Зворотний відлік місцевих виборів

У цій статті я спробував проаналізувати чотири випуски основного токшоу суспільного мовника «Зворотний відлік» у новому телевізійному сезоні. Найперше, що цікавило, — звісно ж, зміст. Оцінку відповідності програми стандартам інформаційної журналістики я робив за усталеною «Методологією моніторингів телевізійних і радійних програм ГО "Детектор медіа"», розділ 2.4.

Але я звертав увагу й на форму в тих моментах, які впливали або на зміст, або ж на сприйняття глядачем інформації. Спойлер: зрештою зауважень до форми виявилося значно більше, ніж зауважень до змісту програми.

Вибір тематики

У вересні всі чотири випуски токшоу «Зворотний відлік» в ефірі «UA: Першого» були присвячені тематиці майбутніх місцевих виборів в Україні. Наскільки я зрозумів (бо чітко це не артикулювалося у програмі), це спеціальний проєкт, тож якісь загальні висновки слід робити, виходячи з того, що в жовтні буде його продовження й завершення, отже повністю цілісне враження можна буде скласти пізніше.

Зараз можу сказати, що сам вибір тематики є більш ніж виправданим, бо передвиборні перегони є надзвичайно важливими для аудиторії суспільного мовника. Якщо навіть залишити осторонь політичне значення цих виборів, які мають відбутися 25 жовтня, вони будуть складними й абсолютно незвичними. І тому, що відбуватимуться за новим законом, і тому, що відбуватимуться за зміненим адміністративно-територіальним поділом, і ще й тому, що відбуватимуться в умовах коронавірусних карантинних обмежень. Отже, в суспільства є чималий віз питань, на які поки що більшість телеканалів якісних відповідей давала мало.

Суспільний мовник тут якраз і відіграє свою просвітницьку роль. І творці «Зворотного відліку» намагаються в межах свого спецпроєкту дати людям відповіді на максимальну кількість нез’ясованих питань. Крім того, знайомлять своїх глядачів зі строкатою картиною всієї країни, — вже з побачених випусків я склав певне уявлення про те, як живуть ті регіони, які я знаю дуже умовно або й геть не знаю (наприклад, Донеччина або Чернігівщина), й перевірив «Зворотний відлік» на відповідність реальності по тих регіонах, які я знаю доволі добре (наприклад, Львівщина чи Миколаївщина).

Якщо ж брати зміст виборчого процесу, то, знову-таки, українському виборцю нині вкрай складно зорієнтуватися у великій кількості нових політичних сил і нових облич у політиці. В цьому сенсі токшоу «Зворотний відлік» у вересні давав (і в жовтні продовжить) цілком якісне враження про основних кандидатів у мери обласних центрів і про цінності й підходи тих політичних сил, які вони представляють.

Тому, на моє переконання, вибір програмою тематики у вересні був якісним і цілком відповідав місії суспільного мовника.

Дотримання стандартів інформаційної журналістики

Стандарт балансу думок в усіх чотирьох випусках програми було дотримано повністю або майже повністю. В кожному випуску програми у студії були представлені всі (або майже всі) основні опонуючі політичні сили.

Так, у випуску 7 вересня, присвяченому загальним для всієї країни питанням — вадам та перевагам нового Виборчого кодексу і власне головним новаціям виборчого процесу, — основними гостями студії були законодавці, дотичні до роботи над Виборчим кодексом. «Слугу народу» представляв Віталій Безгін, «Європейську солідарність» — Артур Герасимов, «Опозиційну платформу — За життя» — Нестор Шуфрич, «Голос» — Кіра Рудик. Єдина з великих політсил, яка не була представлена, — це «Батьківщина». І не було пояснення, чому її представників не запросили до розмови. У першому випуску також у студії був надзвичайно потужний склад експертів: голова правління громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська, гендиректор Комітету виборців України Олексій Кошіль, лідерка громадського руху «Чесно» Віта Думанська й виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан.

