Парадокси «Дивацької історії». Чи ліпили Щорса з Леоніда Кравчука?

Як за формою, так і за змістом. Ось що пишуть про нього на сайті «UA: Першого»: «Мета проекту — популяризувати історію України, яку школярі звикли сприймати як навчальну дисципліну, а дорослі — як інструмент спекуляції та пропаганди. Використання свіжих фактів та цікавої динамічної подачі має відродити інтерес до вітчизняної історії і довести, що вона приховує ще безліч сюрпризів. Сюжети охоплюватимуть період давньої історії (від динозаврів до Русі), козаччини, гетьманщини та новітнього часу. Увагу також буде приділено ключовим особистостям та деконструюванню розповсюджених історичних міфів».

Чому перший суто діджитал-проект створено у співпраці саме з WAS, креативний продюсер проекту Денис Савенков пояснює так: «WAS давно зарекомендували себе як авторитетний історичний ресурс, що не тільки розповідає цікаву інформацію, але й робить це в оригінальному форматі. Ми використали цей досвід при створенні “Дивацької історії України”. Для суспільного мовника це важливий крок на шляху до оновлення та модернізації контенту».

Три двохвилинні випуски, які виходять на платформі Facebook тричі на тиждень, у вівторок, четвер та суботу, об'єднують у шестихвилинний випуск для YouTube. Наразі вийшло п'ять роликів циклу, а загалом їх заплановано дванадцять.

Те, що роблять автори «Дивацької історії України», називається розвінчанням історичних міфів. Глядачів «UA: Першого» здивувати цим складно, адже програма цього ж каналу «Розсекречена історія» вже не перший рік «лупає сю скалу».

Але «Дивацьку історію України» створено саме для користувачів цифрових платформ, тобто людей, які не бажають і вже не вміють зосереджуватися на годинних лекціях, звикнувши сприймати інформацію через короткі відео. Саме тому випуски «Дивацької історії України» провокативні, адже вони мусять будити уяву користувачів.

Заголовки першої частини, скомпонованої з трьох випусків на YouTube — «У пошуках українозавра», «Гуцульський рекет» та «Леонід Макарович Щорс», чіпляють усіх, хто на них натрапляє в мережі.

Зроблені з використанням анімації та фрагментів документальних і художніх фільмів, ролики «Дивацької історії України» апелюють до питомо українських реалій. Скажімо, коли йдеться про те, як заробити на останках стародавньої вимерлої рептилії, голос за кадром на початку ролика «У пошуках українозавра» запитує: «Набридло копати бурштин?» на тлі анімованих «місячних пейзажів» та чувака в балаклаві з лопатою. Деталі, знайомі до болю.

Але, виявляється, для анімованих персонажів, озброєних помпою й лопатою для видобутку бурштину, є хороша новина — можливість заробити на викопних кістках вимерлих рептилій. Що не так уже й фантастично, переконує голос Євгена Баркова. Незважаючи на те, що територія України під час панування велетенських рептилій перебувала на дні всесвітнього океану.

Адже в сусідніх Польщі та Угорщині, безпосередніх сусідів України, таки знайшли «своїх» динозаврів, назвавши їх на честь цих країн.

Упродовж розповіді глядачеві показують найбільший і найдорожчий скелет тиранозавра, знайдений 1990 року, за який заплатили 8 мільйонів доларів, а також — малюнки нечисленних викопних рептилій, які знайшли на території України.

Все це супроводжує закадровий текст, начитаний ведучим «UA: Першого» Євгеном Барковим із виразними гумористичними нотками.

«Гуцульським рекетом» автори назвали сюжет про опришків та їхнього ватажка Олексу Довбуша. Уже з самої назви сюжету зрозуміло, що реальні опришки дуже відрізнялися від романтизованих у народних переказах, а згодом — у літературних творах і кінофільмах героїв. Які нібито грабували виключно заможних панів-глитаїв, ділячи награбоване між бідаками-земляками.

За дві хвилини автори встигли окрім головних віх діяльності опришків оповісти ще й про всі версії походження цієї назви, а також зацитувати деякі офіційні документи, в яких описувалися злочини опришків. І хоча дії останніх нічим не відрізнялися від «модус операнді» всіх подібних угруповань свого часу, їхні подробиці жахають.

Найсмішнішим, як на мене, вийшов випуск про кінний пам'ятник Щорсу в Києві. Точніше, спростування того, буцімто скульптуру Миколи Щорса ліпили зі студента Київського державного університету Леоніда Кравчука. Того самого, який багато років потому став першим Президентом незалежної України.

Цей міф про самого себе Леонід Макарович розповсюджує залюбки. Але, зіставивши дати вступу першого Президента України до Київського державного університету з початком і завершенням роботи над пам'ятником, його переробки на вимогу партійних чиновників та зрештою встановлення, автори доходять висновку: Леонід Макарович ніяк не міг позувати для скульптурного зображення Щорса.

Адже кінний пам'ятник Щорсу відлили 1951 року, а встановили 1954-го, коли перший президент України, за його ж словами, вчився на другому курсі Київського університету й позував скульптору Лисенку для фігури Щорса.

«Але є нюанс, — каже за кадром голос Євгена Баркова. — 1951 року приймальній комісії не сподобався кінь. Два роки переробляли. Десь у цей час влітку 53-го Кравчук приїхав з Рівного вступати до Київського університету. У квітні 1954-го на бульварі Шевченка поставили монумент. Перший варіант вершника сидів на другій версії коня. За датами виходить, що Кравчук теоретично міг позувати для пам'ятника, але ліпили з нього не Щорса, а... коня».

