«На варті». Герої без подвигів

Колишні співробітники «Громадського» зняли для Суспільного документальний цикл «На варті». Фінальну 11-хвилинку, про те, як в умовах карантину працює військово-медичний капелан УГКЦ, показали 26 травня в спецпроєкті Суспільного «На карантині».

Всього в циклі, створеному за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні, сім замальовок. Журналісти Наталя Гуменюк, Олена Зашко та Сергій Захарченко спробували показати, як в умовах карантину працюють люди так званої критичної інфраструктури. Для показу карантинних буднів обрали лікарку, поліцейського, кранівницю, продавчиню супермаркету, кур'єра доставки їжі, листоношу та вже згаданого військово-медичного капелана.

Впадає в око, що жоден герой не вважає свою роботу під час карантину подвигом. Адже сама можливість працювати може здатися тим, хто втратив роботу під час дії суворих обмежень на час карантину, нечуваним привілеєм. Отож, спокусу героїзації персонажів авторам циклу «На варті» довелося відкинути. Але ж не можна й не розуміти – люди, які ходили на роботу щодня або й ночі, надто ж лікарка, реально важили здоров'ям або й самим життям. Тож перед авторами циклу було непросте завдання – як показати роботу звичайних людей під час карантину так, щоби не викликати заздрощів у безробітних, але водночас зробити це з належною повагою до щоденної праці під час пандемії коронавірусу.

Порівняно з випусками новин, де щодня розповідають про страхітливу динаміку поширення COVID-19 у світі, у документальному міні-серіалі «На варті» переважно панують чистота й злагода. Зрозуміло, що журналісти не хотіли нагнітати атмосферу страху, навпаки, прагнули показати – в Україні є люди, які захищають навіть від такої загрози, як невидимий і незрозумілий ворог. Але вийшли не надто колоритні замальовки про життя «простих людей», які до карантину не мали б жодних шансів потрапити в об'єктив телекамери та ще й у головних ролях.

Ось перед глядачем 27-річна лікарка-анестезіологиня Саша, героїня першого епізоду «На варті», яка працює в Київській міській клінічній лікарні №4, одній з опорних для лікування пацієнтів із COVID-19. Виразна деталь, яка підкреслює особливі умови її роботи, тобто карантин, – згадка про відкладене весілля, коли Саша виймає з шафи весільну сукню в фірмовій упаковці салону «Інеса».

Щодо роботи лікарів під час пандемії, то оператор підкреслює її особливості, показавши процес одягання захисного костюма. В цьому обладунку сучасних лицарів Саша проводить усю зміну, від ранку до пізнього вечора. А коли знімає своє спеціальне вбрання, сміючись каже: «Шоу мокрого доктора». У кадрі – ні тобі черг із карет швидкої допомоги під цією лікарнею, ані лікарів чи сестер, які непритомніють через перезавантаженість. Можливо, тому, що сюжет про лікарку знімався в Києві, де опорних лікарень для лікування хворих на вірус COVID -19 набагато більше, ніж у регіонах, і 300% надбавки лікарям виплачуються вчасно.

Якщо автори циклу «На варті» хотіли заспокоїти глядача, показавши, що ситуація з коронавірусом під контролем, коли на варті нашого здоров'я стоять не обтяжені високими посадами, але відповідальні люди, їм, здається, не в усьому це вдалося. Адже поліцейський Олександр Курінний із Бужанської ОТГ на Черкащині, який має стежити за дотриманням правил карантину всіма мешканцями громади, робить зауваження про відсутність маски місцевій продавчині, але геть ігнорує відсутність маски у голови ОТГ.

Хоча сам «шериф», як його називають місцеві, маску носить і свої обов'язки виконує сумлінно й не без задоволення. У тому числі й затримуючи ймовірного злодія. Або нагадуючи хлопцеві, який повернувся з-за кордону, про обов'язкову самоізоляцію впродовж 14-ти днів. Чи навідавшись на місцеве кладовище в поминальний день. Позаяк цвинтар виявився безлюдним, поліцейський разом зі старостою лишилися задоволеними своєю роботою. Хоча староста громади при цьому був без маски.

Цикл «На варті» можна назвати портретами на тлі карантину. Де для деяких героїв пандемія – лише тимчасова прикрість, яку треба перечекати. Це дуже помітно в епізоді про черкаську операторку будівельного крану Галину. Людина радянського гарту, кранівниця з 35-річним стажем, змушена під час карантину відмовитися від звичного способу заробітку вахтовим методом. Коли вона їздила на будівництва до Києва та Львова, їй платили набагато більше. Але Галина так любить свою роботу, що для оператора навіть виконує кілька танцювальних па на 30-метровій висоті.