В обговоренні вужчої тематики редакція токшоу підключала до розмови дистанційно цілком компетентних спікерів, як-от в обговоренні теми скасування виборів у 18 ОТГ Донеччини й Луганщини це були голова Донецької ОДА і ВЦА Сергій Гайдай і депутатка Сіверськодонецької міськради Олена Ніжельська.

Три наступних випуски програми були присвячені конкретним регіонам і переважно у студії або скайпом розмову вели основні кандидати в мери обласних центрів або в депутати облради, лише інколи — їхні соратники по політичній партії. Неправильним, із моєї точки зору, було те, що ведучі жодного разу не артикулювали принципу відбору гостей-кандидатів. Я маю припущення, що творча група програми орієнтувалася на соціологію. Але ж про це слід би було чітко говорити, представляючи гостей. Логічним також було б цю соціологію наводити. До речі, тоді би глядачі не лише бачили б у студії суперників-кандидатів, але й знали б, якими, за прогнозом соціологів, є їхні нинішні шанси на перемогу.

Із позитивних моментів: звісно ж, були кандидати, які з тих чи інших причин не брали участі у програмі. Ведучі про це чітко повідомляли на початку програми й нагадували протягом програми в тих випадках, коли якісь звинувачення гостей студії лунали на адресу відсутніх. Але в перших випусках програми ведучі, повідомляючи про те, що когось із запрошених кандидатів у студії не буде, дуже дипломатично обходили причину їхньої відсутності, просто кажучи «не знайшов можливості». Так казали у випуску 14 вересня про нинішнього мера Львова Андрія Садового і кандидата-свободівця Руслана Кошулинського, а також про нинішнього мера Маріуполя Вадима Бойченка й неназваного кандидата від «Слуги народу». А от уже в випуску 28 вересня про відмову мера Чернігова ведуча повністю зачитала листа його заступників.

У програмах, присвячених конкретним регіонам, роль експертів у студії виконували представники місцевих громадських організацій і місцеві журналісти, тобто люди, добре обізнані із проблематикою своїх областей і з місцевими персоналіями. До речі, експертний склад у цих обговореннях був, на мою думку, доволі сильним, інколи набагато слабшими виглядали кандидати в мери.

Тобто в основному сенсі стандарту балансу думок — представлення всіх сторін і фахові експертні оцінки — порушень майже не було.

Незначні порушення полягали в тому, що не завжди ведучі стовідсотково тримали на контролі момент надання слова у відповідь на критику чи обвинувачення. Я розумію, що це доволі складний момент у веденні прямоефірної програми. Такі ситуації виникали тоді, коли подібні обвинувачення відхилялися від обговорюваної теми (або окремого аспекту дуже широкої теми). Наприклад, так було на початку програми 7 вересня, коли на адресу владної партії «Слуга народу» з різноманітною критикою і звинуваченнями виступали і Шуфрич, і Герасимов, і Рудик, а ведучі довго не давали слова представнику партії Безгіну. В підсумку Безгін відповідав лише на останні критичні випади своїх опонентів у студії. Звісно ж, це право гостя, обирати, на що відповідати, а на що — ні. Але, як воно буває в подібних ситуаціях, більш «дисципліновані» гості, які дотримуються регламенту і тримаються теми, заданої ведучими програми, «програють» тим гостям, які легко перескакують із теми на тему й легко продукують звинувачення на адресу своїх політичних опонентів. З моєї точки зору, попри те, що ведучі змушені дотримуватися плану програми, в таких випадках варто було би не відкладати в довгу шухляду і не накопичувати критичних стріл, а відразу ж давати звинуваченому гостю час на коротку репліку у відповідь. У «Зворотному відліку» це робити тим простіше, що в програмі є постійно діюча опція таймера. Інакше порушення стандарту балансу думок відбуватимуться в подібних ситуаціях і далі.

