На Першому каналі Суспільного відбулася телепрем’єра документального фільму «На захід від сходу». За два тижні до цього він з’явився в ютубі. Фільм присвячений Краматорську — місту Донецької області, який відділяє від фронту менш як 20 кілометрів.

Краматорськ — доволі медійне місто. Здається, журналістів заворожує, що тут усі дороги ведуть на війну. Деякі називають його «фронтовою брамою», «межею між війною та тилом», «романтичною столицею України» (це через те, що тут військові з «нуля» зустрічаються з коханими) і ще купою інших барвистих прізвиськ.

  Кадр із фільму

Нічого подібного у фільмі Суспільного ви не почуєте. Це дуже сумна, стримана і якоюсь мірою особиста розповідь про те, як люді змінюють своє місто і як місто змінює своїх людей.

«У Краматорську я бачила більше любові, ніж болі. Але біль повсюди. Я його відчувала, коли дивилася на темні будинки ввечері, коли дивилася на вікна, забиті фанерою, коли бачила посічені осколками та зруйновані прильотами будинки. Було боляче дивитися на вокзалі на прощання військових із рідними, і на цивільних, що виїжджають із велетенськими клунками», — каже у фільмі його авторка, журналістка Алла Садовник.

Сьогодні цей біль знайомий кожному прифронтовому українському місту. Але Краматорськ, як і багато інших міст і сіл Донеччини та Луганщини, відчув його ще у 2014-му. Тоді місто декілька місяців перебувало в окупації та стало ареною бойових дій між українськими та проросійськими силами. 5 липня 2014-го Краматорськ було звільнено. А 27 липня того ж року під Донецьком бойовики вбили 16-річного краматорського школяра Степана Чубенка. Хлопця катували, а потім розстріляли за підтримку України.

Юнака в місті знали багато людей, адже він грав у місцевій футбольній команді та був талановитим голкіпером. Його вбивство стало шоком і наочно показало, який світ будують навколо себе сепаратисти.

 Алла Садовник

«Смерть Степана змінила Краматорськ. Місто, в якому він виріс, у якому він сформувався. І в якому, ще на той час дуже росіянізованому, став людиною з українськими патріотичними поглядами», — так починає свою розповідь Алла Садовник.

Історія Степана стала наскрізною в фільмі. Авторка зустрілася з його матір’ю Сталіною Чубенко, завітала до школи, де він навчався, віддала шану пам’яті на його могилі. Крок за кроком журналістка розкрила характер хлопця та з’ясувала, як сформувалися переконання, за які він віддав життя.

Досі точно невідомо, чим саме підліток спровокував бойовиків батальону «Керч», які затримали його в Донецьку. Через окуповане місто Степан повертався додому з Києва, де гостював у друга. За однією з версій, у Степана на рюкзаку були зав’язана стрічка в кольорах українського прапора, за іншою — він вступив у суперечку із сепаратистами через політичну ситуацію в країні. У Краматорську Степан ходів на всі проукраїнські мітинги, допомагав українським військовим і цивільним. У свою останню подорож він вирушив теж не просто так — шукав добровольчий батальон, який погодився би взяти неповнолітнього.

 Школа, де навчався Степан

— Як на сході, якій завжди вважався проросійським, може сформуватися така людина як Степан? — спитала Алла Садовник у Сталіни.

— Треба знати історію. Історію справжню, а не ту, яку нам нав’язали  окупанти, — відповіла мати.

У листопаді 2024 року, коли знімали «На захід від сходу», Сталіна презентувала в Краматорську книгу «Я зрозумів сенс життя». До збірки увійшли вірші та проза Степана, а також його друзів.

  Презентація книжки Степана Чубенка

«Я не змогла тебе врятувати, не змогла вирвати тебе з полону. Мене не було поруч із тобою в останні хвилини. Разом би було легше. Я не зможу бути на твоєму випускному. Я не зроблю для тебе весілля. Не зустріну вас із дитиною на порозі пологового. Єдине, що я можу — гідно провести тебе в останню путь і розповісти всім, як яскраво ти жив і як страшно пішов із життя», — зачитала Сталіна вступ, який вона написала до книги.

Убивці хлопця встановлені: це троє бойовиків із батальйону сепаратистів «Керч» Юрій Москальов, Вадим Погодін і Максим Сухомлинов. Усі — громадяни України, що після подій «русской вєсни» залишилися на території Росії та Криму. У 2017 році український суд заочно засудив їх до довічного ув’язнення. Але добитися екстрадиції власних громадян із Росії Україна не змогла.

  Пам’ятник Степану Чубенку

За декілька місяців до великої війни біля місцевого стадіону встановили пам’ятник Степану Чубенку в повний зріст. Алла Садовник прийшла до цього місця разом із матір’ю хлопця. Сталіна обійняла бронзову фігуру…

— Усе буде добре? Краматорськ встоїть? — зазирнула вона в очі пам’ятника.

Від цих кадрів забирає дихання. Не мають матері замість дітей обіймати холодну бронзу. І не має живе й тепле місто перетворюватися на мертві руїни.

Краматорськ, попри близькість фронту та постійні обстріли, чинить супротив — працюють кав’ярні та магазини, вулицями гуляють люди, в підвалах волонтери в’яжуть маскувальні сітки. Але темрява насувається — і це відчувається в настроях місцевих жителів.

— Краматорськ встоїть? — питала Алла в різних людей, яких зустрічала під час своєї подорожі.

— Дива не станеться. Падіння Краматорська — це просто питання часу, — зітхнула працівниця місцевої кав’ярні.

— Чесно? Не скажу, а брехати не буду, — відрізала інша героїня, літня волонтерка.

Колишня жителька Новосибірська в’яже сітки для ЗСУ

Але завдяки людям, які попри все залишаються в Краматорську, здається, що в міста є надія. Серед краматорців, із якими спілкувалася Алла, запам’яталася росіянка. У 2007 році вона вийшла заміж за місцевого та переїхала до нього.

— Він мені сказав, що це європейська країна і ми увійдемо у склад Євросоюзу. І тут майбутнє краще, ніж у Росії. Сподіваюся, так і буде. У 2019-му я пішла на курси української мови, тому що ніколи ж її не вивчала. А у 2022-му вже хотілося або йти до ЗСУ, або працювати на ЗСУ, — розповіла жінка свою історію.

— Тобто ви, хоч і росіянка, відчуваєте себе українкою?

— У мене діти українці, — відповіла вона.

Наші діти — українці. Заради них не можна втрачати віру в диво.