Тут геть не важливо, в чому саме заплутався «Леонід Макарович Щорс», — даті свого вступу до КДУ чи пам'ятниках, які з нього ліпили.

Важливо, що фривольність викладу не суперечить фактам із біографії реального Миколи Щорса, червоні загони якого 100 років тому вибивали війська УНР із Києва, Чернігова, Вінниці та Житомира, про що було розказано за кадром.

Ця інформація пролунала як аргумент, чому цей один із небагатьох кінних пам'ятників в Україні підлягає декомунізації.

Ще один ролик «Дивацької історії України», «Сімейна драма Богдана Хмельницького», цілковито нищить міф про українського гетьмана як свідомого борця за незалежність України буквально однією з перших фраз: «Цей кримінальний сюжет відірвав Україну від Польщі і привів до Росії».

Двохвилинний ролик починається з того, що гетьман Хмельницький у свої 52 роки, мешкаючи в повному достатку на хуторі Суботів, був заслуженим польським пенсіонером, бо воював перед тим із турками та Москвою. Але жив у гріху з нянею своїх дітей Мотроною.

Поки Хмельницький був відсутній у своєму маєтку (причину відсутності автори ролика не називають), польський підстароста Чаплинський захопив хутір Богдана й офіційно одружився з Мотроною, яка стала Геленою в їхньому католицькому шлюбі.

Через цю особисту образу від польського чиновника «заслужений польський пенсіонер» Хмельницький мчить на Запоріжжя, підбурюючи вільних козаків на війну з поляками, і в союзі з татарами здобуває багато величних перемог.

Чаплинський кидає свою вінчану дружину Гелену, після чого з нею офіційно одружується Богдан Хмельницький, отримавши дозвіл на шлюб від Київського православного митрополита, якому український гетьман за це заплатив. Простіше кажучи, дав хабара.

Але, кажуть автори цього ролику, сімейна ідилія гетьмана тривала лише три роки. Виявивши, що козацька скарбниця порожня, гетьман, поскакавши в черговий похід, доручає синові Тимошу розібратися в причинах її спустошення.

Тиміш Хмельницький, без сорома казка, звинувачує в розкраданні грошей Мотрону-Гелену, яка, на його думку, мала інтимні стосунки зі скарбником, і відтак вішає нещасну жінку голою на воротах хутора Суботів.

Деякі історики, каже закадровий голос Євгена Баркова, вважають, що саме звістка про смерть коханої жінки спричинила поразку Хмельницького під Берестечком. Проте жодних доказів її подружньої зради історикам невідомі. Такими словами завершується ролик.

Як на мене, це найбільш контроверсійний із опублікованих сюжетів «Дивацької історії України».

«Особиста драма Богдана Хмельницького», замість розвінчувати, кратно відтворює давньогрецький історичний міф про Троянську війну, яка, судячи з «Іліади», приписуваній Гомерові, розпочалася через викрадення Парісом Прекрасної Єлени.

Вочевидь, спокуса порівняти Єлену з Геленою-Мотроною в авторів ресурсу WAS, а за ними й креативних продюсерів «UA: Першого», виявилася потужнішою за бажання розвінчати легенду про «возз'єднання України з Росією». Але, принаймні, щодо наслідків цієї «побутової сварки» між двома польськими шляхтичами автори не помилилися.

Як виявилося, двохвилинний ролик про особисту драму Богдана Хмельницького у проекті «Дивацька історія України» — це просто стислий переказ матеріалу під назвою «Викрадена і вбита. Сімейна драма Хмельницького, яка змінила долю України», розміщеного на інтернет-ресурсі WAS. Тому самому, у співпраці з яким і створюється проект Суспільного «Дивацька історія України».

Ще один із опублікованих на цифрових платформах сюжетів «Дивацької історії України» — «Скільки заробляла Роксолана». Із нього користувачі дізналися, що легендарній Роксолані платили аж дві тисячі акче (тодішня грошова одиниця в Османській імперії. — Авт.) на день за те, що вона народила від чоловіка чотирьох синів і доньку. Ця сума в переліку на сучасний курс валют становить 160 тисяч гривень. І це, мабуть, мусить перевернути уявлення шанувальників патріотичного міфу про Настуню з Рогатина з ніг на голову.

Порядок оприлюднення роликів «Дивацької історії України» на цифрових платформах мені особисто незрозумілий. Адже коли на ресурсах WAS чи Facebook першими показали сюжети про зарплатню Роксолани та особисту драму Хмельницького, то на YouTube у першу частину проекту «UA: Першого» скомпонували двохвилинні ролики про українозаврів, гуцульський рекет і кінний монумент пам'яті Миколи Щорса, для якого нібито позував Леонід Кравчук.

Такий хаос у розміщенні аж ніяк не сприяє меті, сформульованій креативним продюсером проекту Денисом Савенковим і зацитованій у перших рядках цього тексту.

Хоча, з іншого боку, початкова фраза кожного випуску «Дивацької історії України», що це урок історії, який можна дивитися, слухати, але не записувати, бо його «повтор буде зберігатися в інтернеті вічно», має на увазі можливість переглядати «Дивацьку історію України» в будь-який зручний час для всіх охочих.

Мабуть, саме це і є головною чеснотою цифрового проекту «UA: Першого».

Фото: suspilne.media

comments powered by Disqus