Стандарт достовірності подачі інформації було дотримано майже повністю в усіх чотирьох випусках. Із недостовірних, узагальнених посилань від ведучих я почув лише одне: «деякі експерти вважають, що дуже багато недоліків і недоопрацювань в новому законодавстві» (7 вересня).

У випусках програми на плашках наводилася велика кількість соціологічних даних. У них елементи достовірності, тобто вихідні дані (хто проводив соцопитування, в який період воно було проведено, скільки респондентів і в який спосіб опитано, кого вони репрезентують, якою є статистична похибка) подавалися дуже умовно. Це виглядало так (вихідні дані позначено червоним овалом):

На телеекрані глядач точно не може прочитати ці дані, адже вони написані мікроскопічними літерами, ще й по вертикалі. Це чисто формальна «відмазка» для контролюючих органів, а не турбота про вдумливого глядача, якого ці дані цікавлять (бо в природі є такі глядачі, й саме у «Зворотного відліку» вони є точно).

І ще один момент, який хай і не тягне на серйозне порушення стандарту, але ускладнює розуміння глядачу. Періодично у програмі титром цитуються дописи, які присилають глядачі на вайбер. Їхнє авторство ніяк не позначається, відтак вони часто виглядають як якась незрозуміла істина. Наприклад: «депутати бояться, що на місцях можуть з’явитися сильні лідери, які складуть їм конкуренцію у майбутньому» або «влада боїться проводити місцеві вибори в Донецькій і Луганській областях». Зазвичай у таких випадках дають ці дописи хоча би з якимось підписом (ім’я або нікнейм). З точки зору достовірності цей підпис, звісно, нічого особливого не означає, але він чітко дає зрозуміти глядачу, що це — не істина в останній інстанції, а просто думка іншого глядача.

Порушень стандарту відокремлення фактів від думок було зовсім небагато і переважно вони не були критичними. Дуже рідко це були невеликі неавторизовані оцінки у словах ведучих, наприклад: «У цьому сезоні говоримо про дуже і дуже важливе. Говоримо про місцеві вибори» або «Він є головою Луганської обласної державної адміністрації, він займає важливу посаду» (7 вересня).

Незначні оцінки звучали в сюжетах: «Це правило так званих відкритих списків» (7 вересня). «Депутат столичної міськради Віталій Павлик також вирішив влаштувати свято для виборців» (14 вересня). «Цього разу задобрювали їстівною агітацією до Дня міста» і «кандидати від "ОПЗЖ" задобрювали дітей героями фільму "Трансформери"» (28 вересня).

А от фактчекер Максим Скубенко у своїх репліках часом дозволяє собі робити неавторизовані й доволі серйозні оцінки, наприклад 21 вересня «це був страшний закон» (про закон про індустріальні парки) або «власне, це і називається преференції для олігархів» тощо.

Стандарт точності подачі інформації, наскільки я можу оцінювати, жодного разу в чотирьох випусках програми не порушувався. Крім того, сподіваюся, що можна покладатися на фактчекінг того ж Скубенка. Сама по собі опція оперативного фактчекінгу для такої програми є надзвичайно важливою. Хоча я тут маю два зауваження.

По-перше, мені здалося, що фактчекер Максим Скубенко часом виходить за рамки свого амплуа й перебирає на себе функції основного ведучого. Так було, наприклад, у випуску програми 14 вересня, коли Максим наполегливо допитував Олега Синютку, чи потрібно, на думку того, закрити львівський джазовий фестиваль, що фінансується росіянами. Це явно не стосувалося фактчекінгу, а стосувалося позиції кандидата в мери в певному питанні. Вважаю, такий «мінідопит» є функціоналом основних ведучих, а саме питання радше заслуговувало того, щоб у студії ставити його не одному з кандидатів, а всім присутнім (як це роблять ведучі в традиційних бліц-опитуваннях).

