через зв’язки новачків витягували в ефір», — розповіла Тамара Гусейнова.
Тамара Гусейнова
Багато таких цікавих і невідомих широкому загалу моментів містить книжка «Українське радіо. Історія буремного століття», яку написали Вадим Міський і Тамара Гусейнова, а її ідейним натхненником став Дмитро Хоркін. Книга висвітлює історії спротиву та боротьби за ідентичність в ефірі першого українського мовника від 1924 року до сьогодення. За підсумками цьогорічного Книжкового Арсеналу вона стала бестселером видавництва «Лабораторія». Серед інших протягом фестивалю її придбали премʼєр-міністр України Денис Шмигаль, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук і пʼятий президент України Петро Порошенко.
Видання охоплює драматичні періоди репресій і цензури радянських часів, боротьбу за незалежність, відновлення мовлення в деокупованих містах, а також роль «Українського радіо» як голосу підтримки в найтемніші миті сучасної історії. У центрі розповіді — люди, які творили історію «Українського радіо»: журналісти, диктори, інженери, митці та слухачі. Через їхні долі автори показують, як упродовж ста років радіо ставало простором свободи — від перших ефірів 1924-го до трансляцій із бомбосховищ під час повномасштабної війни.
Слухачі дискусії
Про історію створення «Українського радіо» йшлося і під час панельної дискусії.
«Першим в ефірі прозвучав концерт. Радіо, яке, в принципі, говорить до тебе щось, доносить інформацію якусь із перших хвилин свого звучання, своєї роботи, доносило саме музику. Тому не дивно, що ми почали заглиблюватися в історію сьогодні та згадувати музичну тему. Це був концерт, який тоді дав квартет імені Вільйома, це такий державний український квартет, створений на той момент у Харкові, в Радянській Україні. Власне, перші 10 років центром радіомовлення був Харків. Це було приміщення Харківської філармонії — це був робітничий театр, звідти й виходило радіо.
Були репродуктори, які стояли на вулиці, ще до приймачів у кожному будинку, чи радіоточки. Наступне десятиліття вже розгорталася мережа в Європі. А тоді їх основний спосіб слухання був через гучномовці, які встановлювали на вулиці. Люди, які слухали радіо на вулиці, написали свій відгук у газету, а ми відповідно відкопали в архіві. Вони написали, що виступ на радіо майже не відрізнявся від живого виступу, тобто наче артисти стояли перед ними та грали на інструментах», — розповів Вадим Міський.
Учасники дискусії Вадим Міський, Дмитро Хоркін, Тамара Гусейнова та модератор Олександр Положинський
Дмитро Хоркін додав, що «Українське радіо» стало п’ятим регулярним радіомовником у світі.
«Яка історична важливість? Це завжди була українська мова. І ви перенесіть це на 100 років тому. Було багато неграмотних людей, багато людей, які не читали. І тут вони могли спокійно отримати будь-яку інформацію українською мовою вільно через радіо. Звісно, що багато було технічних нюансів. Одна з артисток написала в спогадах, що винайняла карету для того, щоб одразу після свого виступу поїхати додому і послухати себе. Тобто вона думала, що коні набагато швидше, ніж радіосигнал. У майбутньому ми перші та єдині, хто мав своє постійне мовлення серед 15 радянських республік. Це дуже важливо», — сказав Дмитро Хоркін.
Вадим Міський розповів, що дату 16 листопада 1924 рік як день народження «Українського радіо» за радянських часів не можна було називати, тому що «визнати, що в Україні радіо з’явилося раніше, ніж Радянський Союз заснував своє головне радіо, було дещо соромно радянському керівництву».
«Це вже в незалежній Україні зроблено, є історія в книжці пана Артеменка, який просував цю історію 20 років, боровся за цю дату в радянський період, і тільки в 94-му році указом Кучми цей день встановили, відокремили нас від фейкового російського свята, що начебто Попов винайшов радіо», — розповів Вадим Міський.
Учасники дискусії Вадим Міський, Дмитро Хоркін, Тамара Гусейнова та модератор Олександр Положинський
«У цій книжці ми багато розповідаємо про людей, які нікому не відомі. Ми про них теж дізналися, коли почали роботу над її створенням. Але вони дуже важливі для нас, завдяки їм ми маємо цікаві речі, які зберегли українськість. Ми говоримо про ведучих, яких уже немає з нами, ми розповіли їхню історію. Наприклад, із нами сталася цікава історія з найвідомішим фото Вʼячеслава Чорновола, де він показує тризуб. Вадим запостив фотографію, яка була підписана “з архівів”. Під час презентації підійшов до мене чоловік, який назвався Олександром Клименком, і сказав, що він автор цієї фотографії. Говорить: “Так сталося, що у мене її не спеціально вкрали, її усі перепощують, вона стала символом спротиву. І ніхто не знає, що це моє фото”. Він попросив, щоб у другому випуску книги було підписано його ім’я як автора фото. Ми так і зробили. І такі речі дуже важливі для історії», — розповіла Тамара Гусейнова.
Тамара Гусейнова й Олександр Положинський
Також у рамках фестивалю «Книжкова країна» відбулась автограф-сесія авторів книжки «Українське радіо: історія буремного століття», що стало чудовою нагодою особисто поспілкуватися з Вадимом Міським, Тамарою Гусейновою та Дмитром Хоркіним, поставити свої запитання, дізнатися більше про створення книжки й отримати власний примірник із підписами авторів.
Вадим Міський, Тамара Гусейнова та Дмитро Хоркін під час автограф-сесії на фестивалі «Книжкова країна»
Фото: Юрій Прияцелюк
Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР «Єднання».