Якби не згадка про те, що карантин сильно позначився на заробітках черкаської кранівниці родом з Каховки, третю серію циклу «На варті» можна було би сприйняти як прохідний сюжет для місцевого телебачення. З його любов'ю до газетних вирізок на успадковану від радянської преси виробничу тематику.

Четверта серія, де Олена Зашко відстежує один день життя київського кур'єра служби доставки їжі Богдана, переповнена філософськими міркуваннями героя. Зокрема, про те, що кур'єр – це найгірша професія у світі, бо тут не можливе жодне зростання. Курєр Uber ще й відверто зневажає тих, хто замовляє їжу в сервісі, на який він сам працює під час карантину. Адже, на його думку, тільки ідіоти можуть замовляти піцу за 300 гривень, коли можна замовити вареники за 30.

Чому студент юридичного факультету розвозить їжу вже чотири роки, зневажаючи своє заняття, але не покинувши роботу навіть під час карантину, стає зрозумілим під час діалогу Богдана з колегою. Виявляється, за тиждень роботи, яку Богдан виконує на власному мотоциклі, кур'єрам платять приблизно 9 тисяч гривень. А до карантину вони заробляли на 4-5 тисяч більше. Якщо Олена Зашко хотіла викликати співчуття до проблем кур'єрів під час карантину, то вона досягла абсолютно протилежної мети, посіявши в глядачів ненависть до тих, хто за тиждень заробляє стільки, скільки іншим навіть за місяць не снилося. Навряд чи це входило в плани кураторів циклу.

Взагалі, у циклі «На варті» все перемішано. Як і в житті під час карантину. Тут самовіддані герої чергуються з меркантильними персонажами. А звичайна продавчиня мережі супермаркетів виявляється людиною, змушеною долати реальні перешкоди, аби під час карантину робити свою необхідну для всіх роботу.

Сюжет про продавчиню супермаркета з Вишневого під Києвом Тетяну Ситниченко можна назвати портретом на тлі карантину. Але в ньому, на відміну від інших епізодів циклу, показано, наскільки старанно працівники супермаркету виконують усі вимоги карантину. Зрештою, саме в цьому фільмі ми побачили реальне співчуття авторів до людей, змушених по 10 годин працювати в захисних масках та ще й бути в шкурі психолога. Адже деякі покупці через карантинні вимоги стали набагато дратівливішими.

Натомість герой шостого епізоду, листоноша Максим Малигін, скаржиться лише на те, що через карантин упродовж двох місяців він мусив витрачати на дорогу до роботи в Києві з Броварів на годину більше, ніж завжди. 25 травня, коли запустили метро, він почувався щасливим. «Весь Київ стоїть, а я їду», – задоволено каже пан Максим оператору, сидячи в напівпорожньому вагоні метро. Єдине, що його не влаштовує в роботі на «Укрпошті», – це маленька зарплата (шість тисяч гривень). Автор епізоду Сергій Захарченко ретельно фіксує, як його герой розносить пенсію київським бабусям. Листоноша суворо дотримується маскового режиму, його адресати-отримувачі пенсій зустрічають Максима теж у масках. Але це й усе, що вирізняє роботу листоноші під час карантину від звичайних умов.

Проблема в тім, що ніхто з авторів київських епізодів циклу «На варті» не спромігся показати оглушливу порожнечу столичних вулиць, аби підкреслити масштаб карантину. Бракувало панорамних кадрів з квадрокоптера.

Фінальний епізод – один з найсильніших циклу «На варті». Бо в ньому йдеться про те, як священик ірпінського храму Пресвятої Богородиці УГКЦ Віталій Воєца виконує всі приписи Блаженнішого патріарха Святослава Шевчука, організувавши в Ірпені дистанційне освячення великодніх кошиків та онлайн-трансляцію великодньої служби. Парафіяни теж сприйняли заклик патріарха, виставивши пасхальні кошики або у вікно, або на столі у дворі. Кадри з церкви, де під час великодньої служби перебуває один парафіянин, а священик зі служками та півчими – у гумових рукавичках, справляють дуже сильне враження. Сам отець Віталій себе називає медичним, а згодом і військово-медичним капеланом. Його церква передає до військових шпиталів не лише освячені паски, але й антисептики.

26 травня Інна Москвіна, ведуча марафону «UA:Першого» «На карантині», в межах якого демонструвався цикл «На варті», сказала, що його автори пообіцяли повернутися до своїх героїв після повного зняття карантину. Чекаю, що в наступному сезоні героїв циклу «На варті» зроблять набагато яскравішими.

comments powered by Disqus