І часом фактчекінг висловлювань політиків не спрацьовує, коли суперечність зовсім не є яскравою та очевидною. Так, наприклад, 7 вересня Шуфрич сказав, що влада відмінила місцеві вибори у 18 громадах Луганщини і Донеччини тому, що за владу ніхто там не проголосує, і тому, що в Сіверськодонецька і Лисичанська дуже великі місцеві бюджети, якими буде розпоряджатися ОДА і ВЦА, а не місцеві ради. Скубенко сказав про нелогічності цієї заяви, тому що, з одного боку, той казав, що Зеленському вигідний новий виборчий кодекс, з другого боку — Зеленський не хоче, щоб на Донбасі голосували, тому що там його партія програє. Це призвело до великої суперечки із Шуфричем, що з’їло 2,5 хвилини ефірного часу, а в підсумку Шуфрич цілком довів, що його логіка має право на життя. По-моєму, це хороший приклад того, що краще не намагатися ловити політиків у студії на логічних помилках в інтерпретаціях, а обмежитися спростуванням неправильно наведених ними фактів або ж на очевидних суперечностях їхніх заяв. Бо крім зайвих втрат ефірного часу (якого завжди програмі явно не вистачає), є ще й ризик втрати авторитету фактчекера у глядачів.

Окремий респект за те, що ведучі програми не соромляться виправляти власні ненавмисні помилки чи обмовки, як, наприклад, це зробила Мирослава Барчук в ефірі 21 вересня, спочатку помилково назвавши кількість опитаних волинян, готових голосувати за громадський рух «Свідомі», а потім оперативно виправившись.

Стандарт повноти подачі інформації дотримано повністю. Можна також окремо відзначити достатньо глибокі бекграунди. Зокрема, в запитаннях ведучих до кандидатів озвучувалися цікаві й доречні, часом абсолютно несподівані факти й цитати із бекґраундів цих кандидатів.

Стандарт оперативності загалом для тижневиків не оцінюється, хіба що у програмі обговорювалися би теми, які вже давно втратили важливість для широкої аудиторії, або ж якби протягом певної програми у студії не було б озвучено жодних принципово нових фактів чи думок в обговорюваній темі. Але це не той випадок. Як я вже казав, усі чотири програми «Зворотного відліку» обговорювали надактуальну для аудиторії тематику. До того ж у студії завжди були ньюзмейкери, отже завжди озвучувалися й нові для аудиторії факти, й нові думки.

Вуличні опитування у програмі — не маніпулятивні. Переважно це були опитування про те, «що б ви хотіли запитати у кандидата в мери вашого міста?» без персоніфікації.

Зміст і форма. Недоліки форми і їх можливі впливи на зміст і сприйняття глядачем

Тут я буду говорити про начебто дрібниці. Але насправді в телебаченні з «дрібниць» складається загальна картинка. І всі ці «дрібниці» насправді працюють проти сприйняття інформації глядачами. І, до речі, мені особисто шкода, що ці «дрібниці» по формі псують загалом високоякісне за змістом токшоу «Суспільного».

Про титри. Спікерів у студії титрують не кожного разу. Мені здається, творцям програми слід мати на увазі, що далеко не кожний глядач знає всіх спікерів в обличчя, навіть якщо це такі «розкручені» медійні персонажі, як, наприклад, Шуфрич чи Герасимов. Завжди якась частина глядачів їх не знатиме. А тим більше, коли у студії виступають регіональні кандидати, яких у кращому разі знають лише в їхньому регіоні та й те не всі глядачі, або якщо це не розкручені на загальнонаціональних телеефірах експерти. Тому, вважаю, слід титрувати кожного, хто говорить у кадрі, й робити це слід щоразу, коли вони мовлять у кадрі більше 2-3 секунд. Якісно ж титрувати більш як півхвилинні спічі гостя студії слід і на початку, і в кінці його промови.

І ще одне зауваження по титрах, яке стосується і форми, і змісту. При титруванні основних гостей студії важливим є правильне розуміння контексту. Так, до прикладу, коли 14 вересня говорили про вибори очільника міста Львів, основних гостей слід було титрувати як кандидатів на цю посаду (зрозуміло, із зазначенням партій, які їх делегують). Неправильним було титрувати їх нинішніми їхніми посадами, які не мають прямого відношення до виборчого процесу, бо це — інший контекст, інша тема. А у випуску Олега Синютку було протитровано «народний депутат, фракція партії "Європейська солідарність"», Ярослава Рущишина — «народний депутат, фракція партії "Голос"», Тараса Кльофу — «депутат Львівської міської ради».

Далі два слова про графіку й інфографіку. Ось карта, важлива для розкриття теми:

Так було показано 18 громад Луганської та Донецької областей, де не відбудуться вибори. Насправді, в подробицях вона не «читається», навіть тим, хто добре знає ці області, на такій карті на телеекрані важко знайти місто, яке їх зацікавить. З моєї точки зору, це халтура, зроблена для годиться, мовляв, «ось ми карту показали». На мою думку, краще вже було нічого не показувати, ніж таке.

Або ось така картинка про соціологію:

Блакитним по сірому ще й із «розтяжкою» — можливо, це й виглядає красиво на екрані комп’ютера, але це не «читається» на екрані телевізора. І ще: в цій таблиці незрозуміло, чому «Батьківщина» виявилася раптом після «інших партій». Якось нелогічно, чи не так? А загалом тут є ще одна похибка і в цій, і в деяких інших табличках у програмі, причому це доволі стандартна похибка не лише для «Зворотного відліку», й навіть не лише для «UA: Першого». Чомусь на телебаченні ті, хто такі таблички малює, ніколи не знають про існування такого явища як логотип каналу. В підсумку цей логотип обов’язково щось перекриває — чи шматок тексту, чи якісь змістовні елементи. Конкретно в цьому прикладі логотип наліз на слово «виборах». По-моєму, в наступних випусках «Зворотного відліку» має сенс показати всьому телевізійному світу зразок врахування в інфографіці існування логотипа!

Дуже добре, що в програмі активно використовується інфографіка. Але мені здається, що інфографіка повинна допомагати глядачеві зрозуміти певну інформацію, а не заплутувати його остаточно. Так, у випуску програми за 7 вересня спроба за допомогою інфографіки пояснити новації виборчого законодавства була вкрай невдалою.

Текст за кадром: Головою села, селища чи міста, де виборців менше 75 тисяч, стане той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники.

Пояснення: Тут бачимо двох чоловічків-кандидатів, в одного 30 %, у другого — 43, вони — на одному рівні. (сприйняття: різниця не грає ролі).

Текст за кадром: У населених пунктах, де виборців більше 75 тисяч, для того, щоб стати головою, треба отримати принаймні 50 % плюс один голос.

Пояснення: Тут повна плутанина: у тексті нам кажуть про кількість виборців 75 тисяч, на картинці бачимо 75 % у того, хто візуально є переможцем. При цьому нам кажуть, що для перемоги треба таки 50 % плюс один голос.

Текст за кадром: До місцевих рад, де кількість виборців менше 10 тисяч, депутатів обиратимуть за мажоритарною системою.

Пояснення: Тут на картинці — зовсім про інше, про кількість округів. І в тексті, й на картинці — складна для сприйняття інформація, ще й із числами.

Текст за кадром: Наприклад, якщо визначено, що від округу обиратимуть чотири депутати, то до ради пройдуть ті чотири кандидати, які набрали найбільше голосів

Пояснення: А на картинці два чоловічка, які мають по 500 чогось (мабуть, голосів?), і ще два, які не мають нічого. Питання: чому ж, як кажуть у тексті, вони всі чотири проходять?

Текст за кадром: Позначку потрібно буде поставити навпроти партії, а в другу клітинку за бажанням вписати номер кандидата…

Пояснення: Тут знову текст про одне, картинка — про зовсім інше. І геть незрозуміло, про що ті різноманітні числа, які намальовані над головами в чоловічків.

Текст за кадром: …від цієї партії, якого він хоче бачити в раді.

Пояснення: Це фінал. Так само незрозумілий.

Показ сюжетів, перебитий планами студії. Я вважаю дуже поганим рішенням, коли показ сюжету перебивається загальними й середніми планами студії (на яких сюжет погано видно на плазмі) або ж узагалі крупними планами гостей (сюжет у цей момент взагалі зникає для глядача з екрана). Критично погано, коли в цей момент у сюжеті доволі складна, та ще й динамічна, а не статична інфографіка, з великою кількістю якихось складних чисел, які глядачу треба як слід роздивитися. Замість показати все це на весь екран, бачимо її то на плазмі загального плану студії, то взагалі не бачимо. Скажу чесно, для того, щоб хоча би щось зрозуміти в цій інфографіці, мені довелося передивитися ці фрагменти програми тричі (!), але ж у людини, яка дивиться програму не в ютубі, а по телевізору, такої можливості точно нема!

Ну і ще слово про крупні плани гостей під час демонстрації будь-якого сюжету на плазмі у студії. На мою думку, драматургійно це може бути виправдано лише в одному випадку — коли вкрай важливою є емоційна реакція певного гостя на конкретну картинку. У цьому ж випадку весь сюжет (або як мінімум той його фрагмент, де була ось ця складна інфографіка) треба було показувати на повний екран, не перемикаючись на картинки студії. Але в цьому фрагменті, коли показували крупні плани гостей, мені особисто здалося, що дехто з них напружено намагався в цій інфографіці розібратися — принаймні Нестор Шуфрич та Артур Герасимов, а в Кіри Рудик у цей момент був «покерфейс».

У сюжетах бачимо традиційну біду нашого телебачення — «шпалери», тобто начитка за кадром про якісь загальні речі «перекрита» довільними архівними кадрами, які не мають жодного відношення до змісту сказаного. В цьому випадку це були архівні плани виборів.

Використання плазми і плашки. Факти, які наводяться на плазмі або на плашці паралельно обговоренню, відволікають увагу від змісту того, що в цей момент говорить гість. Приклад із 7 вересня: Кіра Рудик в рамках теми про імперативний мандат місцевих депутатів пояснює доволі складну свою думку (чому вона вважає введення партійних списків для депутатів ОТГ способом узурпації влади правлячими партіями), а в цей момент крупно на плазмі показують теж доволі складні для сприйняття глядачем тексти (ще й із числами і з канцелярською мовою), які не мають відношення до того, що звучить у цей момент у студії («18 громад Донецької та Луганської областей не зможуть здійснити волевиявлення», «33 тисячі виборчих дільниць працюватиме в день виборів — за даними КВУ»). Або Тарас Кльофа у випуску 14 вересня пояснює, чому він гадає, що в партії «Слуга народу» його думку будуть чути, бо не чули в «Самопомочі», з якої він вийшов, а на плашці в цей момент — дедалі більше складних чисел («1439 об’єднаних територіальних громад проведуть вибори вперше», «1,2-1,3 млрд грн витратять на проведення місцевих виборів в Україні» і взагалі результати якогось соцопитування з п’ятьма результатами відповіді).

Середньостатистичний глядач — не Юлій Цезар, щоб робити водночас кілька справ, і він робить щось одне — або читає, або слухає. І коли читає, — то моментально втрачає думку, яку цієї миті висловлює гість у студії. І тут же є велике питання до плану самої програми, адже коли перед цим Нестор Шуфрич у блоці обговорення партизації списків завів мову про скасування виборів у 18 громадах Донецької та Луганської областей, ведучі цілком логічно його перебили, пообіцявши, що цю тему окремо обговорюватимуть пізніше. А тут самі ж творці програми відволікають свого глядача від обговорення поточної теми, підкидаючи йому факти з теми майбутньої.

Або, наприклад, у випуску 21 вересня, присвяченому Дніпру та Волині, на плашці показують результати соцопитування по Запоріжжю, по Одещині, Черкащині тощо. Там фігурують імена, які взагалі нічого не кажуть глядачам, бо більшість із тих кандидатів відомі в кращому разі лише у своїх областях. Або таке: у випуску 27 вересня в студії — кандидати на міського голову Миколаєва, ведучий Павло Казарін каже, що має дані соцопитування по Миколаєву, й починає зачитувати їх із папірця. У цей момент на плашці з’являються якісь дані соцопитування. Я, як глядач, чесно починаю в них вчитуватися, не бачу там прізвищ присутніх у студії кандидатів, втрачаю розуміння того, що ж відбувається. А потім раптом бачу, що соцопитування, яке на плашці, виявляється стосується не Миколаєва, а Тернополя!

Я вважаю все це геть нелогічним. За логікою, на плазмі чи на плашці має право на життя лише та інформація, яка безпосередньо стосується теми, що саме в цей момент обговорюється в студії. І, зрозуміло, людською мовою, а не канцеляритом (як наприклад, «не зможуть здійснити волевиявлення»)!

Підсумовуючи про плашку. Я вважаю, як декоративний елемент вона заважає бачити повну картинку, в тому числі інколи й змістовні її елементи (бо ця плашка в програмі займає цілу третину кадру, а кадровка планів у студії, зрозуміло, наявність цієї плашки жодним чином не враховує). При цьому плашка присутня в кадрі на більшій частині ефіру. До змісту поточного обговорення вона ніколи нічого не додає, часто лише відволікає (бо на ній завжди — не про те, про що йдеться у студії в цей момент). Та й часто взагалі додає мало корисного змісту, оскільки протягом програми на ній «по колу» вискакують одні й ті самі меседжі (їх у ротації десь близько десятка, не більше, спеціально я не рахував), причому частина з цих меседжів крутиться протягом навіть не одного випуску, а в трьох-чотирьох випусках, як те ж таки повідомлення про відміну виборів у 18 ОТГ Донбасу або про те, що «від 22 до 120 депутатських мандатів налічуватимуть різні місцеві ради». Гадаю, постійний глядач «Зворотного відліку» вивчив ці дві сентенції напам’ять ще в першому випуску, а з другого до четвертого вони глядача хіба що дратували, як настирлива муха.

І ще два слова окремо про призначення великої студійної плазми в програмі. Часто вона живе своїм життям. Або ж працює як генератор випадкових чисел. Коли її добре видно в кадрі — на ній щось віддалене від теми обговорення. А на загальному плані взагалі виходить цікаво, бо щось там дрібненькими літерами написано, що прочитати глядач точно не зможе, бо розмір шрифту все ж планувався до показу на повний екран. У мене виникає таке запитання — а навіщо тоді там щось написано? Просто, щоб було красиво, або ж щоб просто плазма не була порожньою? З точки зору змісту я особисто в цьому не бачу жодної логіки, а бачу «перемогу» форми над здоровим глуздом. Ну і показ змістовної картинки на плазмі, яка на загальному плані студії, теж втрачає будь-який зміст. Ось наприклад, 14 вересня:

Текст за кадром: А такий плакат від місцевого приватного підприємця з’явився на Кіровоградщині

Пояснення: Який «такий»?! Спробуйте-но роздивитися цей плакат за пару секунд!

Про таймер. Таймер працює по-різному. Інколи точно, інколи дуже умовно. Звісно, ця умовність не є критичною (як це було б у разі «чистого» формату теледебатів), але все одно вона є вадою. Чому я вважаю це важливим? Просто тому, що сама ідея таймера, ця «фішка» програми, й навіть сама назва програми «Зворотний відлік», на мій погляд, диктують тут точність і педантичність. А час від часу виходить, що гість студії вже встигає висловити цілу сентенцію, а таймер ще не ввімкнувся. Або навпаки — гість уже закінчив говорити, а «його» таймер продовжує працювати, хоч уже говорить інший гість. Інститут таймера знецінюється! ???? Або ж періодично трапляються ситуації, коли спікер говорить, а таймера на екрані взагалі нема, зрештою хтось із ведучих каже, що «ваша хвилина закінчилася». Але ж таймера при цьому нема! І навіть більше того — чомусь у випусках 21 і 27 вересня таймера не стало взагалі. Що не лише ламає усталену драматургію програми, а ще й ускладнює роботу ведучих і часом ставить кандидатів-гостей студії у нерівні умови. Можливо, таймер просто зламався і його ніяк не можуть полагодити? ????

Про різне. Мені здається, що робочу інформацію (наприклад, «запитання та коментарі залишайте за номером 067 300 6 700») краще давати на загальних і середніх планах, а не на крупних планах спікерів. Це і неестетично, й може сприйматися глядачем як запрошення ставити запитання саме цьому спікеру, а не будь-якому гостю студії.

Коли з якихось причин програма, яку весь час ведуть двоє ведучих, виходить в ефір без когось із них, як це сталося 14 вересня, коли не було Павла Казаріна, або 21 вересня, коли в першому блоці програми не було Мирослави Барчук, звісно ж, слід обов’язково пояснювати своїй постійній аудиторії причину відсутності другого ведучого. Ну вже хоча би просто тому, що постійні глядачі можуть за них хвилюватися.

І останнє. Запитання глядачів у вайбері інколи не дуже-то працюють. Наприклад, у випуску 7 вересня вони не працювали взагалі. Чи то у ведучих руки не доходять, бракує ефірного часу? Але ж якщо така можливість для глядача заявлена, вона має бути й реалізована, бо інакше глядач, який ставив своє запитання, буде почуватися ошуканим. Тут є ще один технічний момент. Коли у студії перебуває три-чотири кандидата, то до кого з них буде адресоване запитання глядача, яке виведено на екран, наприклад: «Як плануєте боротися з незаконними забудовами. Місто тоне в цій корупційній схемі. Ні один мешканець не має ніякої користі від хаусу забудов» (граматика і пунктуація збережена, бо кумедна)? Або кому з трьох кандидатів були адресовані слова глядача: «Гарна просвітницька програма»?

Суб’єктивні враження

Токшоу «Зворотний відлік» дивитися цікаво. І приємно, оскільки не викликає роздратування. Спокійна манера ведучих Павла Казаріна і Мирослави Барчук, на відміну від токшоу (або ж пропагандистських шоу) на більшості інших телеканалів, де ведучі поводяться нахабно, а подекуди істерично, некоректно перебивають своїх гостей, а подеколи й відверто їх ображають. Тут, навпаки, чесне змагання представників різних політичних сил у студії, а не цькування всією студією самотнього представника «ворожої» партії, як це практикується, наприклад, на медведчуківських пропагандистських телеканалах. Цілком коректні, хоч часом і дуже незручні для гостей, гострі запитання ведучих — як основні, так і на уточнення. Коректні, хоч і доволі жорсткі, перебивання гостей, коли вони виходять за межі регламенту або ж маніпулятивно змінюють тему. Чітке адресування запитань ведучими конкретним гостям. Живе спілкування ведучих, а не конферанс. Я жодного разу не відчув традиційної штучності, коли ведучі у студії намагаються грати певні ролі. Чітка драматургія, ведучі прекрасно контролюють ситуацію, при тому що у студії завжди є конфлікт і якісно представлені опонуючі сторони.

Загалом же якщо виправити деякі очевидні вади, перераховані вище, програма лише виграє в якості.

comments powered by Disqus